Як живеться російським полоненим в Україні, чому їх годують, як офіцерів ЗСУ, і чому вони бояться цивільних українців


10:2523.09.2022

Росії стали нецікавими полонені з “ЛДНР”, а от кадирівцям не дають затриматись в Україні. Як “друга армія” світу поводить себе в полоні та чому боїться виходити на наші вулиці – про це в інтерв’юрозповіла заступниця міністра юстиції Олена Висоцька.

В Україні вперше за історію незалежності з’явилась велика кількість російських військовополонених та полонених з наших окупованих територій. Як було організовано їхнє утримання? Ким були перші полонені?

В перші дні війни було треба тримати пенітенціарну систему в звичайному режимі. Крім цього, з’явилася нова для нас функція – робота з полоненими. Ми до цього не готувалися, тому що підготовка може бути у тієї країни, яка свідомо планує війну. Нам треба було швидко вивчити норми міжнародного гуманітарного права, побудувати систему, яка буде відповідати всім міжнародним нормам та покаже Україну як цивілізовану країну. Водночас треба було побудувати систему, яка збереже інтереси країни, тому що полонені – це можливість повернення з російського полону українських героїв. Перші дні полонені знаходилися у військових, тому у нас було кілька днів на підготовку. Ми всі швидко мобілізувалися в цьому питанні. Для зручності наших військових були створені дільниці для полонених у тих регіонах, які наближені до лінії фронту. Це було зроблено, щоб нашим військовим не доводилося витрачати значні ресурси на транспортування та охорону полонених. Через деякий час було прийнято рішення про створення спеціального табору.

Коли в установах з’явились перші полонені? Вже наприкінці лютого?

На початку березня, коли були оформлені всі підстави для утримання полонених на відповідних дільницях. Річ у тому, що для створення наказу про утворення дільниць знадобився певний час. По-друге, полонені спочатку знаходилися у військових.

Якою була кількість перших військовополонених?

Сотні.

Як вони поводилися та яким було ставлення до них в установах?

Перші полонені характерні своїми поясненнями про те, як вони опинилися в Україні. Розповідали про навчання, на яких вони заблукали. Це була маса розгублених людей, яка була вражена тим, що їх не катують, що у них є постіль та перебування в теплі. Деякі з них ділилися з нами враженнями, що умови в полоні набагато кращі, ніж у казармах. Якщо хтось з полонених був поранений на полі бою, то в наших установах їм надавали медичну допомогу. Якщо в установі є телевізор та книги, то це доступно і для полонених. Деякі з них, які утримуються в таборі, розповідали, що після звільнення замість обміну залюбки б перевезли свою родину до України. Інші полонені мріють про обмін, запитують про нього та про переговори щодо нього. Ми на це відповідаємо, що не ми запрошували їх до України. До речі, після обміну, після приїзду до Росії ці ж полонені кажуть журналістам, що їх тут били. Хоча нам дякували за гарне ставлення та засуджували Путіна.

Розкажіть детальніше про умови полонених.

Ці відносини більше регулюються не внутрішнім законодавством, а міжнародним гуманітарним правом, Женевською конвенцією. Там йдеться про недопущення катувань, стандарти харчування, листування, про безперешкодний доступ інспекторів Червоного Хреста. Щодо дозвілля – ми не бачимо загрози для нашої держави в тому, якщо полонені дивляться телевізор. В разі його наявності. Листування з родичами – це пряма норма Женевської конвенції. Також ми врегулювали питання щодо права на телефонні дзвінки. Ми попереджаємо про те, що розмова записується. Полонені утримуються на дільницях в камері по 6-10 осіб, а в таборі – гуртожиток.

Яка кількість полонених станом на зараз?

В інтересах країни та переговорних груп, які проводять обмін, ми не розголошуємо цю інформацію. Після війни буде надана навіть щоденна статистика. Зараз розголошення цього може нашкодити.

Який середній вік військовополонених? Скільки років наймолодшому та найстаршому?

Наймолодшому – 18 років, ближче до 19. Взагалі, молодих, до 25 років – таких багато. Найстаршому – 63 роки. Але середній вік – 20-25, 30-35 років.

Серед полонених більше росіян чи мешканців з окупованих територій?

На початку не було переваги. Серед полонених зі східного напрямку більше мешканців «ЛДНР», з Харківського та Південного напрямків – росіян. Росіянам для обміну не цікаві мешканці «ЛДНР». Вони їх взагалі викреслюють з переліку. Їх використали і все.

Мін’юст публікував фото, на яких зображено, як працюють полонені та виробляють піддони. Що ще вони майструють?

Не тільки піддони. Виробляють подарункові та господарські пакети, картонні коробки. Хтось фантазує про робочу силу (у вигляді полонених – Ред.) для відновлення країни. Продуктивність праці людей, які нічого не вміють, крім воювати, та і воюють вони не дуже, якщо опинилися в полоні, ця продуктивність – низька.

Майструвати піддони та робити пакети – цього їх навчають?

Ми не зобов’язані навчати. Змайструвати піддон за схемою – це елементарно.

Праця обов’язкова?

Це не є обов’язковим. Їм пропонується, але серед них немає протесту. На ліжку людина може просидіти тиждень-два. Якщо не очікується обміну для конкретного полоненого, то завдяки праці він відволікається та має можливість впорядковувати свій день. Вони їдять, сплять у теплі, тому розуміють, що праця – це компенсація витрат на них.

Вони якісно роблять свою роботу? Чи так, як воюють?

Ми підібрали такі матеріали та продукцію, до яких немає високих стандартів якості. Аби не псували нам матеріали. Коли зараз йдеться про роботу, то маємо розуміти, що працюють росіяни, які, нецікаві Росії з точки зору обміну, або мешканці «ЛДНР».

Який режим дня у полоненого ворога?

Вони мають право на сон протягом 8 годин, триразове харчування за стандартами Женевської конвенції. Стандарти аналогічні стандартам для офіцерів ЗСУ. Прокидаються вони о шостій ранку, їм дається час на приведення себе в порядок, на зарядку. Крім цього, є певні режимні моменти. Наприклад, переклички. Якщо є робота – вони працюють. Є і вільний час, і час для вживання їжі. Відбій – о 22-й годині.

Їх годують тим, що передбачено для офіцерів України?

Так. Це така особливість.

Що саме входить до меню?

Є певна вимога до калорійності. Обов’язково – м’ясо, риба. Також каші, овочі. Немає в переліку фруктів та таких смачних речей як цукерки.

Чи є серед полонених росіяни, які потрапили в полон на початку вторгнення та досі нецікаві Росії в плані обміну?

Залишилися ті, кого обвинувачують у військових злочинах або стосовно кого є рішення суду щодо таких злочинів. Росіянам саме такі люди дуже цікаві.

Нещодавно було оприлюднено відео, де росіяни вербують в’язнів на війну. Україна готова до таких полонених-рецидивістів?

Вони тільки доходять до такого вербування, потім буде укомплектування, навчання. Ми з такими полоненими будемо мати справу трохи пізніше. З точки зору режиму безпеки нам буде трохи складніше з такими людьми, ніж з тими, хто загубився. Можливо, у нас буде посилено охорону для такої категорії.

Якщо полонений утримується не в спеціальному таборі, а на дільниці в звичайній установі позбавлення волі, то виходить, що їхні сусіди – українські в’язні?

Так. Але наші в’язні не мають можливості навіть бачити полонених. В першу чергу, це важливо для безпеки самих полонених. У нас всі верстви населення дуже патріотично налаштовані (посміхається – Ред.), зокрема українські в’язні.

Чи є жінки серед полонених?

Ні, але ми передбачили місця для них.

Хтось з полонених намагався втекти з табору або іншої установи?

Ні. У нас з ними режимних проблем не було. Я думаю, що це не через те, що їм подобається бути в полоні, а через страх за своє життя та здоров’я. Деякі з них коментували, що на вулицях українських міст на них чекає небезпека від людей.

Чи були серед полонених заяви про бажання перейти на сторону ЗСУ?

Я припускаю, що такі заяви могли бути. Хтось міг зробити це свідомо, хтось – через страх, хтось – маніпулятивно. Але якщо говорити про практику оформлення такого звільнення з полону – такого не було.

Є такі, хто відмовляється від обміну?

Є факти відмов. Вони не масові, окремі. Правоохоронці з’ясовують причини. Поки йде війна, вони утримуються на підставі статусу полоненого.

Хтось із родичів російських полонених заявляв про бажання відвідати?

Вони ще більше налякані нашим «нацизмом». Ні, не намагалися. Але є організація, з якою ведуться переговори щодо того, щоб зробити відвідування у двосторонньому порядку – щоб матері російських та українських полонених відвідали своїх синів. Були наміри зробити акцію з посилками. Щоб матері українських полонених надіслали смаколики російським полоненим, а російські – українським. Акція не відбулася, ще йдуть переговори.

Чи є серед полонених кадирівці?

Вони є, але вони дуже швидко йдуть на обмін. Буває, не минає й місяця.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Як живеться російським полоненим в Україні, чому їх годують, як офіцерів ЗСУ, і чому вони бояться цивільних українців' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube