-Сьогодні День пам’яті та перемоги над нацизмом. День, який ми відзначаємо разом з усім світом, з усіма, хто 80 років тому боровся за життя, аби зло програло, аби «ніколи знову».
На жаль, три роки тому це знову повторилось, і так само, як колись, над Києвом знову заревіла сирена повітряної тривоги, зло знову пішло на нашу землю українську.
Вранці 24 лютого на Хрещатику було пусто – ні машин, ні людей. Зараз тут – життя, ви бачите. Три роки тому, під час запису звернення до Дня Незалежності, тут була спалена російська техніка. І тільки такий парад зло може отримати тут. Тут, де сьогодні панує наше бажання жити, бути.
Сьогодні тут українці, тут українки йдуть своїми вулицями під своїми прапорами завдяки своїм героям. Нашим героям, нашим воїнам. Хто захистив і захищає країну зараз по всій лінії фронту, далеко від свого дому, аби це життя було можливим. Хтось поспішає, хтось просто гуляє, готує каву, робить свою роботу. Хтось везе автівку на фронт, хтось їде у справах, працювати на благо людей, а хтось іде центром свого міста, свого містечка й чує: «Дякую!»
Це так важливо. «Дякую» для них – для воїнів – таке важливе, таке потрібне в ці кілька днів, що вони мають, аби перевести подих трішки. А далі – продовжувати свою службу Україні, щоб продовжувалося життя в Україні. Всюди. У Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Одесі, у всій країні, яка живе, щоб боротись, і бореться, щоб жити. І це – відповідь на питання, чому зло обов’язково програє. І в чому взагалі різниця між ними в Росії і нами.
Цю різницю Росія показує кожного 9 травня. Різницю між життям на майдані Незалежності та парадом страху на Красній площі. Колони з танків, коробки вбивць, що марширують, перевдягнута масовка, напівживі обличчя, які звисока прийматимуть цю ходу. Секта під назвою «Можем повторить». Ви повторили. Повторили все те зло.
Україна це бачила. Весь світ це побачив.
Завтра про звірства нацистів буде говорити організатор братських могил у Бучі. І про блокаду Ленінграда казатимуть ті, саме ті, хто влаштував блокаду Маріуполя. Буде парад цинізму. Інакше просто не назвеш. Парад жовчі й брехні. Так, ніби не десятки держав-союзників, а особисто Путін перемагав нацизм. Наче він своїми руками підіймав Прапор Перемоги над Рейхстагом у Берліні.
Слава богу, Україна вирвалась із цього всього, із цього болота, слава богу, Україна не забула, що 80 років тому з нацизмом боролися десятки народів. І понад 8 мільйонів українців, на жаль, загинули в цій боротьбі. І майже кожна наша родина має фото, береже пам’ять про когось зі своїх. Прадід, бабуся чи прабабуся або, як у мене, дідусь. І ті з нас, хто застав ще живих ветеранів Другої світової, пам’ятають, як вони тихо, скромно збирались, без романтики, без пафосу згадуючи той час, як вони завжди підіймали тост: «Нехай не буде війни!»
І майже кожна українська родина сьогодні має героя, який боровся чи бореться з новим злом. Бореться за нашу Україну, наш Київ, за всі наші міста, села, за наших людей, за наше життя.
І ось це дуже важливе місце – місце пам’яті – показує, чому це життя є, і чому Україна жива, і чому вона така сильна, і як наші люди цінують своїх героїв. Колись тут була лише табличка, просто листочок А4, і був напис: «Постав прапорець, якщо знаєш того, кого вбила Росія». Зараз тут місце народної пам’яті. І кожен прапорець, кожен портрет, кожна свічечка – це наша подяка, це наша шана. І це, ви знаєте, не монумент, зроблений за вказівкою. Це людське бажання віддати належне найкращим з українців. І це ще один доказ прірви між нами та злом. Для них ідол – дід на Красній площі, що забрав життя мільйонів. Для нас же герої – герої серед нас.
І кожен із нас хоче, аби настала тиша, настала перемога миру. Ми боремось за це. І розуміємо, що для цього потрібно. Або Росія має радикально змінитись. Або ж змінюватись доведеться світу. Саме так, як світ зробив це 80 років тому. Коли всім нарешті стало очевидно: умиротворювати зло неможливо. З ним треба боротися. Разом. Боротись рішуче. Силою. Тиском. На полі бою, дипломатичній арені, в економічному просторі, усюди, де це тільки можливо. Щоб дійсно «ніколи знову». Або світу доведеться проводити денацифікацію й демілітаризацію Росії.
Дорогі українці!
Вісімдесят років тому було здобуто перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. І цей день нагадує нам важливу закономірність: будь-яке зло неодмінно закінчується. Будь-який окупант врешті-решт залишає нашу землю. Завжди життя повертається. І саме за це стоїмо сьогодні. Саме це одного дня станеться.
З Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні! Вічна пам’ять усім, хто боровся зі злом, і слава всім, хто захищає сьогодні життя!
Слава Україні!
