Чим займалися 350 британських командос в Україні, і що роблять в рф наші спецпризначенці (ВІДЕО)


06:3516.12.2022

Військовий експерт Українського інституту майбутнього, ексспівробітник СБУ Іван Ступак в інтерв’ю Радіо НВ розповів, чим займалися 350 британських командос в Україні та які спецоперації, зокрема на території Росії, можуть реалізововувати спецпризначенці України.

 — The Times пише з посиланням на генерал-лейтенанта Роберта Макговена, що королівські британські морські піхотинці беруть участь у секретних операціях на території України. І говорять про 350 морпіхів, це еліта військ Його королівської величності. Що ми маємо розуміти з факту, що ця інформація оприлюднюється?

— Вони живуть у демократичній країні, у них дуже мало таємниць. І якщо якийсь орган функціонує на гроші платників податків, то так чи інакше треба показувати, а що ж вони роблять загалом. Не можна утаємничити і сказати «давайте нам на наступний рік стільки мільярдів фунтів». Треба періодично показувати, що ви робите. Ось розповіли, що беруть участь у таких і таких операціях.

Одразу скажу: на 100% впевнений, що не йдеться про якісь бойові операції, що ці британські командос висаджувалися десь, умовно, в районі Донецька і робили якусь диверсію, потім поверталися. Це взагалі не про це.

— Йдеться про те, що на початку широкомасштабного вторгнення вони допомагали евакуювати персонал посольств. Далі було повідомлення, що допомагали вивозити на Захід якісь цінні зразки знищеної або захопленої російської військової техніки. Що це нам дає, що пояснює?

— Вони не брали участі в бойових діях. Брали участь в евакуації та забезпеченні безпеки співробітників посольств Великої Британії, а також, можливо, судячи з кількості людей, в евакуації співробітників посольств із країн співдружності. Можливо, Нова Зеландія була, Австралія, могли допомагати, оскільки вони такі дуже серйозні підготовлені хлопці.

Крім того, не забуваймо, люди людьми, але є велика кількість документів, які зберігаються в посольській установі чи розкидані по Україні в відділах, їх треба евакуювати. Обладнання, оскільки була дійсно велика небезпека, що росіяни можуть зайти в посольські установи і їх роздерибанити, подивитися, що там є, яке обладнання, зокрема таємне — сервери, інформація, документи. Тому це теж вивозилося, я думаю, спочатку ховалося, а потім знову переміщувалося. Можливо, частина була знищена, такий порядок є.

Щодо вивезеної техніки [РФ] – це наша невеличка вдячність нашим західним друзям. Безперечно, їх цікавлять зразки російської техніки: вузли зв’язку, якась активна оборона, технічні штучки, які є в російській техніці. Це цікавить західні країни.

Вони нам дають Джавеліни (Javelin — ред.), NLAW, багато-багато допомоги, а ми їм даємо підбиту техніку, аби вони могли в себе розібрати її на гайки, подивитися і вираховувати якісь слабкі місця в тій чи іншій техніці чи, приміром, у каналах зв’язку, аби їх можна було прослуховувати.

— Давайте подумаємо: до яких операцій британських морпіхів, суперкомандос, суперлюдей зазвичай залучають? Якщо припустити гіпотетично, чому могли би навчити наших ці британські морпіхи?

— У них історія — 400 років, але активно застосовувалися в XXI столітті, в XX столітті – Фолклендська війна, в Іраку. Дійсно, у них на початок повномасштабної війни, мабуть, досвіду було трошки більше. Їм у принципі було чим поділитись із нашими військовими.

Але на цей час, я впевнений, вони просто не можуть розповісти щось таке «вау!» для наших військових. Це наші військові, що не розповідатимуть, то британці з американцями будуть робити «Вау, і що, ви це робили?!» Це дійсно війна класична, кривава війна, але в поєднанні з надзвичайно технологічними засобами знищення: дронами, безпілотниками, далекобійними системами вогню, активним застосуванням радіоелектронної боротьби.

— Зараз бачимо, що щось вибухає то в Росії, то на тимчасово окупованих територіях України. Напевно ж, ці речі могли бути предметом взаємодії та обговорення між британцями та нашими?

