Дональд Трамп мріяв про великий бізнес та нерухомість в Росії ще з 1990-х років, проте не зміг це реалізувати через складнощі ведення бізнесу там. У 2013 році Трамп доклав чимало зусиль, щоб особисто зустрітися з Володимиром Путіним, але не вийшло. Тоді він отримав записку від російського диктатора, і Трамп був у захваті, бо дійсно фанатіє від Путіна.
Спроби втягнути Трампа у свої ігри почалися ще за часів Радянського Союзу і продовжилися потім. Як Путіну вдалося змусити Трампа грати на свою користь і чи може президент США бути російським агентом – читайте в інтерв’ю 24 Каналу з професором американістики Скоттом Лукасом.
Коли Трамп і Віткофф стали частиною плану Путіна?
На вашу думку, які головні причини особливих стосунків між Стівом Віткоффом, Дональдом Трампом і російським диктатором Володимиром Путіним?
Що стосується Трампа, то оскільки я працюю над книгою про нього, у мене є чимало матеріалів на цю тему. Насамперед Трамп давно плекав мрію про великий бізнес у Росії. Він завжди хотів мати там багато нерухомості. Це тягнеться ще з 1990-х років, коли він вперше заговорив про Трамп-тауер (“вежа Трампа”, величезний хмарочос, – 24 Канал) у Москві.
Його діти їздили туди. Іванка була там, здається, разом із Дональдом-молодшим або Еріком. Для них влаштували велику екскурсію Москвою, й Іванка навіть сиділа в кріслі Путіна в Кремлі. Щоправда, Путіна в той момент там не було.
Ідея Дональда Трампа щодо будівництва Трамп-тауера в Росії так і не була реалізована через складнощі ведення бізнесу в країні та неможливість знайти потрібних людей. У 2013 році він хотів зустрітися з Путіним особисто. Саме тому він вирішив провести конкурс “Міс Всесвіт” у Москві, оскільки мав телевізійні права на нього. Трамп буквально привіз цей конкурс до Москви в надії побачитися з Путіним.
Путін зрештою не зміг зустрітися з ним, але надіслав подарунок із власноруч підписаною листівкою, і Трамп був у захваті. Іншими словами, Трамп – фанат Володимира Путіна. Він дійсно ним захоплюється. І росіяни дуже добре зіграли на цьому у 2016 році, коли співпрацювали з командою Трампа. Було багато контактів, і вони передавали йому електронні листи, які вкрали у демократів. І тому Трамп теж має бути вдячний Путіну за це.
Повне інтерв’ю Скотта Лукаса: дивіться відео
Це видно навіть у 2026 році, коли, попри всі докази, про які ми з вами говоримо, що росіяни не хочуть припинення вогню, не хочуть зупиняти вторгнення, не відмовляються від планів захопити весь Донбас і схід України, – Трамп все одно виходить і каже, що саме Зеленський є перешкодою для угоди, а Путін насправді хоче домовитися.
Що стосується Віткоффа, то, на мою думку, він просто наївний. Він друг Трампа ще з 1980-х років. Очевидно, він заробив багато грошей у сфері нерухомості, хоча я, чесно кажучи, не розумію, як, бо в питанні Росії він безнадійно наївний. Росіяни його розкусили.
Вони проаналізували всіх людей Трампа, коли той повернувся до Білого дому в січні, і сказали, що не хочуть, щоб генерал і фахівець із зовнішньої політики, Кіт Келлог, був спеціальним представником з питань України та Росії, а хочуть Віткоффа. Вони вважали, що ним можна маніпулювати, і не помилилися.
Коли Віткофф вперше приїхав до Росії, здається, це було на початку квітня 2025 року, то його супроводжував Кирило Дмитрієв, головний фінансовий радник Путіна, який також працював із людьми Трампа щонайменше з січня 2017 року. Він возив його по Санкт-Петербургу, показував різні високотехнологічні підприємства і говорив, що ми можемо мати великі спільні проєкти. І думаю, саме це спрацювало з Віткоффом.
У нього виникла думка, що тут можна заробити. Забудовник нерухомості Віткофф раптом побачив себе глобальним гравцем із великими російсько-американськими проєктами. Це можна простежити від квітня до ультиматуму наприкінці жовтня 2025 року, коли Дмитрієв працював з Віткофом і Кушнером над ультиматумом Україні, то сказав їм: “Якщо змусите Україну прийняти це, ми могли б мати великі російсько-американські проєкти”.
І ви знаєте, що на це сказав президент Володимир Зеленський? 12 трильйонів доларів. Саме стільки пропонують росіяни Віткоффу, а він просто бачить перед собою долари чи рублі та насправді не замислюється над геополітикою.
Чи є Трамп російським агентом?
Було дуже багато дискусій, суперечок і чуток щодо того, чи є Трамп російським активом. Чи є президент Трамп російським активом, як ви вважаєте?
Тут потрібно бути точним у термінах, коли ми говоримо про “активи” та “агентів”.
Оперативник – це офіцер розвідки. Російські оперативники шукають агентів. Це можуть бути американці чи європейці. Були такі люди й в Україні, які свідомо працювали на російські спецслужби. Іноді цим агентам платять, причому досить часто. Іноді вони просто хочуть якоїсь послуги у відповідь від росіян.
Актив – це інше. Актив не обов’язково має знати, що працює на Росію. Ви можете бути активним, можете бути корисним для росіян, майже не усвідомлюючи цього. Ще наприкінці 1970-х років чехословацькі спецслужби почали налагоджувати контакти навколо Трампа. Тоді Чехословаччина була частиною радянської сфери впливу, і перша дружина Трампа якраз була з цього регіону.
У 1980-х втрутилося КДБ. У США був офіцер, який намагався налагодити стосунки з Трампом і справді зустрічався з ним особисто. Він розмовляв з ним і хвалив його. А Трамп думав, що має справу просто з кимось із радянського посольства чи консульства і був задоволений цією увагою. СРСР, а потім і Росія продовжила цю роботу. Вона підтримувала людей, які контактували з Трампом чи його найближчим оточенням.
Трамп був корисним для них, щонайменше, з кінця 1980-х, бо вже тоді з власних міркувань він говорив, що США потрібно вийти з НАТО або хоча б обмежити свою участь у ньому. Потрібно вимагати гроші від Німеччини, від Японії, потрібно вимагати гроші від Європи загалом. Потрібно обмежити свої зв’язки. Тобто Трамп уже тоді виступав як фактор дестабілізації.
Потім Радянський Союз розпався. Але протягом 1990-х росіяни все ще стежили за ним. А на початку XXI століття, коли у Трампа почалися серйозні фінансові проблеми, скористалися цим.
У Трампа була нерухомість у Флориді. Він купив її, здається, за 40 – 45 мільйонів доларів. Вона була в поганому стані, вкрита пліснявою. І раптом з’явився російський бізнесмен і вирішив купити її за 95 мільйонів доларів. І Трамп відразу побачив, що тут пахне великими грошима, а у той час він дуже потребував їх. Росіяни, з одного боку, відмили через нього гроші, а з іншого – знову заробляли “очки” в очах Трампа.
Коли у 2013 році Трамп отримав від Путіна записку, росіяни просто дуже вдало зіграли на його самолюбстві. Вони бачили, що він може бути корисним, а коли у 2015 році він вирішив балотуватися в президенти, росіяни зірвали джекпот. Бо якщо така людина приходить до влади, вона робитиме те, що їм потрібно, навіть не усвідомлюючи, що саме цього вони домагатимуться.
Якщо ви хочете зрозуміти, що таке російський актив, ось вам визначення. У травні 2017 року Трамп звільнив директора ФБР Джеймса Комі, бо той відмовився присягнути йому на особисту вірність і заявити, що розслідування російського втручання у вибори 2016 року не буде.
Після цього Трамп зайшов до кімнати в Білому домі, де були міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і російський посол у Сполучених Штатах, і сказав: “Я щойно звільнив цього божевільного Джеймса Комі”. Він назвав його психом, тобто він хвалився росіянам тим, що усунув американського чиновника, керівника ФБР. А під час тієї ж зустрічі він передав їм важливі розвіддані про американські операції в Сирії.
Потім на своєму першому саміті з Володимиром Путіним в Гельсінкі у 2018 році, коли його поставили перед вибором, кому вірити: американським спецслужбам чи Путіну, він обрав Путіна. Ось це і є визначення активу. Росіянам не потрібно було платити Трампу жодних грошей, принаймні не обов’язково безпосередньо. Їм не потрібно було просити його працювати на них. Вони просто маніпулювали ним і досі намагаються це робити.
Чим закінчаться переговори з Росією?
На вашу думку, чи може щось змінитися найближчим часом, якщо переговори під егідою США, щодо завершення війни в Україні остаточно зірвуться, а зараз вони, очевидно, зайшли в глухий кут.
Так, але головна проблема в тому, що ми просто не знаємо, що саме може статися. Ми завжди розуміли, що домогтися припинення вогню малоймовірно. Попри те, що президент Зеленський, його команда, голова ОП Кирило Буданов, міністр закордонних справ Андрій Сибіга, міністр оборони Михайло Федоров кажуть, мовляв, добре, що американці цим займаються і ми стежимо та сподіваємося на прогрес.
Думаю, вони й самі розуміють, що припинення вогню не буде. Навіщо тоді взагалі вести ці політичні переговори з росіянами? Для того щоб здобути політичну та дипломатичну перевагу в умовах війни, яка триватиме і надалі. Щоб зберегти підтримку Європи, демонструючи європейцям, що ми працюємо з вами. Щоб показати тим людям в адміністрації Трампа, які дійсно вірять у європейську безпеку, що Україну варто захищати.
І щоб показати світу, що ми й надалі обороняємося від агресора і саме агресор не хоче зупинятися. Це і є частина політики війни. І як ми з вами вже обговорювали, – вам просто потрібно пережити росіян. Як і раніше, я вважаю, що припинення вогню не настане завдяки якомусь військовому прориву або завдяки великій дипломатичній угоді. Воно настане тоді, коли росіяни просто будуть виснажені та економічно не зможуть більше вести цю війну.
Тоді вони зрештою змиряться з тим, що можуть отримати лише ті території України, які вже окупували, але не нові. І тоді їм доведеться змиритися з тим, що Україна отримує певні гарантії безпеки. Сподіваюся, довгострокові. Так само як Росії довелося змиритися зі вступом Швеції та Фінляндії до НАТО. Їм довелося змиритися з тим, що Центральна та Східна Європа значно зміцнила свої позиції у сфері безпеки, чи то країни Балтики, чи то Польща.
Росія мусила змиритися з тим, що її економічне становище, м’яко кажучи, далеко не найкраще. Тож це станеться, коли Кремль нарешті визнає, що Україну йому не завоювати. Поки що до цього ще далеко. Можливо, через пів року вони прийдуть до цього.
Які наслідки матиме війна на Близькому Сході?
Наскільки ми наблизилися до можливого вирішення війни США та Ізраїлю проти Ірану?
Аналітик не повинен відповідати “я не знаю”, але це поширена відповідь. З огляду на те що минуло понад два тижні, атаки посилюються. Вони посилюються, тому що США та Ізраїль не змогли реалізувати свій початковий план, який полягав у знищенні режиму або його капітуляції.
Режим падає, коли немає верховного лідера чи вищих посадових осіб, але режим не здався, а натомість розпочав удари у відповідь, які поширили війну на весь Близький Схід. І ось де ми зараз. Насправді ситуація поглиблюється, бо США та Ізраїль тепер поширюють атаки на цивільні об’єкти та інфраструктуру Ірану. Знаєте, я не кажу, що вони як Кремль, не дай Боже, але з погляду їхньої тактики вони поводяться дуже схоже на росіян. І це означає бомбардування нафтових об’єктів.
Вони атакували й інші енергетичні об’єкти та енергетичні установки. Вони атакують транспортні об’єкти. Вони просто намагаються повністю зруйнувати країну та її здатність функціонувати. Знову ж таки, це досі не змусило режим здатися. Не думаю, що це станеться. Думаю, іранці, хоч би як вони зневажали режим, вважають, що не можуть підтримувати те, що робить США та Ізраїль, бо вони руйнують країну.
Тож ми не знаємо, як довго це триватиме та до чого призведе. Здається, я вже говорив минулого тижня, що єдині країни, які можуть зараз спробувати зупинити це, – країни Перської затоки. Катар намагається це зробити. Емір Катару поспілкувався з Трампом телефоном, але, видно, досі не зміг вплинути на американців. Не схоже, що саудівці змогли вплинути на американців. Це триватиме до певного моменту.
Я вважаю, що переломним моментом для Трампа стане вплив різкого зростання цін на енергоносії. Поки ми з вами розмовляємо, світова ціна на нафту підіймалася до 118 доларів за барель. А ще 28 лютого вона становила близько 60 доларів, тож вона зросла приблизно на 80 – 90%. Зараз ціна знову опустилася приблизно до 109 доларів за барель. Можливо, через часткове випущення нафти та стратегічних запасів, але це все одно зростання приблизно на 70%.
Це впливає на ціни на бензин у всьому світі, зокрема у США. Американці завжди турбуються про це. Республіканці говорили, що знизили ціни на бензин минулого року, тепер не можуть так сказати й ціни на бензин перевищать рівень, який був за часів Джо Байдена. Ціни на електроенергію зростуть, ціни на продукти зростуть, бо потрібно перевозити їжу. Виробничі витрати зростуть, буде стрибок інфляції, і ви побачите уповільнення американської економіки на тлі проблем, які вже існували.
