Ставлення українців до історичних суперечок з поляками – вже без романтизму

90% українців прагнуть до конструктивної взаємодії з Польщею у розв’язанні історичних суперечок.

Про це свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС).

-Раніше, у вересні-жовтні 2023 року, КМІС проводив на замовлення Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Центру дослідження визвольного руху всеукраїнське опитування, де на запитання «Україна повинна чи ні узгоджувати політику визначення і вшанування героїв минулого з сусідніми європейськими державами?» більшість респондентів (55%) відповіли «ні» («так» відповіли 37%). Водночас більшість (60%) відповіли «ні» і на запитання «А сусідні європейські держави повинні чи ні узгоджувати з Україною політику щодо їхніх героїв минулого?» («так» відповіли 32%)[1]. Тобто більшість українців займали доволі мудру позицію, що і Україна не має втручатися в історичну політику сусідів, і що водночас інші сусіди не мають втручатися в українську власну історичну політику. А зараз ми поставили дещо інше, але дотичне, запитання про конкретно українсько-польські історичні суперечки.

Для цієї публікації центральним є запитання, яке ми ставили щодо підходів вирішення історичних суперечок між Україною і Польщею. Водночас для повної картини ми пропонуємо далі подивитися на наші багаторічні результати моніторингу ставлення до поляків та на те, як українці оцінюють діяльність ОУН-УПА у часи Другої світової війни. Ці запитання КМІС ставив в попередніх опитуваннях, але вони є релевантними, щоб краще розуміти громадські настрої в Україні.

Підхід до вирішення історичних суперечок між Польщею та Україною

Під час опитування респондентам ставилося запитання «У Польщі та України є суперечки з питань історії. Який підхід Ви підтримуєте найбільше?». Ми пропонували чотири відповіді на вибір. Дві з цих відповідей є конфронтаційними, тобто не передбачають консенсус і означають, що одна з націй має поступитися:

• «Україна має виконати всі вимоги Польщі і загалом дотримуватися польського погляду на взаємну історію» – тобто фактичне підкорення української історичної політики польським вимогам і втрата Україною суб’єктності в питаннях власної історії;
• «Польща має змінити свою позицію і почати дотримуватися українського погляду на взаємну історію» – у цьому випадку, навпаки, очікується, що Польща буде позбавлена суб’єктності в історичних питаннях;

Наступні два варіанти є конструктивними і відображають романтичний погляд чи суто прагматичний погляд:

• «Обидві країни мають прагнути створити спільний погляд на взаємну історію через взаємні компроміси і через спільні комісії істориків, а не політиків» – романтичне очікування, що через деполітизацію та роботу фахівців-істориків можна виробити консенсус і спільний погляд на події;
• «Кожна країна може мати власний погляд на історію і не повинна втручатися в те, як інша країна її бачить» – прагматичний підхід, який відображає справедливе розуміння, що кожна нація може мати своїх героїв і що інші нації не мають втручатися в ці питання.

На графіку 1 нижче наведені результати опитування. Як можна бачити, лише 5% українців поділяють конфронтаційний підхід до вирішення історичних суперечок: лише 1% очікує, що Україна має підкоритися Польщі в цих питаннях, і водночас лише 4% українців очікують, що Польща має підкоритися Україні.

Натомість 90% українців прагнуть до конструктивної взаємодії з Польщею. Більшість (57%) поділяють прагматичний погляд, що кожна нація може мати своїх героїв і іншим націям не можна втручатися. Ще 33% розраховують, що через спільні комісії істориків, а не політиків, можна досягти консенсусного погляду.

Графік 1. У Польщі та України є суперечки з питань історії. Який підхід Ви підтримуєте найбільше?

У таблиці нижче дані наведені в розрізі регіонів та віку респондентів. Як можна бачити, у всіх регіонах ситуація доволі подібна і у всіх регіонах більшість українців поділяють прагматичну позицію (і значна кількість – романтичну примирливу). І лише незначна меншість у всіх регіонах обирали конфронтаційні відповіді.

Таблиця 1. Підхід до вирішення історичних суперечок між Польщею та Україною у розрізі соціально-демографічних категорій

Соціальна дистанція до поляків упродовж 1994-2025 років

З 1994 року КМІС проводить дослідження ставлення населення України до деяких етнічних і соціальних груп. Це дослідження проводиться за шкалою американського соціолога Еморі Богардуса (адаптованою Н. Паніною). Для кожної етнічної групи з переліку респонденти мають відповісти, наскільки близькі стосунки вони готові допустити з представниками кожної з груп. Це називається соціальною дистанцією.

