Миколаїв став штабом партизанів південного фронту, – ВВС (ФОТО)


12:2330.07.2022

Поки українські військові посилюють удари по Херсонській області, натякаючи на початок контрнаступу на півдні, поруч працює інші сила. Це – підпільна армія України, мережа агентів та інформаторів, які діють у тилу ворога.

Про це – в матеріалі ВВС.

Ми їдемо на зустріч з бійцями руху опору через жовто-блакитний краєвид соняшникових полів і безхмарного неба Миколаївщини. Миколаїв, найбільше місто на підконтрольній Україні території на захід від Херсона, стало штабом партизанів південного фронту.

Проїжджаючи військові блокпости, ми бачимо гігантські рекламні щити, на яких зображена безлика фігура у капюшоні та попередження: “Партизани бачать все”. Плакат покликаний змусити нервувати російських окупантів регіону, а також підняти моральний дух тих, хто опинився під їхньою владою.

Білборд
Підпис до фото,Білборд із застереженням колаборантам – “Партизани бачать все”

“Рух опору – це не одна група, це масштабний… тотальний спротив”, – наполягає чоловік, який стоїть переді мною. Його голос трохи приглушений чорною маскою, яку він підняв із шиї, тому я не бачу його обличчя. Я не можу описати кімнату, де ми знімаємо його на відео, особистість цього чоловіка повністю приховано.

Я назву його Саша.

Незадовго до війни Україна посилила свої сили спеціального призначення частково для створення та управління рухом опору. Було навіть опубліковано буклет у форматі PDF про те, як бути партизаном. Він містить інструкції підривних дій, як-от різання шин, підсипання цукру у баки з бензином чи відмова виконувати накази на роботі. “Будьте незговірливими”, – лунає одна з порад.

Але команда інформаторів Саші відіграє більш активну роль: вони відстежують переміщення російських військ у Херсоні.

“Скажімо, вчора надійшла нова ціль, ми відправили її збройним силам, і через день-два цієї цілі більше немає, ось так і живем”, – каже він, поки ми переглядаємо деякі з багатьох відео, які він щодня надсилає з сусіднього регіону.

Одне відео надіслав чоловік, який, проїжджаючи повз військову базу, зняв російську техніку, інший ролик – із камер відеоспостереження. На ньому зафіксовано, як проїжджають російські вантажівки, позначені гігантськими літерами Z.

Саша описує своїх “агентів” як українців, “які не втратили надії на перемогу і хочуть звільнення нашої країни”.

“Звичайно, ім страшно, – каже він. – Але служіння своїй країні важливіше”.

Разом із Сашею працює команда, яка запускає над Херсоном безпілотники, щоб виявляти цілі для військових. Цивільні, а не солдати, усі працюють волонтерами, вони збирають кошти на дрони у соцмережах.

Керує ними Сергій, до війни він вирощував декоративні рослини, але приєднався до боротьби за звільнення півдня після того, як побачив тіла розстріляних мирних жителів у Бучі під час російської окупації.

“Після цього я не міг просто сидіти вдома, – каже чоловік. – Я не міг ні про що думати й займатися чимось іншим, поки триває війна”.

Заняття, яке він обрав натомість, надзвичайно небезпечне. Щоразу, коли він і троє його помічників виходять на завдання, їх обстрілюють росіяни, але поки ніхто не загинув. “Я усвідомлюю, що це справа випадку, – знизує плечима Сергій і м’яко посміхається.

“Але принаймні якщо це трапиться зі мною, я знатиму, що це було недарма”.

Сергій
Підпис до фото,Сергій приєднався до руху опору на півдні після різанини у Бучі

Партизани борються за те, щоби контроль росіян над Херсоном не став постійним. Вони прагнуть не допустити референдуму, який Москва, схоже, планує провести. Росія вже запровадила у регіоні рубль і власні мережі мобільного зв’язку та активно накачує окуповані території пропагандою з державних телеканалів. Місцеві журналісти або втекли, або залягли на дно.

Заступник голови Херсонської обласної адміністрації Дмитро Бутрій, який наразі працює з Миколаєва з невеликого офісу, обкладеного мішками з піском, каже, що голосування щодо приєднання до Росії було б фальсифікацією, “повним фейком”, який не визнає жодна “цивілізована” влада.

Москву сьогодні це не надто турбує.

Для Росії Херсонська область є стратегічним регіоном: це джерело води для Криму, який вона незаконно анексувала у 2014 році, й важлива частина “сухопутного мосту” до півострова.

Заступник голови Херсонської ОДА Дмитро Бутрій
Підпис до фото,Заступник голови Херсонської ОДА Дмитро Бутрій каже, що референдум – це фейк

Дехто з місцевих жителів перейшли на бік росіян. Команда Саші створює базу даних “колаборантів”, використовуючи інсайдерську інформацію. “Це для того, щоб потім ніхто не міг стверджувати, що вони були в опорі”, – пояснює він.

