Від початку війни у Миколаївській області, як і загалом в Україні, стало значно більше людей з хворобами серця. В тому числі тих, хто потребує складних хірургічних втручань.
На сьогоднішній день такі операції виконуються лише силами провідних кардіохірургів України з ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова Національної академії медичних наук України».
Команду кардіохірургів очолює професор В.В.Попов.
Володимир Владиславович дав інтерв’ю з приводу упровадження на теренах Миколаївщини нового проекту щодо невідкладних оперативних втручань для людей із важкими станами хвороби серця: «професор їде до пацієнта у регіон, а не пацієнт у столицю до професора».
Ініціював дане нововведення В.В.Попов. Проект був підтриманий на рівні керівництва області, – підписано договір між інститутом і Миколаївською обласною клінічною лікарнею.
З офіційних джерел.
Ім’я українського кардіохірурга Володимира Попова широко відоме: доктор медичних наук, Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України з науки і техніки за роботу «Хірургічне лікування патології грудної аорти», завідувач відділення хірургії набутих вад серця Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.Амосова (де працює з 1979 року). Автор 410 наукових публікацій, зокрема монографії, 35 деклараційних патентів України на винахід.
Виконує найскладніші операції при набутих вадах серця і є провідним фахівцем в Україні у цій галузі: виконав близько 2 тисяч операцій на серці та судинах.
Дійсний член Американської асоціації торакальних хірургів, Американської асоціації серця, Європейської асоціації кардіо-торакальних хірургів, Європейської асоціації серцево-судинних та ендоваскулярних хірургів, Асоціації серцево-судинних хірургів України, Росії, Асоціації хірургів України.
– Володимире Владиславовичу, з чого розпочалась Ваша співпраця з Миколаївщиною, що стало передумовою?
– З Миколаївщиною, яка нині є прифронтовою областю і гостро потребує підтримки, наші ділові стосунки напрацьовувались послідовно. Такі серйозні проекти, як цей, не з’являються раптово, тим більше на рівні офіційного договору про співпрацю.
Із завідувачем кардіоцентру Олександром Шабільяновим співпрацюємо ще з 1998 року, відколи я вперше приїхав у Миколаїв для консультування пацієнтів із Одеси, Миколаєва, Херсона.
Вже у той час, на ряду із консультаціями важких хворих, була перша спроба тут, на місці, у відділенні провести коронографію. І була виконана перша операція на працюючому серці.
Я робив її сам, приїжджав один, без команди. Під час операцій мені допомагав Валентин Петрович Олійник – кардіохірург Миколаївської обласної клінічної лікарні. Тоді ж було мною проведено три комісуротомії (операції з роз’єднання стулок клапанів серця, що зрослися), та один перикардит. На щастя, попри те, що такі складні операції на серці проводились поза зоною інституту імені М.Амосова, де для цього створено необхідні умови, – усі пацієнти почувались нормально, операції було проведено вдало.
Мною тоді було вжито перші спроби для співпраці на постійній основі на рівні облдержадміністрації. Тодішнє керівництво області зацікавилось нашим успіхом, адже я вважаю, що збереження життя одразу п’яти пацієнтам, яким ми провели складні операції, – це успіх. Та далі діло не пішло, зупинилось.
– Коли відновили свої консультації у Миколаївській обласній клінічній лікарні?
– Практично, за рік до війни, у 2021 році. У мене за плечима вже був солідний досвід, – як професор, доктор наук, лауреат Державної премії України, – зросла і кількість та асортимент складних операцій, консультацій з пацієнтами.
Поле моєї відповідальності збільшилось по мірі того, як зростав мій досвід. А розуміння того, що твій досвід дає право взяти на себе цю відповідальність, і ти маєш це зробити, – це і є професійна відповідальність особистості у суспільстві, реагування на важливі проблеми співвітчизників. Тим більше, таке право надається і Національним інститутом серцево-судинної хірургії імені М.Амосова. Адже ми – українці, ідентифіковані як наступники сарматів, і наша місія відповідальності – це наш генетичний код. Ініціюючи конкретні шляхи вирішення проблеми – ми підтверджуємо свою відданість улюбленій справі.
Для Миколаївщини цей проект вкрай важливий – з усіх регіонів України тільки Миколаївщина не має серцево-судинної хірургії на перспективу. І це – нонсенс. Це державний нонсенс.
Адже все частіше відбуваються ситуації, коли операції потрібно робити негайно, на місці, з повною підготовленою базою. Тому що при гострому інфаркті міокарда стентування коронарних судин не підходить, оскільки стент мало що може змінити, і терміново треба робити більш складну операцію, наприклад, аортокоронарне шунтування.
Вже не кажу про розшарування аорти, коли важлива кожна хвилина. Оперувати потрібно негайно, нікуди людину не перевозити, я маю на увазі у Київ.