— Відверто скажу, не знаю, про що британці з нашими можуть спілкуватися…

— Суто гіпотетично. Якби вам сказали: є 350 британських морпіхів, можете взяти з них усе, що хочеш. Ви би про що їх запитали? Про що консультувалися б? Про техніку чи джеймс бондівські штучки?

— Вони не шпигуни, одразу скажемо. Це люди, які висаджуються при штурмі на територію супротивника, готують усе для того, аби регулярні війська могли безперешкодно висадитися на цій території. Вони зачищають її, роблять певну розвідку вглиб і вшир, готують плацдарм. Це командос, їх дійсно небагато. Якщо взяти за цифру, що їх орієнтовно від семи до восьми тисяч загалом, а нам відправили 350. На секундочку, 5% командос відправили.

Я думаю, що це було більше про диверсійну історію. Тобто нам розповідали, як робити диверсії, ділилися своїм досвідом. А шпигунство, здобування інформації роблять зовсім інші люди.

Вони взагалі не схожі на Джеймса Бонда. Це непримітні, такі «сірі мишки», які ходять обережно, слухають, знають, де подивитися і не викликати, головне, жодних підозр. Ось це Джеймс Бонд у реаліях.

— Під час Другої світової війни вони примудрилися робити щось дуже неприємне, що ми зараз називаємо бавовною, навіть на території нацистської Німеччини. Цей бекграунд міг би бути предметом розмови? Ми все ще говоримо абсолютно гіпотетично.

— Вони [знають] більше про диверсії, зачистку території, підготовку до висадки своїх передових сил; [можуть] підірвати лінії зв’язку, якісь комунікації, знищити командний пункт, штаб, для того, аби не могли координувати між собою бойові підрозділи супротивника.

Дійсно, вони могли поділитися якимись технічними ноу-хау, новинками. Могли щось передавати нам: «Хлопці, тримайте декілька зразків, можете використати». Зрозуміло, що не йдеться про партії в тисячі одиниць, наприклад, спеціальної закамуфльованої вибухівки. Можливо, це один-два зразки, три, але вони надзвичайно ефективні.

— Якимись лайфхаками командос могли поділитися? Про що ми можемо гіпотетично мріяти чи припускати?

— Командос може закидатися на глибоку територію. Окей, давайте не командос, а російська розвідка, от це головне управління Генштабу, глибинна розвідка. Вони можуть закидатися на глибину до 500 кілометрів у тил противника. Це не просто десь пройтися по передових позиціях і повернутися назад. Вони закидаються і можуть днями, а то й тижнями жити там у скрутних умовах, на вулиці, пити дощову воду, їсти хробаків… І одночасно з цим здобувати певну інформацію.

Вони повинні дуже добре знати мову того регіону, куди вони кидаються, суперідеально — навіть знати акцент. Якщо закидають, умовно, в Ліверпуль, ти з ліверпульським акцентом спілкуєшся, аби не викликати підозр. Зрозуміло, що акценти — це дуже важливо. В Техасі англійська одна, а в Вашингтоні чи Нью-Йорку — зовсім інша, і вони паляться. Це теж велика частина підготовки командос.

— Про виживання і про те, чого би могли навчитися наші у командосів? Чи зараз це вже рівноцінний обмін досвідом, як ви сказали, одне в одного навчаються?

— Тут більше про обмін досвідом. Дійсно, на початку вони могли ще чомусь навчити наших: виживати, як функціонувати, як зв’язуватися між підрозділами в умовах радіоелектронної боротьби. Багато таких нюансів. Але зараз саме наші військові будуть навчати, розповідати, що, як, де, коли робити, аби тебе не розпізнали, не побачили.

Це дійсно вже зараз перейшло до рівноцінного обміну. Тепер уже наші військові мають надзвичайно великий досвід.

Я вам без перебільшення говорю: після війни до нас будуть приїздити емісари з різних країн і вербувати наших військових, умовно, до Саудівської Аравії, аби навчили їх військових бойовим діям, як протистояти ворогу, диверсії. Дійсно, вони будуть просто нарозхват.

— Коли аналізували вибух на Кримському мосту, було сказано, що якась фура проїхала довгий шлях, потім вона у потрібний момент вибухнула, була якась правильна кількість і якісь вибухівки. Зараз у нас вибухи вже в Іркутській області на якихось нафтопереробних заводах. Були інші акти, які окупанти називали диверсіями на своїй території. Ми припускаємо, що це хтось із наших навчив тамтешніх партизанів? Чи це справді може бути історія про те, що на 500 кілометрів закидаються диверсанти і далі вони тиждень їдять сніг?

— На підтвердження слів: нещодавно наше Головне управління розвідки показувало кадри роботи українських диверсантів, коли вони закладають вибухівку на військовому аеродромі – чорт знає скільки кілометрів від кордону, мабуть, 600 кілометрів було. І декілька гелікоптерів було знищено, декілька пошкоджено, вуаля!

Я думаю, що наші військові отримали суперовий досвід, як переміщуватися між позиціями російських військових, як ховатися від місцевого населення, як жити в полі. Зрозуміло, у британців досвід більший. І ось це дозволяє робити певні диверсійні акти на надзвичайно важливих військових об’єктах Російської Федерації. На цивільних об’єктах наші військові нічого не проводять.

Для нас узагалі нецікаво знищити якийсь російський гіпермаркет. Для чого він нам треба? Він не несе жодної шкоди Україні, це перше, і його знищення жодним чином не впливає на хід війни. А от якщо знищено аеродром, знищено літаки, пошкоджено гелікоптери, знищено нафтобазу — це дійсно прямо впливає на хід ведення війни. Літак не злітає, ракетами не бомбардує українську інфраструктуру, цивільні українці зі світлом і теплом, військові захищені.

— Про підготовку подібних операцій. Це ж, напевно, дуже довга і дуже делікатна підготовка. Чи є можливості українських дуже спеціальних людей влаштовувати, показувати вже не поодинокі, а планові та регулярні подібні екшени?

— На жаль, не можна говорити про регулярність і плановість. Так, наші люди бажають, аби щодня в фейсбуці з’являлась якась бавовна, а коли два три дні нічого немає – «все пропало, це знову позиційна війна»…

Слухайте, ця операція могла плануватися і два, і три місяці, і півроку. Це ж дуже точно. Фантазуємо: якщо взяти цей же аеродром, де були гелікоптери. Треба з’ясувати, як він охороняється, чи є там люди, які можуть допомогти нам, підказати про технічну охорону, про патрулі, як вони ходять, розмістити людей… Звичайно, що наші військові туди рухалися не за один день — вранці виїхали, а ввечері повернулися. Вони ж могли і тиждень туди добиратися, тиждень бути там і тиждень чи два повертатися назад.

Це дійсно важка операція. Все планується: де вони можуть розміститися, чи надійна ця людина, чи не підпадає під підозри з боку місцевої контррозвідки, чи не викликає якихось підозр.

Вибухівка. Зрозуміло, що вони не на собі її тягнули. Мабуть, вона десь була захована надійними людьми трошки раніше. Її просто підтягнули до того місця: витягнули зі схрону, використали в роботі.

— Фактор російського нехлюйства: могли не в тому місці курити на нафтобазі, а зараз окупанти можуть говорити «а, це все українські диверсанти». Вони ж усе можуть називати діями українських диверсантів, навіть те, де самі провтикали. Чи є якась інструкція, як диверсантам використовувати це нехлюйство і недбалість росіян?

— Це називається слабкі місця. Я про це і говорив, що треба шукати людей, наприклад, працівника аеродрому, умовно, який програвся в казино, йому просто потрібні гроші. І тут на нього виходять люди і кажуть: «Дядю, ти програв 10 тисяч рублів, а можеш отримати п’ять тисяч доларів, але можна ми подивимося, що на аеродромі відбувається?» Ця людина буде допомагати, умовно, нашим військовим провести певні дії за гроші.

Можливо, використовувати те ж нехлюйство, коли вони там бухають. Ці військові ж дуже полюбляють на стакан присісти. Але треба знайти це нехлюйство, треба ж вирахувати його. Наприклад, що саме цей командир чи саме та група, яка заступає на охорону, дуже полюбляють стакан і тільки заступають, одразу починають квасити. О восьмій початок зміни, а о восьмій п’ятнадцять вони вже у дрова. Коли це система, тоді простіше планувати операцію.

— Спробуємо розібратися, а чи можуть окупанти щось таке робити на нашій території? Тому що російські ГРУшники теж робили багато різних неприємних речей і на території України: пам’ятаємо про склади боєприпасів. Що зараз із цим, що ми про це мало чуємо?

— Вони до початку повномасштабного вторгнення, проводили масові акції. Пам’ятаємо, у нас постійно горіли склади з боєприпасами, постійно. Пам’ятаємо, як наших працівників військової розвідки намагалися знищити, того ж Буданова намагалися знищити, командира спецназу військової розвідки, Шеремета підірвали в Києві…

Тобто вони працювали дійсно, вони тут є, на жаль.

Зараз я бачу, що контррозвідка працює, їх ганяють по Україні мокрою ганчіркою, аби не давати можливості проводити терористичні акти. До речі, під час вторгнення вони ж дорозміщувалися, заїжджали в Україну з різних країн — з Туреччини, Грузії, по одному, по двоє, по троє; як туристична група, як подружжя, як якісь студенти… Знімали житло в Україні, в Києві зокрема, і готувалися до ведення міських боїв, аби підтримати входження своїх військових, це перше.

Друге, у Європі: там вони дійсно почувають себе ще вальготніше, оскільки в Європі контррозвідка є, але вона менша за кількістю. Наприклад, узяти Німеччину: на 80 мільйонів населення у них п’ять тисяч співробітників контррозвідки. У росіян на 140 мільйонів населення десь 100 тисяч ФСБшників — в рази більше.

— У 50 разів, по-моєму, виходить.

— Так, тобто там вони почуваються нормально. Але зараз ми вже бачимо, що і європейці почали працювати над тим, аби закривати ці шпаринки, посилювати контррозвідку. Закінчилися ці «вегетаріанські» часи, коли всі одне одному браття та сестри, коли кордони стираються. Все, вони починають перевіряти людей, особливо росіян, у яких є минулий бекграунд, що вони жили в Росії.

— На що нам звертати увагу, на які прояви бавовнятка на окупованій території чи в самій Росії? Що ви бачите попереду як те, що може гіпотетично знову статися?

— Передбачити, які історії можуть відбуватися?

— Приблизно. Чи на що звертати увагу?

— Насамперед, це військові об’єкти. На цивільних, ще раз говорю, українські спецпризначенці нічого не проводять, оскільки це взагалі не має жодного сенсу. Військові об’єкти — так.

Важко сказати, що саме може відбутися. Може і літак впасти, а це в росіян буває останнім часом дуже часто, щось не впорались із керуванням, пілоти… Пам’ятаєте, було повідомлення, що пілоти заснули в польоті і впали. Десь літак не зміг набрати висоти, впав у житловий будинок. Не виключено, що тут також втручалися певні зовнішні сили — не тільки російське нехлюйство.

— Багато хто мав сумніви, що наші взагалі здатні таке робити. От цей принцип, що ми завжди применшуємо власні сили та спроможності, це теж маркер, який досі працює на спеціальних людей?

— Дійсно, так! Наші політичні посадовці ж не визнають причетність до бавовни у Криму або десь на території Російської Федерації. Всі зухвало посміхаються — «паліть там, де потрібно, а де не потрібно — не паліть», тролять їх постійно, глузують. Але між рядками відслідковується, що тут Україна була причетна і приклала до цього свою руку. І такі речі будуть і далі відбуватися.

Не забуваймо також і про місцевих партизанів, які в Росії є. Так, можливо, вони ще не настільки масштабні – десь палять залізничні лінії, шафи керування, десь палять військкомати. Але як тенденція — вже дуже-дуже непогано.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Чим займалися 350 британських командос в Україні, і що роблять в рф наші спецпризначенці (ВІДЕО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube