З 24 лютого Верховна рада працює у напівзакритому режимі. Народні депутати збираються в сесійній залі декілька разів на місяць. Від початку війни дата та час пленарних засідань більше не анонсуються на широкий загал. А журналісти можуть поспостерігати за ними лише з відеозаписів в інтернеті.
З цих чи інших причини Рада дещо випала з фокусу ЗМІ. Проте, каже перший віце-спікер Олександр Корнієнко, депутати продовжують працювати так, як і до війни. В інтерв’ю РБК-Україна він розповів, чим зараз займаються парламентарі, що чекає екс-представників ОПЗЖ та УПЦ (МП), про ставлення світу до війни в Україні, а також про перспективу виборів наступного року.
– Зараз робота Ради виглядає більш закритою, ніж це було до війни і навіть у “ковідні часи” – тоді принаймні була трансляція засідань. Розкажіть, чим зараз займаються депутати?
– Депутати займаються тим, чим і завжди займалися: працюють над законами, в комітетах, голосують у залі. У нас не відбувається прямої трансляція, але є повна трансляція в записі, на YouTube можна переглянути і проаналізувати, хто що говорив чи робив. Так, до речі, є в частині парламентів Європи. Такої “розкоші” – транслювати в прямому ефірі на телеканалі роботу парламенту – немає в жодній країні Європи. У нас було.
Однак тут є питання, яке ми обговорювали якраз під час підготовки закону про медіа і так не досягли з нього фінального рішення (розмова відбулася 7 грудня, ВР ухвалила закон про медіа в другому читанні 13 грудня, – ред.). Ми маємо роздержавити всі медіа, а канал “Рада” державний. Поки він у спеціальному статусі існує, але його майбутнє можна обговорювати по-різному. У нього може бути майбутнє в форматі парламентського інтернет-телебачення, щоб у виборців була можливість дізнаватися інформацію про діяльность органу, але це не обов’язково має бути ефірне телебачення.
Також депутати, звичайно, багато займаються міжнародною діяльністю. Це логічно, зараз депутати фактично відіграють і значну дипломатичну роль на зовнішньополітичній арені. Деякі депутати воюють. Деякі – були активними учасниками територіальної оборони, а коли загроза дещо спала довкола Києва чи інших регіонів, вони повернулися до політичної та законодавчої діяльності.
Парламент збирається приблизно 2-3 рази на місяць на 1-2 дні. Ці дні наповнені достатньо інтенсивним порядком денним з тим, щоб усі рішення, які напрацьовуються між засіданнями, були проголосовані. У нас доволі високий темп, і статистика голосувань та ухвалення рішень не менша, ніж була в довоєнний час. За деякими параметрами – навіть більша. Ми більше голосуємо законопроектів в цілому, більше голосуємо законопроектів без переходу на друге читання.
Тобто більше з’явилося консенсусу в роботі Верховної ради. Це простежувалося на початку повномасштабного нападу Росії, але в тому, що стосується питань військових, соціального захисту військовослужбовців чи бюджетних питань, продовжує зберігатися консенсус.
– А в який момент цей консенсус почав зникати? Дехто вважає – коли окупаційні війська відійшли від Києва.
– Так прямо не можна сказати. Перші, можливо, 2-3 засідання проходили в максимальному консенсусі. А далі розпочалася політична дискусія – це нормально, це парламент і це нормальна європейська практика зокрема. Ми як країна-кандидат до EU маємо давати можливість висловитися усім опозиційним фракціям. Вони мають мати можливість внести правки.
Наш регламент, наше законодавство про статус народного депутата дають достатньо прав і можливостей для опонування опозицією. Опозиція цим з радістю користується, користувалася і буде користуватися.
– Якщо порівнювати з довоєнними часами, в нас були тоді випадки, коли ніяк не вдавалося окремі закони чи рішення приймати, вони провалювалися, було важко збирати голоси в залі. Зараз є такі ситуації?
– Є. Зараз у порядку денному може бути, наприклад, 50 питань, з яких, умовно, 20-30 ухвалюється консенсусом. Звичайно, є й важкі закони. Є закони, за якими немає просування вже кілька тижнів або й навіть місяців.
– Наприклад, які це законопроекти?
– Наприклад, законопроект про конституційну процедуру. Він уже отримав всі можливі висновки від усіх експертів та комісій. До нього внесли багато правок. Колеги з опозиції вважають, що це може бути предметом їхнього політичного впливу на нас, щоби погрожувати цими правками і затягувати роботу в залі. Тому ми двічі намагалися провести голосування за спеціальною процедурою для цього законопроекту, але ці спроби поки що зривалися. Будемо далі ще працювати і шукати компроміс.
І є ще інші гучні законопроекти. Зараз це, наприклад, реформа містобудівної сфери (№5655) (ВР ухвалила закон про реформування сфери містобудівної діяльності в другому читанні та в цілому 13 грудня, – ред.). Цей документ уже кілька разів пропонувався коаліцією в порядок денний, але, скажімо, на етапі пошуку можливості його голосування він відкладався. Насправді, з євроінтеграційними законопроектами теж є дискусія. Наприклад, закон про медіа – там є досить глибока дискусія. (Цей закон проголосували вчора, – ІншеТВ).
– Якщо я не помиляюсь, то до нього внесли понад 2,3 тисячі правок…
– Здається…
– Що ви з ними будете робити?
– Зараз профільний комітет працює, працює Офіс віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, працюють дипломати. Ми проводимо з опозицією наради, ще будемо проводити і будемо шукати компроміс.
Це закон, який є однією з вимог з кандидатства, це наше домашнє завдання. Усі політичні сили мали б розуміти, що європейська інтеграція України, яку підтримує 92% громадян, не може бути заручником якихось політичних речей. Політику можна проводити за межами таких важливих треків, як євроінтеграція.
– Далеко не всі люди розуміють, чому Рада залишається закритою. Поясніть, чим продиктована така необхідність – закривати Раду для медіа?
– Дуже багато людей взагалі не сильно цікавиться, що там робить Рада, і не сильно цікавились до війни. У нас немає тисячі звернень громадян, щоб терміново відкрити кулуари. Це питання турбує медіа і профільні громадські організації, що слідкують за роботою Ради. Але і для медіа, і для громадських організацій є інструмент повного запису, він з’являється на Youtube день в день, але трохи пізніше після засідання.
Крім того, парламентський канал робить дайджести, які показують у рамках марафону. Більшість народних депутатів ще роблять свої звіти в соцмережах, в телеграм-каналах. Тобто про те, що робить Рада, що вона голосує, можна дізнатися дуже легко.
Заходи безпеки, які нам запропонував Апарат Верховної ради в координації з силовими структурами, якраз стосуються певної напівзакритої роботи. Поки не маємо від них іншої інформації, яка б дозволила нам відкривати нашу роботу. У нас все ж триває воєнний час, триває повномасштабна війна, ракетні обстріли Києва. Верховна рада – це єдиний законодавчий орган. Відповідно до законодавства воєнного стану, зараз до неї не можна проводити вибори. Тобто якщо з депутатами, не дай б-г, щось трапиться, ми будемо без законодавчої влади.
Ми не Росія, не Білорусь. Ми європейська країна, парламентська демократія, парламентсько-президентська республіка з сильним президентом. Відповідно, тут стоїть питання конституційної життєдіяльності країни загалом. Зрозуміло, що ставлення до народних депутатів різне. Ми бачимо опитування, коментарі. Частково це ставлення справедливе з огляду на поведінку депутатів, на ті рішення, які приймає чи не приймає Верховна рада. Але я думаю, що частина цих розмов про те, що з депутатами щось треба зробити – це якраз вплив Російської Федерації.
– Наскільки я зрозуміла, поки не розглядається можливість повернення для журналістів доступу в кулуари?
– Є різні процеси. Є процес створення на відстані від Грушевського 5 прес-центру в одному з готелів, яким володіє парламент. Є процес, який ми ініціювали щодо переакредитації. Зараз пресслужба парламенту працює над тим, як це все забезпечити і зробити, адже в нас приблизно 5 тисяч акредитованих журналістів. Там є всі хто завгодно, є шаріївці. Ставити під таку небезпеку народних обранців ми зараз не можемо. Але ми шукаємо можливість, щоби парламентські журналісти працювали. І це якось забезпечується, адже немає закритості рішень парламенту. Всі розуміють, що голосує парламент і ця інформація з’являється день у день.
– До речі, помітила, що з офіційного сайту Ради прибрали склад фракцій та груп.
– Так, це було зроблено в цілях безпеки, адже більшість депутатів були в усіх можливих російських списках тих, кого треба знищувати, розстрілювати, брати в полон тощо. Відповідно, ця інформація закривається.
– Ви також згадали про євроінтеграційні законопроекти. Чи вкладаєтесь в раніше анонсовані терміни? Приблизно в серпні-вересні Руслан Стефанчук казав, що в планах – завершити їх ухвалення до кінця року.
– Так, є план – завершити до кінця року. У нас залишилося три закони, ми над ними працюємо. Загалом є кілька законодавчих треків. Найголовніший для нас – це трек по кандидатству. Він включає сім наших завдань або ж, інакше кажучи, сім обіцянок від нас. Зокрема те, що стосувалося роботи Верховної ради – це, наприклад, обрання частини ВРП за квотою парламенту, законопроект про справедливий відбір суддів Конституційного суду, законопроект про медіа, законопроект про національні спільноти або меншини (останні три законопроекти ВР ухвалила в цілому 13 грудня, – ред.).
Над цим ми зараз працюємо, це в фокусі нашої уваги, тому що президент поставив нам усім як країні завдання, і зокрема Верховній раді, впоратися з цим до нового року. Ми розуміємо, що чим раніше ми покажемо прогрес з кандидатства – тим раніше для нас можуть відкритися перемовини про членство. Євросоюз великий, там багато країн, з ними треба проводити перемовини. І в рамках перемовин про членство нам, найімовірніше, нададуть дуже багато наступних завдань та законів.
Це будуть, можливо, не такі політично значущі закони, як про національні спільноти чи про медіа. Це будуть закони на імплементацію європейських директив. Частину цієї роботи ми вже робимо з 2016 року, відтоді як почала діяти Угода про Асоціацію. Частина цієї роботи вже зроблена в рамках безвізу. Тобто Україна, починаючи з 2014-2015 року, до цього планомірно рухалася.
Наприклад, в рамках Асоціації в нас є приблизно 40 законопроектів основних і приблизно 20 – допоміжних, які варто було би проголосувати, щоби просунутися в цій Угоді. Звичайно, ми зараз налаштовані рухатися максимально інтенсивно за всіма напрямками євроінтеграції: і за кандидатським треком, який нас виведе на перемовини про членство, і за треком Асоціації, який також дозволить нам виконати частину нашої майбутньої роботи до членства. Крім того, є питання реалізації на рівні виконавчої влади, уряду, багато з того, що ми голосуємо, потім треба буде ще імплементувати.
Вступ у Євросоюз – це великий масивний проект, який має вся влада робити і ми це всі робимо.
– Чи є у вас особисті оцінки часових рамок, коли ми можемо розраховувати на членство?
– Давайте рухатися поступово. Я не хочу говорити за Євросоюз. Думаю, нам треба наступного року відкрити переговори про членство, отримати відповідні очікування до нас щодо переговорів про членство і почати їх реалізовувати.
Можливо, ми побачимо, що з точки зору формального і законодавчого забезпечення – це може бути кількасот законів. Але, можливо, Верховна рада їх протягом року проголосує. Ми досить інтенсивно голосуємо єврозакони і в більшості своїй 90% з них проходять без поправочного спаму, без особливих затримок, тому що це імплементації євродиректив.
Можна бути проти цього політично, наприклад, деякі опозиційні фракції часто виступають проти самого підходу: мовляв, ця євродиректива нашкодить цій галузі промисловості тощо – у них є своя думка. Але ми точно бачимо мало спротиву щодо імплементації єврозаконодавства. Він не настільки великий, щоб зупиняти цей процес, адже всі розуміють, що 90% населення за вступ до Євросоюзу. Це означає, що у кожної політичної сили є електорат, який буде за це. Тому буде дуже важко виступати проти цього.
– Верховна рада, уряд – всі ланки виконують свої завдання, рекомендації в рамках кандидатства і потім для членства. Але чи це є єдина запорука потенційного вступу в ЄС? Чи потім у майбутньому можуть включитися політичні фактори?
– Звичайно. Будь-який процес вступу в будь-яку організацію – в ЄС, в НАТО чи в інші більш спеціалізовані спільноти – це завжди синтез двох складових: політичних рішень і певних формальних вимог. Воно не існує одне без іншого. Щоби почалися розмови про політичні рішення і щоби вони були результативні, країна має відповідати так званим “Копенгагенським критеріям”. Вони дуже прості. Має бути стійка економіка, розвинута демократія, верховенство права, мають відбуватися вибори, змінність влади тощо.
Звичайно, це все досягається виконанням великої кількості цих рекомендацій з імплементації європрава. Простір Євросоюзу – це відкритий простір, без митних кордонів, це велика економічна спільнота. Це все потребує єдиного правового поля.
– Чи справді у Верховній раді планується перетасування в складі комітетів і керівництва? (на засіданні 13 грудня парламент змінив голів комітетів, – ред.)
– Досить серйозне перетасування в складі комітетів уже було. Щодо керівного складу – на минулому засіданні була ініційована коаліцією відповідна постанова, з огляду на те, що два голови комітетів виявили бажання покинути свої посади. Це Клочко – комітет з питань організації державної та самоврядування, і Арістов – бюджетний комітет. Оскільки це квоти коаліції, вони внесли пропозиції, щоб ці посади зайняли інші колеги. Роксолана Підласа – комітет з питань бюджету, і Олена Шуляк – комітет з питань державної влади.
Також у нас давно пустує посада керівника комітету з питань прав людини, деокупації і реінтеграції. Коаліція запропонувала на неї Андрія Задорожного – фахового юриста. Це їхнє право, це нормальний процес в межах регламенту. Особливих заперечень ми не чули від колег з опозиції. В принципі колеги з опозиції ніколи щодо такого не заперечують, вони пропонують свої кадрові варіанти.
На минулому засіданні ця постанова не набрала необхідної кількості голосів – 226. Думаю, наступного разу коаліція спробує знову ці перестановки провести.
– Щодо об’єднання міністерств – інфраструктури та регіонального розвитку, чи плануються ще такі перебудови в Кабміні, скорочення, об’єднання у найближчій перспективі?
– У нас є ціла програма, над якою працював зокрема Михайло Федоров як куратор цього процесу. Це була велика оцінка міністерств, вони самі себе оцінювали, відповідали на багато питань, як вони бачать своє подальше реформування. Ми дійсно працюємо над тим, щоб, з одного боку, зменшити кількість державних службовців і зекономити бюджет. З іншого – зробити систему управління виконавчою владою більш гнучкою, більш такою, яка би відповідала вимогам часу.
Тому ці процеси будуть продовжуватися. Які конкретно міністерства будуть укрупнятися з якими – зараз я не скажу. Ця інформація ще пропрацьовується. Перший пробний варіант уже є. Зараз будемо всі разом досліджувати, як це працює, наскільки це ефективно тощо.
Паралельно уряд вніс довгоочікуваний і партнерами, і нами законопроект про систему оплати праці державних службовців. Це повністю нова система. Зараз у нас 70% оплати держслужбовців – це премії, які видають безпосередньо керівники, це не дуже прозоро. Новий документ передбачає, що 30% складатимуть премії, а 70% – це стабільна частина окладу. Звичайно, це не буде вводитися під час воєнного стану. Це буде вводитися після, але разом з реформою системи державного управління через кілька років воно дасть нам більш проєвропейську державну службу, яка буде працювати вже в руслі якраз європейської інтеграції.
– У Раді заговорили про те, що треба позбавити мандатів екс-членів ОПЗЖ або не допускати їх до роботи, обмежувати доступ на засідання. Це в принципі можливо?
– Це складне питання. Конституція визначає підстави втрати мандату. Ми бачимо, що зараз частина депутатів з колишнього ОПЗЖ сама складає повноваження, як це нещодавно зробила Юлія Льовочкіна. Можливо, ще знайдуться такі сумлінні люди. У випадку ще деяких нардепів – ми сподіваємося, що там уже не за горами вироки, як по Медведчуку, і вже буде одна з підстав позбавити мандату, згідно з Конституцією.
Щодо інших депутатів – звичайно, є питання. Як це зробити в конституційний спосіб – достеменно незрозуміло. Ми ведемо дискусію з колегами. Є окремий напрямок щодо місцевих депутатів і він теж непростий, досить політизований.
Я думаю, що тут треба розділяти – де є реально очікування, вимоги суспільства, а де є вже якась надмірна політизація з боку опонентів. Мова йде не про опонентів ОПЗЖ, адже її вже зараз не існує як політичного прошарку. Водночас ми бачимо, що в середовищі так званих демократичних та патріотичних партій є досить жваві конкуренції за електорат.
Ми розуміємо, що на цій ниві є парламентські партії – “Євросолідарність”, “Голос”. І є позапарламентські потенційні сили – наприклад, партія Притули. Зрозуміло, що між ними буде точитися боротьба за електорат. Тому, звичайно, боротися проти ОПЗЖ – це логічно і додає певних електоральних балів. Однак треба розуміти, що не можна аж так нехтувати Конституцією.
До речі, опозиційні фракції та групи, зокрема “За майбутнє” та “Євросолідарність” пропонували зміни до регламенту, щоб не пускати екс-ОПЗЖ до роботи чи відсторонити. Тобто такі пропозиції постійно йдуть, але поки вони не виходять у площину прийняття рішень у залі.
– А як людина, що в минулому була політтехнологом, як ви вважаєте: чи є взагалі політичне майбутнє у вихідців з ОПЗЖ у сенсі створення альтернативного проекту, нехай з іншою ідеологією, під іншою обгорткою?
– Мені здається, що буде дуже непросто щось створити на основі того масиву даних, адже соцмережі не горять. Хтось їздив у Москву, хтось за дні до вторгнення продовжував адвокатувати Мінські угоди. Хоча на той момент вже було рішення Росії про визнання цих псевдореспублік. Ті бандюки щось у Кремлі підписували з Путіним, а тут колеги продовжували говорити про Мінськ. Тобто є питання. Це крім того, що частина цієї фракції кудись звалила. Точно це все не додасть їм якогось прощення. Тому це буде дуже сміливий крок.
До того ж як один із варіантів обговорюється політична люстрація. Звичайно, що з точки зору прав людини – це дуже погана історія. Вона, ймовірно, буде хиткою в Європейському суді з прав людини – Україна може програти такого роду справи. Але я думаю, що людська політична самолюстрація їх рано чи пізно наздожене.
– Щодо люстрації – це справді можливо?
– Є відповідний законопроект, який, здається, вносив Тарас Батенко. У ньому йдеться про те, що представники таких партій не зможуть надалі обиратися впродовж певного часу.
– Чи перейде він у закон?
– Важко сказати, чи дійде воно до голосування в залі. Розуміючи, що такі рішення будуть потенційно програшні в ЄСПЛ, частина депутатів не буде голосувати за цей законопроект.
