Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» — один з найбільших українських сільськогосподарських виробників та експортерів. Розмір інвестицій компанії в економіку України склав більше 2,3 млрд доларів США. «НІБУЛОН» – ровесник України, всі ці роки він був одним із перших в аграрному секторі, візитною карткою нашої країни, проявом її майбутнього, що будується на міцній сучасній економіці, на реалізації творчих ініціатив та структурних перетвореннях. З початком повномасштабної війни «Нібулон» також одним із перших опинився на лінії вогню. Зокрема – в Запорізькій області.
Філія «Кам’янка-Дніпровська» була побудована в 2010 році і стала першою на Запоріжжі. Це було сучасне підприємство, розташоване на 8,6 га, об’єм зберігання зерна на терміналі – 75,6 тис. тонн. Добова потужність сушарок – 4 тис. тонн, а потужність по відвантаженню на водний транспорт – 5 тис. тонн. До війни тут працювало 60 людей. Після приходу ворогів все це лишилося в минулому.
Перший ранок війни в Кам’янці-Дніпровській, як і в багатьох містах і селах України, почався з вибухів.
–Вибух був такої сили, що вікна затремтіли. Попереджали знайомі, що все почнеться, але до останнього не вірили… До 7-ї ранку вже не спав ніхто, над нашим будинком 3 або 4 ракети пролетіло… Подзвонили з роботи. Мені сказали, щоб зміну залишив удома, щоб усіх обдзвонив, а мені з’явитися на роботу. Про всяк випадок, раптом що. Я ще був як водій пожежної машини – у нас на філії була пожежна машина, мені начальство МНСникам допомагати, чергувати. Тобто, вже не основна робота – приймання і робота елеватора, а чергувати. Так усе й почалося, – розповів Сергій Берестов, змінний майстер філії.
Але в Кам’янку-Дніпровську загарбники зайшли не зразу – вони штурмували Енергодар, щоб окупувати ЗАЕС. Але беззбройні люди намагалися зупинити танки і не пустити окупантів на атомну станцію. Та сили були нерівні, і окупанти дуже скоро показали своє справжнє лице.
В Кам’янці вони з’явились уже в березні, згадує Володимир Горішний, регіональний директор компанії «НІБУЛОН».
–До нас в Кам’янку-Дніпровську зайшли вони 3 березня приблизно о 3 годині дня. Ми їх зупиняли біля одного села, у нас було дуже багато людей, ми стояли, зробили свій блокпост живим щитом. Перший раз вони підійшли – ми їх не пропустили. Ми домовились, що вони відійдуть назад і заходити не будуть. Стояла велика колона військових, з БТРами, приблизно до 40 машин. В третій годині вони приїхали знову, щоби прорватися через живий блокпост, і вже тоді розігнали людей з допомогою вибухових пристроїв, стрілянню по людях – стріляли над головами. Люди стояли до останнього але…
– Вони заїхали, об’їздили все місто, БТРів ціла колона зайшла. Об’їхали всі адміністративні будівлі, повісили свої прапори, потихеньку їх ставало все більше й більше. Поруч із нашою філією старий річпорт – каси колись були і невелика будівля. Вони оселилися там. Ще навпроти був занедбаний магазин, будівля, і лісочок, вони були і там, і там. Тому що далі півострів і вихід на Нікополь. Мабуть, у них було завдання це охороняти. Тому що далі міський пляж, людей уже туди не пускали. Ні в ліс погуляти, уже все, аж до того, що вибігали і з автоматів… Слава богу, при мені нікого… у повітря стріляли попереджувальними. Ми на роботу ще ходили. Вони виходили дивилися, що ми там робимо. Уже потім, мабуть, якісь командири приїхали, я так розумію, чеченської національності, і тоді вони вже до нас заходили, ходили територією, дивилися, що в нас там робиться, – розповів Берестов.
Потім вони захопили міську раду, сільську раду, поставили своїх військових комендантів і повністю почали контролювати місто.
-На підприємство вони прийшли 4 квітня, – уточнюєВолодимир Горішний. – До цього вже стояв блокпост їхній біля підприємства, вже важко було пройти – вони перевіряли людей. Люди не ходили вже на роботу, я як керівник ходив. Пояснював їм, що я як керівник повинен контролювати підприємство і все, що там знаходиться. Вони на підприємстві встановили свої маячки, антени, якимось чином вони вже контролювали зв’язок. І коли вже ФСБшники і військові – нас покликали, щоб розповісти, що вони повністю забирають підприємство. Забирають під контроль і будуть повністю ним керувати, пригрозили, що знають, де наші сім’ї. Їх було двоє – військовий комендант і його зам, позивні «Алтай» і «Волга». Пояснили нам, що щоб людей не ображали, ми повинні стовідсотково йти на них працювати, що вони прийшли надовго, що все зерно на підприємстві і саме підприємство переходить в їхню власність.
Цю інформацію я передав нашому керівнику, хоча вони заборонили нам спілкуватися з нашим керівництвом, але в мене була можливість цю інформацію передати. Директор і я вивезли свої сім’ї на підконтрольну Україні територію, я повернувся назад – там були патріотичні люди, ми максимально заставляли їх виїжджати.
Хтось виїхав, а хтось з різних причин залишився.
–Як мені розповідали люди, хто був на зборах, їм пообіцяли “золоті гори”, великі зарплати, “все буде в 100 разів краще, ніж було”, понарозказували людям казки, – каже Берестов і зазначає, що насправді було зовсім інакше. – Почали приїжджати машини з російськими номерами. Відразу вони їх закривали, ховали, але видно було, що це не наші машини. На кожній намальована Z спереду і ззаду, машини дуже великі, величезні, у нас, напевно, в Україні навіть таких немає. Найчастіше КАМАЗи їхні, і вдень і вночі вантажилося це все і вивозилося в бік Криму…
-Багато зерна відвантажили. Там приблизно було 73 тисяч тонн зерна, вони з травня по вересень вивезли все зерно, що було, – підтверджує Горішний. – В був великий приліт по філії, було зруйновано дві ємності – стріляли, я так розумію, «Градами» з непідконтрольної території. В кінці серпня був ще один приліт по будівлям на підприємстві, були зруйновані приміщення. Осколки попали на робочу башту, також постраждало приміщення побутового корпусу.
Ми також поспілкувалися з деякими очевидцями, які впевнені, що удар по ємностям з ячмінем був спробою окупантів сховати факт мародерства. Загарбники таким чином хотіли спровокувати пожежу, звинуватити в обстрілі ЗСУ і сховати свій злочин, – нібито зерно вони не вкрали, воно просто згоріло.
Сьогодні ще рано говорити про збитки, завдані цій філії війною, – Кам’янка-Дніпровська досі під російською окупацією.
