Він сидів вдома, щоб уникнути зустрічі з російським патрулем, і дивився фільми на своєму комп’ютері. Одного сонячного дня він вийшов прогулятися в невеликий, обгороджений високим парканом дворик. Боячись, що його побачать, чоловік обережно ховався за шторами, спостерігаючи за просуванням солдатів Росії на вулиці.
Його звати Тімоті Моралес. Він вчитель англійської мови, який ховався від російської армії і спецслужб впродовж всього періоду окупації Херсона. Чоловік боявся, що його громадянство неминуче зробить його мішенню для росіян. На люди Моралес вийшов тільки минулого тижня, коли армія України визволила місто, – пише Zn.ua з посиланням на New York Times.
«У мене були моменти, коли я був у відчаї. Але з якогось часу я знав, що цей день настане», – сказав американець журналістам.
Російські сили досі стріляють з артилерії в напрямку Херсону з лівого берега Дніпра. Місто лишається похмурим і темним. Тут немає електроенергії, води чи опалення. Більшість жителів поїхали багато місяців тому. А росіяни, відступаючи, вкрали все цінне, що тільки могли донести. Від світанку багато людей, які залишилися в Херсоні, вишиковуються в черги за хлібом і водою. Перші конвої з гуманітарною допомогою прибули в місто тільки в середу. З вантажівок, припаркованих на центральній площі, роздавали коробки з борошном, милом, серветками і продуктами швидкого приготування.
Але для 56-річного Моралеса, який в минулому був професором в коледжі, найгірше вже було позаду. Більше ніяких ігор в хованки з росіянами. Він виріс в Анлії, але потім прожив багато років в Оклахома-сіті, працюючи вчителем англійської літератури. Пізніше Моралес відкрив школу англійської мови в Херсоні, яка працювала, аж поки місто не окупувала російська армія.
В хаотичні перші дні війни, коли російські танки протистояли невеликій групі українських солдатів в регіоні, Моралес опинився в пастці за російською лінією. Якось він спробував втекти на північ міста. Але потім розвернувся, тому що побачив, як танки обстрілюють дорогу попереду. Він зміг відправити свою 10-річну доньку і колишню дружину на більш безпечну територію. Але сам вирватися з окупації не зміг.
«Я не хотів ризикувати зі своїм паспортом», – сказав американець, пояснивши, що йому було б важко пройти через російські блокпости.
З точки зору законів України і Росії, він не зробив нічого нелегального. Але Кремль називає США і їхніх союзників, які допомагають українській армії зброєю, своїми головними ворогами у війні. Москва звинувачує Захід у своїх поразках на полі битви. Моралес боявся, що російські військові затримають його тільки за те, що він американець.
Він став свідком російського нападу, жорстокої окупації і провальних спроб Москви асимілювати частину України, а також викорінити будь-який опір. Росія окупувала Херсон на початку березня. Відтоді солдати патрулювали вулиці, а агенти ФСБ шукали українських партизанів. Для Моралеса життя звузилося до площі двох квартир: його власного житла і квартири його колишньої дружини. Чоловік зізнається, що перші два місяці взагалі ненаважувався виходити з дому. Родичі колишньої дружини приносили продукти. Інколи він сам виходив в крамницю. Моралес був знайомий з дівчиною, яка працювала там продавцем. Він знав, що вона не видасть його, тому що має проукраїнські погляди. Але такі походи в крамницю були рідкісним виключенням в його ізольованому житті.
Якось у вересні він вийшов на подвір’я і побачив російських солдатів. Він швидко повернувся додому і замкнув двері. Невдовзі до нього прийшли з обшуком. Сусід кричав за дверима, тож у Моралеса не було іншого вибору окрім як відчинити. Коли він це зробив, то зіштовхнувся з офіцером ФСБ. Моралес говорить російською мовою, але не настільки добре, щоб вдавати з себе місцевого. Тож він сказав офіцеру ФСБ, що його звати Тімоті Джозеф і він ірландець. Він пояснив, що викладав англійську в Херсоні, а документи згубив. Його залишили в спокої. Сусідка підтримала його легенду і сказала росіянам, що у них немає причин його в чомусь підозрювати.
«Це трохи змінило мої погляди. До того моменту я був обережним. А після того став параноїком», – розповів американець.
Моралес каже, що зустріч з ФСБ був його «найважчим випробуванням». Він впевнений, що йому вдалося уникнути проблем, тому що росіяни «були не найрозумнішими людьми на світі». Після того американець переїхав в іншу квартиру і не повертався додому аж поки місто не визволили, боячись повернення ФСБ. Американець проводив час, переглядаючи фільми, які завантажив на комп’ютер до вторгнення.
Коли він виходив на вулицю, то боявся зустрічі зі знайомими, особливо старшими людьми, які, здавалося, менше переймалися загрозами, які принесла Росія. Друзі інколи вигукували привітні фрази. І американець боявся, що це поставить його під загрозу. Але жоден друг чи сусід не видав його окупантам. Зі схованки він зміг відновити свої уроки англійської мови через інтернет сусіда.
«Це допомогло зберегти здоровий глузд», – сказав Моралес, додавши, що у нього все одно не було можливості отримати оплату за уроки.
Однак, з часом він помітив те, що помітили й інші жителі Херсона: російська армія насправді була розбита. Дисципліна розвалилася, солдати стали неохайними і все частіше їздили на крадених машинах місцевих жителів, а не на військовому транспорті.
Останнього місяця Моралес помітив, що російські солдати, які вкрали дорогі BMW чи Mercedes-Benze, почали вивозити ці автомобілі подалі з Херсона. Американець зізнається, що після цього в нього з’явилася надія. За тиждень до визволення зникла електрика. І він втратив доступ до новин. В п’ятницю він побачив машину з українським прапором, прикріпленим до антени.
«Так я дізнався, що росіян більше немає», – пригадав він.
В п’ятнцю він приєднався до натовпу, який вітав солдатів України, які змогли повернути контроль над містом без бою. Однак, американець зізнається, що тепер планує поїхати з Херсона.
«Мені потрібен простір між мною і тим, що сталося тут», – каже Моралес.
