“Правда на нашому боці, і в правді – сила!” – прокричав у мікрофон Володимир Путін минулого тижня на Красній площі після грандіозної церемонії, де він оголосив про анексію Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. “Перемога буде за нами!”
Але в реальному світі все виглядає зовсім інакше, наголошує ВВС.
Навіть після того, як президент Росії підписав незаконні договори про анексію українських земель, армія України продовжує відвойовувати захоплені території.
Є в Росії й інші проблеми.
Відтоді, як Путін оголосив часткову мобілізацію, за кордон втекло значно більше громадян РФ, ніж потрапило на військову службу. Сотні тисяч чоловіків тікають з Росії, не чекаючи призову.
А на полі бою справи настільки кепські, що російський лідер і його прибічники тепер переформатували те, що вони колись називали “денацифікацією” України та захистом російськомовних, на екзистенційну боротьбу проти всього “колективного” Заходу.
Це правда, і вона не на боці Росії.
Жертва власної системи
“Він – у сліпій зоні. Здається, він дійсно не бачить того, що відбувається”, – аналізує поведінку російського президента політолог і редактор Riddle Russia Антон Барбашин.
Як і багато інших, він вважає, що Путіна застали зненацька сильна підтримка Києва Заходом та запеклий опір українців.
Сьогодні, коли йому виповнюється 70, після більш ніж 20 років при владі, здається, російський лідер став жертвою власної системи. Його автократичний стиль перекрив шлях до здорового глузду.
“Не можна ставити під сумнів його ідеї”, – пояснює Тетяна Становая, політологиня й керівниця аналітичної компанії Reality of Russian Politics.
“Всі, хто працюють з Путіним, знають його картину світу й України, знають його очікування. Вони не можуть надати йому інформацію, що суперечить його баченню. Так це працює”.
Останнє звернення російського президента, проголошене під позолоченими кремлівськими люстрами, показало його бачення нового світового порядку.
Це – могутня Росія, заляканий Захід, якого навчили поваги, та Київ, знову підпорядкований Москві.
Для цього Путін обрав полем бою Україну.
І хоча його амбіції здаються ілюзорними, зменшувати темпи він, схоже, не збирається.
“Багато важливих розрахунків, над якими працював Кремль, не справдилися. І не схоже, що Путін мав план “Б”, окрім як продовжувати підштовхувати людей до лінії фронту і сподіватися, що чисельна перевага Росії не дозволить Україні просунутися далі”, – вважає Антон Барбашин.
Проблеми з мобілізацією
“Виштовхування людей на фронт” – це суттєвий зсув сам по собі.
Володимир Путін продовжує називати вторгнення в Україну “спеціальною воєнною операцією” – короткочасною та обмеженою за масштабом.
Багато росіян змогли прийняти це – і навіть підтримати – коли це не торкалося їх безпосередньо. Але мобілізація резервістів перетворила щось далеке й абстрактне на дуже близький і особистий ризик.
“Це – переломний момент. Для більшості росіян війна почалася лише кілька тижнів тому”, — каже Антон Барбашин.
“У перші місяці гинули люди переважно з периферії. Однак мобілізація з часом змінить це, і труни їхатимуть до Москви й Санкт-Петербурга”.
“Просто жахливі” умови
Оголошена Путіним мобілізація викликала дискусію у російських соцмережах з боку дружин і матерів новобранців – тих, які не поїхали за кордон, тікаючи від призову.
Деякі з їхніх дописів та відео самих чоловіків свідчать про жахливі умови: погане харчування, стара зброя та відсутність основних медичних засобів. Жінки обговорюють, як надіслати мобілізованим черевики, санітарні рушники та засоби для перев’язування ран.
Губернатор Курської області назвав умови у кількох військових частинах “просто жахливими”, аж до нестачі уніформи.
Усе це свідчить про діри в одній з найбільш гордих заяв Володимира Путіна про те, що він перебудував російську армію на професійну бойову силу, де захочуть служити патріотичні громадяни.
Але поки що дружини більшості новобранців, здається, зосереджені на згуртуванні своїх військ.
“Ми зараз на етапі, коли значна частина російського суспільства все ще вірить, що “Росія – це велика держава, яка бореться з НАТО в Україні”, а надсилання рушників, шкарпеток і зубних щіток мобілізованим є ознакою патріотизму”, – написав цього тижня у твіттері Антон Барбашин.
Без спроб опору
Однак безлад з мобілізацією і скрутне становище російської армії змушують висловлюватися найпомітніших діячів РФ.
Все більше претензій лунає з боку тих, хто раніше підтримував дії міноборони РФ.
Цього тижня депутат російської держдуми Андрій Картаполов закликав військових “перестати брехати” про ситуацію на фронті, бо “наші люди далеко не дурні”.
Головна редакторка російського державного телеканалу RT (Russia Today) Маргарита Симоньян навела практику Сталіна розстрілювати “боягузів” і “некомпетентних” генералів.
Однак саме вторгнення під сумнів не ставиться, не кажучи вже про Володимира Путіна.
Маргарита Симоньян називає його “господарем”, а анексію українських територій – історичним досягненням.
“Антивоєнного політичного руху немає, – зазначає Тетяна Становая, – особливо в політично репресивному кліматі”.
“Навіть ті, хто проти мобілізації, обирають втечу. Хтось намагається виїхати з країни, хтось ховається. Але ми не бачимо спроб створити якийсь політичний опір”.
За її словами, це може змінитися, якщо Росія продовжить втрачати людей.
“Путін має здобути хоч якісь перемоги”.
“Священна” війна із Заходом
Цього тижня навіть президент натякнув на проблеми, назвавши ситуацію в анексованих регіонах “неспокійною”.
Але є величезне прагнення звинуватити у невдачах Росії “колективний” Захід, який підтримує Україну.
Провідні російські державні ЗМІ описують захоплення українських земель як щось значно масштабніше, підштовхуючи націю до більш серйозної боротьби.
“Це наша війна із тотальним сатанізмом”, — заявив глядачам цього тижня Володимир Соловйов.
“Справа не в Україні. Мета Заходу зрозуміла. Змінити режим і розчленувати Росію, щоб Росії більше не було”, – виголосив він.
Це та “правда”, у яку вірить Володимир Путін, і цей момент об’єктивної слабкості для Росії є також моментом ризику.
“Ця війна є екзистенційною для Росії, тому перемога Путіна має бути можливою, – пояснює Тетяна Становая. – До того ж він має ядерну зброю”.
“Гадаю, він сподівається, що на якомусь рівні ядерної ескалації Захід відійде від України”.
Тетяна не єдина, хто відзначає більш радикальний, майже месіанський тон Путіна.
“Таке враження, що він дійсно у це вірить: що це останній бій Російської імперії, тотальна війна із Заходом, – каже Антон Барбашин. – Що ми на фінішній прямій, незалежно від того, встигне Росія чи ні”.
І це, звісно, та “правда”, у яку Володимиру Путіну як ніколи потрібно, щоб повірив і сам Захід.
