На дні Каховського водосховища проступили залишки легендарної церкви – про неї писали Шевченко і Довженко (ВІДЕО)


09:4715.06.2023

У селі Покровському, недалеко від Нікополя, на дні обмілілого Каховського водосховища, було виявлено залишки церкви XVIII століття.

Про це пише Нікополь.

Покровська Січова церква – що про неї відомо

У 1734-1775 роках на місці сучасного села Покровське існувала Нова Січ (або Підпільненська Січ), створена після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат внаслідок підписання Лубенського договору. Остання Запорозька Січ розташовувалася на великому півострові, що омивався річкою Підпільною (притока Дніпра).

З трьох боків Січ оточувалась притокою Дніпра річкою Підпільною, якою плавали запорізькі чайки та торгові турецькі й грецькі судна (тумбаси), що припливали до січової гавані в річковій затоці Уступ. З північно — східного боку від Підпільної відокремлювався рукав — річка Сисина, що впадала в Дніпро.

Січ являла собою місто—фортецю, оточену валом та палісадами. Вона складалася з трьох частин: передмістя, брами і Коша — головного укріплення, де довкола січового майдану розташовувались 38 куренів. Між куренями, затокою Уступ та річкою Підпільною розмістився Внутрішнй Кіш або Паланка відділений стіною від Зовнішнього Коша. На Паланці знаходились будинки кошового отамана та січової старшини, військова канцелярія, скарбниця, будинки духовенства, а також соборна Січова церква Покрови Божої Матері.

Саме з Нової Січі вирушало Запорозьке Військо на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр. та війну 1768—1774 рр., а у 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію.

4 червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані. Кошового отамана Петра Калнишевського відправили у заслання.

На місці Січі виникло село Покровське. Деякий час воно називалося навіть містом, але вже в 1776 році провінціальна канцелярія була передана до Нікополя, а Покровське одержало статус містечка.

Козацька церква теж не довго прожила після знищення Січі…

Зазначимо, що запорожці завжди дбали про свою церкву, вкладали у неї значні кошти. Сам кошовий Калнишевський, будучи високоосвіченою людиною, виступав у ролі мецената. Видатний різьбяр XVIII століття Сисой Зотович Шалматов, приятель кошового Калнишевського і генерального писаря Запорозької Січі Івана Глоби, вирізьблював окремі прикраси для Покровської Січової церкви.

На дні Каховського водосховища проступили залишки легендарної церкви - про неї писали Шевченко і Довженко (ВІДЕО) 1
На дні Каховського водосховища проступили залишки легендарної церкви - про неї писали Шевченко і Довженко (ВІДЕО) 3

У час руйнування Запорозької Січі в 1775 році та й пізніше Покровська Січова церква була дуже пошкоджена та пограбована офіцерами-дворянами, солдатами і донськими козаками. В одному з рапортів духовне правління доповіло Славянській духовній консисторії, що у Покровській Січовій церкві “забрато церковних вещей, як-то сосуды, чаши все, царские врата серебрянье, евангелии, потиры, дискосы, звездн, копии, кресты, наместные иконы с окладами й со всех других образов оклади серебрянне, блюда для благословення хлебов, подсвещники, кадильницн, лампади й все серебряное до останка, почему церковь без божьего слу-жения остается”.

24 березня 1794 року Катеринославський митрополит Гаврило наказав Покровську Січову церкву “запечатать” — закрить. Але було дозволено місцевим священникам проводити богослужіння в “особо сделанном молитвенном доме”.

Головний управитель княгині О. М. Вяземської Іван Розенифлянцер згідно з розпорядженням княгині забрав до себе всі церковні гроші, обіцяючи приступити до будівництва кам’яної церкви. Втім з цим наміром своїм зволікав досить довго. І лише восени 1798 року церква була збудована.

Місцевим мешканцям таки вдалося врятувати дещо зі старої церкви і передати в нову – кам’яну. А проіснувала кам’яна церква до 1954 року, коли була затоплена водами Каховського водосховища.

Перед тим як зруйнувати і затопити церкву, представниками радянської влади було вивезено більшість реліквій з неї. Але дещо знову ж таки місцевим мешканцям вдалося зберегти. І зараз ці реліквії знаходяться у Покровському музеї. А саме: ключ від січової церкви, мінеї розп’яття, кухоль запорізьких козаків козаціькі люльки, рештки шаблі тощо.

У 50-ті роки XX ст. не тільки церква, а й саме Покровське частково опинилося під водами штучного Каховського моря – принаймні нижні його вулиці.

І ось зараз все це відкривається нашому оку.

За словами директорки музею Лариси Антонівни Садовська, місцеві знали, що рештки церкви збереглися у воді. Ще наприкінці 20 століття місцеві наймали водолазів, які і виявили фундамент. Кам’яна споруда була досить міцною – її будували, використовуючи спеціальний розчин, що містив, зокрема яєчні білки.

У різні роки село Покровське відвідували Т. Шевченко, В. Зуєв, О. Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Рєпін, В. Сєров. Про це місце кінорежисер О. Довженко зняв свою «Поему про море».

Шевченко намалював кілька етюдів із Покровського, на одному з яких була церква. Тут же, як вважають деякі дослідники, він почав роботу над поемою Сліпий. У ній, до речі, є такі рядки:

«…І розказують, і плачуть,

Як Січ руйнували,

Як москалі срібло, злато

І свічки забрали

У Покрови. Як козаки

Вночі тікали.”

Кам’яна церква існувала до 1954 року — тобто, до моменту побудови дамби. Перед знищенням і затопленням церкви представниками радянської влади було евакуйовано більшість цінностей з неї. Однак місцевим жителям вдалося зберегти деякі з артефактів. Нині ці реліквії перебувають у Покровському музеї. Серед них: ключ від Січової церкви, ікона розп’яття, глечики запорізьких козаків, козацькі люльки, рештки шпаги тощо.

У 50-х роках XX століття не тільки церква, а й саме село Покровське частково опинилося під водою штучного Каховського моря.

Про цей момент писав Олександр Довженко 1954 року:

«…Останній спогад про церкву. Мені шістдесят років. З п’ятнадцяти років не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в селі Покровському я пошкодував, що Бога немає. Мені страшенно захотілося, щоб він з’явився хоча б на п’ять хвилин і, побачивши зруйновану негідниками пам’ятку давньої архітектури, споруджену на честь його Божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих юд, що вчинили цю мерзенну справу. Прощавай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не поменшало. Зменшилося краси».

Торкнувся Довженко і того, як поводилася з людьми влада під час переселення.

Ось цитата

«…Насправді ніхто в Покровському не оголошував людям про те, що треба переносити половину села. Жодної роз’яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили в двори, обміряли, записували й кожному індивідуально повідомляли про затоплення й необхідність переселитися на гору. Більше того всім, хто не встиг переселитися у визначений строк, заявляли: – Якщо до такого-то числа не переїдеш, попереджаємо – будемо ламати будинок бульдозером, незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні»



© Inshe.tv

Share Button
TwitterFacebookGoogle PlusYoutube