Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.
«Моє псевдо «Дід», не тому, що в літах чи погано виглядаю, а тому, що маю онуків!», – так каже про себе військовослужбовець 123 бригади ТрО.
«Дід» – єгер зі стажем, і спочатку повномасштабної війни не планував призиватися до війська. Але одразу з друзями-мисливцями став на захист Баштанки, узгодивши свої дії із розвідниками батальйону ТрО 123 бригади.
«На в’їзних дорогах до нашого села встановили блокпости, цілодобове чергування. За одну з таких ділянок призначили відповідальним мене. 1 березня 2022 року підійшла рашистська колона, почалися бої за Баштанку. Дим, вогонь, вибухи і стрілянина. Наше село недалеко від Баштанки, і ми з пагорбів за всім спостерігали. «Піймавши облизня», росіяни пішли через Гаражино на Привільне. Російська техніка нетривалий час стояла перед мостом і попрямувала до Кіровоградської траси.
Було завдання з’ясувати, якою саме дорогою пішла ворожа колона. Їхали із товаришем польовими дорогами, рашисти – по «грейдеру», вони стали між Привільним та Лук’янівкою. Довелося вчитися прямо в полі, як визначити і «скинути точку», де стояла ворожа колона, нашим. Хвилин за 20 наша авіація зробила свою справу. Дим, спалахи. Колона «розсипалася» по лісосмугах, метрах в п’ятистах на мене виїхав російський танк, за ним БТР, з лісосмуги виходила вціліла піхота. Я, звісно, – «по гальмах», розвернувся, поїхав до балки. По дорозі на пагорбі стояв БТР із «зеткою», оминув його, не здогадуючись, яка «жирна» здобич на мене очікує. Далі по дорозі – покинутий «Урал» із розбитим склом водія. До «Урала» причеплена гармата, в кузові – купа ящиків із снарядами.
Я сів в той «Урал», він завівся, з кілометр проїхав, заховав його в ліску. Як виїжджати з Привільного, на підйомі росіяни покинули ще один БТР, селяни вже почали знімати з нього озброєння. Почув стрілянину – це окупанти повернулися за технікою. Близько 20 години зайшла ще одна колона, до 10 машин, вони заблукали, довго їздили, шукаючи дорогу… Зранку взяв своїх синів, поїхали збирати інформацію, натрапили на заведений укомплектований БТР, поряд лісок, – ми думали, що московити зробили там засідку. Поїхали далі – стоїть ще один російський БТР з розстріляними скатами, поряд багато крові. Повернулися до заведеного, нікого немає, трішки підремонтували коробку передач, узгодив із місцевою владою, аби нас не підстрелили, пригнали і «Урал», і БТР», – згадує своє перше бойове хрещення «Дід».
Ще з місяць після цього чоловік допомагав військовим, готував і розвозив їжу, а 1 квітня 2022 року одягнув однострій і вступив до лав 123 бригади ТрО.
«Ні про що не жалкую, наближаю, як можу, нашу Перемогу!», – каже «Дід».
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
Миколаївські тероборонівці: «Вітер»
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Сірко»
Миколаївські тероборонівці: “Іванич”
Миколаївські тероборонівці: «Карта»
Миколаївські тероборонівці: «Воробей» (ФОТО)
Миколаївські тероборонівці: «Машина»
Миколаївські тероборонівці: «FEN» (ВІДЕО)
Миколаївські тероборонівці: «Hunter»
Миколаївські тероборонівці: «Mihel»
Миколаївські тероборонівці: «Одін» (ФОТО, ВІДЕО)
