Про епопею з німецькою зброєю можна не просто книгу написати, а цілий тритомник.
Можливо, колись так і буде, а поки що легендарний колишній посол України в Німеччині Андрій Мельник в інтерв’ю Главкому розповів, яким чином ми отримали цю ефективну зброю.
-Якщо ж говорити про Iris-T, то це дійсно окрема детективна історія, бо з нами про цю систему ППО в перші тижні взагалі ніхто не хотів й говорити… Це видавалося мені з розряду фантастики, коли ми в Берліні почали пробивати німецьку зброю. Якщо чесно, то на початку я взагалі не знав про існування системи ППО Iris-T. Адже її немає на озброєнні Бундесверу. Отож, у перший день агресії я викликаю мого колегу з військового аташату, який, у принципі, має знати, що є в німців, і що ми можемо реально просити.
Всього того ніхто не знав. Я був в трансі. Адже німці казали, «ентшульдігунг», у нас нічого немає, склади Бундесверу порожні, техніка застаріла, самим не вистачає, тому нічого й не просіть. Я кажу: такого не може бути, щоб у Німеччині не було що взяти.
Німеччина є одним топ-5 виробників та експортерів озброєння у світі. Торік вони продали військової техніки на понад 9 млрд. євро! На жаль, наша система працювала не завжди оптимально, не було такого, що от коли прийде час «Ч», то ми вже маємо готовий список зброї, що від німців можна очікувати, що – від норвежців, що – від британців.
А про систему Iris-T я прочитав ледь не у газеті. З колегами ми розкопали, що Берлін дав згоду на масові поставки (на понад 4 млрд. євро) до однієї арабської країни. Однак, ніде немає ніякої інформації, все це дуже конфіденційні контракти.
Тож ми почали «копати» і вияснили: йдеться про постачання бойових кораблів і систем ППО. Реально систему Iris-T ми пробивали не по лінії Міноборони. Це робив мій колега, який відповідає в посольстві за економіку, Олексій Антонюк. Він – справжній герой дипфронту. Ми вдвох почали нишпорити, що ж це за система: знайшли, що її випускає така собі сімейна німецька компанія у галузі ВТС Diehl Defence з оборотом у понад півмільярда євро, на секундочку, яка себе ніяк не афішує. Робить собі тихенько у мальовничому баварському селі наймодерніші у світі протиракетні системи. Ми її «відкопали» у перші тижні березня. Я прийшов до керівниці берлінського офісу групи компаній Diehl фрау Гаушільд, досі з нею тісно спілкуюсь, ми стали справжніми друзями: вона пише мені в Київ, цікавиться всім. Але тоді вона мене ввічливо прийняла, і коли я їй сказав, що ми володіємо інформацією про те, що вони продають одній арабській країні цю систему ППО, вона ледь зі стільця не впала, почувши це. Німецька сторона не хотіла навіть це обговорювати. Це була інформація для службового користування. Думаю, що в контракті є відповідний пункт про нерозголошення. Натомість нам порадили пошукати кулемети, які вони продали Австралії, але вони ще не були встановлені на броньовані автомобілі, тож слід звернутися до посла цієї країни в ФРН: може, нам передадуть. На цьому розмова була завершена (до речі, наводка з кулеметами не спрацювала).
Приблизно через тиждень я знову напрошуюсь на зустріч з пані Гаушільд і пояснюю: ну ви ж бачите, що українці боряться, тримаються вже другий місяць. І цього разу безрезультатно: компанія дуже відповідально ставилася до своїх зобов’язань стосовно цієї третьої країни.
До того ж сама система ППО, яку наприкінці року мали направити адресату, не була ще й готова, вона перебувала у виробництві. Ми дізнались із наших джерел, що влітку вона мала бути завершена, а реальна поставка планувалася на осінь.
Протиповітряна система IRIS-T, надана Німеччиною. Подібних систем треба більше, – командування Повітряних сил ЗСУ
Минув ще тиждень. Німці побачили, що ми якось вирулюємо, що Україна «ще не вмерла». Для них це теж був сигнал на якомусь етапі: думаю, що це почалось із визволення Бучі, коли 28 березня росіяни відступили з півночі Київщини. У Берліні почали розуміти, що є шанс, що ми не програємо цю війну. До цього з нами розмовляли, щоб ви розуміли, як з людиною, яка безнадійно хвора на останній стадії… (стукає по дереву) Така була ситуація: хтось ставився до нас зі співчуттям, хтось зі злорадством, а хтось нейтрально. Дивились, бідкалися і казали: даруйте, нічим не можемо допомогти.