Востаннє ми проводили наше опитування у вересні-жовтні 2025 року (а наступне плануємо у вересні-жовтні цього року). І ми завжди ставили запитання про соціальну дистанцію до поляків. Нижче на графіку наведені результати для поляків – середній бал (нагадаємо, що чим ближче від до 1, тим краще ставлення). Для кращого розуміння результатів зазначимо, що мінімальну соціальну дистанцію мають українськомовні українці – середня дистанція 2.4 (тобто навіть не 1, а 2.4). Максимальну соціальну дистанцію мають росіяни-жителі Росії – середня дистанція 6.5.

Отже, за майже весь період з 1994 до 2025 року показник ставлення до поляків варіював на межі 4 балів чи трохи вище, що відображає доволі толерантне ставлення. Станом на 2025 рік показник становить 4.1 балу.

Водночас важливо звернути увагу на динаміку з 2021 року. Якщо в 2021 році показник був 3.7 балу, то в 2022 році (після вторгнення) – знизився до 3.0 балу, у 2023 році (у вересні) – 2.9. Фактично у вересні 2023 року поляки для українців вийшли на друге місце за близькістю (після, власне, самих українців). Це були історично найкращі показники за весь період спостережень. Тобто українці бачили колосальну допомогу від Польщі і дійсно були щиро вдячні.

І вже погіршення показника до 4.0 у 2024 році і до 4.1 у 2025 році є наслідком таких дій, як-от блокада кордону з польського боку, що почалася в кінці 2023 року. Тобто погіршення ставлення відбулося як реакція українців на такі події.

Окремо зазначимо, що між 2024 і 2025 роками змін не було (різниця в межах похибки). І це при тому, що під час президентської виборчої кампанії у Польщі в 2025 році відкрито експлуатувалися антиукраїнські наративи (зокрема, і переможцем виборів).

Водночас ми підкреслюємо, що погіршення, що відбулося після 2023 року, повернуло показники до рівнів до 2022 року (але не до гірших), тобто це було завершення романтичного періоду 2022-2023 років, але не принципова зміна ставлення до поляків. Показники ставлення до них лишаються на рівні, який свідчить про цілком толерантне ставлення.

Графік 2. Соціальна дистанція до поляків за шкалою Богардуса 

Варто також нагадати результати опитування колег з Групи Рейтинг цього року, що 58% українців підтримали би направлення військ України на допомогу Польщі у разі нападу Росії[5].

Діяльність ОУН-УПА у часи Другої світової війни

Насамкінець ми хотіли би зазначити про ставлення українців до різних історичних подій. Так, у нашому опитуванні 2023 року щодо історичної пам’яті ми ставили запитання «На вашу думку, наскільки позитивну чи негативну роль в історії українського народу відіграли такі події?». Респонденти могли обрати варіанти цілком / скоріше позитивну чи цілком / скоріше негативну. Варіант «важко сказати» не зачитувався, тому респонденти могли його обрати, тільки якщо самі наполягали. Так, 68% позитивно оцінили боротьбу ОУН-УПА, негативно – 17%. Водночас в опитуванні для Центру дослідження визвольного руху, яке ми згадували на початку, 72% відповіли, що знають про УПА і з них (якщо брати тих, хто знає, за 100%) 90% позитивно поставилися до визнання воїнів Української повстанської армії (УПА) борцями за незалежність України. При цьому Р. Шухевича знали 52%.

Водночас у нас є інше запитання, яке ми ставили в 2013 році (тобто до Революції Гідності), у 2022 році (після вторгнення) і в 2025 році. Запитання звучить «Як Ви, у цілому, оцінюєте діяльність Організації українських націоналістів – Української повстанської армії (ОУН-УПА) у часи Другої світової війни?». Респондентам зачитувалися відповіді «негативно», «важко сказати напевно, негативно чи позитивно» і «позитивно» (тобто варіант «важко сказати напевно» ми зачитували, а також сам респондент міг сказати «не знаю»). За цим запитанням ми можемо простежити динаміку за понад 10 років, а також воно локалізує ставлення до ОУН-УПА її діяльністю в часи Другої світової війни. І крім цього, ми відкрито «дозволяли» обрати варіант, який відображає невизначеність ставлення (через брак поінформованості чи з інших причин).

Отже, у 2013 році 48% респондентів негативно оцінили діяльність ОУН-УПА в часи Другої світової війни, лише 19% давали позитивні оцінки, а ще 22% не змогли визначитися (решта 11% просто відповіли «не знаю»). У 2025 році лише 8% негативно оцінювали діяльність ОУН-УПА в часи Другої світової війни, а 37% оцінювали її позитивно. При цьому 50% обрали варіант «важко сказати напевно, негативно чи позитивно» (решта 5% відповіли «не знаю»). Порівняно з 2022 роком трохи вищою стала невизначеність і менше стало тих, хто давав позитивні оцінки. Хоча стабільно низька частка негативно оцінювали діяльність ОУН-УПА.

Таким чином, зараз, після повномасштабного вторгнення, спостерігається здебільшого позитивне сприйняття ОУН-УПА і їх боротьби в цілому. Особливо коли ми не конкретизуємо її і при цьому «мотивуємо» респондентів обрати змістовну відповідь. Проте очевидними є і пробіли в обізнаності про події давними. Тому коли йде більша конкретизація і коли ми прямо зазначаємо про можливість невизначеної відповіді, то багато людей обирають цей варіант, що значною мірою відображає дійсно слабку поінформованість багатьох українців.

Графік 3. Як Ви, у цілому, оцінюєте діяльність Організації українських націоналістів – Української повстанської армії (ОУН-УПА) у часи Другої світової війни? 

Коментар А. Грушецького, виконавчого директора КМІС 

Результати наших опитувань показують, що, по-перше, українське суспільство доволі зріло і конструктивно підходить до питань історичних суперечок із Польщею. Майже всі українці проти нав’язування Україні польського погляду на спільну історію, і водночас лише невелика частка українців хочуть нав’язати Польщі український погляд. Для більшості це питання має бути деполітизованим і не бути частиною міждержавних відносин чи засобом внутрішньої мобілізації для отримання політичних балів. Тобто або кожна країна займається своїми героями і не втручається у справи сусіда, або спільні комісії істориків, не політиків, намагаються сформувати консенсусний погляд.

Водночас, по-друге, в українському суспільстві немає антипольських настроїв і навіть у 2025 році, після виборчої кампанії у Польщі з антиукраїнськими гаслами, ми не спостерігали істотно погіршення ставлення до поляків. Взагалі у 2022-2023 роках наші дані достовірно демонструють покращення ставлення до поляків, що було наслідком щирої подяки українців полякам за надану підтримку. Динаміка після 2023 року є охолодженням (які спровоковані не діями українців) і поверненням до попереднього, цілком нормального, ставлення. І разом з цим більшість українців готові підтримати направлення військ до Польщі у разі нападу на неї Росії. Наразі в Україні жодна впливова сила чи авторитетний суб’єкт не вибудовує свою комунікацію на антипольській істерії. Ми бачимо, що і Президент В. Зеленський, і представники влади, і представники опозиції, і представники громадянського суспільства наголошують на вдячності польському народові за надану підтримку.

Насамкінець, українці і поляки тисячоліття живуть поруч і, на жаль, ми маємо як героїчні, так і трагічні сторінки. Кожна нація має право і на своїх героїв, і на свої болі та образи. І українці, і поляки можуть зачитати одні одному довгий перелік претензій і кожна сторона матиме свою правду.

Проте заради майбутнього сучасна національна ідентичність не може розбудовуватися на безкомпромісних претензіях до сусіда, заснованих на подіях давнього минулого. Обидві нації мають дивитися в майбутнє, бачити те спільне, що об’єднує їх зараз. Російський ворог тільки порадіє розбрату між українцями і поляками та всіляко буде намагатися посилити кризу у відносинах. Тому події минулого мають відійти фахівцям і еліта кожної нації має з міркувань відповідальності перед нинішніми і майбутніми поколіннями перестати використовувати історичні питання з суто політичною метою (дошкуляти свої опонентам у своєму суспільстві чи мобілізовувати електорат на свою підтримку, відштовхуючись від образу «ворога», сформованого з країни-сусідки).

  Зараз багато говорять про формулу «Прощаємо і просимо прощення», і якраз українське суспільство, як ми бачимо з наших даних, готове слідувати за нею. Для українців важливо віднаходити нарешті власну історію (а не історію, написану в чужих столицях і нав’язану Україні, як відбувалося останні декілька сотень років). Українці ще будуть і далі рефлексувати над подіями минулого, у нас попереду довгий шлях і ми неодмінно переосмислимо багато подій та постатей. Але наразі українців не вибудовують свою ідентичність на антипольських ідеях. Для українців поляки не є ворогами. Для українців зараз важливо вистояти у війні з російським ворогом, який знову хоче знищити Україну. Для цього потрібно мобілізувати всі ресурси, як матеріальні, так і духовні, символічні, у тому числі важливо черпати натхнення з багатовікової боротьби за Незалежність.

Тому ми закликаємо українське суспільство дотримуватися стриманих і конструктивних поглядів на розв’язання історичних суперечок, а також зберігати нормальне ставлення до наших сусідів. Водночас ми закликаємо польське суспільство продемонструвати аналогічну виваженість і орієнтуватися на спільне майбутнє. Без вільної України не буде вільної Польщі – ця формула, як ніколи, зберігає свою актуальність.