Та й навіть якщо із Києва сюди терміново приїде ціла команда, – на місці має бути все підготовлено – створено необхідні умови, спеціальне обладнання. На жаль, це було упущено, і досі залишається не в повній мірі вирішеним.
Я не хотів би зараз згадувати конкретних прізвищ, хто мав прийняти і не приймав рішення про вирішення цього питання, – однак на сьогоднішній день це рішення є. Співпраця відновилась, була проведена перша операція.
– Що це була за операція?
– Перша операція по заміні клапана серця на базі Миколаївської обласної клінічної лікарні відбулась 21 серпня 2021 року. Приїхав академік Василь Васильович Лазоришинець, директор ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України». Ми все юридично підтвердили, скріпили договір про співпрацю із обласною лікарнею і нашою інституцією.
І це було дуже важливо, тому що врешті із цього моменту розпочався важливий процес формування адекватної команди, яка б протягом наступних 5-7 років змогла на місці виконувати операції більшої складності, ніж наразі їх може робити кардіоцентр обласної лікарні наявними можливостями та силами. Більше того, я навіть завіз у Миколаїв обладнання, яке свого часу отримав під час стажування у США.
– Процес запущено на постійній основі, і у Миколаївській обласній клінічній лікарні запрацює представництво (умовно кажучи) Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Що важливо найперше зробити для нормальної діяльності хірургів-амосівців?
– Ми повністю відкриті для такої роботи. Питання стоїть де, як і яким чином об’єднати наявний і наш напрямки. Тому що Олександр Володимирович Шабільянов – завідувач кардіоцентру, поставив питання, щоб нами проводилось не менше 240 операцій на рік. Бо така реальна потреба.
Торік нами було зроблено 30 операцій, цьогоріч процес йде швидше, однак виникають різні колізії. Хоч лікарня і має дві операційні, у яких можна проводити операції на серці, але трапляються накладки. Якщо швидкі допомоги екстрено везуть пацієнтів, яким треба робити іншого плану операції, а ми готуємось у цей час оперувати свого пацієнта, – то, зрозуміло, що не вистачає ще одної операційної саме для нашої команди.
Особисто я вважаю, що необхідно побудувати новий хірургічний корпус для обласної лікарні, і це обов’язково буде, але зважаючи на війну, розумію, що реально це можна буде вирішити не раніше, ніж за 7-10 років.
– Яким чином пропонуєте прискорити вирішення проблеми?
– Наразі потрібно розглядати інший спосіб. Принаймні, щоб у межах якогось відділення зробити ще одну операційну на 2-3 столи, розширити реанімацію на 6 місць. Наразі не обов’язково ціле відділення. А надалі, ми переводимо післяопераційного хворого із реанімаційного відділення у кардіологічне для необхідного терміну на відновлення.
Я працював у провідних клініках Америки, я бачив їх процес. Людина поступає на операцію із відділення вже повністю обстежена за півгодини до операції. А виписується вже на четвертий день. По Європі на 6-й день виписують.
Ми теж це робимо. Не пасемо задніх, і нерідко виписуємо своїх пацієнтів на 6-7-й день, якщо його стан задовільний. Зараз стоїть завдання, щоб якомога швидше знайти оптимальний шлях, який би нам дозволив вийти на заплановані 240 операцій у рік.
Для регіону це важливо, оскільки під час війни не в усіх є змога їхати у Київ. Якщо для нас буде відведено хоча б 2 столи, то ми можемо у день робити не дві операції, а три. Тут є свої технології.
На моє глибоке переконання, для Миколаївщини цей проект має велике значення – це більше врятованих життів.
Люди вірять у цей проект. Коли приходять до мене на консультації пацієнти з усієї області, вони кажуть, що ми не хочемо нині, у цей небезпечний через війну час, їхати у Київ. І ви ж самі розумієте чому.
Хотів би окремо сказати добре слово про ваших спеціалістів. Зокрема, реанімація настільки відповідальна, всі хлопці молоді, вони побачили нашу роботу, вони ретельно виконують наш клінічний протокол, де затверджено конкретні дії, розписано по деталях як проводити відновлювальний процес. Вони вболівають за все, і це відіграє велику роль для успіху спільної справи.
Мій вчитель, мій духовний наставник Микола Михайлович Амосов – людина дуже великої відповідальності і державного мислення. Я асистував йому на операціях, коли ще був молодим, у 80-ті роки. Для мене було і є великою честю, що я цю людину міг бачити, у нього вчитись. Мій другий вчитель – професор Леонід Лукич Ситар. Працював з ним, бачив дуже серйозну роботу.
Кожен у свій час багато зробив для збереження здоров’я суспільства. Їх внесок – для нас приклад, як важливо брати на себе відповідальність за вирішення злободенних проблем, своєчасно розв’язувати їх, використовуючи конкретні можливості, пропонуючи нові шляхи.
Олександра Ментель, журналіст.
