Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.
Військовослужбовиця 123-ї бригади тероборони ЗСУ на псевдо «Машина» з Баштанки, і ще до повномасштабного вторгнення мала невеличкий досвід – свого часу закінчила військову кафедру, а після народження дитини служила в армії в різних місцях, в 2020 році брала участь в АТО. Напередодні повномасштабного російського вторгнення, 19 січня 2022 року, підписала новий контракт.
«24 лютого рано зібралися із речами в місці дислокації частини. Під час обстрілів ховалися в коридорах, день і ніч записували, ксерокопіювали документи, зараховуючи до лав нашого батальйону все нових і нових людей. Бажаючих отримати зброю і захищати рідну землю було дуже багато. З історії ми знаємо, хто такі баштанці! Вміємо воювати і своє не віддамо!», – згадує дівчина.
Під час боїв з російськими окупантами за Баштанку вона і ще кілька дівчат-офіцерів виконували завдання керівництва – зібрати всі папери, особові справи (на той час вже були накази і документація), вивезти їх в безпечне місце (це був будиночок у цій же Баштанці), а за необхідності – знищити документи.
«Сиділи в тій хатинці, наче миші. Наш будиночок стояв осторонь, крайній. Біля нього рашисти облаштували вогневу точку. Це був танк чи самохідна установка, яка постійно стріляла. Десь поряд вибухали і гранати наших хлопців… Біля хати бігали російські солдати, на подвір’ї стояв мій «Ланос», а ми сиділи у ванній кімнаті з особистими справами військовослужбовців, мапами, наказами, особовими справами, сірниками напоготові і… відкритою банкою шпротів. Автомати напоготові.
Було страшно… Коли все скінчилося, вулиці Баштанки нагадували декорації з якоїсь жахливої воєнної вистави із підбитою технікою, руїнами і нерухомими тілами. Герої-баштанці вистояли! А ми врятували документацію», – розповідає «Машина».
Далі був херсонський напрямок, постійні артилерійські обстріли. Вночі до розташування точково «прилетіла» російська ракета, але захисникам щастило – ніхто не постраждав.
Дівчатам на війні непросто. І справа не тільки в тому, що доводиться витримувати велике фізичне навантаження. Майже у кожної зі «сталевих дівчат» 123-ї бригади вдома залишились діти. І під час обстрілів саме їх і згадують військовослужбовці.
«Ми завжди намагалися ховатися в укриття. Хтось біжить, хтось неквапливо і підспівуючи, а моя подруга-офіцер – з «мокрими» очима. В неї вдома двійко невеличких діточок.
Мене мама колись водила до гадалки, і та нагадала, що в мене буде троє дітей. Тому до лайки командира, чому я не біжу до укриття, я ставилася байдуже, оскільки поки маю тільки одну дитину. Часто навіть не ховалася, а сідала спати (коли лежиш в бронежилеті, важко підводитися), пізніше біля мене лягала і моя бойова подруга, оскільки мені «нічого не загрожувало»», – розповідає «Машина».
Хоча для військовослужбовиці армія стала однією великою сім’єю, де панують довіра і підтримка, «Машина» мріє про Перемогу і робить все, що від неї залежить, аби її наблизити.
«Хочеться, аби ми скоріше перемогли, повернулися до міста Баштанки, щоб кожен був біля своєї родини і бачив своїх дітей», – каже захисниця.
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
Миколаївські тероборонівці: «Вітер»
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Сірко»
Миколаївські тероборонівці: “Іванич”
