Командувачем об’єднаного угруповання російських військ призначено генерала армії Сергія Суровікіна. Про це 8 жовтня повідомило російське міністерство оборони. Його призначення привітав, зокрема, Рамзан Кадиров, а правозахисники та британські військові давно говорять про його особливу жорстокість.
Сергій Суровікін вперше привернув увагу російських ЗМІ у серпні 1991 року, під час сутичок прихильників Бориса Єльцина із лояльними до “путчистів” військовими у Москві. Тоді Суровікін у званні капітана командував колоною БМП Таманської дивізії, яка зіткнулася із захисниками Білого дому в тунелі на Садовому кільці, повідомляє ВВС.
Суровікін вимагав дати військовим дорогу та зробив попереджувальні постріли, але у військових почали кидати каміння та пляшки. Він віддав наказ йти на прорив, після чого кільком БМП вдалося прорвати барикади і заїхати в тунель. На решту БМП почали залазити захисники Білого дому. В результаті військові розчавили трьох москвичів – загинули Дмитро Комарь, Ілля Кричевський та Володимир Усов.
Після путчу в очікуванні суду Суровікін сім місяців провів у слідчому ізоляторі “Матроська тиша”. Проте у підсумку обвинувачення з нього були зняті – суд дійшов висновку, що він виконував наказ.
У 1995 році, коли він був слухачем Військової академії імені Фрунзе, Суровікін знову потрапив під суд, його звинуватили у продажі пістолета. Він не визнавав провину і твердив, що його “підставили”.
Військовий суд Московського гарнізону визнав його винним за трьома статтями, пов’язаними із незаконним обігом зброї. Суровікін отримав рік умовно, а пізніше судимість зняли.
У 2002 році Суровікін закінчив військову академію Генштабу, а за два роки знову потрапляє у скандал.
Коли він служив начальником дивізії у Єкатеринбурзі, він викликав до себе в кабінет свого заступника, полковника Андрія Штокала, який застрелився прямо в кабінеті після, як писали ЗМІ, “розмови на підвищених тонах”.
До цього, у березні того ж року, під час місцевих виборів один із товаришів по службі Суровікіна звинуватив його, а також ще кількох старших офіцерів, у тому, що вони побили його через розбіжності у політичних поглядах. Пізніше він забрав свою заяву із прокуратури.
У червні 2004 року Суровікіна призначили командиром 42-ї гвардійської мотострілкової дивізії, що дислокувалася в Чечні. Кілька разів підлеглих Суровікіна звинувачували у правопорушеннях.
Найгучнішою справою була “зачистка” у станиці Бородзинівська. У 2005 році батальйон “Восток” зі складу дивізії напав на станицю. За показами свідків, бійці вривалися у будинки, грабували та били місцевих. А потім зігнали жителів аварської та російської національностей у двір школи. Усі чоловіки були зв’язані та провели шість годин обличчям в землі під дощем. Весь цей час їх били.
Тоді Суровікін заявив, що звинувачення на адресу солдатів спрямовані на те, щоб “зганьбити” командира батальйону Суліма Ямадаєва, який згодом отримав звання героя Росії, а потім був вбитий в Арабських Еміратах.
Донбас і Сирія
Соратник російського опозиціонера Олексія Навального Леонід Волков пише, що після анексії Криму Суровікін мав справу із відправкою на Донбас російських військових.
“У 2014 році генерал-полковник Сергій Суровікін, командувач Східним військовим округом, працює чомусь не у себе в Східному Сибіру, а в Ростовській області, де керує відправкою на південний схід України підлеглих йому танкових частин, горезвісних “бурятських танкістів”, – писав Волков у фейсбуці в 2016 році. Офіційних підтверджень цієї інформації немає.
Змінивши кілька посад у міністерстві оборони РФ, у травні 2017 року Суровікін очолює російське авіаційне угруповання у Сирії.
Під командуванням Суровікіна російська авіація підтримала з повітря наступ лояльних Башару Асаду сил, включно із бомбардуваннями сирійських міст, що перебували під контролем опозиції.
У листопаді того ж року Суровікіна, який до того ніколи не служив в авіації, призначають головнокомандувачем Військово-космічними силами. Це був перший такий випадок в історії цього роду військ.
У Сирії підлеглих Суровікіна знову звинувачували у порушенні прав людини. Російському авіаційному угрупованню в Сирії приписували удари по житлових районах, бомбардування із застосуванням хімічної зброї та авіаудари по лікарнях.
У спеціальній доповіді правозахисної організації Human Rights Watch у 2020 році Суровікіна називають серед російських та сирійських військових начальників, які можуть нести командну відповідальність (тобто відповідальність за дії своїх підлеглих) за порушення прав людини під час наступу на провінцію Ідліб у 2019-2020 роках.
Правозахисники твердять, що російська авіація свідомо завдавала ударів по цивільній інфраструктурі, включно із лікарнями, попри можливі жертви. Про те саме свідчить і розслідування New York Times у 2019 році.
За підсумками сирійської спецоперації Суровікін отримав звання герой Росії разом із відповідними значними матеріальними пільгами.
У 2017 році він зустрічає у Сирії президента Путіна, коли той прилетів та російську авіабазу Хмеймім, щоб оголосити про виведення більшої частини російських військ.
Україна
23 лютого, після визнання Росією самопроголошених “ЛНР” та “ДНР”, але ще за день до початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, Суровікін разом із низкою інших високопоставлених військових, урядовців та пропагандистів потрапив під санкції Євросоюзу.
На самому початку війни Суровікін став один із фігурантів кримінальних проваджень, відкритих Україною, через авіаційні удари по цивільних об’єктах та загибель мирних жителів.
Невдовзі після відступу російських військ з-під Києва і перенесення основних бойових дій на південний схід України, Суровікін став одним із перших російських командувачів, імена яких назвало міністерство оборони Росії.
Тоді він командував південним напрямком і, судячи з усього, замінив командувача Південним військовим округом генерала Олександра Дворнікова.
Як писала наприкінці червня британська розвідка, “південне угруповання військ продовжує відігравати центральну роль у російському наступі на Донбас. Впродовж 30 років кар’єри Суровікіна його супроводжували звинувачення в корупції та жорстокості”.
У Росії його нове призначення викликало оптимізм у засновника приватної військової кампанії “Вагнер” Євгена Пригожина та глави Чечні Рамзана Кадирова, які до того критикували міністерство оборони РФ за втрату Лимана.
Кадиров назвав Суровікіна “справжнім воїном”, а Пригожин – “легендарною особистістю”.
