Співачка Ольга Юнакова, яка мала неймовірну популярність у 90-ті, зникла з українських екранів не тому, що вирішила залишити професію. Виконавиця і далі займається улюбленою справою, творчість не покинула. Проте демонструє свої таланти в іншій країні.
Оля Юнакова з родиною вже дев’ять років мешкають на півдні Іспанії. Про своє теперішнє життя артистка розповіла в інтерв’ю OBOZ.UA.
В Ольги Юнакової та її чоловіки Степана – три дочки: “Терезі – 19 років, Єві – 14, а Моніці – 12. Це їхнє бажання залишитися тут – я цього не планувала. В 2014 році ми приїхали в Іспанію на машині задля відпочинку, але так сталося, що ця поїздка триває досі. Пам’ятаю, коли влаштовувала дівчат в іспанську школу, директор під час співбесіди перепитував: “Ви точно з України?”. Був дуже здивований іменами, бо вони чисто європейські”.
“Дочкам дуже подобається тут вчитися, – розповідає Оля. – У Києві до школи ходила лише Тереза, Єва і Моніка були ще зовсім малі. І хоча вона навчалася в дуже хорошій гімназії, викладання все ж таки відрізняється. У нас ручки повинні бути складені, все строго. А тут – інакше. Свобода дій, можеш спокійно встати, піти нагострити олівець, вийти з класу в туалет, не питаючись, поділитися канапкою з вчителем. Тереза була цим приємно шокована: “Мамо, уявляєш, вчитель сьогодні підійшов, запитав, що я їм. І я йому дала скуштувати свою канапку, а він мені – свою”. Наші вчителі себе так не поводять, погодьтеся” .
“Тут зовсім інша система, – продовжує Юнакова. – Вчитель – це друг, який намагається у всьому тобі допомогти. І це Терезу дуже підкупило. Не знаючи жодного слова іспанською, бігла до школи з радістю. Пів року допомагали освоїтися вчителі, які мали “вікна” в заняттях. Забирали її та інших іноземних учнів в окремий кабінет, і вчили разом базові фрази, щоб полегшити адаптацію. І все безкоштовно. Щодня – година-дві”.
“У школі тим часом наша дитина була вільним слухачем – нічого ніхто її на уроках не запитував, – каже співачка. – Потім потроху почала спілкуватися фразами, путалася, розмовляла з помилками. Іспанська мова, до речі, складна, не слухайте, якщо кажуть, що дуже легка. На сьогоднішній день у дочки дуже гарна іспанська. Іноді навіть займається викладанням мови онлайн – і для дітей, і дорослих”.
Найстарша дочка Юнакової вже закінчила школу. Вступила до навчального закладу, що еквівалентний нашому коледжу: “Вчиться професії відеографа, режисера монтажу, фотографа та звукорежисера – всьому, що потрібно для зйомки. Допомагає мені в роботі дуже багато”.
“Я, на щастя, співаю надалі, – розповідає про себе Оля. – Хоча, ви ж розумієте, що мене ніхто тут не зустрічав з червоною доріжкою. І королева Іспанії не чекала на вікенд. Але, так склалося, що мені не довелося нічого міняти в житті. Я викладаю вокал. Створила дитячий колектив, дітки співають іспанською, англійською, українською, французькою, німецькою, китайською, японською. Причому самі виявляють бажання, якою мовою співати. Часом бувають замовлення на корпоративи. Нещодавно я була церемонімейстером на весіллі – спробувала себе і в такій ролі. Запросили наречені, родом з Одеси. Провела їм церемонію розпису, потім – в ресторані тамадувала. Тереза мені дуже допомагала – вона добре розбирається в техніці. Звичайно, з допомогою тата”.
Чоловік Ольги Степан ще за життя в Україні, маючи професію хореографа, захопився ще однією – працював масажистом. “В Іспанії в нього немає свого кабінету, але є певна кількість клієнтів, які звертаються в разі необхідності. Хтось комусь передає його контакти – таке “сарафанне радіо”. Також він добре розбирається в тонкощах харчування – теж щось комусь радить”.
“І нас “грузить” цим, – сміється Оля. – Раніше в холодильнику було видів п’ять сирів, бо всі люблять різні. Зараз, якщо є один, то це щастя. Наш тато каже, що це недобре їсти, тому ми забрали з раціону майже всю молочку. Степан впевнений (звісно, він це не сам придумав, прочитав багато спеціальної літератури), що організм людини настільки розумний, що кальцій виробляє сам – знає, як це зробити. Тепер у нас дома молоко виключно кокосове або мигдальне”.
Родина Ольги Юнакової мешкає на півдні Іспанії, у містечку Марбелья. Знімають будинок на п’ять спалень: “Купити його ми не можемо, бо коштує більше мільйона євро. В минулі роки житло вартувало дешевше, нині ціни виросли в разів п’ять точно. Раніше можна було купити будиночок на дві-три спальні за 140-160 тисяч, а тепер за такі гроші можна знайти хіба що невеличку квартиру”.
“Наше житло знаходиться в пішій ході від всього, що потрібно – магазинів, школи, аптеки, пошти, – продовжує Оля. – Це вуличка, де розміщені лише приватні будинки. Своя велика територія, басейн, зона барбекю, сад, навіть маленький городик, який я сама розбила на території. Коли тільки зняли будинок, тут майже не було рослин. Я висадила всі дерева, які можуть тут рости. Пальми, кактуси, агаву – це для краси. А ще є лимон, апельсин, мандарин, кумкват, хурма, лічі, пітахая (ще її називають фруктом дракона), авокадо. В мене є полуниця, трошки сунички. Клаптик землі, де росте петрушечка, помідорчики. Єдине, що кожен раз борюся за огірки, вони не хочуть рости, бо тут жарко. Дуже люблю кріп, але з ним така сама історія”.
– А правда, що у вас по сусідству – житло Петра Порошенка?
– Це хтось щось собі вже трошки додумав. Я живу в регіоні, де мешкає дуже багато відомих людей – спортсменів, зірок шоу-бізнесу, політиків. У них прекрасні, величезні вілли – це дорога місцевість. У Порошенка справді є житло десь тут, але я не знаю, де саме.
Ольга поки не знає, чи пов’язуватиме своє життя з цією країною назовсім: “Коли ми вирішили залишитися, діткам було комфортно – тепло, море, фрукти, сонце, природа шикарна, все цвіте. Тут навіть узимку – 15-20 градусів тепла. Це дуже кайфова країна для візуального сприйняття. Але я протягом року так страждала! Постійно дзвонили і запрошували на якісь програми, а мені боляче було відмовляти, бо дуже люблю свою роботу”.
“Довгий час снилися сни: синє небо та жовті соняшники. Кожен ранок прокидалася в поганому настрої, – згадує виконавиця. – Зараз вже, звичайно, я облаштувалася. І, знаєте, навчилася жити одним днем. Небо блакитне, сонечко – і дякую. Нічого глобального не планую. Дуже підкосила війна, до цього тут був жорсткий карантин через ковід – не можна було навіть з дому виходити. Це все навчило жити в режимі: прожили день – і слава Богу”.
“Коли ми приїхали до Іспанії, задумали організувати музичний фестиваль – і прекрасно проводили чотири роки, – каже Юнакова. – Потім прийшла пандемія – і все. Тепер глобальних планів не маємо. А Росія взагалі забрала у нас всі найближчі мрії на майбутнє. Я нікого не засуджую, але нещодавно бачила відео: Таїсія Повалій в якомусь російському місті кричить зі сцени: “Я люблю тебя, Россия!” Так противно. В мене одне питання: любиш за що?”.
“З великою війною в Іспанію приїхали багато українців, – продовжує співачка, яка з початком вторгнення зголосилася волонтерити на пунктах допомоги. – Їм було дуже важко. Спочатку жили по родичах та знайомих, бо житлом країна дуже мало допомагала. Це не Німеччина, не Польща. Трошки виділяли місць у готелях, харчування. Прості іспанці дуже допомагали – привозили візками все необхідне, а фурами відправляли в Україну наші, що тут мешкають давно, тисячі коробок гуманітарки. Але знаєте як: людина допомогла один раз, другий, третій – але постійно не може зі свого сімейного бюджету відривати гроші. Тому зараз вже збирають, як можуть. Я спілкувалася з консулом, маю такі цифри: до Іспанії приїхали майже 200 тисяч біженців з України, а протягом останнього року 4,5 тисяч залишили країну. Роботу не знайдеш, бо не знаєш мови. Виплати отримали одиниці – отака ситуація”.
