Хто повернеться додому? 10% українських біженців вже сказали “ні”, хто може тут зайняти їхнє місце (ФОТО)


10:2525.07.2022

“Ми повернулися в Київ, тому що тут є власне житло і ми хотіли додому”, – розповідає айтівець Микола щодо причин свого повернення із тримісячної евакуації до Хмельницької області, де в нього народився син.

“Тут і батьки, і медицина для малого”, – пояснює він. “Робота, харчі, ліки і навіть покращення в плані пального – все є”.

На уточнююче запитання щодо безпеки він каже:

“Ми вважаємо, що Київ – достатньо безпечне місце в Україні. А головне – ми працюємо, платимо податки, донатимо на ЗСУ і піднімаємо економіку, щоб було куди повертатися іншим”, передає ВВС.

“В мене є дитина, і я не хочу, щоб вона потрапила під російську ракету”, – відповідає мені Євгенія, маркетолог, на запитання, чи збирається вона повертатися в Україну із Польщі і коли.

Але крім цього вона називає й інші причини того, чому найближчим часом вона точно не повернеться: вже отримала чудову можливість працювати за фахом у міжнародній компанії, нині дитина в гарному таборі, а весною ходила в школу, після якої пару годин можна погуляти у гарному парку поруч, у Варшаві “хороша екологія”.

І загалом, як мати-одиначка у Польщі, каже Євгенія, вона може собі дозволити комфортніше життя за менші гроші.

“В Україні мені поки що нема до чого повертатися. Роботу я втратила, квартиру так само. Жити в батьків і без роботи, коли тут мені комфортно? В мене була непогана зарплата, але половину я віддавала за житло. А на інше нічого не лишалося. Тут я за меншу зарплату можу дозволити собі більше”, – пояснює вона, хоч і не виключає, що колись – за мирних часів – повернеться вже із новим досвідом та новими амбіціями в Україну.

“Можливо, скоро повернеться подруга, яка без англійської, і тут може лише прибирати за 15 злотих на годину. А в Україні вона класний бухгалтер”, – додає Євгенія.

Чи зможуть і чи будуть українці повертатися додому? І чи буде куди?

З чим ми маємо справу

За даними ООН, станом на кінець червня третина українців була змушена залишити домівки через війну – це найбільша міграційна криза у сучасному світі.

Понад 7 мільйонів – це ті українці, які залишили домівки, але залишилися в Україні.

Ще близько 5,5 мільйонів опинилися в Європі, із них 3,6 мільйона отримали тимчасовий захист в тій чи іншій європейській країні.

українські біженці
Підпис до фото,ООН називає потік біженців з України через напад Росії найбільшою міграційною кризою сучасного світу

Результати оприлюдненого у липні опитування, яке провели УВКБ ООН та Агентство ООН у справах біженців у шести європейських країнах, свідчать, що більшість біженців з України сподіваються повернутися додому якомога швидше, але 65% планують залишитися за кордоном, поки не зміниться ситуація із бойовими діями та з безпекою.

Про однозначні плани повернутися до України впродовж наступних двох місяців заявили 16% опитаних, при цьому 15% із них планують залишитися в Україні лише тимчасово – щоб відвідати сім’ю, поповнити запаси або допомогти родичам евакуюватися.

Тими, хто вирішив повернутися “назавжди”, керують переконання, що безпекова ситуація там, де вони жили до війни, покращилася – 40%.

У цьому опитуванні варто відзначити і запам’ятати на майбутнє дві цифри: 90% з українських біженців за кордоном – це жінки та діти, 77% із біженців мають вищу чи спеціальну професійну освіту.

українські біженці
Підпис до фото,90% біженців з України – це жінки та діти, понад 70% мають вищу або профтех освіту

Схожими є і результати загальнонаціонального опитування соціологічної групи “Рейтинг”, оприлюднені наприкінці червня. Згідно із ними, 87% опитаних висловлюють намір повернутися додому. Проте найближчим часом – лише 15%.

