Про розстріли, рексів-наркоманів, поранених в шахті і “ви ніхто”. Що розповідають захоплені в полон найманці Пригожина


07:0411.01.2023

У розпорядженні телеграм-каналу “Можем объяснить” опинилися аудіозаписи допитів колишніх ув’язнених, яких завербували на війну в Україну і які здалися в полон ЗСУ. Їх надав проект “Не жди меня из Украины“, який займається складанням бази російських військових, які беруть участь у повномасштабному вторгненні. Разом із виданням “Полігон медіа” МО верифікував кількох із найманців. Перебуваючи в полоні, вони розповіли, як командир “ПВК Вагнера” Євген Пригожин “кидає” на гроші завербованих в’язнів, а також як відбувається розстріл дезертирів. Публікуємо їхні монологи.

“Крок назад – вам п***а”

Сергій Верещагін. Засуджений на 17 років суворого режиму за подвійне вбивство, розбій і крадіжку. Згідно з вироком суду, у листопаді 2012 року він задушив свою знайому, потім викрав з її квартири 4 тис. рублів і золоту каблучку. Після цього Верещагін убив її подругу, яка застала його на місці злочину. Відбував покарання у ВК-1 міста Маріїнськ Кемеровської області.

  • Сім’ї немає, мама померла, одружитися не встиг. Восени минулого року до нас у колонію прилетів на вертольоті один мужик, сказав, що він – представник “ПВК Вагнера”. Це був Пригожин. Пообіцяв повну амністію: мовляв, почнете життя з нового аркуша. Ті, хто воював у гарячих точках, відбудувалися направо, ті, хто ні – наліво.

“Стійте поки що, дослухайте мене до кінця. Робота знайдеться для всіх – і копати, і тягати поранених, роботи буде навалом”, – говорив Пригожин.

8 листопада за нами приїхали автозаки, привезли в аеропорт. Хоча це був не те що аеропорт, а злітна смуга і пустир. Загалом нас було 107 осіб, усіх занурили в ІЛ-76 і незабаром ми вже були в Луганську. Ні підрозділів, ні рот, ні формувань. Вивантажили і сказали: “Ви ніякий не Вагнер, ви – проект, навіть не називайте себе. Тому що ви – просто проект”. У Луганську на автобусах нас привезли до піонерського табору “Дружба”, це було вночі, тому навіть не можу сказати, де він знаходиться. Я записався на війну для евакуації поранених, але за фактом усе вийшло по-іншому.

Перші два дні ми тупо сиділи в цьому піонерському таборі… просто сиділи і чекали. Ну і ще підписували папери про те, що нам платитимуть зарплату по 100 тисяч, а через півроку відпустять. Після цього поїхали на іншу базу – на “Уралі” і “Камазі”, це були тентовані автомобілі. Усі переїзди були вночі, а вдень ми просто сиділи в приміщенні.

Доїхали до школи, але там провели зовсім небагато часу, бо був приліт. Командири відправили нас у ліси, там стали копати землянки. О пів на четверту був підйом, о четвертій – навантаження. І ми вже в лісі. Особливої підготовки не було. Хіба що вчили нас розбирати і збирати автомати Калашникова.

У моїй групі було 25 осіб, розселилися по покинутих будинках. Завдання було зайняти будинки і тримати оборону, у кожній будівлі було приблизно по 8 осіб. Зброя? Та один кулемет “сімка”. Гранатометів, приладів нічного бачення і біноклів не було взагалі. Ще дві рації. Документи і телефон відібрали. У нашого командира групи був позивний Астронавт, він теж зек – ззаду залишився і направляв найманців. Командир роти ставив завдання командиру взводу – його позивний чи то Лейман, чи то Лейцман. По рації скеровувала людина з позивним Юкос.

У зеків немає ні важкої техніки, ні безпілотників. Здебільшого вони х**рять зі 120-х мінометів.

Десь у середині грудня нас перекинули за річку – там зруйнований міст, але протягнуто понтон. Ліворуч і праворуч уздовж річки розташовувалися наші позиції – окопи, в які нас і розсадили – це чи то Луганськ, чи то вже Лисичанськ. А трохи далі був приватний сектор – ядро, в якому сиділи всі командири. І ось вони нам заявили: “Крок назад – вам п**а, йдемо тільки вперед”. Тому назад я не пішов, бо вони б мене при**рили.

