Головний командир безпілотників України хоче виснажити російську армію –
«Мадьяр» Бровді був піонером методів безпілотної війни, які НАТО ще має вивчити, пише The Economist.
Дорога до командного пункту важка, хоча затемнені вікна мінівена приховують деталі. Після прибуття його двері розсуваються, відкриваючи вхід у світ, похований глибоко під землею. Всередині один коридор заставлений двома палубами спальних капсул у японському стилі. За другим коридором знаходиться спортзал. Стіна за стіною екрани транслюють дані в реальному часі: ланцюжки атак, місії, втрати ворога. Галерея відомих українських картин висить серед ракет та вибухівки. Поруч з експресіоністською кам’яною скульптурою чоловічого обличчя петлею прокручується снуп-відео російських солдатів в їхні останні хвилини життя.
Похмура ексцентрична атмосфера відповідає характеру людини, яка керує війною. До вторгнення Роберт «Мадьяр» Бровді був зерновим брокером. Зараз 50-річний командир українських безпілотних сил — це досвідчений воїн і головний архітектор стратегії націлювання на окремих російських солдатів за допомогою дронів. Через чотири роки війни головним викликом України стало не стільки утримання території, скільки швидше виведення росіян з військ, ніж Кремль може їх завербувати. Вперше, значною мірою завдяки зусиллям пана Бровді, це може статися зараз.
Пан Бровді аналізує цифри в своїй триметровій комірчині без вікон, курячи сигарети одну за одною та потягуючи чай Fortnum & Mason, що є натяком на його попереднє життя, коли він спілкувався з багатіями в лондонських аукціонних будинках. Втрати Росії значно зросли з моменту його приходу до влади минулого літа, чому сприяла оновлена, гейміфікована система, яка тепер надає пріоритет ворожій піхоті. Грудень став поворотним моментом, першим місяцем, коли підтверджені втрати Росії від українських безпілотників перевищили набір. З початку зими українські безпілотники вбили або вивели з ладу щонайменше на 8 776 солдатів більше, ніж Росія замінила. Росія продовжує мало що здобувати в обмін на свої втрати. Навіть на своєму найуспішнішому напрямку, поблизу міста Костянтинівка на Донбасі, вона захопила лише 23% території, передбаченої її зимовим планом кампанії.
Бригада безпілотників пана Бровді під кодовою назвою «Птахи Мадьяра» стверджує, що вона відповідальна за шосту частину втрат росіян. Ширше угруповання безпілотних сил, яке він зараз контролює, становить понад третину. Ці сили становлять лише 2% від чисельності української армії. У грудні, на піку, втрати противника сягали 388 на день, що еквівалентно штурмовому компоненту цілого батальйону. «Якщо в батальйоні не залишилося піхоти, росіяни не розформовують його, а перекидають на фронт офіцерів, які працюють за столом», — каже пан Бровді. «Вони є найлегшими цілями, бо не вміють воювати». Його солдатам наказано атакувати особовий склад, а не бронетехніку чи інше спорядження, щонайменше 30% часу. Росія може навчити та екіпірувати лише певну кількість новобранців; пан Бровді порівнює це з коровою, а свої підрозділи — з фермерами. «Нам потрібно продовжувати доїти цю корову, російську армію, якнайкраще, виснажуючи її понад її максимальну потужність».
Пан Бровді, етнічний угорець із західних прикордонних територій України, вступив на війну як цивільний доброволець. Його злет був неймовірним, але не випадковим. Застосовуючи бізнес-інстинкти до вирішення проблем на полі бою, він допоміг розвинути найперші можливості України в галузі безпілотників. Перший прорив стався влітку 2022 року, коли він воював на Херсонському фронті. Українці були меншими в озброєнні і, що ще гірше, не мали уявлення, звідки стріляють росіяни. Пан Бровді, ще недосвідчений солдат, згадав дрон, який він купив своєму синові під час відрядження до Азії, і наказав привезти кілька в окопи. Вони були грубими, але достатньо хорошими, щоб виявити приховані російські танки. Майбутній командир почав передавати координати сусідній артилерійській бригаді через Discord, додаток для соціальних мереж. Він створив перший в Україні ланцюжок знищення безпілотників.
Рік потому пана Бровді та його учнів перевели до Бахмута, тодішнього головного місця вбивств війни. Один колега, колишній чемпіон з тхеквондо, відомий як Клим, мав друга, який брав участь у гонках на дронах з видом від першої особи. Він припустив, що ці швидкі та спритні машини можуть перевозити невеликі боєприпаси. Команда почала розвішувати наповнені водою презервативи на деревах і намагатися вражати їх дронами. Невдовзі вони прикріплювали скотчем американські гранати MK-19 до каркасів. Це стало наріжним каменем концепції розвідувально-ударної зони ураження «лінією дронів», яку пан Бровді пізніше відстоював, щоб компенсувати нестачу піхоти в Україні.
Сотня з гаком екранів бункера показує, наскільки просунулися операції. Кожна місія, чи то удар безпілотника, чи сеанс радіоелектронної боротьби, реєструється та перевіряється відео, а потім вводиться в програмне забезпечення бізнес-розвідки, яке пан Бровді перепрофілював зі своїх часів роботи торговцем зерном. «Принципи ті самі», – каже він. «Я попросив своїх хлопців замінити тип зерна, тоннаж та номери вантажівок на зброю, зміни та боєприпаси». Вбивства керуються ближче до фронту. Команди працюють за 3-5 км за лінією фронту, за ними наглядають лише бойові капітани зі штаб-квартири. Пан Бровді каже, що підрозділ має екосистему з 15 взаємопов’язаних функцій, від глушіння до спостереження, мінування та виробництва вибухівки. Це концепція, яку генерали НАТО ще не осягнули, каже він. «Коли приходять американці – а вони прилітають до нас, як бджоли за медом – вони запитують: «Який безпілотник найкращий?» Я кажу їм, що найкращий безпілотник – це екосистема. Щоб один пілот здійснив знищення, за ним має працювати ціла машина».
Критики пана Бровді кажуть, що його успіх залежить від безумовної підтримки та коштів, які він отримав з моменту обіймання посади командувача безпілотників. Збройні сили України зазвичай діють в умовах постійного дефіциту. Його попередник, який був менш близький до Олександра Сирського, головнокомандувача, ніколи не мав таких самих ресурсів. Пан Бровді наголошує, що українські солдати не повинні чекати на безпілотники, а дрони повинні бути готові та чекати на них. Він наполягає на наявності резервної копії для кожного елемента обладнання, урок, отриманий з кількох клінічних смертельних випадків, і каже, що його суворі протоколи безпеки утримують кумулятивний рівень втрат у його підрозділі на рівні лише 1%. Він стверджує, що сили безпілотних систем зараз забирають 400 росіян за одного українця, а кожне вбивство коштує 878 доларів матеріальних цінностей. «Ми повинні обмінювати пластик та метал на мертвих росіян», – каже він. «Це найкращий обмінний курс».
Відео вбивств пана Бровді на полі бою, опубліковані в соціальних мережах під музику в стилі фарсових погонь, зробили його суперечливою фігурою. Дехто стверджує, що такі відео порушують закони війни. Він відкидає критику. «Я взагалі не відчуваю жодних моральних застережень. Жодних», – каже він. «Чоловік з гвинтівкою в руці на моїй землі прийде, щоб убити мене. Або я вб’ю його, або він вб’є мене. Мільйони українців, включаючи мою матір, черпають силу з того, що ми робимо».
Ця цілеспрямованість дає Україні надію. Чи буде цього достатньо, щоб змусити Володимира Путіна припинити війну – це інше питання. Грудень був першим випадком, коли показники пана Бровді змінилися на користь України. За рік до цього російські війська зросли на понад 100 000 осіб. Здається, президент Росії не має стратегії виходу. «Давайте спочатку подивимося, чи зможемо ми підтримувати темп наступного року», – каже пан Бровді. «У мене немає рожевих фантазій про те, що ця війна ось-ось закінчиться».
