Європейці чекали на гучну тираду, але в Давосі Дональд Трамп був майже примирливим. Він вимагав «права, титулу та власності» на Гренландію, але відмовився від тарифів, виключив застосування сили, а згодом привітав новий «рамковий документ» і можливу угоду.
Це мало б стати полегшенням для союзників Америки в усьому світі. Криза, яка загрожувала поглинути трансатлантичний альянс, ослабла. Але надовго чи ні? Це може бути лише тактичний відступ. Містер Трамп уже багато років прагне Гренландії. Викладаючи свою претензію, він говорив про НАТО зі зневагою, яка мала б поставити європейські столиці в стан підвищеної готовності.
Про це пише The Economist, підсвічуючи важливі, хоч і болісні моменти.
Гренландська криза містить уроки для всіх країн. Один із них — що містер Трамп поступається під тиском, не обов’язково відмовляючись від своїх довгострокових цілей. Інший — що вузький, песимістичний погляд президента на світ і його готовність переписувати історію підірвали довіру, яка колись лежала в основі американських альянсів. Нарешті, випливає, що кожна сварка за Трампа загрожує стати екзистенційною. Він провіщає глобальне переформатування, до якого союзникам Америки треба готуватися.
З Гренландією Європі пощастило. Вона пережила цей раунд, бо Трамп вирішив розпочати бійку за приз, який майже не має стратегічної цінності для Америки. Трамп стверджує (і правильно), що Арктика стане ареною боротьби, коли танення льоду відкриє шлях світовому судноплавству. Гренландія — потенційний майданчик для майбутньої американської системи протиракетної оборони «Золотий купол». Якщо острів належатиме Америці, ні Росія, ні Китай не наважаться на удар по ньому.
Але в Гренландії вже є американська база, яка стримує агресорів. У разі нападу Данія та її європейські союзники матимуть потужний інтерес її захищати. Америка вже може робити в Гренландії майже все, що хоче, згідно з чинними угодами, а в межах нового рамкового документа Данія могла б їх посилити. Додаткова вигода від можливості зафарбувати острів у свій колір на карті — мізерна.
Усе це допомогло європейцям пояснити, що потенційні витрати для Америки не варті того. Трампівські погрози тарифами спонукали деякі європейські країни погрожувати у відповідь. Ринки помітили, якої шкоди може завдати Америці торгова війна та криза безпеки. Громадська думка там загалом проти дорогого захоплення. Під потужним європейським лобіюванням Конгрес США виявив рідкісні ознаки опору Трампу.
Мораль така: щоб змусити президента Америки відступити, треба переконати його, що на нього буде накладено ціну. У більшості своїх контактів із Трампом європейські лідери ставилися до нього з улесливістю, приправленою рідкісними й тихими запереченнями. Цього разу вони були наполегливішими — і це спрацювало.
На цьому хороші новини закінчуються. У Давосі Трамп говорив про володіння Гренландією — тобто він ще може спробувати отримати важелі, відновивши тарифи чи навіть погрозу силою. Навіть якщо цього не станеться і Америка з Данією успішно домовляться про переглянуту угоду, яка не дійде до суверенітету, європейцям варто звернути увагу на мову його промови. Вона виявила тривожну зневагу до Європи та до цінності для Америки нинішнього трансатлантичного альянсу.
Трамп заявив, що Америка заплатила «100 %» за НАТО і нічого не отримала натомість. Міністр фінансів Скотт Бесент скаржиться, що з 1980 року Америка витратила на 22 трильйони доларів більше, ніж «халявщики»-європейці, на оборону. Стратегія безпеки адміністрації попереджає, що Європа стикається з «цивілізаційним стиранням» через імміграцію і незабаром може перестати бути надійним союзником.
Це спотворення історії НАТО та майбутнього Європи. Справді, після закінчення холодної війни європейські члени альянсу витрачали на оборону замало. Але під час неї вони були бастіоном проти радянської експансії та поділяли віру в демократію й свободу. У будь-якому разі вони знову почали витрачати більше — частково через трампівське натискання, але головним чином через зростаючу загрозу з боку Росії.
НАТО вдалося, бо воно ґрунтувалося на взаємній вигоді, а також на цінностях. Єдиний раз, коли було активовано статтю 5 про колективну оборону, — це підтримка Америки після 11 вересня. Пропорційно Данія втратила в Афганістані більше військових, ніж Америка. Європа надає Америці бази, як-от Рамштайн у Німеччині, які проєктують силу по всьому світу; вона захищає американські інтереси, включно з Арктикою.
На жаль, Трамп навряд чи змінить своє переконання, що союзники — це дармоїди, а спільні цінності — для лохів. Це неминуче призведе до нових конфронтацій — чи то через Гренландію, чи через щось інше. Тому друзям Америки в Європі та за її межами треба готуватися до світу, в якому вони залишаться самі. Це починається зі збереження якомога більшої частини НАТО. Будівництво реальної військової сили займає роки, а Трамп поспішає.
Проблема в тому, що Трамп вважає: Америка тримає всі карти в руках, бо її європейські та азійські союзники втратять від розриву більше, ніж Америка. Він частково правий. Наприклад, якщо Америка відмовиться продавати зброю Україні й заблокує розвіддані, це ризикує поразкою України та наступною російською агресією. Європа й Азія залежать від Америки в постачанні військової техніки. Америка забезпечує 40 % потенціалу НАТО — і це найважливіші 40 %. Америка постачає Європі низку життєво важливих економічних послуг і цифрових технологій.
Європі варто спробувати викрити мілкість мислення Трампа. Почати можна з інвентаризації того, що Америка втратить — і це набагато більше, ніж витрати американських споживачів на нові тарифи. Європа — ринок для американських товарів і послуг на 1 трильйон доларів. Вона постачає ключові технології, включно з виробництвом чипів, телекомунікаційним обладнанням, лінзами, авіаційною технікою тощо. Європейські розвідки, особливо британська, надають Америці цінну інформацію.
Гренландія — лише вершина айсберга
Далі Європа має попередити американців про ворожий світ, який Трамп готовий викликати до життя. Не довіряючи Америці, Німеччина, Японія, Польща й Південна Корея озброюватимуться ще швидше і, можливо, шукатимуть ядерну зброю. Поширення ядерної зброї зменшить цінність американського арсеналу й обмежить його зовнішню політику. Китай і Росія не домовляться з Трампом, де закінчується американський вплив і починається їхній. Усе це може призвести до війни настільки руйнівної, що Америка не зможе залишитися осторонь.
Європі потрібно зробити так, щоб інвестори, виборці та Конгрес, реагуючи на марнославні схеми Трампа, звертали увагу не лише на вразливість Європи, а й на шкоду, яку самі американці можуть зазнати. Це означає апелювати до їхнього власного інтересу, а також до глибоких принципів війни й миру. Інвестори не хочуть втрачати гроші, громадяни — економити й обмежувати себе, політики — бути переобраними.
На жаль, американські альянси можуть не витримати постійних змагань на силу, ініційованих президентом, який вважає союзників нікчемними. Зсередини Європа страждатиме від розбрату, адже різні країни шукатимуть різні компроміси з хижацькою Америкою. Зовні президенти Росії та Китаю, Володимир Путін і Сі Цзіньпін, намагатимуться роз’їдати єдність союзників провокаціями, які їх роз’єднують.
У попередні десятиліття американський захист розпещував європейців. Замість займатися жорсткою силою вони зосередилися на доброму житті. Ті часи закінчилися. Європейські лідери мають намагатися сповільнити ерозію трансатлантичного альянсу, але також готуватися до дня, коли НАТО більше не буде.