Майже чверть (24%) – хочуть повернутися, але ще почекають, і майже половина (48%) – повернуться, але після закінчення війни. При цьому 8% зазначили, що вже не повернуться додому.

За опитуванням, 38% з тих, хто працював до війни, повернулися на свої робочі місця у звичному режимі, 18% – працюють дистанційно, 7% – знайшли нове місце роботи, а от ще третина і досі не працюють. І це також варто відзначити.

В опитуванні, проведеному на замовлення CASE Україна Київським міжнародним інститутом соціології, зосередилися на одному простому запитанні: чи плануєте ви майбутнє своїх дітей та онуків в Україні?

Два сценарії, які набрали майже однакову найбільшу позитивну відповідь: якщо Україна вступить до НАТО, а війна припиниться через повну капітуляцію Росії – тоді близько 85% бачать своє майбутнє в Україні.

У разі перемир’я або сценарію відстрочення війни – близько половини опитаних сказали, що плануватимуть майбутнє своїх дітей за кордоном.

Якщо ж війна затягнеться надовго, а загроза бомбардувань і ракетних ударів залишиться, своїх дітей в Україні хотіли б бачити менше половини опитаних – близько 43%.

Безпека “догори дригом”

Поки не завершиться гаряча фаза війни, чекати масового повернення українців додому не варто, вважають експерти
Підпис до фото,Поки не завершиться гаряча фаза війни, чекати масового повернення українців додому не варто, вважають експерти

“Головний фактор – тривалість гарячої фази війни. Якщо це завершиться до кінця року, думаю, ми втратимо приблизно 500-600 тисяч населення. Це багато, але це не катастрофа, – заявила під час телемарафону директор Інституту демографії Елла Лібанова. – Якщо гаряча фаза війни триватиме, скажімо, два роки, то це може бути і до п’яти мільйонів”.

На думку науковця, при тривалій війні, коли заборона на виїзд чоловіків призовного віку завершиться, “возз’єднання родин відбудеться не в Україні, а за кордоном”.

Українські економісти однозначно погоджуються – повернення українців – це, у першу чергу, не про економіку та гроші.

“Більшість людей, звісно, приймає рішення виходячи з того, чи впаде моїй дитині на голову крилата ракета, чи не впаде”, – вважає Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії.

“Є одна головна передумова – безпека, – каже Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна. – Бачите, і тижня не проходить, щоб не були обстріляні якісь цивільні об’єкти з десятками жертв. Для жінок із дітьми це є фактором, який дуже важко толерувати”.

Вінниця
Підпис до фото,Під російські ракетні удари потрапляють і тилові міста. А в них гинуть діти, яких батьки рятували від обстрілів у більш небезпечних місцях

“І одна справа – ракети, а інша – що це може перейти в якусь іншу фазу, щось типу терористичних актів, – додає економіст. – Поки ми не навчилися жити так, як в Ізраїлі, із таким підходом до життя, із “Залізним куполом”, хоч і він теж не на 100% захищає, така ситуація триватиме”.

“Україна була досить бідною, але безпечною країною. Пам’ятаєте, як казали: яка країна – такі і теракти? Але це вже не актуально – в країні йде реальна війна, – пояснює він. – Якщо раніше люди були готові тут жити, хоч і не дуже заможно, але відносно безпечно у багатьох питаннях, то зараз усе стало догори дригом”.

Житло

Важливо також, щоб людям було куди повертатися – фізично. Тож багато чого залежатиме і від того, наскільки швидко вдасться відновити зруйноване житло.

“А з цим є велика проблема, бо зараз і державний, і місцевий бюджети перебувають у важкому стані”, – каже Гліб Вишлінський.

Економіст зауважує, що попри те, що представники влади звітують про відновлення інфраструктури, йдеться передусім про критичну інфраструктуру.

“І не факт, що вдасться відновити навіть критичну інфраструктуру, потрібну для початку опалювального сезону. Далі йде питання фінансування відбудови приватних будинків і ще складніше – багатоквартирних будинків”.