“Але, скажу вам, наші люди – дуже працелюбні, знають, як можна заробити копійчину, – розповідає Юнакова. – Чоловіки влаштовуються на будівництво. Жіночки – переважно займаються прибиранням та доглядом за людьми похилого віку. Це складні роботи, що тут скажеш. А молоді дівчата влаштовуються добре – хороший перукар-колорист, наприклад, завжди знайде роботу. Манікюрниця – це теж цінується. Нікого не хочу образити, але місцеві працівниці мають нижчий рівень професійності. Тому – наші в топі”.
Оля каже, що ні вона, ні чоловік з моменту поїздки в Іспанію не були вдома жодного разу. Свій двоповерховий будинок у Києві родина Юнакової певний час здавала, але “квартиранти його трохи добили”. “Всі люди різні – що поробиш, – каже Оля. – Я ось зараз знімаю вже п’яте житло. Якщо щось не так, наприклад, обтерта стіна, підмальовую її. Бо хочу жити в комфорті, подобається, коли все чисто, гарно, прибрано. Але не всі ж такі, я це розумію. Вбилося, то вбилося – не твоє ж”.
До речі, українські глядачі мали можливість роздивитися київське житло співачки, коли вона брала участь у телепрограмі “Міняю жінку”. Тоді Юнакова поїхала на два тижні в родину українця в Британії, а його дружина – оселилася в Києві. Оля каже, що після виходу телешоу вона не втратила стосунків з тією родиною: “Певний час активно підтримували зв’язок, допоки не розійшлися в політичних вподобаннях. Трошки навіть посварилися. Я щось написала в соцмережах, а вона не дуже ввічливо відповіла. Вона росіянка, це чоловік – українець. Через певний час, щоправда, привітали одна одну з днем народження, у нас різниця в два дні. Вона написала: “Давай спілкуватися без політики”. Я погодилася. Але дивно: людина любить свого президента, а живе чомусь у Британії”.
Оля та її чоловік багато років мають захоплення – займаються реставрацією меблів, які знаходять на антикварних барахолках. “А років два тому в мене з’явилося нове захоплення – почала колекціонувати лялькові будиночки, – каже Юнакова. – Роблю з полімерної глини мініатюрну їжу. Це заняття дуже заспокоює. Я просто на цьому втратила здоровий глузд – дуже подобається. Один будиночок з’явився, другий – тепер їх п’ять. Займають майже цілу кімнату. Хтось в’яже, інші – вишивають, щось роблять з бісеру, а я “вдарилася” в це. І так кайфую!”.
Ще одне захоплення родини – подорожі: “Цього року на Різдво їздили на північ Іспанії в Більбао. Канікули в дітей – вирішили використати час. Однак не врахували головного: наші дівчата дуже люблять кутю – вони чекають кожен раз Різдва, бо зможуть нею пригощатися досхочу. З нашої пшениці, з маком, родзинками. Однак нам не вдалося знайти пшеницю, тому кутю не приготували, про що діти дуже шкодували. Але нам пощастило побачити трошки снігу – можливо, це компенсувало промах із частуванням. У нашому регіоні снігу не буває. По суті ми і не святкували цьогоріч. У зв’язку з тим, що відбувається в Україні, та й у світі в цілому, настрій самі розумієте який”.
“Повернувшись у нашу Марбелью, сходили на свято трьох королів, – каже Юнакова. – Це кульмінація різдвяно-новорічних святкувань. Дійство схоже на карнавал – йдуть ходою люди на високих ходулях, в костюмах мультяшних героїв. Три королі їдуть на спеціальних автомобілях, звідки розкидають дітям цукерки. До речі, вже років три-чотири це виключно солодощі Roshen. Раніше було багато інших, а зараз – тільки наші желейки. Крім того, що вони дійсно смачні, є ще одна причина, чому обирають їх. Було багато нарікань на карамельні та шоколадні, бо ті часом боляче вдаряли дітей, коли летіли. Ймовірно, тому влада дійшла висновку, що цукерки на святі мають бути м’якими”.
