Королівство Данія за час великої російсько-української війни стало одним з ключових союзників Києва в боротьбі з агресором. Цю тезу можна проілюструвати лише двома фактами: Данія є однією з двох країн, що нададуть Україні винищувачі F-16, і Данія найкраще за всіх почула заклик президента Володимира Зеленського взяти шефство над відбудовою регіонів.
Скандинавська країна підставила плече Миколаєву та Миколаївщині, обтяженим наслідками часткової окупації області росіянами, напівоточенням міста та тероризмом окупантів. Методичне знищення інфраструктури створило ризик гуманітарної та санітарної катастроф напередодні минулої зими. Завдяки допомозі Данії миколаївці були з водою і теплом.
Головним мостом між урядом Королівства та Україною є посол Олє Егберг Міккельсен. Він регулярно зустрічається з представниками державної та місцевої влад, щоб зрозуміти потреби громад. Каже, що цим виконує волю данського народу.
Інтерв’ю з паном Послом Данії в Україні Олє Егбергом Міккельсеном оприлюднила «Економічна правда».
“Данці сприймають те, що сталося в Бучі, Ірпені та Харкові, як таке, що може статися в Копенгагені”
— Коли ви зрозуміли, що напад Росії на Україну неминучий?
— Насправді я заздалегідь розумів, що відбувається. У ніч з 23 на 24 лютого я був у Львові, у готельному номері. Того вечора надходив нескінченний потік поганих новин.
Раніше я служив у Польщі, трохи розумію польську мову, тож слідкував за польськими новинами. О четвертій годині побачив екстрену новину, атаку на аеропорт “Бориспіль”, ракети, що летіли туди, і вибухи. Досі пам’ятаю це і, мабуть, пам’ятатиму до кінця життя. Тоді я зрозумів, що агресія Росії не обмежиться сходом України, це буде повномасштабна атака. З тих пір я займаюся питанням української стійкості.
— Данія далеко від України та Росії, навряд чи перебуває під прямою загрозою агресії з боку Росії. Данці навряд чи відчувають наслідки російсько-української війни. Чому Данія допомагає Україні?
— Незважаючи на географічну відстань, ціннісно ми на одній стороні. Ми можемо розмовляти різними мовами, перебувати в різних частинах Європи, але я відчуваю, провівши тут понад три з половиною роки, що ми поділяємо ті ж фундаментальні цінності: демократію, свободу, волю і верховенство права. Це те, що нас об’єднує.
Події 24 лютого викликали шок у данському суспільстві. Усі зрозуміли з першого дня, що не лише Україна зазнала нападу, а й уся Європа. Цей напад зачепив і нас, хоча прямих наслідків у вигляді бойових дій чи чогось подібного не було.
Данці бачать кадри з Бучі, Ірпеня, Бородянки, Харкова, з усіх куточків України і бачать більш-менш схожі на наші міста. Наприклад, Буча і Бородянка схожі на зелені передмістя Копенгагена. Це не Африка, не Афганістан, це Європа. Я думаю, це впливає на наше сприйняття.
Тож для нас це щось, що може статися в нашій власній країні. Тому я думаю, що більшість данців сприйматимуть, що ваша свобода – це і наша свобода. Якщо ви втратите свою свободу, ми теж втратимо свою свободу. Більшість данців вважатимуть, що ваша боротьба – це і наша боротьба і ми повинні вас підтримувати.
Я належу до покоління, яке пережило “холодну війну”, став дипломатом до того, як упала Берлінська стіна, і в ті часи Данія була прифронтовою країною. Ми були в десяти хвилинах польоту від Східної Німеччини. Під час “холодної війни” Данія зазнала величезного впливу від поділу Європи.
Зараз лінія фронту розташована далі на схід. Це добре для нас, але я думаю, що війна в Україні дає багатьом данцям, принаймні моєму поколінню, відчуття того, як це – бути на лінії фронту, бути під загрозою.
Звичайно, ми член НАТО, наша безпекова ситуація кардинально відрізняється, але це також є причиною того, чому ми не коливаємося у своїй підтримці. Немає жодної політичної партії, яка б говорила про зменшення допомоги Україні чи мирні переговори. Данська підтримка непохитна і це полегшує мою роботу як посла.