При цьому треба усвідомлювати, каже Гліб Вишлінський, що “в бюджеті на це немає грошей, а донори говорять про великі плани відновлення вже після війни”.

Водночас саме у цій сфері держава могла б продемонструвати свою роль найбільш ефективно, вважає професорка Київської школи економіки Ганна Вахітова.

“У держави дуже багато клопотів у військовому сенсі та щодо відбудови економіки. Тут постане питання ефективності зусиль у цих сферах. Тому є тільки одна галузь, де було б непогано, якби держава змогла запропонувати сприяння або умови, – це житло, – розповіла вона під час експертної дискусії щодо повернення українців у CASE Україна. – Багато людей втратили його внаслідок повного руйнування або зазнали чималих ушкоджень. Це сфера, де держава реально мусила б взяти на себе зобов’язання, щоб допомогти в прийнятному форматі людям, у яких житло непридатне для проживання. Ніхто не захоче повертатися на пусте місце”.

Гостомель-"Мрія"

Такі висновки економістів підтверджуються і численними дописами у соцмережах та чатах.

“Жити взимку ми теж будемо на аеродромі?” – так користувачі соцмереж коментували допис місцевого мера про візит до Гостомеля британського мільярдера Річарда Бренсона і повідомлення про плани відновити аеропорт, де росіяни знищили українську “Мрію”.

“Ото добре! Скоріше б побудували новий аеропорт! Краще би за 2 місяці, щоб до холодів. Ми з Горенки з Садової усі б прийшли туди ховатися зимою. Бо ні комісії, ні акту руйнувань, ніяких перспектив, де притулитися!”

“А коли будуть фоточки відремонтованого мосту через річку Ірпінь, нормальне транспортне сполучення, аптеки… і багато того дійсно важливого для жителів селища?”

Гостомель
Підпис до фото,Від початку російського вторгнення понад 800 тисяч українців втратили житло

За час війни росіяни зруйнували понад 15 мільйонів квадратних метрів житла українців.

Найбільше пошкоджень житлового фонду – у Донецькій, Харківській, Київській, Чернігівській областях, – такі дані озвучила голова профільного комітету парламенту Олена Шуляк.

Загалом, від початку російського вторгнення близько 800 тисяч українців взагалі втратили житло.

За компенсацією поки що звернувся лише кожен третій.

Економічний радник президента, Олег Устенко в інтерв’ю FT заявив, що у найближчі місяці для фінансування дефіциту бюджету Україні потрібні не 5 млрд доларів допомоги від міжнародних партнерів, про які говорили і президент, і прем’єр, а усі 9 млрд.

Він пояснив це саме необхідністю витрат на екстрене житло та ремонт житла для мільйонів людей, а також на фінансування базового мінімального доходу для українців, які втратили роботу.

Робота

“Для тих (жінок з дітьми), хто втратив домівку, варіант повернення в Україну може розглядатися лише коли або в Україні будуть дуже хороші можливості для заробітку – суттєво кращі, ніж в країнах, де вони зараз знаходяться, або якщо чоловік знайде хорошу роботу в Україні і до нього можна буде повертатися вже інший регіон України”, – вважає Гліб Вишлінський.

Додатковою передумовою повернення жінок із дітьми – а це найбільша категорія внутрішніх та зовнішніх переселенців як в Україні, так і за кордоном, – є робота садочків та шкіл.

“Інакше вони просто не зможуть працювати, якщо вони працювали раніше і якщо в них немає іншого джерела доходів”, – вважає Гліб Вишлінський.

Тож, крім того, чи є де жити, рішення про повернення додому залежатиме і від того, чи є, за що жити. Але дані з ринку праці також невтішні.

Особливо це стосується великих промислових підприємств, які часто були “містоутворюючими”.

Азовсталь
Підпис до фото,Зараз “Азовсталь” є символом спротиву та руйнування Маріуполя, а до війни це був третій за обсягами виробництва металургійний комбінат в Україні

Наприклад, із середини червня Група Метінвест розпочала процес призупинення роботи ГЗК у Кривому Розі. А з 1 липня призупиняє видобуток на двох гірничо-збагачувальних комбінатах у Кривому Розі (Інгулецькому ГЗК і спільному підприємстві Південний ГЗК) та скорочує роботу “Каметсталі” в Кам’янському.

Серед причин називають логістичні чинники (висока вартість перевезень блокування портів), зростання собівартості виробництва (зростання цін на газ, електроенергію, сировину) та падіння цін на продукцію. Із середини липня також призупиняється видобуток на Північному ГЗК. Із гірничо-збагачувальних комбінатів групи в Україні продовжить роботу зі зменшеною потужністю лише Центральний ГЗК.

Для того, щоб економічно запустити механізм відновлення промисловості, робочих місць та економіки, треба мати гроші та ринки збуту, каже Гліб Вишлінський.

“Суто теоретично, якщо нам дадуть страхування від військових ризиків, тут почнуть будувати підприємства, наприклад, з харчової продукції, і експортувати це на європейські ринки”, – розмірковує економіст, але одразу ж знову повертається до безпекового фактора: ніхто нічого не буде будувати, якщо туди у будь-який момент влучить російська ракета.

А от Дмитро Боярчук вважає, що для повернення українців “фактор втрати роботи не буде критичним”.

“Після завершення гарячої фази бойових дій будуть значні кошти та інвестиції на відновлення. І тут насправді буде дефіцит робочої сили. Питання тільки в тому, коли почнеться це відновлення і в якому вигляді”, – каже він.

Але економіст визнає: зараз роботи у певних галузях дійсно немає, бо немає й попиту:

“Наприклад, якщо раніше треба було чекати, щоб вам хтось міг зробити ремонт, то зараз ситуація дещо інша – ви буквально із сьогодні на завтра можете домовитися, бо роботи нема, або у таких обсягах, як раніше, нема”.

Втім, є і сектори, де і зараз немає проблеми із робочими місцями, – аптеки, банки, магазини продовольчих товарів, телекомунікаційні компанії працюють.

Однак, як відзначать у OLX-робота, за час війни перелік затребуваних професій змінився. Якщо на початку 2022 року роботодавці найчастіше шукали спеціалістів у сфері торгівлі – від касирів та продавців до менеджерів з продажу та торгових представників, то у червні список вакансій з найбільшою кількістю оголошень у червні на OLX виглядав так:

  • водій (6 194 вакансії);
  • продавець (4 454);
  • різноробочий на будівництві (2 179);
  • швачка/кравець (1 684);
  • кухар (1 531).

Адаптація і “системна проблема”

Польща
Підпис до фото,”Європа буде боротися за цих людей”, каже Елла Лібанова про українських біженців за кордоном

Втім, якщо говорити про повернення українців додому та роботу, варто усвідомлювати, що цю роботу вони вже – подекуди дуже успішно – шукають і знаходять за кордоном.

При цьому, як зауважує директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова, близько 70% українок, які потрапили в європейські країни, мають вищу освіту.

“Це фантастична цифра для Європи і для нас. Ці люди безперечно конкурентоспроможні на місцевих ринках праці”, – заявила науковець на експертній дискусії CASE Україна.

“Європа буде боротися за цих людей, – і Польща, і Німеччина, і Чехія – будь-яка країна буде боротися. Це величезний виклик, і до цього треба ставитися дуже серйозно, – каже Елла Лібанова. – Тому потрібно вже сьогодні думати, а не чекати, доки закінчиться війна і потім когось повертати. Може виявитися так, що поки війна закінчиться, вже не буде кого повертати, люди вже там адаптуються, знайдуть роботу і житимуть”.

Вона також звертає увагу і на ще один аспект: серед тих, хто виїжджав, є дві групи “біженців”. Перша – це ті, хто реально втікав від війни, захищаючи своє життя і життя своїх дітей, і вони переважно налаштовані на повернення, їх приблизно 85-90%.

