Миколаївська лікарня швидкої допомоги прийняла удар війни в перші години россійської навали. Хвиля поранених була така, що персонал фізично не справлявся, проте вистояв і, як сказав в інтерв’ю Олександр Євгенович, він зі своїм персоналом готовий піти у будь-яку розвідку. Сьогодні лікарня адаптувалася до військових умов та працює в режимі військового шпиталю. Про це журналісти УкрПрес Інфо поговорили з головним лікарем.
Олександре, розкажіть, будь ласка, як з початку військових дій змінилася робота ургентних служб міста, зокрема вашої лікарні?
– Наша лікарня завжди була мирним закладом, де надавалася хірургічна допомога населенню, до цього ми не претендували на те, щоби стати військовим госпіталем. Але у нас так вийшло, що він перетворився на справжній військовий шпиталь. Перші дні кінця лютого, коли почалася війна, з 26 до 28 числа це були справді гарячі дні, які випробували на міцність нашу лікарню та її матеріально-технічну базу. Я далекий від думки, що тоді вона була достатньою, але, що стосується кадрового потенціалу, то скажу коротко: я зі своїм медперсоналом пішов би в будь-яку розвідку.
Почнемо з того, що ніхто не виїхав з Миколаєва. Уже в перші дні почалось масове надходження поранених. Із 74 поранених першого дня 70 людей нам надійшли протягом 3-х годин – це дуже короткий проміжок, і було неймовірно важко, але ми впоралися. Мимоволі чомусь подумав про ситуацію, за якої японські імперські війська зненацька напали на базу США Перл-Харбор. Так само підступно вчинили й рашиси. То був нічний жах. Ми отримували наших поранених бійців з ходу, з машин, з КРАЗів, з Хамерів, з усього, що рухалося. Це було тяжке випробування для сестер, санітарок, у яких чоловіки теж були на фронті. Вони надавали максимальну допомогу невідомим чоловікам в українській військовій формі з такою турботою, наче допомагали своїм найріднішим людям. Санітарки не відпускали транспорт з тілами наших хлопців, які загинули ще на полі бою і були привезені до лікарні побратимами. Не відпускали, бо не вірили, що такі гарні молоді хлопці можуть бути мертві. Тому змушували лікарів лізти на борт КРАЗів та фіксувати біологічну смерть. Потім настав період усвідомлення того, що ми можемо, ми стали впевненішими.
Допомога, яка йде сьогодні нам з Європи, зі США, з Австралії – з усього світу зміцнила нашу матеріально-технічну базу. Ми відчули, що ми не самотні, що маємо підтримку, що можемо боротися на своєму фронті і можемо бути корисні народу України. Тому наступні масовані атаки на нас уже не мали такого значення та шокового впливу, як у перші дні війни. І надалі ми виконували свою роботу врівноважено і ретельно.
Потім почалась руйнація обласної адміністрації, до нас надійшло близько сорока пацієнтів. Також були руйнування казарм однієї з бригад – тоді ми мали 54 пацієнти за короткий проміжок часу. Згодом були щоденні надходження постраждалих цивільних осіб внаслідок ракетних, касетних бомбардувань. І ми якось непомітно для себе втягнулися у функцію військового шпиталю, ми організували відповідним чином роботу і приєдналися до ініціативи міста здійснювати ешелоновану евакуацію.
Ми знаходимось у постійній готовності очікування надходження нових пацієнтів. У нас сформувалося практика етапування та лікування пацієнта. Виглядає це так: ми отримуємо пацієнта, надаємо реанімаційні заходи, стабілізуємо стан, оперуємо, надаємо хірургічну допомогу. Далі ми здійснюємо так званий «damage control» — контроль пошкоджень та стабілізацію хворого до можливості транспортуватися в безпечніше місце. І на третій, четвертий день ми етапуємо людей у шпиталі, які перебувають не під ударом, поза обстрілами. Для того, щоб могли закінчити лікування та розпочати реабілітацію. Я думаю, що зі своїм завданням ми впоралися й понад 700 пацієнтам, які постраждали, надано відповідну допомогу. Слід зазначити, що змінилася і наша думка щодо лікування бойової травми. Ми навчалися у наших колег з-за кордону і з України, де вони зіткнулися безпосередньо з проблемою надання допомоги під час масових випадків. Перейняли їхній досвід, взяли собі найкраще, прибрали те, що нам заважало в роботі і на сьогоднішній день ми є такі, як є. Ми готові до роботи, боротьби за життя наших воїнів і цивільних людей.
– А як змінилася динаміка та структура хвороб, кількість звернень. Наприклад, інфекційні захворювання, хвороби після стресу?
– Справа в тому, що наш шпиталь не є суто терапевтичним, що стосується неврологічних, психіатричних розладів – цим займаються інші клініки. Ми маємо чітке завдання надання допомоги хірургічному контингенту. Але пацієнти, особливо цивільні особи, які надходять до нас після бомбардувань і обстрілів звичайно потребують допомоги психолога, він закріплений за лікарнею і проводить бесіди, що допомагають їм справитись з нервовими розладами. Що стосується динаміки захворювань, то звичайні захворювання теж нікуди не поділися.
Якщо б ми займалися лише постійною евакуацією бійців, то на сьогоднішній день у нас у лікарні було б людей 10-15 не більше. Але на сьогодні у лікарні перебуває понад 140 осіб, бо хірургічні захворювання нікуди не поділися і ми змушені надавати ту допомогу, на яку були заточені, хірургічну допомогу при хворобі шлунка, виразки 12-палої кишки, всілякі побутові травми. Тобто, чим ми займалися у мирний час, тим і нині займаємося. Єдине, що ми тимчасово відмовилися від планової роботи, коли це можна відкласти на безпечний період. Цей підхід заснований на досвіді інших клінік, які обслуговували громадян, котрі масово постраждали від ракетних обстрілів і бомбардувань. Ми дійшли розуміння таких обставин, коли стали підготовленими до несподіванок та різної складності форс-мажорних ситуацій. Я думаю, що кожна лікарня може сказати для національної служби здоров’я, коли був один пакет готовності для надзвичайних ситуацій і він мав на увазі тільки Ковід, то зараз це виглядає смішно. Адже останні 8 років ми знали, що така ситуація може виникнути.
– А як зараз справи з ковідом?
– Наша лікарня вкрай обережно ставиться до поширення коронавірусної інфекції в хірургічному корпусі, оскільки це захворювання стає головною мішенню для ослаблених після операції хірургічних хворих. Тому тих пацієнтів, у яких ми діагностуємо ковід, відправляємо до спеціалізованої лікарні.
– А в чому сьогодні є гостра потреба у медикаментах, устаткуванні, матеріалах, продуктах?
– Ви знаєте, ми зараз зіткнулися з такою ситуацією, коли у нас запитують, що вам треба, ми починаємо замислюватись, робимо паузу. Якщо раніше лився потік запитів про надання допомоги, то зараз ми маємо можливість вибирати з того, що є справді те, що нам гостро потрібне – я радий цьому. Хочу сказати, що стосується забезпечення медикаментів не лише нашої лікарні, а й інших у місті та області, то з цим усе гаразд. Майже все, що треба для ургентної служби у нас є. А щодо обладнання, я молюся, щоб воно залишилося у нас для мирного часу, тому що коштує воно колосальних грошей, витрачені величезні людські ресурси на його доставку. Велика подяка працівникам засобів масової інформації за ту роботу, яку вони роблять, щоб донести до наших західних партнерів про необхідність цього обладнання. Нам надходить і шовний матеріал та пігулки, одяг як для медиків, так і пацієнтів. Це стосується не лише нашої клініки, а й усіх лікарень міста та області. Крім того, спеціалізовані клініки розкидані по місту, це судинна хірургія в 3-й лікарні, мікрохірургія в 4-й лікарні, ЛОР-відділення в обласній лікарні разом з щелепно-лицьовою хірургією. У нас, наприклад, функціонує спеціалізована нейрохірургія. На жаль, міські клініки не можна локалізувати в одному місці, але вони всі працюють. І я хочу сказати, що всі наші лікарні ми намагаємось забезпечити всім необхідним рівноцінно, і ми особисто не тягнемо на себе ковдру, а допомагаємо колегам на європейському рівні.
