Тетяна з села Лоцкіне Миколаївської області, чоловіка якої у другій половині березня розстріляли окупанти, розповіла, як пройшли останні дні для Сергія Божко.
Її розповідь журналістам з Мальти передають Никвести.
Російська бронетехніка пройшла через Лоцкіно у Баштанському районі 16 березня. Село обороняли добровольці з рушницями, тому проти ворожих бронетранспортерів і танків у них не було ніяких шансів.
Зайнявши населений пункт, загарбники одразу влаштували два штаби — в одній будівлі засіли кадрові російські військові, а іншу віддали так званим «днровцям». Солдати ворога почали свою окупацію з пограбування сільських магазинів та викрадення автомобілів місцевих, після чого перерили Лоцкіно мережею окопів.
Як пригадала Тетяна, іноді між підрозділами «ДНР» і ЗС РФ виникали сутички, які переростали у перестрілки. Більшість селян повідомляла українським військовим про загарбників, але знайшлися і ті, хто пішов працювати на них. В першу чергу росіян цікавило місцезнаходження проукраїнських активістів і колишніх учасників АТО/ООС.
Чоловік Тетяни Сергій в один з вечорів випив ліки і пішов спати, коли до дому приїхали російські військові на БТР. Дуже швидко вчителя математики та інформатики на пенсії захопили у заручники.
— Навіть не питали, хто він. Я вважаю, що хтось дав їм його ім’я. Вони схопили його під руки, закинули в БТР і поїхали. Був у шльопанцях. Був холодний день, і він навіть не мав із собою шапки та пальта. Солдати сказали, що у Сергія є автомат і хотіли, щоб ми його передали. Ми сказали їм, що такої зброї в нас вдома немає, — описує подробиці його дружина.
Наступного дня проукраїнського громадянина повернули додому зі слідами побоїв.
— Вони прострелили йому лікоть. Його зап’ястя опухло і посиніло, — каже Тетяна.
Згодом Божко знову забрали російські солдати. Коли Тетяна пішла до бази окупантів з продуктами, то їй сказали, що Сергія там нема, запевняючи, що ввечері він буде дома. Зустрівши двох бойовиків так званої «ДНР» вона запитала, чому затримали її чоловіка — сепаратисти відповіли, що він начебто молодший офіцер «Азову». Жінка безрезультатно благала відпустити вчителя, який ніколи не мав зв’язку з військовими.
Наранці 18 березня бійці «ДНР» покинули свій умовний штаб і Тетяна поїхала шукати рідну людину.
— Я сподівавалася знайти його живим, можливо, замкненим в одній із кімнат, але його ніде не було видно. Ми також перевірили окопи, але його сліду не було. Його знайшли місцеві чоловіки. Вони побачили його руку, яка стирчала з землі. Його скинули в неглибоку квадратну яму. Росіяни намагалися засипати тіло землею та матрацами. Поки я приїхала, вони викопали його і поклали на траву. Його руки і ноги були вивихнуті, неприродним чином скручені. Я закатала його куртку та футболку і виявила, що він має численні кульові діри. Деякі рани виглядали свіжішими за інші, наче в нього знову стріляли після того, як його вбили. Шкіра на пальцях була відсутня. Було багато слідів тортур, — пригада жінка.
Сергію Бойко було лише 59 років, коли його на рідній землі стратили російські військові.
— Всі його любили. Він був добрим, веселим і популярним. Він любив своїх вихованців і часто брав їх у експедиції, — на останок додала його дружина.