Друга група – приблизно 10-15% – ті, які намагалися скористатися ліберальними умовами перебування в інших країнах, отримати легальний статус і роботу.

Треба усвідомлювати, що ці люди не повернуться, а відтак, твердить Елла Лібанова, “ми маємо боротися за повернення основної групи”.

Для цього, каже вона, “не повинно бути осуду в суспільстві, щоб не створювався імідж людей, які виїхали, як якихось зрадників чи недостатньо патріотів, бо це одразу відштовхує”.

А по-друге, “треба заохочувати ситуації, коли людина може з-за кордону працювати на Україну”, вважає демограф.

“Причин для цього багато – податки, культурні, робочі зв’язки, а основне – це збільшує ймовірність повернення такої людини тому, що вона працювала, продовжує працювати і знає, куди повернеться”.

Польщі
Підпис до фото,За кордоном українці вже починають адаптуватися до інших стандартів життя

За соціологічними опитуваннями, про бажання залишитися за кордоном вже заявляють 8-10% опитаних. Приблизно на такому ж рівні показник бажаючих залишити Україну був і до війни, а війна, як би цинічно це не лунало, забезпечила реальні можливості для тих, хто лише розмірковував над тим, щоб залишити Україну.

“Якщо безпекові ризики триватимуть довгий час, то тут буде системна проблема із тим, що люди, які зараз перебувають за кордоном, вони знайдуть собі хороші робочі місця, адаптуються до місцевого середовища і просто не повертатимуться в Україну. А згодом до них приїдуть чоловіки. Ось це буде тривала і вже незворотна втрата громадян, як споживачів – це зменшить обсяг ринку”, – розповідає Гліб Вишлінський про наступну хвилю міграції та її наслідки.

І додає: “Коли ми говоримо про повернення, то мова йде про повернення фізично і податків на споживання”.

Дмитро Боярчук звертає увагу і на ще одну проблему, пов’язану із адаптацією українців за кордоном – вони вже побачили інший рівень оплати своєї праці.

“Питання у людей буде, для чого мордуватися за 5-6 тисяч гривень, якщо у тій же Варшаві зарплата починається із 3-4 тисяч злотих (це 30-40 тисяч гривень)?”

Утім, навіть не це головне – у теперішній ситуації жодні суто економічні стимули не допоможуть повернути українців додому, вважає економіст.

“Питання не в тому, як повернути українців, питання в тому, як створити умови для тих, хто готовий нести ризики і толерувати небезпеку для свого життя та здоров’я”, – вважає Дмитро Боярчук.

Він також попереджає: “Потрібно звикати до думки, що певна кількість українців – жінок, дітей – залишиться за кордоном, і вони не повернуться. І так само треба звикати до думки, що цих людей будуть заміщати мігранти, в тому числі і з третіх країн, зокрема, й з Білорусі та Росії. І це питання треба ставити і підходити до нього серйозно”.

Саме в цьому сенсі актуальними стануть норми, які раніше вважали дискусійними. “Громадянство треба надавати після вивчення історії, мови, складання іспитів, – вважає економіст. – Бо ми можемо виграти війну, але в умовах такої міграції цей “руський мір” до нас заповзе через інші ворота”.

Дмитро Боярчук також не виключає, що і після завершення війни на Україну може очікувати ще одна хвиля міграції – “питання лише у масштабі”. І тоді це вже не будуть “біженці з рюкзачком і трьома сумками”.

“Тут проблема в тому, що більшість людей розуміють, що Росія не провалиться миттєво під землю, і дехто буде приймати рішення, виходячи з того, що вони не готові витрачати своє життя, щоб боротися із цим суцільним злом, жити і постійно очікувати нового нападу”.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Хто повернеться додому? 10% українських біженців вже сказали “ні”, хто може тут зайняти їхнє місце (ФОТО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube