Того вечора військовослужбовці 123 окремої бригади територіальної оборони поверталися після виконання завдання, повідомили у .ГУ ДСНС Миколаївської області. Проїжджаючи через село Острівка Куцурубської громади, вони побачили охоплений полум’ям житловий будинок. З вікон валив щільний дим, а вогонь швидко поширювався оселею.
«Ми зрозуміли: зволікати не можна. Якщо всередині хтось є — рахунок іде на хвилини», — пригадує сержант Олександр Разлог.
Зупинивши авто, чоловіки намагалися роздивитися крізь шибки, чи є люди в приміщенні, однак через задимлення нічого не було видно. Тож вони вирішили заходити всередину. «Дихати було важко, видимість — майже нульова. Ми трималися якомога нижче до підлоги», — розповідає солдат Іван Чернега.
У кімнаті чоловіки помітили палаючий матрац, а поряд — чоловіка без свідомості. Винесли його на свіже повітря та надали домедичну допомогу. «Коли постраждалий почав приходити до тями — це було найбільше полегшення. Живий – це головне», — кажуть захисники.
Невдовзі на місце події прибули рятувальники (підрозділ знаходиться на відстані 14 кілометрів від місця події), ліквідували займання та не допустили подальшого поширення вогню.
Війна щодня випробовує наших захисників на міцність. Та навіть повертаючись із бойового завдання, вони залишаються вартовими життя. Для військових 123-ї бригади це була природна реакція тих, хто звик не проходити повз чужу біду. Бо сила українського воїна — не лише в зброї, а й у серці. І цього вечора воно знову довело: там, де є небайдужість і відвага, завжди перемагає життя.
