Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Світлану Гапішко, директорку ліцею в м.Баштанка.
Від початку повномасштабного вторгнення, протягом чотирьох місяців, разом із педагогічним колективом ліцею готувала їжу для 650-ти наших захисників, тричі на день.
“Зранку 24 лютого зателефонували родичі, які проживають в Миколаєві, та повідомили про початок війни в Україні. До останнього ніхто не вірив, що трапилося таке горе. Та попри цю страшну звістку, всі вчителі прийшли зранку на роботу. В той же час батькам сказали, аби дітей залишили вдома. Коли вже почули оголошення Президента про введення воєнного стану по всій території країни, ми зрозуміли, що дійсно почалась війна. Сказати, що був страх, – так, був. Було страшно за рідних та учнів, але при цьому паніка була відсутня!”, – пригадує Світлана перші дні великої війни.
За словами директорки, вже цього ж дня ввечері усім педагогічним колективом годували військових. Адже розуміли, що війна торкнеться кожного, і кожен на своєму фронті має виконувати свої обов’язки.
“Повернувшись ввечері додому, я дізналась про те, що мій чоловік уже в ТрО. Діти закликали виїжджати за кордон, а я ж кажу, що в мене заклад… і в мене люди. Мені треба бути тут”, – продовжує розповідь Світлана.
Через деякий час кількість військових ТрО зросла до 300 чоловік. Потім збиралося все більше і більше. В перші дні хлопці особисто самі приходили до закладу, але, після того як їх розподілили по блокпостах, це стало незручно. Тому освітяни почали розвозити їм їжу в термосах за їх місцями перебування.
“В березні, вже не пам’ятаю точної дати, тому що тоді все було наче уві сні, до наших 350-ти воїнів ТрО приїхали ще 300 військових з міста, яких теж потрібно було забезпечити хорошим харчуванням. У нас була одна задача – готувати і створювати для них більш-менш нормальні умови життя”, – ділиться спогадами директорка ліцею.
Світлана говорить, в цілому, в перші дні агресії рф не була шокована і не була здивована людьми та громадою. Всім районом та районною військовою адміністрацією було багато чого організовано – всі фермери та підприємці теж долучились до спільної роботи. Казанка, Новий Буг, Снігурівка та інші села – ніхто не залишився осторонь.
“Найголовніше в цьому всьому те, що ми змогли згуртуватися, і, коли ворог заходив на нашу територію, нам зателефонували і сказали: «Йде колона. Всі покиньте будівлю ліцею!». Після цього дзвінка я зібрала колектив на нараду та сказала, що лишаюся в закладі, оскільки саме я була відповідальною за нього. Всім педагогам наказала повертатися до своїх домівок, до сім’ї. Ні один із них не пішов додому. Всі вирішили залишитись в ліцеї”, – розповідає Світлана.
Найбільше зараз Світлана пишається своїм колективом та з вдячністю ставиться до кожного свого колеги. А ще – підтримує ЗСУ та вірить у Перемогу!
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Віталій Варяниця