— Фінансова допомога Данії Україні перевищила 3 мільярди євро. Це близько 0,5% ВВП вашої країни. Чи має данський уряд проблеми з поясненням необхідності цих витрат для власного народу?
— Існує сильний політичний консенсус щодо підтримки України з точки зору оборонного обладнання, озброєння, цивільної підтримки. Основна частина нашої підтримки – це військова допомога, на неї припадають близько 80%.
Не виникає жодних питань щодо величини та обсягу ні щодо цивільної, ні щодо військової компонент. Практично немає питань щодо того, як довго ми збираємося це робити. Стандартна відповідь – стільки, скільки буде потрібно. Це може зайняти багато часу, але ми готові до цього.
— Чи вплинуло введення в експлуатацію газопроводу Baltic Pipe у 2022 році та відмова від російського газу на рішучість Данії допомагати Україні?
— Не думаю, що це зіграло якусь роль. Я працював послом Данії в Польщі з 2016 по 2020 рік і якраз у ті часи трубопровід запустили в експлуатацію.
Данці сприйняли російську атаку як жорстоку, неспровоковану агресію проти мирної демократичної країни в серці Європи. Данія підтримує Україну не лише через уряд, є багато приватних ініціатив. Ми отримуємо електронні листи й телефонні дзвінки від данців, які хочуть щось зробити для України, майже щодня.
Цього літа я був у відпустці в маленькому данському провінційному містечку. Моя дружина любить в’язати, ми зайшли до місцевої крамниці і посеред неї стояв великий кошик з вивіскою: “Ми в’яжемо шкарпетки для українських солдатів”.
Це дивовижно, що в маленькій провінційній громаді звичайні жінки думають про українських солдатів. Ніхто не казав їм робити це, це була їх власна ініціатива. Це ілюстрація того, що серед данців є глибоке співчуття.
— Наш міністр Дмитро Кулеба сказав, що Україна перевинайшла дипломатію. Вона стала сміливою, часом настільки агресивною, що межує з грубістю, дуже публічною і дуже цифровою. Чи відчуваєте ви це на собі і чи переглянули ви свої погляди на дипломатію?
— Ми бачимо нові підходи як на фізичному полі бою, так і на цифровому. Я вважаю, що Україна добре справлялася в плані комунікації, у налагодженні зв’язків зі своїми друзями і союзниками, а також з усією міжнародною спільнотою.
Я був вражений тим, як ви спілкуєтеся. Як дипломат я також звертаю увагу на розвиток, який відбувається у сфері цифрової дипломатії, спілкування в соціальних мережах, і я вважаю, що Україна показала приклад того, як використовувати різні медіа-платформи.
Данія має партнерство з містом Миколаєвом. На день народження Її Величності Королеви Маргрете II місцеві дитячі хори записали пісню українською мовою на мелодію традиційної данської вітальної пісні й опублікували відео. Це було дуже емоційно.
Це був чудовий приклад того, як ви можете достукатися до людей, і це має величезний вплив на громадську думку. А вам потрібно вміти комунікувати, тому що ваш ворог також комунікує. Якщо ви не комунікуєте, вони визначатимуть порядок денний.
Миколаїв як маленька Данія на Чорному морі
— Ви казали, що у вас є бачення Миколаєва як Данії на Чорному морі. З яких елементів складається ця візія?
— Мені подобається це бачення, але насправді це ідея мера (міського голови – ЕП) Олександра Сенкевича. Коли президент Зеленський звернувся до нашого парламенту 29 березня 2022 року, він попросив Данію взяти шефство над містом Миколаєвом та Миколаївщиною.
Я запитав у Сенкевича: “Чому ви так захоплені Данією, чому не обрали іншу країну?” Він відповів, що хоче, аби його місто стало маленькою Данією на Чорному морі, таким само заможним, таким само зеленим, таким же некорумпованим.
Той рік був дуже складним. Місто жило під щоденними обстрілами, тому я сказав, що ми повинні дати надію людям, що одного дня цей кошмар закінчиться. Ми допомогли місту підготуватися до зими, забили вікна фанерою, встановили водоочисні станції.
Зараз ми перейшли до наступного етапу, зосереджуємося на відновленні фізичної та соціальної інфраструктури, а також на базових речах. Наприклад, кілька тижнів тому я був у Миколаєві і передав сміттєвози. Яке відношення сміттєвози мають до дансько-українських відносин? Де немає сміттєвозів, там немає відбудови, тож люди не повернуться до Миколаєва.