Отже, якщо режим не здасться протягом найближчих кількох днів або тижнів, республіканці почнуть втрачати підтримку всередині країни. А коли вони втратять внутрішню підтримку, тоді під загрозою опиняться їхні життєво важливі інтереси, бо це означає, що республіканці не будуть переобрані в листопаді. Це означає, що їхнє власне майбутнє в плані лідерства обмежене.
Але Трамп досі говорить про безумовну капітуляцію. Він досі стверджує, що має право обирати наступного верховного лідера Ірану. Хоча іранці проігнорували це, оскільки нового верховного лідера вже обрали. Це син колишнього верховного лідера Алі Хаменеї.
Представники адміністрації Трампа дуже намагалися запевнити, що це триватиме лише кілька тижнів, а не місяців, і все буде добре. Трамп написав, мовляв, ціни ненадовго зростуть, але це необхідно, щоб позбутися злочинного режиму, а той, хто не підтримує це, за його словами, – нерозумний.
Якщо йому доводиться так писати, це означає, що він хвилюється. Можливо, наступного тижня з’явиться проблиск надії, що держави Перської затоки зможуть звернутися до прихильників Трампа і сказати, що це не допомагає ні американській економіці, ні їхній, і це не допомагає світовій економіці, тому треба припинити вогонь.
Як вони заявляли, мовляв, це – короткострокові втрати заради довгострокової вигоди.
Так, але де довгострокова вигода? Це те саме, що Кремль повторює вже чотири роки: 1 мільйон 400 тисяч жертв – це короткострокова втрата, але довгострокова вигода для “великої Росії”. Володимире, і де зараз ваша “велика Росія”?
Добре, короткострокова втрата заради довгострокової вигоди. Але навіть якщо режим здасться або навіть впаде – що далі? Гаразд, вони втратили владу, але Іран буквально знищений у плані інфраструктури. Це означає, що всі служби зруйновані. Немає організованої опозиції, яка могла б захопити владу. Отже, різні групи почнуть боротися одна з одною.
Іран є досить єдиним з погляду релігії – це на 95% шиїтська країна, але там є курди, азербайджанці, араби та белуджі на південному сході країни. У них всіх різні цілі.
Не хочу згадувати про Ірак 2003 року, але тоді США позбулися поганих хлопців, але потім не забезпечили стабільності. І це той ризик, на який вони йдуть, проводячи цю операцію, тому що не планували цього політично. Усе, що знають прихильники Трампа, – як вбивати людей і підбивати об’єкти.
Якщо ви не планували це політично та не продумували, то ви просто стежите, що з цього вийде, а сподівань тут недостатньо. Потрібен реалістичний підхід для так званої довгострокової перспективи. Тож короткострокові втрати, ймовірно, означають довгострокову нестабільність. І невже це справді має стати спадщиною?
Насправді інтерес до Трампа виник в ще допутінські часи – у КДБ
Зовнішньополітичний оглядач британської The Guardian Люк Гардінг 2017 року опублікував у американському виданні Politico уривок із книги “Змова: таємні зустрічі, брудні гроші та як росія допомогла Дональду Трампу перемогти”. Автор доволі детально описує, як відбувався процес вербування Трампа радянським КДБ. Вчорашні заяви Трампа щодо України та війни росії свідчать, що він як агент, майже напевно, перейшов у спадок до нинішніх можновладців в кремлі.
У1987 році молодий девелопер поїхав до Радянського Союзу. КДБ майже напевно долучився до того, щоб ця поїздка відбулася.
Це був 1984 рік, і у генерала Владіміра Крючкова виникла проблема. Генерал обіймав одну з найвищих посад у КДБ. Він очолював Перше головне управління – престижний підрозділ КДБ, відповідальний за збір зовнішньої розвідки.
Крючков почав свою кар’єру з п’яти років роботи у радянській місії в Будапешті під керівництвом посла Юрія Андропова. У 1967 році Андропов став головою КДБ. Крючков переїхав до москви, обійняв низку відповідальних посад і здобув репутацію відданого та працьовитого офіцера. До 1984 року управління Крючкова в москві було більшим, ніж будь-коли раніше – 12 000 офіцерів, порівняно з приблизно 3 000 у 1960-х роках. Його штаб-квартира в Ясенево, на південній околиці міста, розширювалася: робітники були зайняті будівництвом 22-поверхової прибудови та нової 11-поверхової будівлі.