– Що, на вашу думку, може чекати УПЦ (МП) з огляду на останні події?
– У нас же є орган, який відповідає за національну безпеку та оборону – РНБО. Він уже сказав, що їх чекає. Їх чекають важкі часи. Будуть розслідування, буде відповідний законопроект, буде посилення ролі Державної служби з етнополітики та свободи совісті. Вона зможе зрозуміти, чи варто скасувати реєстрацію УПЦ (МП). Згідно з повідомлень СБУ, ми бачимо, що в принципі є афіляція до Росії і вона досить сильно прослідковується. На паперах були певні способи це обійти.
Але під час війни треба також дивитися і на очікування суспільства. Думаю, це питання часу, до того ж потрібно, щоб це відбувалося цивілізовано. У нас зараз досить високий рівень “cancel culture” щодо всього російського. Ми руйнуємо пам’ятники Пушкіну, Катерині в Одесі. Вже нарешті всі зрозуміли, що немає ніяких “хороших русских”, що це все міф. Що канал “Дождь” насправді не ліберальний. За таких умов неможливо зберегти проросійську церкву, яка служить старослов’янською мовою.
Зараз це те питання, яке вже підняло РНБО та СБУ. Тобто це вже не просто історія з пам’ятниками, які є символами колишньої Російської імперії, але ніякої шкоди, крім культурної, не роблять. А от колектив церкви може чинити різну шкоду. І СБУ має це дослідити. Ймовірно, там є епізоди на конкретні терміни. Хоча в цій церкві є і звичайні священики, які просто робили свою роботу. Тож думаю, ця історія дійде до логічного завершення, яким воно буде – побачимо найближчим часом.
– Законопроект, який РНБО доручив напрацювати Кабміну, буде про заборону УПЦ МП?
– Я думаю, що фактично він буде стосуватися обмеження діяльності цієї конфесії.
– А чи знайдеться в Раді достатньо голосів для цього, бо, наскільки я розумію, і в залі є прихожани УПЦ (МП)?
– Є прихожани, є колеги і більше занурені в церковне життя. Але є прихильники й інших конфесій. Думаю, якщо буде обґрунтовано, що це питання національної безпеки, то голоси знайдуться.
– Ви їздите у закордонні відрядження, спілкуєтесь з іноземними політиками та чиновниками. Чи не бачите ви в них певної втоми від війни в Україні?
– Є спільнота наших близьких друзів – це Балтійські країни, Польща, Великобританія, США. Це більшість країн Євросоюзу, Німеччина, до речі, останнім часом, Франція. Це ті, хто нас буде підтримувати попри все, тому що розуміють, що це і їх війна також. Але ця війна відбувається на території України. Наш внесок – те, що ми героїчно боремося, але і вони мають робити свій внесок.
Зрозуміло, що там є різні хвилі, десь відбуваються вибори, хтось намагається на цьому робити собі політику, як наприклад в Італії. Але ми бачимо, що врешті-решт навіть партії, які на виборах озвучують стримане ставлення до війни, після приходу до влади починають нас підтримувати, як це також було у випадку Італії.
З іншого боку, є дуже багато у світі спільнот країн, які більш стримано ставляться до нашого конфлікту. Це, наприклад, африканські та азійські країни. В них панують інші наративи. Десь Росія багато і давно працює – це в Африці здебільшого. Десь відіграє роль вплив Китаю, який також прямо не підтримує Україну і заявляє, що ми маємо домовитись про мир.
Тобто роботи багато і з цим треба працювати. В нас немає нескінченного дипломатичного ресурсу в Міністерстві закордонних справ, тому до цього долучаються і парламентарі. На своєму рівні ми теж намагаємося пояснювати та доносити реальний стан речей.
В принципі в нас вперше в історії України реалізується дуже масштабний дипломатичний проект по Африці. У нас є спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки Максим Субх, він разом з Дмитром Кулебою активно працюють. Вони відвідали кілька країн. Я був з делегацією на форумі Міжпарламентського союзу в Руанді. Там я провів десяток перемовин з представниками країн Африки, зокрема Замбії, Малаві, Сьєрра-Леоне. Також за моєї участі відбувся перший в історії України парламентський візит до Мозамбіку.
