Команда VATRA поспілкувалась з бійцями на тему повернення з бойових умов в цивільне життя.
“Ми раніше чули, що проблеми є, але не очікували, що наскільки. У цьому опитуванні взяли участь 35 бійців. І їхні відповіді були майже однакові. Ключові тези: “хочеться спокою”, “усамітнитись”, “дивні питання”, “нерозуміння суспільством”. Хтось – закривається в себе в квартирі, підпускаючи лише побратимів, хтось – бере до рук пляшку, інший – швидше назад на фронт.
Ми вирішили для початку зробити серію публікацій з відповідями бійців, щоб ви почули їх. Далі – підуть обговорення, що ми зможемо зробити разом. Як суспільство”.
– Слухаєш історії, як хтось купив собі білий білет чи як хтось боїться йти воювати, не готовий і не вміє цього робити. А сам в цей час просто не знаєш, що їм сказати, бо ти цього просто не розумієш.
В той момент не можеш просто в черзі почекати, бо не витримує психіка це чути.
Те, як їдеш на військовому авто, і тобі в зад прижимається елітна тачка, сигналить, щоб ти його пропустив, бо він поспішає жити. А ти все життя зріле віддав війні, захисту країни. І це дуже гнітить і бісить . Знищує зсередини і не розумієш того, навіщо ти там за 200-300км від цього місця стоїш, помираєш (піхотинець).
– Нерозуміння з боку суспільства як до військового. Повністю змінив коло спілкування через нерозуміння.
Отримував звинувачення з боку цивільних, що довго просуваються на фронті, що неякісно роблять роботу (гранатометник).
– Турбує неповага псевдопатріотів. Байдужість соціуму до війни, що люди виокремлюють мене як військового, що люди бояться військових, не поважають їх.
Часто можу випивати, поганий сон, кричу уві сні, проблеми зі слухом від гучних звуків (бойовий медик).
– Став більш запальний і дратівливий. Дратують розмови ні про що. Заспокоюють поїздки за кермом та прогулянки на самоті, походи.
Класно допомогло одного разу відрядження на курси. Ніби і ділом зайнятий, але воно все “не по воєнному”, без зайвих затягів (воїн бойової групи).
– Комфортно: в межах квартири, з телевізором і ноутбуком, з побратимами, з якими був на задачах.
Тригерить: знецінення ворога і ставлення до війни, як до чогось далекого, а також перетворення війни в щось модне, коли думають, що ворог – тупі чмоні.
Медіа та соцмережі перетворили вбивства в щось веселе. Злить, що війна – як тренд (старший офіцер).
– Реакція на звуки, провина за те, що я в лікарні, а побратими – на позиціях. Дисонанс в спілкуванні з цивільними.
Нервує звичайне, розмірене життя, всі проблеми здаються висмоктаними з пальця, а розмови пустими, наче всі вперто не бажають вилазити зі своєї ракушки. Злять ті, хто бояться повісток.
Заспокоювали зустрічі і розмови з тими, хто щось старається робити, це підтримує. Був час і фізична можливість походити на тренування з єдиноборств в зал – як фізична активність дуже допомагала і підіймала настрій (водій в бойовій групі).
– Нервує лицемірство, коли знайома пише «Ой, мені так вас шкода, всі в роботі завжди, спите в холоді» і тд, а в самої в сторі відпочинок, красиве життя. Це дуже сильно дизморалить.
Дизморалить, що ніхто не хоче бути по-справжньому солідарним. Коли ти кажеш про особливості тягот військової служби і хтось цивільний каже: «розумію». Та ні, ні*уя не розумієш (зараз інструктор).
– Раз на місяць накриває: підвищена агресія, некомфортно в скупченні людей, бісить безтурботна поведінка людей.
Коли на війні – не накриває. Не можу розслаблено ходити по торговим центрам, базарам. Щоб туди піти – складаю план як на завдання і намагаюся максимально швидко його виконати, ніби ціль – вижити. Через це зриваюся на близьких , коли вони затримуються в таких місцях (наприклад, довго обирать щоб щосу купити). (боєць КОРДу).