У політиці назрівали зміни. Незабаром у кремлі з’явиться нова людина – Міхаіл Горбачов. Горбачовська політика розрядки із Заходом – освіжаючий контраст до глобальної конфронтації попередніх генеральних секретарів – означала, що робота управління за кордоном була важливішою, ніж будь-коли.
Крючков зіткнувся з кількома викликами. По-перше, у Вашингтоні при владі перебував яструбиний президент Рональд Рейган. КДБ вважав двох його попередників, Джеральда Форда і Джиммі Картера, слабкими. На відміну від них, Рейган розглядався як потужний супротивник. Керівництво дедалі більше переймалося тим, що, як воно помилково вважало, було американською змовою з метою нанесення превентивного ядерного удару по СРСР.
Приблизно в цей час Дональд Трамп, схоже, привернув увагу радянської розвідки. Як це сталося і з чого почалися ці відносини – відповідь захована десь у таємних архівах КДБ. Якщо припустити, що документи все ще існують.
Перший візит Трампа до радянської москви у 1987 році виглядає, з точки зору ретроспективи, як частина системи. У досьє колишнього британського розвідника Крістофера Стіла стверджується, що кремль готував Трампа “щонайменше п’ять років” до його приголомшливої перемоги на президентських виборах у США 2016-го. Це повертає нас приблизно до 2011 або 2012 року.
Насправді СРСР теж був зацікавлений у ньому на три десятиліття раніше. Вище керівництво радянської дипломатичної служби організувало його візит до москви у 1987 році за сприяння КДБ. Це сталося в той час, коли Крючков намагався вдосконалити оперативні методи КДБ в одній конкретній і чутливій сфері. Шеф шпигунів хотів, щоб співробітники КДБ за кордоном вербували більше американців.
Окрім зміни політики в москві, Крючкову довелося зіткнутися зі збором розвідувальної інформації. Результати від офіцерів КДБ за кордоном були невтішними. Занадто часто вони вдавали, що отримали інформацію з таємних джерел. Насправді ж вони переробляли матеріал із газет або підхоплювали плітки за обідом з журналістом. Занадто багато резидентур мали на обліку “паперових агентів” – цілей для вербування, які не мали нічого спільного з реальною розвідкою.
Крючков розіслав низку засекречених доповідних записок начальникам управлінь КДБ. Олєг Гордієвскій, який раніше мешкав у Данії, а потім у Великій Британії, скопіював їх і передав британській розвідці. Пізніше він опублікував їх у співавторстві з істориком Крістофером Ендрю під назвою “Інструкції товариша Крючкова: цілком таємні файли про закордонні операції КДБ 1975-1985”.
У січні 1984 року Крючков звернувся до цієї проблеми під час піврічного огляду, що проходив у москві, а пів року потому – на спеціальній конференції. Нагальна тема: як покращити вербування агентів. Генерал закликав своїх офіцерів бути більш креативними. Раніше вони робили ставку на виявлення кандидатів, які виявляли ідеологічні симпатії до СРСР: лівих, профспілкових діячів тощо. До середини 1980-х таких було не так багато. Тому співробітники КДБ повинні сміливіше використовувати матеріальні стимули: гроші. І використовувати лестощі, важливий інструмент.
За словами Ендрю і Гордієвского, Центр, як називали штаб-квартиру КДБ, був особливо стурбований відсутністю успіхів у вербуванні громадян США. Лінія зв’язків з громадськістю – тобто відділ політичної розвідки, розміщений у резидентурах КДБ за кордоном, – отримав чіткі вказівки знайти “американські об’єкти для обробки або принаймні офіційних контактів”. “Основні зусилля повинні бути зосереджені на придбанні цінних агентів”, – зазначив Крючков.
Одним із рішень було ширше використовувати “можливості дружніх розвідувальних служб” – наприклад, чехословацьких або східнонімецьких шпигунських мереж.
І ще: “Подальше вдосконалення оперативної роботи з агентурою вимагає повнішого і ширшого використання конфіденційних і спеціальних неофіційних контактів. Вони повинні бути встановлені головним чином серед видатних політичних і громадських діячів, а також важливих представників бізнесу і науки”. Вони повинні не лише постачати цінну інформацію, але й активно впливати на зовнішню політику країни у вигідному для СРСР напрямку.
КДБ також розповсюджував секретну анкету, яка радила оперативним працівникам, на що слід звертати увагу для успішного проведення вербування. У квітні 1985 року ця анкета була оновлена для “видатних діячів Заходу”. Мета управління полягала в тому, щоб залучити об’єкт “до співпраці з нами в тій чи іншій формі”. Це міг бути “агент, або конфіденційний, або спеціальний, або неофіційний контакт”.
