Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Олексія Хомича, фельдшера виїзної бригади швидкої допомоги (с. Шевченкове).
Олексій Хомич надавав медичну допомогу жителям Шевченкового та Луча. Попри сильні обстріли та близькість до лінію фронту гідно виконував свої функції зі збереження життя та здоров’я односельців.
“Я просто не повірив, що нас обстрілюють! Дружина розбудила мене, говорить: “Олексій, розпочалась війна! Я кажу: “Яка війна, що ти таке говориш?”. До останнього не вірилось взагалі. Перші дні був такий сумбур трошки, тому що не розуміли, тому що не вірили…”, – так починає свою розповідь Олексій про початок повномасштабної агресії рф проти України.
Чоловік на той момент працював фельдшером у Шевченківській ОТГ. Тимчасовий пункт базування швидкої допомоги знаходився на території місцевої амбулаторії.
“Саме 24 лютого я заступив на зміну. Від ранку добирались, хто чим міг, тому що маршрутки вже не ходили. Толком ніхто нічого не знав, що буде, як буде . Але на роботу треба було йти!”, – пригадує Олексій.
Він жив разом з родиною та батьками у селищі Луч. Це за сім кілометрів від роботи. Аби було спокійніше за рідних, евакуював дружину та доньку до Польщі, а сам залишився допомагати землякам.
“Далі, коли вже пішли танки через село і по трасі, тоді вже трохи почали щось розуміти. Ну, ніхто не вірив, що так затягнеться на довгий час. Думали тиждень, місяці все може закінчиться, але ні…”, – говорить Олексій.
За його словами, чергував в громаді добу через три, а в інший час надавав допомогу вдома. І не тільки медичну, а й психологічну.
“У нашому селищі з першого дня великої війни наш фельдшер виїхала. І село фактично залишилось без медичного працівника. Я там один був. Ходив до стареньких, міряв тиск, давав ліки, заспокоював. Було таке, що нашого жителя снайпер підстрелив. Це якраз я після зміни повертався. Я надав йому першу медичну допомогу і передав бригаді швидкої”, – ділиться спогадами Олексій.
Попри щільні обстріли та постійну небезпеку, чоловік разом із напарником Володимиром вивозив поранених. Це були і мирні жителі, і військовослужбовці.
“Було всяке. Навіть, я вже потім це дізнався, що то колона російських солдатів була. Вони зупиняли. Документи перевіряли. Ну, дякувати Богу відпустили!”, – каже фельдшер.
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Віталій Варяниця
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталія Дворецька