Це нам сьогодні здається це політичним хамством саме Трампа, а виявляється, в історії США купувати чужі землі – звичайний досвід. Про те, як складалися торгівельно-земельні відносини США і Данії, нагадав Телеграф.
Так, Джей Ді Венс, віцепрезидента США,сказав: “Данія, яка контролює Гренландію, не виконує свою роботу, вона не є добрим союзником. Якщо це означає, що нам потрібно зайняти більше територіальних інтересів у Гренландії, то президент Трамп так і вчинить. Його не турбує, що кричать європейці, його хвилюють американці”.
А як американці розширювали свій життєвий простір?
Купівля Аляски, анексія Техасу і не лише
В історії цієї потужної держави є цікаві та повчальні приклади такої поведінки в не так вже й далекому минулому, з використанням і “жорсткої сили”, і “м’якої сили”…
Коли завершувалася Громадянська війна в США (1861—1865), президент країни Авраам Лінкольн звернув увагу на найближчі острови в Карибському морі, які б могли виконувати роль військово-морської бази і станції для заправки пароплавів, які працювали на вугіллі. Три найбільші острови Навітряних островів в архіпелазі Малих Антильських островів, які належали Данії (вони мали назву Данська Вест-Індія) — Сент-Томас, Сент-Джон і Санта-Крус, — були привабливою ціллю. У Вашингтоні відзначали наявність широкої природної гавані біля міста Шарлотта-Амалія на острові Сент-Томас, добре захищеної від штормів і можливих нападів. Це був важливий транзитний порт на морських шляхах між Північною та Південною Америкою, де за часів панування данців процвітала работоргівля і виробництво цукру.
Отже, в 1867 році (вже за президентства Ендрю Джонсона) відбулися секретні переговори за участі державного секретаря США Вільяма Генрі Сьюарда та данського дипломата Вальдемара Рудольфа Растлоффа. Обговорювався на них продаж Копенгагеном поки що двох з трьох островів (Сент-Томас та Сент-Джон) архіпелагу. Острів Санта-Крус опинився за межею перемовин через те, що уряд Данії повинен був обговорювати це питання з колишніми господарями – французами.
Все йшло до ратифікації майбутньої угоди: 24 жовтня того ж року уряд Данії і король Крістіан VIII схвалили її цілому. Ціна питання виявилася чималою: 7,5 млн доларів золотом. Проте, вже коли були навіть підписані документи, острови постраждали від потужного урагану. Дату їхньої передачі постійно відкладали, а на початку 1870 року, за каденції нового президента — генерала Улісса Гранта — питання й зовсім поклали під сукно…
До речі, на той час це був не перший приклад імперіалістичної по суті поведінки новонародженої нації: спроба “яструбів” з Капітолія захопити Канаду під час англо-американської війни 1812—1815 років, фактично анексія Техасу, що знаходився під суверенітетом Мексики в 1845 році, нарешті кровопролитна американо-мексиканська війна 1846—1848 років, внаслідок якої Мексика втратила понад половину території на півночі.
Трохи забігаючи наперед, скажемо і про мирне вирішення неминучого конфлікту на Алясці, яку за 7,2 млн доларів золотом американський уряд викупив у Російської імперії в травні 1867 року. Династія Романових після болючої та ганебної поразки в Кримській війні намагалася уникнути військового зіткнення з Великою Британією та, можливо, і з США (але ця дуже цікава історія з політико-економічним присмаком варта окремої розмови). Це придбання виявилося насправді “золотим” для американців…
Данське королівство на той час уже розпочало позбавлятися своїх колоній в різних частинах світу – в Індії, Африці та Північній Америці – через складнощі з їхнім утриманням. У 1850 році данська колонія “Золотий Берег” (сучасна Гана) в Західній Африці була продана Великій Британії за суто символічні 10 тисяч фунтів стерлінгів. Саме на цих землях, попри заборону на работоргівлю, місцеві племена продовжували її нелегально. Як і понад два століття до цього раби потрапляли через Атлантику якраз до Данської Вест-Індії, де рабство було заборонено лише 3 липня 1848 року. Там чорношкірі африканці – перша партія рабів прибула на острів Сент-Томас ще 1673 року – працювали в жахливих умовах на плантаціях цукрової тростини. Проте вже в середині XIX століття утримання островів остаточно стало економічно нерентабельним.
Як британський шпигун ініціював продаж островів
Найпершу спробу позбутися колонії у Вест-Індії уряд Данії здійснив 1864 року під час мирних переговорів після програної Німецькому Союзу війни за Шлезвіг і Гольштейн. Проте прусські та австрійські дипломати відхилили цю пропозицію.
До питання продажу островів архіпелагу знову повернулися в 1896 році. Ініціатором був данський морський офіцер, дипломат, шпигун британської спецслужби MI6 (як виявилося згодом) та аферист і відомий дитячий (!) письменник Волтер Крістмас-Діркінк-Холмфельд. Його дід, данський адмірал Джон Крістмас в 1871—1873 роках обіймав посаду губернатора цієї колонії. Отже, онук був в курсі проблем Данської Вест-Індії.
Довгі переговори зі США на якийсь час перервалися, онук адмірала навіть звертався з аналогічною пропозицією в 1899 році до уряду Німецької імперії, проте без успіху. Волтер спробував діяти вже напролом, вийшовши на прямий контакт з президентом США Вільямом Мак-Кінлі, відомим своїм бажанням “зробити Америку сильною” (збільшив армію до 100 тисяч, вводив високі протекціоністські мита).
Значну роль у зміні зовнішньополітичній стратегії США відіграла нашуміла книга майбутнього контрадмірала флоту Альфреда Таєра Мегена “Вплив морської сили на історію. 1660—1783”, яка вийшла друком у 1890 році. Держава на деякий час відійшла від ізоляціонізму і стала активно діяти в першу чергу на морських комунікаціях. У 1898 році саме американці під час іспано-американської війни остаточно “добили” іспанську колоніальну імперію, розгорнувши бойові дії на Кубі і Філіппінах.
Отже, спритний данець бажав отримати 10% відступних з суми в п’ять мільйонів доларів. Це астрономічна як на ті часи сума. Проте розгорівся грандіозний скандал: його звинувачували у спробі підкупу членів уряду США; у Конгресі опозиціонери-демократи зажадали розслідування в рамках спеціальній комісії. Яке завершилося нічим – ювелірна робота професійного шпигуна, якого виправдали за всіма пунктами звинувачення, далася взнаки.
Вже у 1900 році продовжилися консультації, які ініціював новий державний секретар США Джон Хей. І знову було озвучено ціну в п’ять мільйонів доларів, але договір після майже двох років перемовин не ратифікував парламент у Копенгагені через низку нерозв’язаних питань: гарантії населенню колонії у проведенні референдуму, їхній правовий статус і безмитний експорт цукру до США. В Данії піднялася хвиля із захисту заокеанських територій, було проведено низку реформ у Вест-Індії…
Трагічним і неоднозначним фактом, який, можливо, напряму пов’язаний із зовнішньополітичною діяльністю Білого дому наприкінці XIX століття, є те, що за кілька місяців, 6 вересня 1901 року, під час Панамериканської виставки у Баффало Леон Чолгош, анархіст польського походження, двічі стріляв у президента США, який помер від сепсису 14 вересня…
Ситуація кардинально змінилася з початком Першої світової війни в серпні 1914 році. США знову звернулися до уряду Данії, бо після відкриття 15 серпня судноплавства на контрольованому Вашингтоном Панамському каналі стратегічне значення трьох островів Данської Вест-Індії зросло. Кайзерівська Німеччина розпочала військові дії не тільки на континенті, але й на морі і в Атлантиці. Цього разу уряд європейської держави через наявність кордону з Німецькою імперією і свій нейтральний статус вже у 1915 році став домовлятися зі США про передачу островів на Карибах.
Процес продажу був утаємничений. І знову виник скандал, який вимусив правлячу коаліцію з соціал-демократів і партії “Венстре” оголосити референдум, на якому 64,2% голосів проголосували за продаж. До речі, це був перший референдум в королівстві, де брали участь жінки. Дуже важливо у світлі сьогоднішніх новин: США визнали право Данського королівства на Гренландію, а також не визнали претензії Норвезького королівства на незаселену частину Східної Гренландії. Своєю чергою Копенгаген не проводив референдум на островах (неофіційний пройшов, і на ньому абсолютна більшість проголосувала “за” продаж) і не оговорював тарифів і експорту цукру.
Президент США Вудро Вільсон і державний секретар Роберт Лансінг підписали договір 16 січня 1917 року. Ціна питання виявилася високою – 25 мільйонів доларів золотом. 31 березня того ж року о 16:00 Данеброг (національний прапор Данії) опустили на всіх трьох островах архіпелагу. Віргінські острови стали неінкорпорованою (залежною) територією, яка й сьогодні знаходиться під управлінням уряду США…
