На яких умовах завершиться повномасштабне вторгнення росіян — для України та для РФ? Якою буде конфігурація післявоєнного світу? До другої річниці початку великої війни NV звернувся з цими запитання до людини, від думок та дій якої багато що залежить у військовій сфері – керівника ГУР Кирила Буданова.
У розмові з редакцією головний військовий розвідник не лише пояснив, як може завершитись війна, і яким чином вона змінить міжнародний порядок денний, але й відповів на одне особисте запитання, пише «NV».
На яких умовах завершиться повномасштабне вторгнення росіян — для України та для РФ?
По-перше, давайте визначимося з дефініціями. «Повномасштабне вторгнення» чи «повномасштабна війна». Думаю, що «повномасштабне вторгнення» завершилося ще наприкінці весни 2022 року. Коли окупанти не змогли захопити Київ, Чернігів та Суми — на півночі, Харків — на сході, Миколаїв та Запоріжжя — на півдні. Коли рашисти не змогли вийти на так звані «кордони» своїх фейкових республік на українському Донбасі. Саме на цьому етапі «повномасштабне вторгнення», власне, і завершилося.
Після цього розпочався український контрнаступ, в результаті якого були повністю звільнені Київська, Чернігівська, Сумська області, Куп’янськ, Балаклія та Ізюм на Харківщині, Лиман на Донеччині. Українські воїни звільнили від рашистів і єдиний обласний центр, який їм вдалося захопити в березні 2022-го — місто Херсон. Було звільнено все правобережжя Херсонщини.
Далі — почалася повномасштабна війна, яка протягом 2023 року мала здебільшого позиційний характер без суттєвої зміни лінії фронту. Через низку об’єктивних обставин наш повномасштабний контрнаступ не приніс нам бажаних результатів, тому нині українська армія намагається дещо змінити власну стратегію та тактику, змінивши характер ведення війни, зробивши його менше контактним.
Маємо активно знищувати технічний, виробничий та фінансовий потенціал ворога в його тилу. Нафтобази, заводи, виробничі цикли зброї, ураження стратегічних об’єктів в тилу Росії – це наша законна ціль. І ми це вже вдало виконуємо.
Почитайте останні новини з РФ про ситуацію на їхніх НПЗ після прильоту українських БПЛА. Подивіться, що роблять наші морські дрони з Чорноморським флотом РФ, третина якого вже знищена, попри те, що свого власного в класичному розумінні ХХ століття флоту Україна взагалі немає.
Класична позиційна «фронтова» війна поступово відходить в минуле. ХХІ століття створює нові виклики як на полі бою, так і в тилу. Хто перший прийме ці виклики та знайде на них гідну відповідь, — той і переможе.
Мусимо змінювати власну стратегію та тактику відповідно до вимог часу, обставин та наших технічних і мобілізаційних можливостей. Саме за таких «умов» українське військо отримає перевагу на полі бою, а значить — матиме більш потужні позиції до початку перемовин про припинення вогню, які рано чи пізно, безумовно, розпочнуться.
Головною та беззаперечною умовою для початку таких переговорів має бути звільнення абсолютно всієї захопленої після березня 2014 року української території.
Звісно, цього можна досягти не лише комбінованим способом. Але для того, аби це сталося, Україна має отримати суттєву перевагу на полі бою. Росіяни завжди йдуть на поступки, виключно коли відчувають небезпеку для власного існування. І ми маємо створити у них таке відчуття. Відчуття страху за своє життя.
Звичайно, програма-максимум для нас — не лише вихід на наші конституційні кордони, але й повний розвал країни-окупанта, який в силу розмірів території ворога може відбутися лише зсередини. Але цьому процесу ми маємо максимально сприяти своєю думкою, своєю зброєю, своєю дипломатією, своєю розвідкою.
За інших обставин ранок 24 лютого 2022 року для України буде повторюватися з регулярною періодичністю. Адже саме існування української нації та української держави вже майже 400 років стоїть поперек горла російському диктатору та його холопам.
Якою буде конфігурація післявоєнного світу (нові союзи, зміни в ООН чи щось таке)?
Не сумніваюся, що війна завершиться нашою перемогою, а відтак — поразкою Росії. Бо це екзистенційне питання, і його розв’язок очевидний — добро зобов’язане покарати зло, справедливість мусить утвердитись над беззаконням, краса має восторжествувати над потворністю.
І ви абсолютно праві — агресія Російської Федерації проти України, яка, я нагадаю, розпочалася не два, а десять років тому, продемонструвала, що світова система безпеки, створена після Другої світової війни, закріплена Паризькою угодою 1947 року та Гельсінською декларацією 1975 року, виявилася недієздатною, інертною, не готовою відповідати на виклики новітніх агресорів.
Якби світ належно відреагував і не допустив анексії Криму у 2014 році, то не було ні російського втручання на Донбас, ні повномасштабного вторгнення 2022-го. Світ дав слабинку — і Путін цим одразу скористався, застосувавши свою улюблену поведінкову манеру «гопника».
Для того, щоби у майбутньому унеможливити повторення подібного сценарію, коли якийсь диктатор-маніяк, як то Гітлер чи Путін, може серйозно загрожувати знищенням країнам та народам, необхідно вибудувати нову, сучасну, дієву та реактивну систему міжнародної безпеки. Яка захистить рівні права та спокій для усіх країн світу. Потрібен новий міжнародний договір і нові механізми для його виконання.
І коли перший пункт — підготовка та підписання нової безпекової угоди, — очевидно отримає підтримку переважної більшості країн світу, за винятком хіба тоталітарних чи автократичних режимів, то другий пункт — забезпечити її виконання, — втілити на практиці набагато складніше.
Для цього потрібно перш за все притягнути до відповідальністю Росію за вчинені злочини. Кожен військовий злочинець повинен постати перед трибуналом. Усі нанесені Україні матеріальні та моральні збитки, у тому числі – недоотримані у зв’язку з війною прибутки, повинні бути компенсовані через механізм репарацій.
Найважливіше — Російська Федерація повинна повністю відмовитись від ядерної зброї, а «мирний атом» на Росії повинен перейти під міжнародний контроль.
І якщо агресор буде покараний, коли кожен мешканець Росії на своїй шкірі відчує розплату за підтримку режиму, це буде хороший урок для всіх народів і країн, які ще сповідують певні агресивні чи реваншистські ідеї.
Реалізація вимагатиме і створення міжнародних сил безпеки на постійній основі. І тут я вважаю, мало би бути визначене особливе місце для українських військових, які здобули неоціненний воєнний досвід в протистоянні агресії Російської Федерації.
Особисто ваш найскладніший і найвдаліший день за два роки повномасштабного вторгнення?
Найскладніший для мене кожен день, який розпочинається, — бо кожного дня є велика кількість задач, які я повинен вирішити. І від кожного мого рішення залежить надзвичайно багато — чи воно наближає нашу перемогу, і на скільки наближає. І яку ціну ми сплатимо за виконання цього рішення.
Це величезна відповідальність — доля країни, життя людей. Я навчився з цим тягарем проживати кожен день, усвідомлюючи ту величезну відповідальність, яка мені випала.
Я щасливий, коли наші плани вдалися, ворог поніс втрати, а усі наші хлопці повернулися із завдань живими та неушкодженими.
А найвдаліший день іще попереду — це день нашої перемоги і тотальної поразки імперії зла — РФ. І хоча цей день не буде кінцем історії, бо нам іще буде треба виявити, знайти і покарати усіх військових злочинців, де би вони не ховалися, в той день я буду щасливим і задоволеним.
Як повідомляло Інше ТВ, «Ворогів очікують нові сюрпризи, і я б не рекомендував цивільному населенню користуватись так званим «кримським» мостом» – звернення Буданова щодо Криму (ВІДЕО)
