У 21 столітті відбудеться третій та остаточний розпад російської імперії, який самотужки наближає українська армія. Утримувані силою у своєму складі поневолені у різний час народи, користуючись слабшанням путінського режиму, захочуть вийти зі складу Росії і жити в самостійних, суверенних державах. Ідіотське рішення російського президента Володимира Путіна розпочати війну в Україні посилило протистояння Кремля та силових структур. І якщо силовики перестануть підтримувати владу, це призведе до так званої російської смути, яка вже неодноразово передувала краху старих режимів.
Які російські республіки вже дивляться у бік виходу з РФ і як цьому сприятимуть їхні керівники? Як вирішуватиметься доля постпутінської Росії і хто може прийти до влади після падіння режиму? Про це в ефірі Апостроф TV розповів російський опозиційний журналіст ІГОР ЯКОВЕНКО.
– Чи припинить своє існування російська імперія?
– У 21 столітті імперії не живуть. Третій і остаточний розпад російської імперії, швидше за все, настане. І те, що зараз робить українська армія, цю подію наближає.
Проблема не лише у народах Росії, проблема у тому, що російські еліти хочуть стати правителями окремих держав. Народи Росії дуже різні, є ті народи, які вже давно хочуть жити в самостійних державах, наприклад, Татарстан. Там є велика історична пам’ять про самостійну державу. 1992 року Татарстан значною більшістю голосів проголосував за те, щоб стати окремою суверенною державою і вийти зі складу Росії. Я тоді проводив велике дослідження і можу підтвердити, що настрої переважної більшості людей – понад 60% – хотіли стати самостійною державою. Але вони тоді не змогли цього зробити, тому що Росії вдалося їх утримати силою. Якраз були Перша та Друга чеченські війни та Татарстану дали зрозуміти, що такого бути не може.
Низка інших національних республік теж у цей бік дивляться. А є республіки, де національна самосвідомість дуже слабка, наприклад, в Удмуртії. Там ніколи не було окремої держави, історичної пам’яті щодо цього немає. Але якщо піде процес розпаду, то керівництва майже всіх суб’єктів Федерації, не лише національних, захочуть цим користуватися і стати самостійною державою.
Такий самий процес був при розпаді Радянського Союзу, коли запитували у людей: чи хочете ви відокремитися від Радянського Союзу? Багато хто казав, що ні. Але дуже серйозні інтереси регіональних керівників, зокрема перших секретарів компартій союзних республік СРСР, всі мріяли стати главами окремих держав і перестати їздити до Кремля на уклін.
– А економічно-політичні причини можуть превалювати над національними, в плані бажання відокремитися від рф?
– Я б не став протиставляти економіко-політичні та національні причини. Всі суб’єкти Росії дуже різні, у когось, той же Татарстан, Якутія, у них є сильна національна самосвідомість. Цілком окрема історія – це республіки Північного Кавказу, там дуже сильна національна самосвідомість і там вона, звичайно, превалює.
Проблема полягає в тому, що Росія – імперія, і ця пов’язаність російських територій тримається виключно на силі. Тільки завдяки цьому утримується докупи вся ця величезна територія. На сьогоднішній момент головний процес, який відбувається, – це та тріщина, яка виникла та продовжує поглиблювати між Кремлем та російськими силовиками. Тому що Генштаб Росії з самого початку був категорично проти цієї вони в Україні. Достатньо згадати кілька яскравих закликів та вимог представників Генштабу, відставників, які говорили про те, що Росія не може воювати з усім світом. Але Путін ухвалив це абсолютно ідіотське рішення воювати з великою європейською країною, причому не розуміючи, що це за країна, що це за народ, взагалі нічого не розуміючи. Він ухвалив це рішення всупереч думці генералів Генштабу. І в результаті генерали, програючи цю війну, виявляються крайніми. І ось ця втрата підтримки силовиків, перш за все армії, далі піде ФСБ та інші силові структури, це обрушить ту основну опору, на якій тримається Росія як імперія. Тоді вже будуть, можливо, протести, бо в тоталітарному фашистському режимі внутрішні протести неможливі. Але за умови припинення підтримки силовиками, тут піде, як то кажуть, класична російська смута, яка в російській історії була як мінімум чотири рази.
– На Заході дедалі більше позначається поняття цих російських народів. Ми бачимо, що й представники російських народів самі говорять про те, що вони різні, і Європі це стає ясніше. Це важливо?
– Звісно, важливо. Я казав, що на Заході не дуже чекають представники цих народів, це було трохи перебільшення. Тому що є, наприклад, наймогутніша чеченська діаспора, яка виступає проти Кадирова. А чеченська діаспора – це сила, яка може щось змінити, якщо путінський режим звалиться.
Але, розумієте, питання про долю постпутінської Росії вирішуватиметься на території самої Росії. РФ – це занадто велике утворення, щоб її долю вирішували за неї. Звичайно, мрії про те, що прийде хтось сильний і добрий, окупує Росію, проведе реформи, як це було в Німеччині, витягне її з мороку тоталітаризму, вони є утопічні, ніхто це не зробить. Україна зупиниться на своїх кордонах від 1991 року і українці вже зараз кажуть, що начхати їм на те, що відбуватиметься у Росії далі. Тому надії на когось – утопічні, і, зрештою, доведеться вирішувати все самим.
– Папа Римський нарешті визнав, що ця росія напала на Україну, а українців назвав народом-мучеником. При цьому найжорстокішими у цій війні він назвав бурятів та чеченців, які, на його думку, не належать до російської традиції. Раніше він постійно хотів помирити український та російський народи.
– Я читав ці слова Папи Римського і можу сказати, що він погано уявляє, що відбувається у Росії. Звичайно, він мав величезне бажання стати посередником між Росією та Україною, але це утопічне бажання, жодних шансів у нього немає. Його спроба зробити комплімент російському народу, він там кілька разів говорив про культуру великого російського народу тощо, але його спроба протиставити російський народ та чеченців, бурятів та інших… Начебто це і має підставу. Справді, представники бідних регіонів Росії значно більшою мірою воюють, а раз більше воюють, значить більше звірств. Але ця спроба протиставити російські і не російські народи – це було незграбно.
– Ви зараз бачите людей, які можуть вирішити долю постпутінської Росії?
– Проглядаються такі постаті, але це постаті набагато іншого типу, похмуріші. Це фігури, символом яких є кувалди, швабра і таке інше. Деградація Росії, яка відбулася за останні десятиліття, така, що таких постатей, які були під час розпаду СРСР, немає. Буде спроба створити якусь хунту, але хунта також владу не втримає.
Світлих фігур, які зараз знаходяться за кордоном, які зараз ведуть роздуми на тему постпутінської Росії, вони є, але вони навряд чи зможуть істотно вплинути на події в Росії. У них немає серйозних структур, немає опори в самій Росії, а опору мають такі фігури, як Пригожин і Кадиров, на жаль.
Але іноді в результаті смути з’являються просвіти, але це відбудеться не так швидко і вже після дуже важкого для Росії періоду. Але головне, щоб зараз Росія перестала знищувати український народ.