Анкета вимагала вказати основні дані – ім’я, професію, сімейний стан і матеріальне становище. Були й інші питання: яка ймовірність того, що “суб’єкт може прийти до влади (зайняти пост президента або прем’єр-міністра)”? І оцінка особистості. Наприклад: “Чи є гордість, зарозумілість, егоїзм, честолюбство або марнославство серед природних рис суб’єкта?”
Найбільш показовий розділ стосувався компромату. Документ вимагав: “Компрометуюча інформація про суб’єкта, включаючи незаконні дії у фінансових і комерційних справах, інтриги, спекуляції, хабарі, хабарництво… і використання свого становища для власного збагачення”. Плюс “будь-які інші відомості”, що компрометують суб’єкта перед “органами влади країни і громадськістю”. Звісно, КДБ міг скористатися цим, погрожуючи розголошенням.
Нарешті, “його ставлення до жінок також викликає інтерес”. Документ хотів знати: “Чи має він звичку мати інтрижки з жінками на стороні?”
Коли ж КДБ відкрив справу на Дональда Трампа? Записи служби безпеки Східного блоку свідчать, що це могло статися ще в 1977 році. Це був рік, коли Трамп одружився з Іваною Зельнічковою, 28-річною моделлю з Чехословаччини. Зельнічкова була громадянкою комуністичної країни. Тому нею цікавилися як чехословацька розвідка StB, так і ФБР та ЦРУ.
Зельнічкова народилася у Зліні, авіабудівному місті в Моравії. Її перший шлюб був з австрійським агентом з нерухомості. На початку 1970-х вона переїхала до Канади, спочатку до Торонто, а потім до Монреаля, щоб бути разом з хлопцем – лижним інструктором. Виїхати з Чехословаччини в цей період було, як зазначено в документах, “неймовірно складно”. Зельнічкова переїхала до Нью-Йорка. У квітні 1977 року вона вийшла заміж за Трампа.
Згідно з празькими файлами, розсекреченими у 2016 році, чеські шпигуни пильно стежили за парою на Мангеттені. (Агенти, які виконували це завдання, мали кодові імена Аль Джарза і Любош). Вони відкривали листи, які Іванна надсилала додому своєму батькові Мілошу, інженеру. Мілош ніколи не був ані агентом, ані інформатором. Але він мав функціональні відносини з чеською таємною поліцією, яка запитувала його, як справи у його доньки за кордоном, і натомість дозволяла їй приїжджати додому. За родиною Трампів у США періодично велося стеження. А коли Івана та Дональд Трамп-молодший відвідали Мілоша у Чехословацькій Соціалістичній Республіці, відбулося подальше шпигунство, або “прикриття”.
Як й інші агенції Східного блоку, чехи ділилися своїми розвідувальними даними з колегами у Москві. Трамп міг представляти інтерес з кількох причин. По-перше, його дружина походила зі Східної Європи. По-друге, після 1984 року, коли кремль експериментував з перебудовою, або реформою Комуністичної партії, Трамп був відомим девелопером і магнатом у сфері нерухомості. Згідно з чеськими матеріалами, Івана згадувала про зростаючий інтерес чоловіка до політики. Чи міг Трамп на якомусь етапі розглянути можливість політичної кар’єри?
КДБ не запрошував би когось до москви з альтруїзму. Високопосадовці, які прилітали до СРСР у відрядження, зазвичай були лівими письменниками чи культурними діячами. Держава витрачала тверду валюту, гість говорив приємні речі про радянське життя, преса повідомляла про ці висловлювання, вбачаючи у них знак схвалення.
Незважаючи на політику Горбачова, він все ще залишався радянським лідером. КДБ продовжував ставитися до Заходу з глибокою підозрою. Він продовжував докладати зусиль для підриву західних інституцій і здобуття таємних джерел, а НАТО був його стратегічною розвідувальною мішенню №1.
Наразі незрозуміло, як КДБ ставився до Трампа. Щоб стати повноправним агентом КДБ, іноземець мав погодитися на дві речі. (“Агент” у російському чи британському контексті означав таємне джерело розвідки). Першою була “конспіративна співпраця”. Іншою – готовність виконувати вказівки КДБ. Згідно з книгою Ендрю та Гордієвского “Інструкції товариша Крючкова”, об’єкти, які не відповідали цим критеріям, класифікувалися як “конфіденційні контакти”. російською мовою це називалося “доверительная связь”. Прагнення полягало в тому, щоб перетворити довірені контакти на повноцінних агентів, верхню сходинку службової драбини.
Як пояснив Крючков, резидентів КДБ закликали відмовитися від “стереотипних методів” вербування і використовувати більш гнучкі стратегії – за необхідності залучати до допомоги своїх дружин або інших членів сім’ї.
Як розповідав сам Трамп, ідея його першої поїздки до москви виникла після того, як він опинився поруч з радянським послом Юрієм Дубініним. Це було восени 1986 року, на обіді, який влаштував Леонард Лаудер, син Есте Лаудер. Дочка Дубініна Наталія “читала про хмарочос Трампа і знала про нього все”, – зазначив Трамп у своєму бестселері 1987 року “Мистецтво укладати угоди”.
Трамп продовжив: “Одне призвело до іншого, і тепер я говорю про будівництво великого розкішного готелю через дорогу від кремля в партнерстві з радянським урядом”.
Балакуча версія Трампа не є повною. За словами Наталії Дубініної, реальна історія включала більш рішучі зусилля радянського уряду, спрямовані на Трампа. У лютому 1985 року Крючков знову поскаржився на “відсутність помітних результатів вербування проти американців у більшості резидентур”. Посол прибув до Нью-Йорка в березні 1986 року. Його початкова посада – посол СРСР в ООН. Його дочка Дубініна вже жила у місті зі своєю сім’єю і входила до складу радянської делегації в ООН.
Дубінін не мав звітувати перед КДБ. І його роль формально не була розвідувальною. Але він мав тісні контакти з владним апаратом у москві. Він користувався більшою довірою ніж інші, менш значущі, посли.
Дубініна розповіла, що зустріла батька в аеропорту. Він був уперше в Нью-Йорку. Вона взяла його на екскурсію. Першою будівлею, яку вони побачили, була вежа Трампа на П’ятій авеню, розповіла вона газеті “Комсомольская правда”. Дубінін був настільки вражений, що вирішив зайти всередину, щоб зустрітися з власником будівлі. Вони зайшли в ліфт. Нагорі, за словами Дубініної, вони зустріли Трампа.
Посол, який “вільно володів англійською мовою і був блискучим майстром переговорів” зачарував зайнятого Трампа, розповівши йому: “Перше, що я побачив у місті – це вашу вежу!”
Дубініна розповіла: “Трамп одразу розтанув. Він людина емоційна, дещо імпульсивна. Він потребує визнання. І, звичайно, коли він його отримує, йому це подобається. Візит мого батька подіяв на нього, як мед на бджолу”.
Ця зустріч відбулася за пів року до ланчу в Estée Lauder. У своїй розповіді Дубініна визнає, що її батько намагався заманити Трампа на гачок. Через кілька тижнів після першої зустрічі з Трампом Дубінін був призначений послом СРСР у Вашингтоні.
Цікава роль самої Дубініної. Згідно з архівом зовнішньої розвідки, контрабандою переправленим на Захід, радянське представництво в ООН було притулком для КДБ і ГРУ (радянської військової розвідки). Багато з 300 радянських громадян, які працювали в секретаріаті ООН, були офіцерами радянської розвідки, які працювали під прикриттям, зокрема як особисті помічники генеральних секретарів. Радянська делегація в ООН мала більший успіх у пошуку агентів і здобутті політичної розвідки, ніж нью-йоркська резидентура КДБ.
Інша дочка Дубініна, Ірина, розповіла, що її покійний батько виконував місію посла. За її словами, він мав налагодити контакти з американською бізнес-елітою. Безумовно, горбачовське Політбюро було зацікавлене в розумінні капіталізму. Але запрошення Дубініна Трампу відвідати москву виглядало як класична вербувальна справа, яка мала б повну підтримку і схвалення КДБ.
У книзі “Мистецтво домовлятися” Трамп пише: “У січні 1987 року я отримав листа від Юрія Дубініна, радянського посла у США, який починався словами: “Мені дуже приємно повідомити добру новину з москви”. Далі йшлося про те, що провідне радянське державне агентство з міжнародного туризму, Госкомінтурист, висловило зацікавленість у створенні спільного підприємства для будівництва та управління готелем у Москві”
У Сполучених Штатах було багато амбітних девелоперів – чому ж москва обрала саме Трампа?