Наприкінці грудня відправили в Соледар, до якого їхали годин п’ять. Спустили в підвал, там ми знову просиділи цілий день. Вночі сказали збиратися і стали вивозити дрібними групами. Вивантажували нас біля покинутих шахт, де раніше добували сіль. Зустріли там дві або три людини. Темно – взагалі ні х** не видно. Вони йшли з ліхтариками, а ми – на відстані витягнутої руки. Йшли однією колоною хвилин 25-30. Уперлися в розбиту БМП, пройшли метрів 30 – праворуч був приватний сектор із в мотлох розбитими будинками. Потім сиділи в будинках, кількома групами. Займали позиції, а деякі зеки почали просуватися – по кущах, по городах. Але нас уже все дістало і ми вирішили здатися. Недовго повзли до українських позицій, почули стрілянину і стали кричати: “Свої, свої!”. А вони: “Давай на землю!” Ну я відкинув автомат і здався.

Жодних грошей мені так і не заплатили.

“Півнів повинні окремо забирати”

Олександр Дроздов. Засуджений на 3 роки позбавлення волі за замах на вбивство. Згідно з вироком, чоловік “на ґрунті неприязних відносин” вдарив ножем у груди свого знайомого. Той вижив. Відбував покарання у ВК-17 Вологодської області.

  • У нашу колонію приїжджав особисто Пригожин. У нього на грудях було три медалі, три зірки. Він прилетів у зону і почав розповідати людям, що був в Африці і зараз шукає людей, які захищатимуть Росію від “окупантів і фашистів” і не пускатимуть на наші рубежі ворогів. Дехто погодився, але взяли не всіх. Наприклад, залишили “петухів”, бо їх мають окремо забирати. Блатних із підорами не беруть разом, бо є зовсім інший “півнячий” підрозділ. Вакансій багато. Зарплата – 100 тис. рублів. У мене є досвід, служив “срочку”, моряк у Відяєво, вч-81247.

Ми злітали з території колишньої військової частини Вологди. Зараз там частини немає, але аеродром залишився. Летіли десь дві години, прибули до Луганська. Потім нас довезли до ангара, усі зеківські речі скинули, а натомість дали рюкзаки, форму, змінку. Довезли до дитячого табору, здається, “Дружба”. Видали автомат, 4 ріжки, маслянку для збройового масла. Гранати не давали, бронежилет теж і рацію не дали.

Про розстріли, рексів-наркоманів, поранених в шахті і "ви ніхто". Що розповідають захоплені в полон найманці Пригожина 1
Про розстріли, рексів-наркоманів, поранених в шахті і "ви ніхто". Що розповідають захоплені в полон найманці Пригожина 3

За кілька днів нас знову завантажили у вантажівку і кілька годин везли до закинутих шахт. А там полігон, перед яким є щось типу приватного свинарника і двоповерхова будівля. Там нас розселили людей 140 – на першому і другому поверсі та ще в одній будівлі. Після цього почалися навчальні заходи на цьому полігоні – вчили, як поводитися зі зброєю, як іти строєм, які команди потрібно виконувати. Ну і вже за два тижні почали пристрілюватися. Тоді ж уперше нас обстріляли – це було вночі, було багато “трьохсотих”. Командування вирішило відвезти в інше місце – це був фактично ліс, там у землянках жили два тижні, там невдовзі теж потрапили під обстріл.

Потім перевезли на дачні ділянки – ми жили в покинутих будинках десь місяць. Метрів за 20-ти унизу від цих будинків є залізниця, але вона вся замінована, щоб ворог не пройшов. Командири попередили, що взагалі не можна виходити з селища, бо все заміновано навколо. Ходили на залізницю просто без патронів, перевіряли обстановку. Хлопці мерзли. Годували нас погано. Привезуть три пайки на три дні, а потім не возять. Води теж не було. Одного разу приїхали вночі, усіх різко підняли, потім привели в місто за 30 км від “Дружби”, де був довгий підвал. Везли в темряві, щоб не було зрозуміло і видно. Нас було 30 осіб, потім прийшли два зеки і відвезли нас у темну яму. Першої ночі забрали групу з 16 осіб, хоча вони навіть толком не поспали і не поїли. Просто сказали: “Кидайте ваші рюкзаки, вони вам не знадобляться”. І наступного дня рано-рано вранці забрали вже нас. Дали мені рушницю СВД (снайперська гвинтівка Драгунова). Пощастило, що з цієї СВДшки я нікого не вбив.