Ми працюємо над тим, щоб, з одного боку, тим країнам, які нас уже підтримують, подякувати. Наприклад, в Азії нас підтримує така країна – Східний Тимор. Там 1,3 мільйона населення і на початку війни вони зібрали для нас півтора мільйона доларів, гуманітарку, вони за нас голосують в ООН. А чимало з нас навіть не знає, що є така країна. Ми переказали їм подяку, коли я був на форумі країн АСЕАН в Камбоджі.
Світ набагато ширший і більший, ніж ми собі уявляли. І Росія рано чи пізно отримає в ньому статус вигнанця. Тому що кожна їхня наступна дія, кожне їхнє креативне зло налаштовує проти них все більше держав. Поки вона не чіпала питання територіальної цілісності України, країни Африки вважали це якимось регіональним конфліктом, у них самих на континенті є орієнтовно 40 військових конфліктів. Але коли росіяни почали “фломастером щось малювати по карт”і – це вже стало чутливим питанням для багатьох країн у світі. Тому що перегляду кордонів сьогодні мало хто хоче.
Поки росіяни не чіпали інфраструктуру, азійські країни не сильно звертали увагу. Коли почалися бомбардування інфраструктури, а це вже добробут людей – це речі, які зрозумілі Азії. Потім це все буде проявлятися під час голосувань в Генеральній Асамблеї ООН тощо. Але ізоляції Росії неможливо досягти без реформування світової системи безпеки, тому що Росія є її частиною, вона входить в Радбез ООН, все ветує і при цьому нападає на іншу країну.
Сьогодні, до речі, під час нашого інтерв’ю з’явилась новина від наших колег: Парламентська Асамблея країн Чорноморського економічного співробітництва не підтвердила повноваження російської делегації і та просто забралась геть. Приблизно такого ж ефекту ми досягли і на Міжпарламентському союзі. Там не можна виключити Росію через дуже захищений статут, але ми добилися того, що вони були змушені втекти з двох днів. Вони побачили, що їм там немає що робити, бо спроби просування своїх резолюції і намагання збити резолюції на підтримку України не вдаються.
Наші хлопці на сході та півдні теж поступово просуваються, так і ми маємо просуватися. До речі, є цікаве порівняння. Ми зараз воюємо за Південний схід – у нас окупанти на сході та на півдні. Така ж ситуація в світі – ми маємо воювати за Південний схід: є Глобальний південь, що включає країни Африки, Азії, Латинської Америки.
– А чи є якась країна, яка вас найбільше здивувала в тому сенсі, що її позиція кардинально змінилася з 24 лютого по сьогодні?
– Ми недавно були в Камбоджі. Вона змінила своє ставлення і почала нас підтримувати, голосувати на нашу підтримку в ООН. Це відбулося за дев’ять місяців. Вона була повністю відкрита до спілкування з нами, ми проводили зустрічі на найвищому рівні. У неї поруч В’єтнам, який буде утримуватися завжди, тому що товаришує з Росією. У них поруч обережний та консервативний Таїланд, який теж утримується. Поруч Лаос, який прокитайський і утримується. Тобто вони єдині в цьому осередку нас підтримують і це для них великий дипломатичний крок.
– Зараз в іноземних медіа журналісти з посиланням на свої джерела пишуть про те, що Захід починає нас усе більше схиляти до перемовин. На публіку офіційні особи це заперечують, мовляв, Україна має вирішувати сама. З того, що бачите ви – нас зараз дійсно почали схиляти до переговорів з Росією?
– Починаючи з квітня чи травня, ця тема весь час піднімається – що наче нас до чогось схиляють. Думаю, що це багато в чому ІПСО Росії. Ми на рівні парламенту не чуємо такого. Наші партнери дійсно поважають наше суверенне право самим визначатися, що нам робити. І вони також поважають рішення української влади та народу продовжувати боротьбу за свої території станом на 1991 рік, за репарації і за міжнародний кримінальний суд для Росії.
