Стамбул століттями підтримує особливий зв’язок зі своїми котами: від османської традиції спеціальних доглядачів котів до котячого засилля на сучасних вулицях міста.
Щодня в місті зберігається делікатна рівновага на вузьких вуличках, у мечетях, на станціях метро та в затишних кав’ярнях.
Понад 15 мільйонів людей ділять простір мегаполіса, який простягається по обидва боки Босфору, мов домашній кіт, що сидить наполовину на дивані, наполовину на кавовому столику.
І ця метафора цілком доречна: у місті, за оцінками, живе близько чверті мільйона бездомних котів, пише ВВС.
Коти настільки переплелися з історією та повсякденним життям Стамбула, що стали невіддільною частиною міської органіки — так само як килими, що продаються на кожному кроці.
Не домашні і не вуличні — щось середнє
Стамбульські коти — не зовсім домашні й не зовсім вуличні, вони поєднують обидва світи, каже Марсель Хейнен, фотограф і автор книги City Cats of Istanbul.
Коти тут “не належать конкретним людям, про них дбає спільнота в кожному районі”.
Ставлення до котів у Стамбулі справді унікальне.
“У кожному муніципалітеті є ветеринарний відділ, який допомагає вуличним тваринам, пропонуючи безкоштовну стерилізацію котів”, — пояснює Фатіх Дагли, співзасновник Музею котів Стамбула.
“Приватні клініки також надають знижки на послуги для вуличних котів, а мешканці часто допомагають оплачувати рахунки за ветеринара”.
Чому Стамбул так любить котів
Ця відданість має давні традиції.
“Вона сягає османського періоду, — розповідає Марсель Хейнен. — Тоді місцеві фонди слідкували, щоб за тваринами доглядали. Пізніше з’явилася професія манкаджі — “котолюб”, який годував котів, а мешканці могли купувати у нього їжу або підгодовувати тварин самостійно”.
Фатіх Дагли додає, що любов до котів має ще глибші корені.
“Ще фінікійські мореплавці тримали котів на кораблях, щоб ті охороняли запаси від гризунів. Коли до Стамбула прибували торгові судна з шовком і спеціями за часів Риму та Османської імперії, разом із ними приїздили й коти”.
Сьогодні люди й досі охоче ділять простір із котами — на вулицях, у домівках, на набережних та в кав’ярнях.
Завдяки цьому Стамбул отримав прізвисько “Котостамбул”, яким користуються любителі котів у всьому світі. Багато туристів приїжджають до міста саме заради його пухнастих мешканців.
У багатолюдному та галасливому мегаполісі стамбульські коти – найспокійніші мешканці.
На дерев’яній лавці після підйому до Галатської вежі чи на набережній вони дарують відчуття спокою.
Коти приносять цей комфорт кожному, хто готовий зупинитися й погладити їх — неважливо, хто ви і якою мовою говорите.
Коли кіт обирає саме ваше коліно для сну, а довкола поширюються запахи кебаба, шафрану, кукурудзи на грилі та свіжої скумбрії, місто раптом стає м’якшим, затишнішим і трохи чарівним.
М’якість серед каменю та бетону
“Міста рідко бувають м’якими, — зауважує Хейнен. — Вони створені для людей: широкі дороги, будівлі, мости, бетон, цегла, скло, сталь. Коли інша жива істота знаходить своє місце серед цього суворого світу, це вже саме по собі дивовижно. А бачити, як місцеві дбають про своїх сусідів по планеті, — ще більш вражає”.
На відміну від багатьох міст світу, де життя на вулиці суворе для тварин, стамбульські коти почуваються впевнено.
У історичному районі Фатіх, неподалік Блакитної мечеті та Софійського собору, легко помітити Суло — сірого з білим пухнастика, який позує туристам біля газетного кіоску, де його підгодовують.
На схилах уздовж Босфору коти відпочивають на лавках, сходах і в маленьких дерев’яних будиночках.
Біля ринків і станцій метро стоять миски з їжею та водою, а місцеві жителі й туристи охоче діляться своїми стравами з котами, які ніжно труться об ноги.
Маленькі амбасадори міста
Багато магазинів тримають котів, щоб приваблювати відвідувачів, а інші просто залишають їжу для тих, хто проходить повз.
“Зв’язок між людьми та котами почався саме тут, — каже Хейнен. — В османську епоху їх тримали з практичних міркувань: коти охороняли запаси від гризунів”.
Сьогодні завдання котів трохи інше. Вони — неофіційні туристичні амбасадори, що згладжують гострі кути великого й галасливого міста.
Багато стамбульських котів з’являться під вашими ногами та на фотографіях; їхні мордочки, лапки й муркотіння надовго залишаються в пам’яті.
Вони показують, як можна мирно ділити простір, їжу й життя з іншими — вдома та під час подорожей.