Але також і для залякування. Поруч із будинками колабораціоністів партизани розклеюють плакати з погрозами. На них зображений портрет людини та труна або напис “Розшукується” із пропозицією великої винагороди за смерть. Активісти фотографують результати своєї роботи та відправляють їх Саші.

“Дуже багато написів на стінах. Люди пишуть “вдавіться своїм референдумом”, а також розклеюють листівки”, – Саша розповідає про свої останні репортажі з Херсона.

“Це показує, як багато людей не бояться: у місті, де скрізь військові патрулі, вони встигають надрукувати листівки, а потім ходять з ними та клеєм, коли їх можуть у будь-яку мить зупинити і все скінчиться дуже погано”.

Була серія замахів на тих, хто перейшов на бік росіян. Одного блогера застрелили, загинув чиновник створеної Росією адміністрації, інші були поранені внаслідок вибухів автомобілів. Чиновники-колаборанти, які обіймають високі посади, тепер ходять у бронежилетах. Чоловіки, з якими я спілкувалась, кажуть, що вони не причетні до цих нападів, але співчуття до постраждалих у них також немає.

“Крім слова зрадник і покидьок, я не маю для них інших назв, – знизує плечима Саша. – Вони наші вороги”.

Володимир Путін досі стверджує, що його вторгнення в Україну є “визвольною” операцією, але в Херсоні його війська керують силою та страхом.

Відколи російські війська окупували регіон у березні, сотні людей були затримані, багатьох піддавали катуванням. Про декого тижнями не було звістки. Інших знайшли мертвими або повернули родичам з російського ув’язнення у мішках для трупів.

Джерела в місті розповідають, що солдати, які патрулюють вулиці, зупиняють автобуси та перевірять усіх пасажирів. Найменший натяк на підтримку української влади, навіть повідомлення чи фотографія на телефоні, можуть призвести до арешту.

Щоразу, коли Олег посміхається своєму відображенню у дзеркалі, щілини на місці його зубів нагадують про побої російських слідчих. Чоловік розповідає, що йому заламали сім ребер – три досі не зрослися. Його справжнє ім’я інше, але він просить не розкривати його особи.

Олег також був учасником спротиву й свідком тортур іншого в’язня, Дениса Миронова, який пізніше помер у полоні.

Денис Миронов
Підпис до фото,Денис Миронов

Олег у моторошних подробицях розповідає про те, що сталося після 27 березня, коли його з Денисом схопили на вулиці. Він описує безперервні побиття у перші години, його також били шокером, душили та погрожували вбити. Він впевнений, що його допитували співробітники ФСБ.

У якийсь момент він був таким зламаним, що думав вчинити самогубство або напасти на охоронця, щоби його застрелили.

“Вони шукали нацистів, тому вони били мене, бо я був лисим. Вони вважали, що спіймали клятого нациста”, – відповідає він, коли я запитую, яку інформацію його кати хотіли отримати від нього.

“Коли мене роздягли, вони побачили, що в мене труси із Сімпсонами, і вони сказали, що я американський агент, і покарали мене за це”.

За місяць до повномасштабного вторгнення Олег і Денис приєдналися до територіальної оборони. Але значна частина військових зникли під час перших вибухів, і сили Херсона швидко розбили. Чоловіки почали партизанити, чинячи спротив росіянам зсередини.

“Ми отримували інформацію про те, де базуються їхні війська, коли вони пересуваються, й передавали це військовим”, – пояснює Олег, додаючи, що він робив набагато більше, але розповісти про це не може.

Інший партизан, з яким я зустрілася, розповів, як допомагав українським військовим утекти на човнах через Дніпро, коли вони потрапили в оточення, і викрав зброю в росіян. “Решту я розповім, коли ми переможемо”, – сміється він, коли я розпитую про деталі.

43-річний Денис, який має дружину й сина, до війни мав невеликий овочевий бізнес. Коли росіяни захопили Херсон, він почав розвозити їжу в хлібному фургоні, а разом із цим збирати інформацію. Вони з Олегом збирали зброю, готуючись вступити у бій за звільнення Херсона, щойно Україна розпочне очікуваний усіма контрнаступ.

Натомість двох чоловіків затримали та катували.

Я зробила запит до ФСБ Росії з проханням пояснити, що сталося з цими та іншими людьми, але відповіді не отримала.

Олег знову побачив Дениса у першу ніч після арешту, той вже ледве ходив і важко дихав. Попри це охоронці продовжували його бити. “Вдарили у пах, потім по обличчю, потім двоє чоловіків з кийками зняли з нього штани і почали бити по нирках”, – розповідає Олег. Він каже, що мішок на його голові розв’язався і він міг бачити, що відбувається.

“Було зрозуміло, що в нього пробиті легені й він отримав дуже серйозні травми, – каже Олег. – Але якби йому вчасно надали допомогу, його смерті можна було б уникнути. Це жахливо”.

