Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Оксану Гончаренко, домогосподарку з Миколаєва.
Миколаївчанка Оксана до повномасштабного вторгнення рф займалася маленькою онукою та доглядала стареньку матір. Втім, 24 лютого 2022 року повністю змінило щоденний розклад жінки. Відтоді вона активно допомагає ЗСУ, хоча волонтеркою себе не вважає.
«О-пів на п’яту ранку почула вибухи. Відразу зателефонувала матір чоловіка і повідомила, що місто бомблять. На той момент чоловік був за кордоном. Діти в себе вдома з маленькою внучкою. І я стала швиденько збиратися. Сіла в машину і поїхала в інший мікрорайон», – говорить Оксана.
За словами домогосподарки, той четвер вона запам’ятає на все життя. Ті відчуття та настрої містян, що панували зрання, складно описати навіть після півтора року.
«Побачила дуже величезні черги на заправках, намагалася швидше доїхати. На ходу, смс писала зятю. Адже не розуміла, чують вони чи не чують вибухи. І що в той момент роблять, адже внучка дуже маленька була. Їй рочок на той момент всього був, і намагалась її не розбудити», – продовжує розповідь Оксана.
Найстарший член родини – чоловік Оксани – в той момент перебував в іншій країні. Щоб залишитися там, навіть думок таких не мав.
«Повинен був працювати згідно з контрактом до кінця травня, але дуже просився додому. Тому, що ми тут всі, нас треба захищати. І як тільки появилась змога, він зразу приїхав. 30 квітня перетнув кордон і 8 травня вже був у військовій частині…» – ділиться спогадами домогосподарка.
Свого часу її чоловік служив в аеромобільних військах, тому інакше вчинити не зміг. І сама Оксана не евакуювалася та вирішила залишитись у Миколаєві.
«Це наш дім! І чому я повинна їхати з дому, тут же має хтось залишитися, треба робити все для Перемоги. До прикладу, самій сітки плести, комусь їсти готувати. Наприклад, хлопці з-під Херсона, машина у них зламалась, зупинились. Їм треба допомогти. Я швиденько хлопців знайшла, відтягнули, показали куди треба. Ще і шини знайшли їм!», – говорить Оксана.
Скільки було зроблено, жінка вже і не пам’ятає. Адже сідала за кермо, їздила по місту, шукала та збирала піддони. Бо хлопцям треба було облаштовувати укріплення. Окрім піддонів, і плівку, і двері розшукувала та привозила. Також плела маскувальні сітки та передавала на передову.
«Мені допомагало багато людей. Такі, як сусідка Таня. Це мега-людина! Вона весь час поряд. Зустрічалися по дорозі й однокласники, і знайомі. У всіх запитувала, всіх просила. Сергій, Юра з Танюшею та багато інших, всі допомагали. Ну якось так!», – зазначає Оксана.
Зараз жінка продовжує допомагати армії. Спільно з іншими дружинами військовослужбовців оголошували збір на автівку, тепловізор. А найбільша розрада – онука Вікторія. Вона має жити у вільній та мирній країні!
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Віталій Варяниця
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталія Дворецька
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Римма Малахова