Зараз проводиться так багато конференцій про відбудову та відновлення, але недостатньо уваги приділяється конкретним речам. Я не люблю конференції. Нам потрібно діяти. Не можна чекати на мир і великий план відбудови. Треба починати вже зараз.
До війни мало данців чули про Миколаїв. Тепер вони знають принаймні, два міста – Київ і Миколаїв. Ми робимо все можливе, щоб допомогти миколаївцям повернутися до нормального життя, незважаючи на те, що до лінії фронту 70 кілометрів.
Місцеві мешканці не хочуть отримувати допомогу та благодійність. Вони хочуть самі подбати про себе. Це горді люди. Вони хочуть якнайшвидше відновити роботу своїх підприємств, і ми багато уваги приділяємо тому, щоб зробити це можливим.
Ми надаємо кредити і гарантії. Багато кредиторів кажуть: “Ні, ми не хочемо кредитувати, тому що занадто близько до лінії фронту. Якщо обстріляють завод, то ми втратимо гроші”. Ми відповідаємо, що це ризик, який ми готові взяти на себе, і вже досягли певних успіхів.
Ми допомогли одному з заводів з переробки томатів повернутися до роботи, щоб люди почали працювати, платити податки, повертати сім’ї. Таким чином ми зможемо підтримати як соціальний, так і економічний розвиток міста, незважаючи на близькість до лінії фронту.
— Кілька слів про суднобудування. Як ви підтримуватимете цю сферу? Це будуть освітні програми чи будівництво верфей?
— Ведемо діалог з Університетом кораблебудування імені адмірала Макарова, адже кораблебудування – це частина ДНК Миколаєва. ВНЗ сильно пошкоджений, але будівля все ще структурно міцна, її можна відбудувати.
Відновлення роботи закладу поверне молодь, а також, сподіваємося, іноземних студентів. Раніше це було суттєвим джерелом доходу, тому що вони платили за навчання.
У нас також є бачення, що миколаївські суднобудівні заводи можуть бути модернізовані і конкурентоспроможними на міжнародному рівні, конкурувати з верфями в Польщі, Кореї, Китаї, і ми не бачимо причин, чому б їм цього не робити. У вас є хороші спеціалісти, зварювальники, сильні традиції.
Звичайно, зараз це складно через військову ситуацію. Порт практично заблокований, не можна вводити і виводити судна, але згодом, сподіваюся, місто знову стане містом суднобудівників, і я думаю, що тут є величезний потенціал. Данські компанії готові допомогти в цьому.
Данія більше не будує кораблі, тому що це занадто дорого. Але у нас все ще є військово-морські конструкторські бюро, морські інженери і сильні традиції судноплавства. Близько 10% світової торгівлі здійснюється данськими суднами. Тож ми бачимо багато можливостей для співпраці, для взаємодії, яка була б взаємовигідною.
У світі багато українських моряків, тому вже зараз є точки дотику. Ми розглядаємо наше партнерство з Миколаєвом як таке, що може стимулювати і поверне суднобудівну традицію до міста.
— В інтерв’ю ЕП український архітектор Олег Дроздов висловив побоювання, що Україні загрожує нова культурна експансія з боку західних країн. Якщо вони самостійно розроблятимуть генеральні плани міст, ухвалюватимуть рішення про будівництво та відбудову, виступатимуть в ролі “богів”, “білих людей” для тубільців. Чи будете ви залучати українських фахівців до процесу відбудови Миколаєва? Чи будуть місцеві мешканці залучені до ухвалення рішень?
— Безумовно. Ми з цього і виходимо – допомогти і надихнути. Але це Україна, тому рішення повинні ухвалювати українці. У вас демократія, є обрані мери, міські ради, ви вже є частиною європейської країни з сильною демократичною спадщиною. Що ми можемо зробити як ваші партнери, так це принести натхнення.
Ми відчуваємо в Миколаєві сильне бажання перейняти принципи містобудування, які застосовуються в Данії, намагаючись створювати міста для людей, а не для машин, і планувати місто таким чином, щоб можна було користуватися велосипедами, загалом зробити міське середовище набагато більш дружнім.
Місяць тому в Миколаєві був велопробіг, на нього прийшло близько 500 людей. Данські та українські містобудівники і архітектори спільно розробили велосипедний план для Миколаєва.
У нашому партнерстві йдеться не лише про відновлення фізичної інфраструктури, а й про людські контакти, про культури. Ми провели кінофестиваль у Миколаєві і багато містян були раді зайнятись чимось, не пов’язаним з війною. Це нагадувало їм про життя до війни і до російського нападу.
Ми сподіваємося, що зможемо привезти туристів з Миколаєва до Данії, а з Данії – до Миколаєва, щойно безпекова ситуація дозволить це зробити.
Данські інвестиції в Україну: перші контракти вже підписані
— Коли Данія планує перейти з грантів на інвестиції в Україну? У якому форматі ви це бачите – данські компанії відкриватимуть філіали в Україні, створюватимуть спільні підприємства чи кредитуватимуть українських підприємців?
— Данія вже переходить від грантів до інвестицій. Ми розуміємо, що тут можливі ризики, але не можна чекати, поки закінчиться війна. Іноземні інвестиції в Україну є надзвичайно важливим компонентом відбудови, і Данія докладає серйозних зусиль до того, щоб сприяти роботі бізнесу в Україні, не в останню чергу на Миколаївщині.
Данський Фонд підтримки України, запущений у 2023 році, має потужні складові, які охоплюють приватний сектор. Данія може видавати кредити та інвестиційні гарантії деяким данським та українським бізнесам.
Щодо багатьох конкретних проєктів зараз не можна розголошувати подробиці з міркувань безпеки, оскільки вони розташовані на територіях, які зазнали тяжких наслідків війни і загрози там суттєві. Але можу вам сказати, що контракти підписані.
— Данія має компанії зі світовим ім’ям – Maersk, Novo Nordisk, Carlsberg та інші. Чи можете ви привідкрити їхні подальші плани щодо України? Чи ведуться перемовини щодо заходу в Україну тих компаній, яких ще немає на нашому ринку?
— Багато великих данських корпорацій вже діють в Україні, і їм вдається підтримувати і навіть розширювати свою діяльність під час війни. Наприклад, компанія ДТЕК цього року запустила нову вітрову електростанцію “Тилігульська” на Миколаївщині, а данська компанія Vestas забезпечила вітрові турбіни, що також є важливим прикладом того, як Україна може продовжувати зелений перехід в енергетиці.
Також цього року компанія Carlsberg інвестувала в Україну 40 мільйонів євро, збільшивши обсяг виробництва на 80%, що є, мабуть, найбільшою іноземною інвестицією в Україну цього року.
Багато інших, більших чи менших, данських компаній, висловлюють зацікавленість у тому щоб закріпитися в Україні, що ми ясно побачили на нещодавній конференції Rebuild Ukraine у Варшаві. Данія та посольство готові сприяти та надавати консультації тим, хто розмірковує над таким кроком.
— Заборона на валютні операції від Національного банку все ще є значною перепоною для інвестицій? Чи ведеться діалог з владою щодо цього питання?
— Дійсно, заборона створює складнощі для деяких іноземних компаній, які діють в Україні. Втім, із цього приводу ми ведемо якісний діалог з українськими органами влади, і цього року відбувся деякий поступ щодо дозволів на репатріацію іноземної валюти. Ми й надалі заохочуємо Україну встановити правильний баланс у межах можливого спектру дій.
— Як у данському суспільстві сприймають ідею вступу України до ЄС? Чи ставитиме ваша країна особливі вимоги та критерії для України?
— У Данії вважають, що Україна справедливо має посісти своє місце в європейській родині. Як завжди, країни-кандидати на вступ до ЄС мають виконати деякі вимоги, не в останню чергу у сфері демократії, верховенства права та ринкової економіки, що також відомі як “копенгагенські критерії”.
Україна досягла вражаючого прогресу навіть попри надзвичайні складнощі, пов’язані із війною, і Данія готова й надалі сприяти цим процесам, щоб наближати Україну до членства у ЄС. Важливий пріоритет – подальша боротьба з корупцією, у якій Данія відіграє провідну роль, оскільки впроваджує Антикорупційну ініціативу ЄС.
Як повідомляло Інше ТВ, 6 листопада Данія оголосила про новий пакет допомоги на 40,2 млн.євро для Миколаєва.