За словами колишнього військового шпигуна ГРУ Віктора Суворова та інших, КДБ керував “Інтуристом”, агентством, на яке посилався Трамп. Воно функціонувало як дочірня філія КДБ. Заснований у 1929 році Сталіним, “Інтурист” був офіційним державним туристичним агентством Радянського Союзу. Його робота полягала у перевірці та моніторингу всіх іноземців, які в’їжджали до СРСР. “За моїх часів це був КДБ, – каже Суворов. – Вони давали дозвіл на приїзд”. Перше і друге управління КДБ регулярно отримували списки потенційних відвідувачів країни на основі їхніх заяв на отримання візи.
Як оперативник ГРУ, Суворов особисто брав участь у вербуванні, хоча й для конкуруючої служби до КДБ. За його словами, радянські спецслужби завжди були зацікавлені в “молодих амбітних людях” – мобільних бізнесменах, науковцях, “хлопцях з майбутнім”.
Опинившись у москві, вони отримували щедру гостинність. “Все безкоштовно. Є гарні вечірки з гарними дівчатами. Це може бути і сауна, і дівчата, і хто знає, що ще”. За словами Суворова, готельні номери або вілли були під “24-годинним контролем”, з “камерами спостереження і так далі”. “Інтерес тільки один. Зібрати якусь інформацію і зберегти цю інформацію про нього на майбутнє”.
Суворов стверджує, що ці операції з використанням брудних технологій були розраховані на довгострокову перспективу. КДБ витрачав зусилля на відвідування студентів з країн, що розвиваються, не в останню чергу з Африки. Через 10 або 20 років деякі з них стали б “ніким”. Але інші піднялися б до впливових позицій у своїх країнах.
Як пояснював Суворов: “Саме в цей момент ви говорите: “Тук-тук! Пам’ятаєте той чудовий час у москві? Був чудовий вечір. Ви були такі п’яні. Ти не пам’ятаєш? Ми просто покажемо тобі дещо на добру пам’ять”.
До січня 1987 року Трамп наблизився до статусу “видатної особи”, про яку йдеться в записці Крючкова. Дубінін вважав Трампа достатньо цікавим, щоб організувати його поїздку до москви. Інший 30-річний радянський дипломат, який жив у США, Віталій Чуркін – майбутній посол в ООН – допоміг його організувати. 4 липня 1987 року Трамп вперше прилетів до москви разом з дружиною Іваною та Лізою Каландрою, італо-американською асистенткою Івани.
москва була, як писав Трамп, “надзвичайним досвідом”. Подружжя Трампів зупинилося в номері Лєніна у готелі “Національ”, недалеко від Червоної площі. Сімдесятьма роками раніше, у жовтні 1917-го, Лєнін і його дружина, Надєжда Крупская, провели тиждень у номері 107. Готель був з’єднаний зі скляно-бетонним комплексом “Інтурист” по сусідству і фактично перебував під контролем КДБ. Номер Лєніна прослуховувався.
Згідно з “Мистецтвом угоди”, Трамп об’їхав “пів дюжини потенційних місць для готелю, зокрема кілька поблизу Червоної площі”. “Мене вразило прагнення радянських чиновників укласти угоду”, – пише Трамп. Він також відвідав Ленінград, пізніше Санкт-Петербург. На фото Дональд та Івана стоять на Двірцевій площі – він у костюмі, вона в червоній блузці в горошок з ниткою перлів. Позаду них – Зимовий палац і державний Ермітаж.
Того липневого дня радянська преса захоплено писала про візит іноземної знаменитості. Це був Габріель Гарсія Маркес, лауреат Нобелівської премії, письменник і журналіст. У “Правді” була опублікована довга розмова колумбійського гостя з Горбачовим. Гарсія Маркес говорив про те, як південноамериканці, зокрема і він сам, симпатизували соціалізму та СРСР. москва привезла Гарсія Маркеса на кінофестиваль.
Візит Трампа, схоже, привернув менше уваги. У газетному архіві російської державної бібліотеки в москві немає жодної згадки про нього. (Або про його візит не повідомлялося, або будь-які статті про нього були непомітно вилучені). Вирізки з газет фіксують візит західнонімецького чиновника та індійський культурний фестиваль.
Приватне досьє КДБ на Трампа, навпаки, стало більшим. Багатосторінковий профіль агентства збагатився свіжими матеріалами, включно з тим, що було отримано за допомогою підслуховування.
З поїздки нічого не вийшло – принаймні нічого з точки зору можливостей для бізнесу в росії. Ця модель невдач повторилася б і в наступних поїздках Трампа до москви. Але Трамп повернувся до Нью-Йорка з новим відчуттям стратегічного напрямку. Вперше він дав серйозні ознаки того, що розглядає можливість політичної кар’єри. Не як мер, губернатор чи сенатор.
Трамп думав про те, щоб балотуватися в президенти.