Наші позиції були поруч із покинутою сольовою шахтою. Привели в донезмоги зруйновану школу, там підвал. А в підвалі багато поранених людей. Дали рацію: “підіймайтеся догори”. Старший групи сидить за горою, звуть його Паша. Він там начальник. І нам дали наказ іти на штурм. Постійно під обстріл потрапляли. Ми кричимо: “Свої, свої”. А вони: “Які ви на**й свої?”

Форма у зеків і найманців різна. У “вагнерівців” форма плямиста, зелена – як у військових, і є шеврони на спині: там зображений череп із кинджалом. У нашого командира з черепом був позивний Сотий, ще були Термінатор, Таліб – останнім усім командує, він жив у лісі, приїхав із передової і хвалився медаллю ПВК, вона в нього така кругла, як монета. Відрізняється і командир групи – у нього тільник (тільняшка – прим. ред).

Завдання нам давали такі: потрібно зайняти будинок і спостерігати, а потім по раціях передавати іншим групам, щоб ті підтягувалися. Це було таке прикриття для штурмовиків. А штурмовики сильно відрізняються від звичайних найманців, вони взагалі ї*нуті, просто йдуть напролом. Це теж зеки, але переважно наркомани. Я спілкувався з ними, вони абсолютно несамовиті. Вони сидять по 18 років за життя, у когось 20. Але при цьому їхнє становище вище за моє. Їх називають “рексами”. Причому цих “рексів” зараз більшість – адже на зонах здебільшого за наркотики сидять, там зараз терміни за грами в Росії гігантські. У них із собою є рація, планшет, на ньому – сині точки розташування, де вони перебувають. У штурмовиків є тепловізор, який привозять із позицій. Нормальні мужики, у яких термін великий і вони не наркомани, намагаються закосити. Типу, нога хвора, температура. Ну і їм кажуть: “полежи трохи, відпочинь”.

Свої знаки “відмінностей” є у хворих на ВІЛ – у них на руці червоний браслет. Опущених немає, бо ґвалтівників і педофілів не беруть. У них окремий ешелон.

Втрати геть гігантські, бо ті ж “рекси” пруть напролом. Бачив, що їх відвозять у лікарню розбиту або в підвал до соляної шахти.

У багатьох на фронті закінчуються терміни – тоді їм платять більше. Уже не по 100 тис. рублів, а 200 – і вони не просто зеки, а справжні “вагнерівці”.

“Старшого вбивають, якщо його команда дезертирує”

Євген Новіков, стаття невідома.

  • У мене є двоє дітей, одна дитина закінчила школу, друга пішла на вчителя. Мені сидіти залишалося близько року. Але це – величезний термін. Там так менти ешуть нас, що п*а. Так і опинився в Луганську. Телефон із собою заборонений.

Тих, хто не послухався, ліквідують – це робиться публічно. Є там такі загони ліквідаторів, складаються з “рексів”. Кажуть, що бували випадки страти перед строєм. Почалися обстріли, один із зеків заліг і не став прикривати своїх. Обстріл минув, він повернувся назад, а йому кричить старший: “Чому ти не пішов уперед?” І його вбивають. Старшого вбивають, якщо його команда дезертирує.

Сам я, дай бог, зробив два постріли СВД. Ми, як друга лінія, автоматники і кулеметники. Біля заводу стоїть начальство, яке нас розкидає. Я бачив, що не більше двох людей відвозять із пораненнями, інші гинуть.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Про розстріли, рексів-наркоманів, поранених в шахті і “ви ніхто”. Що розповідають захоплені в полон найманці Пригожина' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube