Поки російська імперська держава існує в її нинішньому вигляді, загроза, яку вона становить для Європи, нікуди не зникне.
Про це пише у Politico Ендрю А. Мічта, старший науковий співробітник і директор Ініціативи стратегії Скоукрофта в Атлантичній раді США.
-Оскільки війна в Україні триває вже третій рік, було пролито багато чорнила про те, що колективний Захід нарешті прокинувся від стратегічної сплячки, зіткнувшись із загрозою, яку Росія становить для Європи.
Але настав час подивитися правді в очі: Після того, як Конгрес США нарешті ухвалив пакет допомоги Україні, Європа не поспішає нарощувати виробництво зброї та боєприпасів – не лише на рівні, необхідному для підтримки Києва, але й для поповнення запасів, необхідних НАТО для власних збройних сил. А з погіршенням ситуації на місцях перемога Росії в Україні може настати швидше, ніж багато хто прогнозує – можливо, навіть до закінчення терміну повноважень президента США Джо Байдена.
Однак неодноразові попередження про те, що в разі поразки України Росія відновить свої сухопутні війська і буде готова напасти на НАТО, призвели не більше ніж до зволікання і нерішучих дій. Окрім країн на східному фланзі НАТО, європейські політичні лідери продовжують поводитися так, ніби нічого не змінилося, оскільки їхня риторика досі не підкріплена відповідними діями.
Обіцянки щодо майбутніх витрат – це не те саме, що реальні контракти, які спонукали б європейських оборонних підрядників до швидкого і масштабного збільшення виробництва. А без європейського переозброєння НАТО просто приречена на поразку.
Військове керівництво США і союзників – як в Європейському командуванні Збройних сил США, так і в Верховному штабі Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі – невтомно працює над тим, щоб повернути НАТО її первісну роль – забезпечення колективного стримування і оборони. Зараз Альянс має регіональні плани з вимогами до сил і засобів, які дозволять відновити цю первинну функцію. Але якщо Європа не витратить гроші на розширення своєї оборонно-промислової бази і не забезпечить реальний військовий потенціал, щоб зробити ці нові регіональні плани надійними, їх виконання буде пов’язане з неприйнятним ризиком.
І все ж, судячи з нерівномірної реакції деяких європейських столиць щодо витрачання грошей на оборону, союзники, схоже, застрягли в культурі говорити багато, покладаючись при цьому на США, які беруть на себе левову частку тягаря. Сьогодні лише 18 з 32 членів НАТО витрачають – або пообіцяли витрачати – обіцяні 2 відсотки ВВП на оборону. Для порівняння, за часів холодної війни європейські країни витрачали на оборону в середньому від 3 до 5 відсотків ВВП.
Але члени Альянсу підписали ці нові плани на останньому саміті НАТО у Вільнюсі – а це означає, що зобов’язання щодо сил і засобів, пов’язані з цими планами, є обов’язковими до виконання. Проте всього за три місяці до ювілейного 75-го саміту НАТО у Вашингтоні влітку цього року Альянс продовжує боротися з недоліками в інтегрованій протиповітряній і протиракетній обороні, глибоких високоточних ударах, командуванні і управлінні, а також логістиці.
Крім того, немає справжнього усвідомлення того, що НАТО може зазнати поразки в кризовій ситуації лише тому, що він продовжує зазнавати невдач, коли справа доходить до перебудови на боєздатний альянс.
Загалом, серед європейських політиків – особливо в країнах, віддалених від східного флангу, – здається, мало хто усвідомлює той факт, що це питання спроможностей буде вирішальним у формуванні майбутнього НАТО. Простіше кажучи, якщо європейські союзники не перенесуть тягар звичайного стримування і оборони з американських збройних сил на свої власні сили – при тому, що США продовжуватимуть забезпечувати ядерне стримування і високотехнологічні засоби – НАТО не матиме сил, необхідних для реалізації своїх нових планів.
Тим часом, нинішні дебати про те, чи повинні США надавати пріоритет Тихоокеанському регіону, чи залишатися задіяними як на Атлантичному, так і на Тихоокеанському театрах, можуть перетворитися на гру з нульовою сумою, в якій – у разі кризи в Азії – Європа програє.
Таким чином, європейські союзники по НАТО повинні повним ходом рухатися вперед, щоб забезпечити свої армії ресурсами. Поки російська імперська держава існує в її нинішньому вигляді, загроза, яку вона становить для Європи, нікуди не зникне. І незалежно від того, виграє чи програє Росія в Україні – чи захопить вона країну, чи контролюватиме частину її території, чи взагалі буде вигнана – вона залишатиметься хронічною загрозою миру, доки не буде зламано реваншистський потяг Москви.
Якщо Європа хоче уникнути повторного втягування у загальну повномасштабну війну, вона повинна швидко і масштабно переозброїтися. Без справжнього прагнення до переозброєння європейські союзники по НАТО продовжуватимуть вагатися, застрягши в дискусіях про інституційні зміни в ЄС, сперечаючись про те, скільки слід витрачати на оборону і де брати зброю і боєприпаси – і все це створюючи умови для провалу НАТО.
