Чи можна натренувати організм протистояти сезонним алергіям? Саме на це сподівається новий напрям імунотерапії, який відроджує старий метод лікування.
Про це пише ВВС.
Гленіс Скаддінг і досі пам’ятає одного зі своїх перших пацієнтів із сублінгвальної імунотерапії – навіть через сорок років. Його сінна лихоманка, або сезонний алергічний риніт, була настільки виснажливою, що він не міг дійти до місцевої залізничної станції без хрипів.
Лікування Скаддінг полягало в десенсибілізації пацієнта до джерела його алергії – пилку берези – за допомогою крапель під язик.
“Він прийшов до мене додому з ящиком вина, тому що я повністю змінила його життя навесні”, – розповідає Скаддінг, віцепрезидентка некомерційної організації Euforea та почесна консультантка-алергологиня і ринологиня University College Hospital в Лондоні, Велика Британія.
“А потім я отримала стільки критики, що припинила”, – каже вона.
Понад 400 мільйонів людей у світі страждають на алергічний риніт – запалення носових ходів унаслідок реакції на алергени в повітрі.
Це відбувається тоді, коли імунна система помилково визначає щось на кшталт шерсті тварин або пилових кліщів як загрозу, що спричиняє симптоми, серед яких нежить, свербіж очей, чхання і – у найгірших випадках – утруднене дихання.
Коли це має сезонний характер, наприклад у відповідь на пилок, алергічний риніт називають сінною лихоманкою або полінозом.
Окрім погіршення якості життя, сінна лихоманка може мати серйозні довгострокові наслідки, зокрема підвищений ризик розвитку як респіраторних інфекцій, так і астми.
До того ж вона вражає дуже багато людей. У Великій Британії приблизно кожен четвертий дорослий і кожна восьма дитина мають алергічний риніт, що призводить щонайменше до 16 мільйонів відвідувань лікарів щороку. Подібні високі показники фіксують в Австралії та США.
І ця цифра може зростати: дослідження показують збільшення поширеності з часом у регіонах, включно з Європою, США та Австралією. Також з’являється дедалі більше доказів того, що симптоми сінної лихоманки стають тяжчими через зміну клімату.
Втім, за словами алергологів, є і хороші новини: нині доступні високоякісні, ефективні та безпечні методи лікування сінної лихоманки. Більшість із них лише знімають симптоми. Але один із методів – алергенна імунотерапія (AIT) – радше наближається саме до лікування, оскільки “вчить” організм слабше реагувати на певні алергени і може змінити типовий шлях розвитку хвороби від сінної лихоманки до астми.
Значно більше людей могли б отримати користь від цих методів, ніж фактично їх отримують.
“Дуже мало людей потрапляють до правильного спеціаліста для лікування своєї хвороби – і вони не звертаються до нього на ранній стадії, коли захворювання ще просте, неускладнене і його легко лікувати”, – каже Скаддінг.
Серйозна проблема для здоров’я
Частина проблеми полягає в тому, що навіть медичні працівники не завжди сприймають алергічний риніт серйозно, каже клінічний алерголог Стівен Дарем, почесний професор алергології та респіраторної медицини Імперського коледжу Лондона і лікарні Royal Brompton.
Наприклад, сімейні лікарі часто просто радять пацієнтам купити антигістамінний препарат в аптеці, замість того щоб направити їх до алерголога або розглянути профілактичне та довгострокове лікування – таке як алергенна імунотерапія.
“Сінна лихоманка – це велика проблема, але її часто применшують ті, хто сам не страждає від неї”, – каже Дарем.
“Якщо подумати про те, що ми робимо в житті, то ми працюємо, спимо і розважаємося. І на всі ці речі сінна лихоманка серйозно впливає”, – додає він.
Люди із сінною лихоманкою частіше мають труднощі із засинанням і підтриманням сну, відчувають втому та часто прокидаються вночі. Сезонні алергії навіть можуть впливати на академічну успішність дітей.
Можуть бути й інші наслідки для здоров’я. Через хронічне запалення слизових оболонок люди з алергією частіше мають респіраторні інфекції – за одним дослідженням, до двох разів частіше. Якщо сінну лихоманку не лікувати належним чином, вона може спричинити тяжкі хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів та інфекції вух.
Поліноз, особливо у дітей, також може призводити до розвитку астми, а сама астма зазвичай має тяжчий перебіг у людей, які водночас мають сінну лихоманку.
“Існує концепція ‘одні дихальні шляхи – одна хвороба'”, – каже Баррі Коен, дитяча алергологиня з Нью-Джерсі, США, та авторка огляду Американської академії педіатрії 2023 року про алергічний риніт.
Запалення у верхніх дихальних шляхах може впливати на нижні дихальні шляхи через спільні імунні механізми, пояснює вона. І це може призвести до розвитку астми.
Проблема столітньої давнини – і її можливе рішення?
Хоча поширеність сінної лихоманки зростає, сама хвороба не є новою. Ще у 1828 році лондонський лікар Джон Босток, ґрунтуючись на власному досвіді та спостереженнях за 28 пацієнтами, описав сезонні симптоми. Серед них він називав “відчуття тяжкості в голові, закладеність носа, чхання, сльозотечу та виділення з носа”.
Імунотерапія для лікування алергії на пилок також має довгу історію. У 1911 році інший лікар виявив, що ін’єкції екстракту пилку трави пацієнтам із сінною лихоманкою можуть зменшити симптоми наступної весни. Перші подвійні сліпі плацебо-контрольовані випробування імунотерапії пилком трави провели у 1950-х роках.
До 1980-х років цей метод став визнаним лікуванням. Так звані “алергічні уколи” виявилися дуже ефективними і полегшували чхання та інші симптоми у тисяч пацієнтів. Проте існувала проблема.
“Ін’єкційна імунотерапія іноді призводила до смерті”, – каже Скаддінг, пояснюючи, що причиною була анафілаксія – важка алергічна реакція на саму ін’єкцію.
Такі випадки надзвичайно рідкісні – приблизно один на 2-2,5 мільйона ін’єкцій. Сьогодні, завдяки кращому розумінню факторів ризику і правильного застосування, вони трапляються ще рідше.
Проте після того, як у Великій Британії зафіксували приблизно 26 смертей від анафілаксії, пов’язаних із підшкірною імунотерапією у 1957-1986 роках, були запроваджені нові правила. Зокрема, пацієнти після ін’єкції повинні були залишатися в лікарні для спостереження протягом двох годин (нині – 30 хвилин). Оскільки уколи потрібно робити регулярно, часто щотижня, така вимога зробила підшкірну імунотерапію досить обтяжливою.
Саме тоді знову зріс інтерес до пероральної альтернативи, яку Скаддінг почала досліджувати ще у 1980-х роках. Сублігвальна терапія передбачає, що алерген у вигляді крапель розміщують під язиком, а не вводять у руку ін’єкцією. Спочатку багато хто сумнівався, що вона може бути настільки ж ефективною, як уколи.
“Сублігвальну терапію вважали справжньою ‘маргінальною’ ідеєю, яка не спрацює, – згадує Скаддінг. – Тож я на певний час припинила її застосовувати”.
Однак клінічні випробування показали, що ризик анафілаксії при цьому методі значно нижчий, ніж при підшкірній імунотерапії, а ефективність залишається високою.
“Жодного смертельного випадку не було. Серйозні побічні ефекти трапляються дуже рідко”, – каже Скаддінг.
Водночас вона зазначає, що місцеві реакції – наприклад тимчасовий свербіж або набряк язика – виникають частіше.
Як і у випадку з алергічними уколами, головною проблемою залишається дотримання курсу лікування.
У 1998 році Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала узгоджену заяву щодо алергенної імунотерапії, де застосування препаратів під язик назвали перспективною альтернативою ін’єкціям – фактично легітимізувавши цей метод у світовому масштабі.
Як пояснює Дарем, таблетки слід приймати під язик щодня протягом восьми-шістнадцяти тижнів до початку сезону пилку. Початок лікування за 16 тижнів до сезону дозволяє контролювати симптоми влітку приблизно у 85% пацієнтів.
Рекомендовано продовжувати терапію протягом трьох років без перерв.
“Якщо лікувати людей три роки, можна досягти тривалої ремісії хвороби”, – каже Дарем.
В одному клінічному дослідженні, яке він проводив, учасники з алергією на пилок трави, які отримували плацебо, повідомляли про сильні симптоми сінної лихоманки у 16% днів протягом сезону. Серед тих, хто отримував сублінгвальні краплі, цей показник становив лише 6%.
Тривале полегшення
Ще більш обнадійливим є те, що ефект може зберігатися надовго. Кілька досліджень, зокрема одне за участю понад 1 000 людей у Японії, показали, що сублінгвальна імунотерапія покращує симптоми навіть через два роки після припинення лікування.
Основна проблема сублінгвальної терапії, за словами експертів, полягає в тому, що вона поки що охоплює обмежену кількість видів алергії. Управління з контролю за продуктами і ліками США схвалило такі препарати лише для алергії на пилових кліщів, пилок амброзії та пилок трав.
“Багато моїх пацієнтів мають алергію на пилок дерев – і я не можу їм особливо допомогти, якщо хочу використовувати схвалений FDA препарат”, – каже Коен.
Через це вона часто рекомендує пацієнтам ін’єкційну імунотерапію.
Незалежно від того, чи застосовується метод у вигляді крапель під язик, чи у вигляді ін’єкцій, алергенна імунотерапія вже допомогла тисячам пацієнтів.
Одне дослідження, яке порівнювало медичні записи понад 45 000 людей, що отримували імунотерапію у 2007-2017 роках, із записами пацієнтів із алергічним ринітом, які не проходили такого лікування, показало, що у групи імунотерапії значно зменшилася кількість призначень ліків від сінної лихоманки та астми. Також у них рідше діагностували пневмонію.
Імунотерапія може навіть запобігти розвитку астми. У рандомізованому подвійно сліпому дослідженні за участю понад 800 дітей віком від п’яти до 12 років із алергією на пилок трави порівнювали тих, хто отримував сублінгвальну імунотерапію, з тими, хто отримував плацебо.
Через два роки спостереження виявилося, що у дітей, які отримували краплі з алергеном, ймовірність розвитку симптомів астми або потреби в ліках від астми була приблизно на 29% нижчою, ніж у групі плацебо.
Однак уже наявна астма може бути протипоказанням для проведення алергенної імунотерапії, особливо якщо вона тяжка або неконтрольована. Це пов’язано з тим, що, хоча анафілактичний шок залишається надзвичайно малоймовірним, коли запалення дихальних шляхів уже присутнє, ризик зростає.
Для таких пацієнтів – або для тих, кому алергенна імунотерапія сама по собі не допомагає – існує інший варіант: біологічні препарати. Це клас ліків, які впливають на ключові імунні механізми алергічних реакцій і зупиняють запальну відповідь організму.
У деяких випадках разом з алергенною імунотерапією можуть застосовувати біологічні препарати. Така комбінація, як показали дослідження, зменшує ймовірність тяжких назальних симптомів приблизно на 59% порівняно з однією лише імунотерапією.
“Але вони не викликають довготривалої ремісії хвороби, як імунотерапія, – каже Дарем. – І вони коштують від 12 до 20 тисяч фунтів (16-26,6 тисячі доларів) на рік, тоді як, наприклад, імунотерапія, про яку ми говорили – ці таблетки коштують менше ніж 1 000 фунтів (1 300 доларів) на рік”.
Як обрати ліки і зменшити вплив тригерів
Такі ціни та тривалість лікування можуть бути серйозною перешкодою для багатьох пацієнтів. Тож які існують інші варіанти?
“Найефективніше лікування, до якого пацієнти можуть легко отримати доступ, – це спрей, який містить і антигістамінний препарат, і кортикостероїд”, – каже Скаддінг.
За її словами, така комбінація працює краще, ніж кожен із цих препаратів окремо.
Дарем погоджується. Особливо важливо, за його словами, починати лікування ще до початку сезону алергії та застосовувати його регулярно – навіть у ті дні, коли симптомів немає.
“Якщо робити це, препарат дуже ефективно не лише лікує симптоми, а й запобігає нападам”, – каже він.
Алергологи також наголошують, що важливо правильно використовувати назальний спрей.
Пероральні антигістамінні препарати зазвичай менш ефективні, каже Скаддінг. Вони не діють безпосередньо на тканини носа – саме там, де відбувається алергічна реакція, – тому зазвичай слабші і починають діяти повільніше.
Однак якщо їх використовувати, варто обирати новіші препарати так званого “другого покоління”, такі як цетиризин або лоратадин. Вони не лише ефективніші, а й менше викликають сонливість: препарати першого покоління можуть настільки спричиняти втому, що дослідження пов’язують їх із підвищеним ризиком дорожньо-транспортних пригод.
Зменшення впливу алергенів також має велике значення. Алергологи рекомендують тримати вікна зачиненими, використовувати очищувач повітря, а також носити сонцезахисні окуляри або маску на вулиці. Корисно мити руки, обличчя та ділянку навколо очей, а в ідеалі приймати душ – включно з миттям волосся – після повернення додому, особливо перед сном, каже Коен.
“Якщо ви спите з пилком на наволочці, легко уявити, що вдихати його всю ніч – не найкраща ідея”, – пояснює вона.
Водночас особливо якщо симптоми тяжкі, можливості зменшити їх лише шляхом уникнення тригерів обмежені. До того ж прогулянки, поїздки на велосипеді на роботу чи ігри на вулиці – це повсякденні задоволення, які покращують якість життя, особливо з настанням теплої погоди.
“У нас є дуже ефективні методи лікування для більшості пацієнтів, – підсумовує Дарем. – Проблема в тому, що цю хворобу часто применшують, і люди не розуміють, як правильно її лікувати”.
