Перша детальна генетична мапа раку у домашніх котів виявляє приголомшливу схожість з людськими онкологічними хворобами. Вчені припускають, це може допомогти знайти нові способи лікування раку як у людей, так і котів.
Вчені проаналізували ДНК пухлини майже 500 домашніх котів, виявивши ключові генетичні мутації, пов’язані з цим захворюванням, пише ВВС.
Рак є однією з основних причин захворювань та смерті у котів, але дуже мало відомо про те, як він розвивається.
“Генетика раку у котів досі була повною таємницею”, – сказала провідна дослідниці, доктор Луїза Ван дер Вейден.
“Що більше ми зможемо зрозуміти про рак у будь-якого виду, то корисніше це буде для всіх”.
Міжнародна команда під керівництвом Інституту Веллкома Сангера в Кембриджі дослідила близько 1000 генів, пов’язаних з 13 типами раку в котів.
Вчені виявили, що багато генів, які спричинюють рак у котів, також трапляються у людей. Це свідчить, що люди і коти мають спільні ключові біологічні процеси, які дозволяють пухлинам рости та поширюватися.
Вчені кажуть, що домашній кіт може бути ключем до розуміння певних типів раку молочної залози, як-от тричі негативний рак молочної залози. Близько 15 зі 100 випадків раку молочної залози належать до цього типу.
У котів цей підтип розвивається частіше, ніж у людей, що дає вченим доступ до зразків і пропонує підказки щодо нових ліків, які можуть допомогти.
Майже чверть британських домогосподарств мають принаймні одного кота, що дозволяє вважати котів такими ж популярними улюбленцями, як і собаки.
Однак хоча дослідження раку проводилися на собаках, коти досі залишалися поза увагою вчених.
Дослідники кажуть, що обидва домашні улюбленці можуть дати підказки щодо факторів довкілля, пов’язаних з деякими видами раку.
Вони живуть в одному просторі з нами, а це означає, що вони також піддаються впливу тих самих факторів, що й ми.
“Це може допомогти нам краще зрозуміти, чому рак розвивається у котів і людей, як навколишній світ впливає на ризик раку, і, можливо, знайти нові способи його профілактики та лікування”, – сказав професор Джеффрі Вуд з Ветеринарного коледжу Онтаріо, Канада.
Дослідження опубліковано в журналі Science.
