Дональд Трамп обіцяв американцям “знову зробити Америку великою”. Поки що його успіхи викликають сумніви. Натомість одна країна точно може подякувати американському президенту за зростання свого авторитету та впливу у світі – Китай.
Головний суперник США у боротьбі за статус провідної світової держави отримав несподівані переваги спочатку від торговельної війни, а тепер і від справжньої війни США з Іраном. Як так сталося? Про це пише ВВС.
Китай не бере участі в нинішній війні в Перській затоці, однак кілька провідних американських експертів вважають, що саме він зрештою виходить з неї переможцем.
Китайські аналітики традиційно обережніші у своїх оцінках.
Американські експерти звертають увагу на те, що Дональд Трамп розпочав війну без попередження, спровокував масштабну енергетичну кризу та поставив під сумнів готовність і здатність США захищати своїх союзників.
“І друзі, і суперники США дедалі частіше погоджуються, що країна нагадує державу-вигнанця, яка загрожує світовій стабільності та міжнародному порядку, а також все частіше стає об’єктом глузувань”, – вважає американський політолог і філософ Френсіс Фукуяма, один з провідних західних експертів з питань демократії, державного управління та світового порядку.
“За Трампа Америка настільки послідовно шкодить сама собі, що Китаю майже нічого не потрібно робити”, – пише він.
Війна з Іраном і торговельні війни Трампа перетворили США на непередбачувану та руйнівну силу. А це, своєю чергою, зробило комуністичний Китай – другу за потужністю економічну та військову державу світу – своєрідним символом стабільності та прагматичної політики.
“З погляду Пекіна, Вашингтон крок за кроком підриває основу власної сили, свариться із союзниками та налаштовує проти себе весь світ”, – зазначає Джуліан Гевірц, колишній радник з питань Китаю у Раді національної безпеки та Держдепартаменті США за президентства Джо Байдена.
“У результаті все більше країн переконуються, що їм простіше й надійніше домовлятися з Китаєм, ніж з Америкою, яка все частіше діє винятково у власних інтересах”, – пише Гевірц, нині експерт Колумбійського університету.
Відомий американський економіст і лауреат Нобелівської премії Пол Кругман висловлюється в тому ж дусі.
“Китай безпосередньо не брав участі у третій війні в Перській затоці, – пише він. – Але він явно не приховує задоволення від нашого приниження. І перебіг війни, і роль, яку відіграв Китай, помітно змістили глобальний баланс сил на його користь”.
“Китайці – люди серйозні, а ми – ні”
“Так, Китай – корумпована автократія. Там не поважають права людини й не поділяють демократичних цінностей, – зазначає Кругман. – Але люди в усьому світі дійшли висновку: китайці – люди серйозні, а ми – ні”.
“Тому в цій війні Америка програла, а Китай – виграв”, – вважає він.
Війна США та Ізраїлю проти Ірану завдала військової та економічної шкоди американським союзникам у Перській затоці та в інших частинах світу. Китай же, навпаки, виступив як сила, що допомагає стабілізувати ситуацію.
Експерти Близькосхідної програми Фонду Карнегі зазначають, що головна перевага Китаю – відсутність у нього явних противників у регіоні. “На відміну від США, Пекін підтримує дружні відносини з усіма, зокрема з ключовим союзником Вашингтона – Ізраїлем”, – пишуть вони.
“Розрив у дипломатичному впливі між США та Китаєм скорочується. Пекін нарощує свою “м’яку силу” і зміцнює позиції на Близькому Сході. США ж самі послаблюють свій вплив – дедалі частіше роблять ставку на силу, а не на дипломатію”, – вважають експерти.
Китай виступив і як економічний стабілізатор. Країнам, які постраждали через перекриття Ормузької протоки, Пекін допоміг впоратися з дефіцитом нафти. Він майже вдвічі скоротив її імпорт завдяки величезним стратегічним запасам.
Це дозволило пом’якшити енергетичну кризу та не допустити стрибка цін на нафту до 200 доларів за барель – саме такий сценарій прогнозували економісти до того, як Китай втрутився в ситуацію.
Як США здають позиції Китаю
“Це новий вимір у світовій політиці. Раніше, коли виникали проблеми на нафтовому ринку, президент США насамперед телефонував до Ер-Ріяда і просив Саудівську Аравію збільшити експорт нафти”, – розповів головний нафтовий аналітик Bloomberg Хав’єр Блас.
“Тепер не виключено, що спочатку телефонуватимуть до Пекіна і проситимуть скоротити імпорт, – сказав він. – Це дуже цікавий поворот. І дуже цікаво, які політичні наслідки він матиме для США”.
На думку Бласа, Китай використав свій вплив на нафтовому ринку з двох причин.
По-перше, Пекіну не потрібна глобальна криза. Китайська економіка сильно залежить від експорту, а світова криза означатиме, що покупці китайських товарів матимуть менше грошей.
Друга причина більш конспірологічна, але як версія теж має право на існування.
Китай і США постійно ведуть переговори, тож Блас не виключає, що стабілізація світових цін на нафту могла стати частиною закулісних домовленостей. Про що саме домовлялися? “Можна лише здогадуватися”, – каже він.
Втім, є непрямі ознаки того, що Вашингтон пом’якшує позицію щодо Тайваню – одного з ключових питань для Пекіна.
У травні Білий дім призупинив великий пакет військової допомоги Тайваню на близько 14 мільярдів доларів. Офіційно це пояснили необхідністю берегти запаси зброї для війни з Іраном.
А в серпні Трамп наказав скоротити масштаб військових навчань США та Південної Кореї, покликаних стримувати Північну Корею. При цьому він заявив, що має дуже добрі стосунки з Кім Чен Ином.
“Рішення Трампа – не просто удар по союзнику і подарунок Кім Чен Ину. Китайська влада давно виступала проти цих навчань, а останнім часом особливо активно, – зазначає Джуліан Гевірц. – Коли я працював у Держдепартаменті США, китайські чиновники регулярно порушували це питання під час двосторонніх переговорів”.
“Тому скорочення масштабів навчань – саме той результат, якого Китай прагнув багато років”, – написав він.
На думку Френсіса Фукуями, подібні поступки Трампа можуть зрештою спровокувати нову війну.
“Трамп казав, що Китай не нападе на Тайвань, поки він буде президентом США. Можливо, він має рацію: Сі Цзіньпін не хоче заважати Сполученим Штатам занепадати, – пише Фукуяма. – Але якщо одного дня Америка обере президента, який вирішить змінити курс, це може змусити Сі діяти швидко й рішуче”.
“Нам більше не довіряють і нас більше не бояться”
Поки що Китай користується помилками Трампа і грає на його марнославстві, вважає Фукуяма.
“Трамп береже свій гнів для внутрішніх опонентів, а не для іноземних диктаторів”, – пише він, згадуючи травневий візит Трампа до Сі Цзіньпіна.
“Антураж цієї зустрічі показав, наскільки сильно Трамп втратив авторитет в очах китайців. Найгіршим було його постійне загравання: Трамп називав Сі “великим лідером”, “справжнім другом” і знову й знову хвалив Китай. З огляду на попередні контакти з автократами, Трамп, ймовірно, розраховував на взаємність. Але Сі обмежився словами про те, що США та Китаю “треба бути партнерами, а не суперниками”.
Не лише китайці все менше поважають американську силу за Трампа. Як показало опитування американського центру Pew Research, цього року вперше у світі до Китаю почали ставитися краще, ніж до США. А до китайського лідера Сі Цзіньпіна – краще, ніж до американського президента.
“Навіть багато наших давніх союзників – країн, які допомогли нам перемогти у Другій світовій, а потім і в холодній війні, – сьогодні ставляться до Китаю прихильніше, ніж до США”, – прокоментував результати опитування нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман.
Кругман, давній критик Трампа, вважає, що проблема значно глибша. На його думку, Трамп підриває самі основи американського лідерства.
Його реформи та кадрові рішення послаблюють позиції США в науці й технологіях, військову перевагу, “м’яку силу” та фінансовий вплив. Вони також ставлять під загрозу роль долара як головної світової резервної та розрахункової валюти. Але найважливіше – Трамп руйнує союзи, які десятиліттями допомагали Америці залишатися провідною державою світу.
Схожої думки дотримується Джуліан Гевірц з Колумбійського університету.
“США скорочують фінансування провідних університетів і створюють умови, за яких іноземним науковцям стає або вкрай непривабливо, або просто неможливо працювати в Америці. Водночас США демонтують інструменти свого впливу по всьому світу – від USAID до “Голосу Америки”, – пише він.
“З погляду Китаю, США фактично добровільно роззброюються”.
Війна з Іраном стала черговим підтвердженням цього, вважає Кругман.
“Трамп, майже ні з ким не радячись, розпочав війну, яка не лише принесла смерть і руйнування, а й відрізала світ від значної частини поставок нафти та газу. А щойно війна почалася, Америка продемонструвала, що не здатна ні нав’язати свою волю Ірану, ні зняти блокаду Ормузької протоки, ні захистити своїх союзників у регіоні”, – пише Кругман.
“Тож тепер у світі нам більше не довіряють і нас більше не бояться”.
Що думають у Китаї
Китайці задоволені, але святкувати перемогу не поспішають. Ситуація ще може обернутися не на їхню користь, вважає один з провідних китайських експертів з Близького Сходу, професор Ван Цзінь з державного Північно-Західного університету в китайському Сіані.
“Не варто зводити ситуацію до простої думки, що Америка програла, а Китай переміг, – пише він у статті для авторитетного регіонального видання Diplomat. – Навпаки, у міру того як регіон входить у новий етап змін, Китай може зіткнутися з новими проблемами, тоді як перед США відкриються нові стратегічні можливості”.
Багаті країни Близького Сходу досі залежать від американських військових технологій. А після іранських ударів ракетами та дронами їхня потреба у зброї лише зросла.
Ні ОАЕ, ні Бахрейн не зможуть просто знайти США іншого військового союзника, зазначає Ван Цзінь.
“Ні Росія, ні Китай, ні Пакистан зараз не здатні заповнити стратегічний вакуум, якщо військова співпраця із США суттєво скоротиться. Арабські держави Перської затоки прагнуть урізноманітнити своє партнерство, але жодна інша держава наразі не може замінити США як провідну військову силу на Близькому Сході”, – пише він.
Є для Китаю й інша проблема. США, як найбільший у світі виробник нафти й газу, зміцнили свої позиції як провідна енергетична держава на тлі дефіциту сировини через блокаду Ормузької протоки.
Китай же, навпаки, як найбільший у світі імпортер нафти втратив значну частину поставок з країн Перської затоки, зокрема з Ірану. У майбутньому США потенційно можуть ще більше послабити енергетичну безпеку Китаю.
“Якщо Іран і США домовляться про послаблення санкцій проти Тегерана, на іранський ринок можуть прийти значні західні інвестиції. Тоді давні економічні переваги Китаю в Ірані можуть ослабнути”, – описує Ван Цзінь одну з можливих проблем.
Є й дипломатичний ризик. Китаю доведеться балансувати між країнами, які ворогують між собою.
Підтримка Ірану може ускладнити відносини з країнами, які він атакує, насамперед з ОАЕ. А критика чи тиск на Тегеран, своєю чергою, можуть погіршити китайсько-іранські відносини.
“Тому Китаю все складніше буде одночасно гарантувати енергетичну безпеку, захищати свободу судноплавства та підтримувати нормальні відносини і з Іраном, і з арабськими державами Перської затоки. Ймовірно, це стане для Пекіна складним дипломатичним завданням”, – вважає китайський експерт.