– Як ви пережили проблему із водопостачанням, коли у місті фактично місяць не було води?
– Справа в тому, що з ініціативи мера у нас у місті, передбачаючи проблеми з водою та дії ворога, ми були першою лікарнею, де пробурили свердловину. Ми не мали жодного дня без води. Так, правда були певні проблеми з подачею на потрібну висоту для відділень, але вода у нас була завжди, весь час у достатній кількості. З огляду на те, що ми роздавали її громадянам, які живуть у нашому районі. Тому в цьому плані завдяки своєчасності позицій міської влади ми опинилися у передовиках.
– На скільки зменшилася чи збільшилася кількість пацієнтів із початку війни з урахуванням масової евакуації?
– Варто зазначити, що зменшилася в рази кількість марних викликів, якщо раніше люди, особливо похилого віку часто викликали швидку, щоб поговорити, то на сьогоднішній день таких викликів практично немає, всі розуміють складність ситуації і бережуть час медиків і життя інших пацієнтів, які можуть бути в найважчої ситуації. Звичайно, це позначилося на кількість викликів. Що у місті залишилося до 30 відсотків населення, це пояснює чомусь на 340 ліжок 130 осіб. Але як організатора охорони здоров’я мене це тішить тому, що люди перебувають у безпеці, а по-друге, навантаження на лікарню та витрати ресурсів у рази менші і вони економляться для надання допомоги особам, які постраждали в ході бойових дій внаслідок війни росії проти України.
– Ваші побажання як медика, як людині всім нашим читачам та глядачам у зв’язку з воєнною обстановкою у нашому регіоні.
– Я думаю те, що цю орду було зупинено на підступах до нашого Миколаєва, місто стало своєрідною фортецею, яка тримає південь України і ось ця ситуація дещо розслабила наших людей. Я хочу нагадати, що війна триває і щодня гинуть мирні люди, наші захисники, тому ми повинні зробити все, що від нас залежить, аби цих жертв було якнайменше. У зв’язку з цим я категорично за продовження військового стану та комендантської години, тому що всі поранені пацієнти практично здебільшого, особливо останнім часом, надходили саме в комендантську годину і тому, що були не по домівках, а на вулиці.
Прогулянки на вулиці у вечірній час це для мирного часу, зараз, коли йде війна, давайте берегти резерви лікарні дійсно для тих випадків, коли це необхідно, коли наші захисники не можуть дозволити піти додому на ніч, а залишаються в окопах, отримуючи різноманітні травми. Їх привозять сюди і щоб зберегти резерви нашої клініки треба берегти себе теж – це внесок у нашу спільну перемогу. Ну і само собою хочу побажати впевненість настільки, наскільки успіх мають наші військові, настільки мають наші медики. Я хочу, щоб люди були впевнені, що потрапивши до нашої лікарні, вони зможуть отримати кваліфіковану допомогу, оскільки на сьогоднішній день лікарня екіпірована за останнім словом Європейських стандартів. Тому будьте впевнені в тому, що ми продовжуємо працювати у тому складі, в якому ми надавали допомогу у найважчі дні. Ми готові до наступних важких днів і морально та емоційно, зберігаючи при цьому матеріально-технічний та кадровий потенціал. Кожен сьогодні, встаючи вранці, замислюється, чим він може бути корисним для нашої спільної перемоги і, лягаючи з вечора, поставити собі мітку, що зроблено, тоді ми можемо говорити про перемогу над нашим ворогом. Якщо ми будемо диванними спостерігачами, нічого хорошого не буде. Щодня кожен з нас має наближати перемогу настільки, наскільки може.