Згодом до столиці приїхав президент Diehl Defence Гельмут Раух, ми зустрілися в офісі біля Бранденбурзьких воріт. Попили з ним годинку кави, за цей час він мене буквально сканував очима: чи можна з українцями мати справу? Ця розмова, думаю, стала вирішальною. Компанія вирішила таки спробувати. Тоді німці почали вочевидь зондувати можливість відтермінування поставки в арабську країну.
Після цього я вийшов на наших друзів в федеральному уряді, насамперед у міністерстві економіки. Треба було вирішити три завдання: по-перше, отримати офіційний дозвіл на вивезення цієї системи до України. Тут колосально допоміг віцеканцлер Роберт Габек і його державний секретар Свен Гігольд, з яким ми підтримували тісний робочий контакт. Другий етап: слід було, щоб МЗС Німеччини домовився з арабською країною про про відтермінування поставки ППО. Це заслуга насамперед державного міністра Тобіаса Ліндера і його команди, з ним я перебував майже на щоденному зв’язку. І третє, найскладніше завдання – це фінансування, адже ми поставили питання таким чином, що уряд ФРН брав це все на себе. А це – контракт на 188 млн. євро. У цій справі нам допомагали вже всі наші друзі, також федеральний міністр, шеф канцелярії канцлера Вольфганг Шмідт і колеги з Міноборони.
Однак, якби не президент Володимир Зеленський, який особисто порушував питання Iris-T у всіх регулярних телефонних розмовах з канцлером Шольцом, то навряд чи все би завершилося успіхом. Це була перемога глави держави, ми лише готували ґрунт для неї.
Одним словом, вийшло так, що ми почали всю цю історію з Iris-T у березні, а вже 1 червня канцлер Шольц виступив у Бундестазі і повідомив про надання Україні цієї системи ППО. Пройшло трохи більше двох місяців. Як так сталося? Просто ми з одного боку постійно посилювати публічний тиск на уряд, не лише «Леопардами», і він мусив щось зробити. А все, що стосувалось Iris-T, було нами підготовлено за кулісами і піднесено йому на блюдечку з жовто-синьою облямівочкою. Тож канцлеру треба було лише це оголосити. Що він і зробив. Ось така історія з Iris-T.
Більше того, нам вдалося замість 24 вибити 48 ракет. Зараз ми ще домовились про додаткові ракети, які є найбільш вузьким місцем. Саме на цьому етапі я познайомився зі співвласником Diehl Group, членом наглядової ради Маркусом Ділем, який приїхав в Берлін, ми зустрілися на авіавиставці ILA 23 червня.
До речі, я дуже радий повідомити, що Україна підписала новий контракт з фірмою Diehl Defence на три наступні системи Iris-T, які наші ЗСУ отримають у наступному році за готовністю. Все вже запущено у виробництво, загальна сума – понад мільярд євро! Теж за кошти уряду ФРН. Із 48 ракетами на кожну систему. Хоча я сподіваюсь, що нам вдасться вибити ще більше ракет.
Перед моїм від’їздом до Києва я здійснив поїздку до містечка, де вироблять ці системи ППО. Це був мій фактично другий візит за межі Берліна за час війни. Вони там повним ходом будують нову лінію виробництва Iris-T green field лише для України. Раніше в рік випускали максимум три-чотири системи. Це реально була майже ручна збірка. Тепер все має рухатися швидше.
Чи так легко німці погодилися оплачувати поставки цих систем за свій же кошт?
Як я вже сказав, нам вдалося пробити, що всі витрати взяв на себе уряд Німеччини. Спочатку, коли було принципово домовлено про постачання нам першої системи ППО, німці не знали, як це провести через бюджет. Адже, виходило, що вони платять фірмі, а отримує зброю Україна. Зрештою, вийшло так, що це було покрито за рахунок міністерства оборони. Тому я дуже дякую колегам у цьому відомстві, зокрема в спеціальному штабі «Україна», за підтримку. У підсумку, допомога Києву з початку агресії вже суттєво перевищує мільярд євро. І ми реально цей мільярд євро вичерпали живим озброєнням.
Останнім часом німці передали нам ракет і до системи Mars II, яка схожа на американську Himars, але ще крутіша. Бо славнозвісні Himars – це дещо старіша розробка, а Mars II – це Himars, який німці вдосконалили і модернізували, до того ж замість шести ракет тут 12.