Щодо інформації в медіа – там є багато російських “слідів” та вкидів. Партнери продовжують підтримувати нас зброєю, підтримувати наш бюджет, адже самостійно ми би просто не витримали – економіка страждає від обстрілів теж.
– Як наша енергетична система пройде цю зиму?
– Ми поки що нормально її проходимо в умовах постійних атак. Енергетики досить оперативно відновлюють інфраструктуру до того стану, щоби світло надходило до споживачів час від часу. На жаль, ми вже здебільшого живемо в режимі включень електроенергії, а не відключень. Ми також багато працюємо на рівні дипломатів, послів і парламентарів для того, щоби партнери надавали нам необхідне ремонтне обладнання.
І звичайно, головна потреба зараз – це засоби протиповітряної та протиракетної оборони. Бачимо, що з кожною атакою наша ППО показує ще кращі результати. Думаю, що рецепт – це, з одного боку, швидкі дії центральної та місцевої влади, енергетиків та комунальників на місцях. Плюс дії центральної влади з пошуку необхідного ресурсу для відновлення. Ми бачимо, що хтось дає обладнання, хтось – гроші. І це досить швидко відбувається, є спеціальні зустрічі на рівні G7, міністрів, вони працюють над тим, щоб допомогти нам уникнути колапсу.
Але великий внесок є і з боку українців, які проявляють незламність. Ми бачимо, що на генераторах працюють різні сфери бізнесу. У мене, як і в багатьох українців, уже є вдома ліхтарики, термоси, газова плита. І дітей переконуємо, що підніматися на восьмий поверх треба, бо це корисно для здоров’я, хоча інколи несемо їх на собі. Але дуже тішить, що поки немає великої хвилі виїзду з країни. Сподіваємося, що її не буде, що люди залишатимуться в містах і що не буде тотального “теплового блекауту”.
– Як ви оцінюєте ймовірність проведення виборів до Ради в жовтні наступного року?
– Під час воєнного стану не можна проводити вибори. Але ми віримо в ЗСУ, в наші Сили оборони, в те, що вони максимально швидко звільнять всю нашу територію і ми зможемо перейти в інший правовий режим регулювання. І тоді вже відкриється шлях до виборів.
– Але все одно, мабуть, буде потрібен ще певний час між завершенням війни і виборами…
– Звичайно. Після завершення воєнного стану буде дуже важко відразу провести вибори. Треба якийсь невеликий перехідний період. І він може бути різний для різних територій. Наприклад, якщо ми звільняємо території, які окуповані давно – Донецьк, Луганськ, Крим – потрібно з’ясувати, якої країни там є громадяни, провести відповідні заходи з перевірки. А що стосується територій, які були недавно окуповані – як наприклад Херсонська область – там можна проводити національні вибори.
Щодо місцевих виборів я би попрацював над законодавством, щоб убезпечитись від колаборантів, яких там багато, але не всі вони можуть потрапити під дію СБУ. З огляду на те, що ми напрацьовуємо, зокрема, з Радою Європи – дійсно, потрібен перехідний час після закінчення воєнного стану. Мова може йти про кілька місяців, звучав термін 4-5 місяців. Він спрямований на те, щоб упорядкувати ситуацію зі списками виборців. Дуже багато людей, що поїхали за кордон, внутрішньо переміщених осіб, загиблих.
Це все виклики наступних виборів. Незалежно від того, коли вони відбудуться, ці всі питання потрібно вже починати обговорювати і проводити принаймні дослідницьку роботу. Як проголосувати кільком мільйонам людей за кордоном – це справді питання, тому що це важко зробити на дільницях консульств. ЦВК і профільні міжнародні організації вже напрацьовують певні ідеї. Але давайте переможемо – тоді будуть вибори.