18 квітня чоловіків перевезли до закладу в Криму, а наступного дня Дениса нарешті доставили у військовий шпиталь, Олег сподівався, що він одужає.

Родина Дениса Миронова дізналася про його смерть лише через місяць, коли його повернули в Україну в рамках обміну тілами.

Багато людей виїхали з Херсона, рятуючи своє життя після того, як росіяни захопили місто. Українська влада також закликає людей евакуюватися, попереджаючи, що військова операція з повернення регіону неминуча.

Але виїхати з міста непросто.

Окупаційна влада обмежує кількість транспортних засобів, які можуть перетнути лінію фронту, і дозволяє лише один маршрут виїзду на підконтрольну Україні територію – дорогу, яка веде на північ до Запоріжжя. Українським чоловікам призовного віку складно проїхати крізь численні військові блокпости. Але й жінки з дітьми тижнями чекають місця у безкоштовних евакуаційних автобусах або змушені платити непомірну ціну за місце у приватному авто.

Втім, сотні людей щодня наважуються на важку подорож. Втомлені й змучені задушливою подорожжю, вони у сутінках виходять на автостоянку супермаркету, яка стала місцем прийому біженців з окупованих територій – біженців у своїй власній країні.

Дорослі – виснажені, діти боязко посміхаються, наче вони не впевнені, чи вже у безпеці. З-під капота синьої “Лади” виривається пара, наче ось-ось щось у ній вибухне. Після перевірки документів волонтери пропонують їжу та одяг, дехто зі сльозами зустрічає родичів, які їх тут чекали.

До Запоріжжя приїжджають люди, які тікають з окупованої Росією території
Підпис до фото,До Запоріжжя приїжджають люди, які тікають з окупованої Росією території

Ми не можемо поїхати до Херсона, адже місто окуповане, але настрій у цьому натовпі оповідає багато про життя там. Навіть на підконтрольній Україні території люди насторожено ставляться до того, що вони говорять. “Росіяни це побачать?” – питає дехто з новоприбулих, перш ніж я зніму або запишу їхню розповідь. Інші хитають головами, коли я підходжу, і відвертаються від мікрофона.

“Там важко, скрізь росіяни”, – каже мені Олександра, заколисуючи маленьку Настю на коліні на задньому сидінні авто. У наметі волонтерів стоїть літня жінка з двома сумками біля ніг, виглядаючи розгубленою та самотньою. Ледь стримуючи сльози, Світлана розповідає мені, що втекла з Херсона, бо в неї нерви на межі, а чоловік відмовився їхати з нею. “Він сказав, що чекатиме, поки прийде українська армія та звільнить нас”, – каже жінка.

З настанням ночі та під’їздом нових машин чоловік визнає, що його сім’я тікає не тільки від ракет. “Ми знаємо, що люди зникають, це правда, – каже він мені, не називаючи свого імені. – У Херсоні ввечері на вулицю не вийдеш”.

Плакат зі слоганом спротиву у Запоріжжі
Підпис до фото,Плакат зі слоганом спротиву у Запоріжжі

Останніми днями з обох боків південної лінії фронту посилилися обстріли.

У Миколаєві щодня о четвертій ранку чутно вибухи. Пускові майданчики російських ракет на півдні розташовані близько, і сирена повітряної тривоги зазвичай вмикається вже після перших прильотів. Одного ранку, ховаючись у підвалі нашого готелю, я нарахувала щонайменше 20 вибухів у місті, деякі з них були так близько, що будівля здригалась. Коли комендантська година завершилася, ми побачили сусідню школу в руїнах, гойдалки на майданчику вкриті густим сірим пилом зруйнованого спортивного залу.

Руїни будівлі обласної адміністрації в Миколаєві
Підпис до фото,Руїни будівлі обласної адміністрації в Миколаєві

Але українські атаки також зросли, як за кількістю, так і за наслідками, адже новітня потужна зброя, яку постачає Захід, потрапила в регіон і приносить зміни. У Херсоні зафіксовано численні удари по російських складах боєприпасів. Численні обстріли мостів через Дніпро, зокрема Антонівського, порушили російські лінії постачання.

Початок контрнаступу на Херсон здається близьким.

Саша вважає, що багато хто з тих, хто залишився у місті, готові воювати. Ті, з ким я спілкувалась, кажуть, що підтримка окупаційної влади мінімальна, а кількість обшуків, затримань і побиттів в останні місяці скоротилася.

“Коли армія почне наступати, люди будуть у курсі, будуть готові допомагати”, – каже Саша.

Після жорстокого досвіду російського ув’язнення Олег уже повернувся на південний фронт, він воює за своє рідне місто поруч з українськими партизанами.

“Можуть захопити землю, але не можуть захопити людей, – каже він. – Росіяни ніколи не будуть у безпеці в Херсоні, тому що люди їх там не чекали. Вони їх не люблять. Вони їх не приймуть”.

Фотографії Сари Рейнсфорд.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Миколаїв став штабом партизанів південного фронту, – ВВС (ФОТО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube