Понад 100 західних посадовців, колишніх військових, представників науки та ін. написали відкритий лист, у якому закликали країни Європи підготуватися до будь-яких результатів виборів президента США і не допустити угоди з РФ про поділ України.
Зважаючи на важливість теми, ІншеТВ переклало цей лист повністю і навіть імена всіх підписантів, бо це також важливо для розуміння значення цього документу.
Щоб уникнути нового Мюнхена, Європа повинна діяти, щоб захистити Україну
Майже тисячу днів Україна протистоїть повномасштабній російській агресії: героїзм її збройних сил та народу є прикладом для всіх вільних народів. Але з наближенням виборів у США Україна та її союзники стикаються з подвійною стратегічною небезпекою.
Перша полягає в тому, що нова адміністрація Трампа спробує нав’язати угоду з Росією, яка зашкодить інтересам України та європейській безпеці. Це призведе до того, що Україна опиниться поза НАТО і ЄС, у стані фальшивого нейтралітету, а Європа – у дестабілізуючій геополітичній сірій зоні в самому серці континенту.
Другий сценарій полягає в тому, що нова адміністрація Гарріс продовжить політику стагнації та червоних ліній, яка до цього часу стримувала можливості, за допомогою яких Україна могла б виграти війну. За такого сценарію фаталізм ключових європейських урядів, які відмовляються вірити, що Україна може перемогти, і спокушаються – в кращому випадку – лише на посилення оборони НАТО у відповідь на поразку України, може стати вирішальним всередині Альянсу, завдаючи шкоди його авторитету.
В обох випадках паралелі з Мюнхенською угодою 1938 року очевидні: це був би фальшивий «мир», досягнутий через європейську мовчазну згоду на розчленування суверенної держави, і залишив би цю державу нездатною захистити себе від майбутньої агресії, вигравши при цьому неприйнятно малу кількість часу для нашого власного переозброєння. Це, швидше за все, призведе до ширшої і ще більш руйнівної війни.
За першим сценарієм, така угода була б Мюнхеном Трампа. У другому – колективно, як європейці, це був би наш Мюнхен.
Підписанти цього звернення, яке в закритому режимі поширюється серед політиків альянсу НАТО, переконані, що можливий третій шлях, який може призвести до виживання України як суверенної держави і поразки Росії.
Це не лише правильний шлях, але й найкращий спосіб убезпечити Європу в короткостроковій перспективі і виграти час для розбудови спроможностей, необхідних для захисту в майбутньому. Наше переконання ґрунтується на п’яти причинах.
1. Неминучість перемоги Росії – це міф. Росія не зможе підтримувати свої військові зусилля на нинішньому рівні після 2025 року. Наприклад, Росія втрачає 260 стволів гармат великого калібру (артилерійських і танкових) щомісяця і може виробляти лише 20. Аналогічно, Росія втрачає в середньому 144 бойові машини піхоти на місяць, але може виробляти лише 17. Для цих одиниць техніки, як і для багатьох інших, Росія планує вичерпати свої запаси в другій половині 2025 року.
2.Не існує надійного плану забезпечення безпеки України (або Європи) після будь-якого «припинення вогню». Режим Путіна знову і знову демонструє, що він не є надійним партнером на переговорах і що йому не можна довіряти в дотриманні будь-яких «угод», які він підписує. Проте шлях України до НАТО – єдиної дійсно надійної гарантії безпеки в середньостроковій перспективі – заблокований, а переконливих альтернативних пропозицій поки що немає. Якщо так триватиме і надалі, припинення вогню лише виграє Росії час для відновлення своїх сил, в той час як європейські союзники ще не запустили власне виробництво, що ставить нас у вкрай невигідне становище.
3. Неможливість перемогти ставить під загрозу всіх європейських союзників. Угода «Мінськ ІІІ» (або «Мюнхен ІІ»), досягнута за повного усвідомлення того, що до неї зобов’язує неспроможність західних держав, не гарантуватиме ані стабільності України, ані посилення безпеки її європейських сусідів. Навпаки, демографічні моделі показують, що це створить нову кризу біженців в Європі і вимагатиме збільшення європейських оборонних витрат набагато вище, ніж це передбачено зараз. Це також сигналізуватиме про слабкість і брак рішучості, що лише підштовхне нас до примусу.
4.Шлях до української перемоги все ще існує. Це добре розуміють у міністерствах оборони європейських країн НАТО. Використовуючи нові військові технології, ми можемо швидко задіяти промисловий потенціал Європи для розбудови спроможностей, необхідних Україні, щоб вивести з ладу російську військову машину. Наприклад, створення масованих високоточних ударних сил для України, без зовнішніх обмежень на їхнє націлювання, знаходиться в межах нашої досяжності. Однак для реалізації цієї мети ми повинні стратегічно зосередити нашу підтримку на чіткій теорії перемоги.
5. Той, хто хоче діяти, може діяти. Засоби для перемоги не потребують підписання на рівні 32 країн-членів НАТО, а можуть бути забезпечені коаліцією держав, які бажають діяти, включаючи всіх тих, хто відданий поверненню Україні її нині окупованої території, а потім наданню Києву реальних гарантій безпеки. Це країни, які розуміють, що наша власна безпека залежить від перемоги над Росією в Україні і, таким чином, від того, чи виграємо ми час для посилення нашого стримування. Вони розуміють, що ми все ще можемо і повинні діяти в ім’я нашої безпеки і свободи – і що якщо ми зробимо це таким чином, щоб змінити факти і політику на місцях, інші підуть за нами. З наближенням виборів у США час має вирішальне значення.
Ми оприлюднюємо це звернення сьогодні, оскільки важливо, щоб європейські столиці озброїлися реальним планом дій на випадок непередбачуваних обставин – як у випадку перемоги Трампа, припинення підтримки і тиску на Україну з метою змусити її погодитися на постійний нейтралітет і територіальні поступки, так і в разі перемоги Гарріс і продовження політики, яка не зможе убезпечити Україну і, таким чином, поставить під загрозу Європу.
Ми пропонуємо, щоб коаліція охочих країн-членів НАТО взяла на себе зобов’язання посилити військову і фінансову підтримку Києва і підтвердила свою прихильність меті створення суверенної України в межах кордонів, визнаних міжнародним правом, зосередившись на чіткій стратегії і теорії перемоги. Це необхідно для того, щоб уникнути будь-яких негайних негативних наслідків в Україні після виборів, які допомогли б Росії, виконати наші союзницькі зобов’язання і взяти на себе відповідальність за власну безпеку.
Підписанти
1. Професор сер Г’ю Страхан, Університет Сент-Ендрюс, спеціальний радник Об’єднаного парламентського комітету з питань стратегії національної безпеки
2. Генерал-лейтенант (у відставці) Девід А. Дептула, ВПС США, декан Інституту аерокосмічних досліджень Мітчелла
3. Генерал (у відставці) Майкл В. Хайден, колишній директор ЦРУ і АНБ
4. Генерал-майор (у відставці) Мік Райан (Mick Ryan AM), генерал-майор, комендант Австралійського оборонного коледжу
5. Маршал авіації (у відставці) Едвард Стрінгер, Королівські військово-повітряні сили
6. Маршал авіації (у відставці) Грег Бегвелл, Королівські військово-повітряні сили
7. Віце-адмірал (у відставці) Дідьє Піатон, Військово-морські сили Франції, колишній заступник командувача Військово-морського командування НАТО, нині доцент
8. Тоомас Хендрік Ільвес, Президент Естонії (2006-2016); професор Тартуського університету
9. Високоповажний сер Девід Лідінгтон, колишній Державний міністр Великобританії у справах Європи та заступник Прем’єр-міністра. Голова Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI)
10. Кріс Александер ПК, колишній міністр у справах громадянства та імміграції, парламентський секретар з питань національної оборони і посол Канади в Афганістані
11. Професор Еліот Коен, колишній радник Державного департаменту США
12. Професор Філліпс О’Брайен, Університет Сент-Ендрюса
13. Д-р Артіс Пабрікс, колишній міністр закордонних справ і оборони Латвії
14. Міхаель Рот, член парламенту, голова комітету у закордонних справах німецького Бундестагу та колишній державний секретар Німеччини з європейських справ
15. Д-р Константін фон Ноц, депутат Бундестагу, голова Комітету з нагляду за розвідкою та заступник голови парламентської групи Партії зелених у Бундестазі
16. Д-р Антон Хофрайтер, депутат Бундестагу, голова Комітету з європейських справ
17. Томас Ерндль, депутат Бундестагу, заступник голови Комітету у закордонних справах
18. Сара Нанні, депутат Бундестагу, речник з питань оборони Партії зелених
19. Д-р Себастьян Шефер, депутат, Комітет з питань бюджету та спеціального фонду оборони Бундестагу Німеччини
20. Едвард Лукас, старший науковий співробітник CEPA та колумніст, The Times
21.Д-р Анна Вісландер, директор з питань Північної Європи, Атлантична рада та голова правління МДП.
22. Ніколя Тензер, запрошений професор Sciences Po Paris, автор книги «Наша війна: злочин і забуття».
23. Професор Карло Масала, Університет Бундесверу, Мюнхен.
24. Жигімантас Павіліоніс, депутат, віце-спікер литовського парламенту.
25. Марко Міхкельсон, член парламенту, голова комітету у закордонних справах парламенту Естонії.
26. Д-р Бенджамін Талліс, директор, Ініціатива демократичної стратегії, Берлін
27. Джеймс Роджерс, співзасновник, Рада з питань геостратегії
28. Пол Мейсон, журналіст і письменник
29. Ларрі Пфайффер, заступник начальника штабу ЦРУ
30. Д-р Роб Джонсон, заступник директора Офісу з питань оцінки та викликів при Державному секретаріаті Великої Британії (SONAC), науковий співробітник Пембрідж-коледжу в Оксфорді
31. Д-р Майк Мартін, член парламенту, член Комітету з питань оборони, старший науковий співробітник з питань військових досліджень, KCL
32. Професор Стівен Гетінс, член парламенту, Університет Сент-Ендрюса і Палата громад Великої Британії
33. Дерк Босвейк, член парламенту, Комітет у закордонних справах Парламенту Королівства Нідерландів
34. Шанталь Копф, депутат, Комітет у європейських справах Бундестагу Німеччини
35. Робін Вагенер, депутат Бундестагу, голова німецько-української парламентської групи дружби
36. Почесний сенатор Ратна Омідвар, сенатор від провінції Онтаріо, Сенат Канади
37. Почесний сенатор д-р Стенлі Катчер, незалежний сенатор від провінції Нова Шотландія, Сенат Канади
38. Почесний сенатор Донна Дасько, сенатор від провінції Онтаріо, Сенат Канади
39.Павел Фішер, сенатор від Праги та колишній посол Чехії у Франції
40. Гасті Граас, депутат Палати депутатів Люксембургу
41. Адам Кінзінгер, колишній член Палати представників США
42. Д-р Славомір Дебскі, колишній директор Польського інституту міжнародних відносин (PISM) та запрошений професор, Коледж Європи, Натолін
43. Брітта Якоб, старший науковий співробітник, Ініціатива демократичної стратегії, Берлін
44. Джон Сіфер, колишній секретний співробітник ЦРУ та старший науковий співробітник-нерезидент Атлантичної ради
45. Ієн Мартін, директор Лондонської оборонної конференції
46. Стюарт Макдональд, колишній член парламенту від Південного Глазго, колишній речник ШНП з питань оборони
47. Нона Міхелідзе, старший науковий співробітник, ЄС, політика та інституції (ЄС і Східне сусідство), Глобальні актори (Росія), Інститут міжнародних відносин (IAI)
48. Джеймс Шерр, OBE, Міжнародний центр оборонних досліджень, Таллінн
49. Ян Бонд, заступник директора, Центр європейських реформ
50. Професор Крістен Харкнесс, директор Інституту вивчення війни і стратегії, Університет Сент-Ендрюса
51. Д-р Емма Солсбері, старший науковий співробітник, Рада з питань геостратегії
52. Мінна Аландер, науковий співробітник, Фінський інститут міжнародних відносин (FIIA)
53. Д-р Густав Грессель, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, Берлін
54. Аарон Гаш Бернетт, науковий співробітник і керівник проектів, Ініціатива демократичної стратегії, Берлін
55.Д-р Ян-Віллем Руперт, підполковник (у відставці) Бундесверу та старший науковий співробітник-нерезидент, Ініціатива демократичної стратегії, Берлін
56. Д-р Ріккардо Алькаро, керівник програми «Глобальні актори», Інститут міжнародних відносин (IAI)
57. Балкан Девлен, директор трансатлантичної програми та старший науковий співробітник, Інститут Макдональда-Лор’є
58. Роман Ващук, Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Сербії та Україні
59. Ральф Гофф, начальник відділу ЦРУ
60. Пол Колбе, керівник станції ЦРУ та старший науковий співробітник Центру Белфера Гарвардського університету
61. Доктор Девід Прісс, офіцер ЦРУ
62. Марк Полімеропулос, ЦРУ (у відставці)
63. Алекс Фінлі (псевдонім), автор, ЦРУ (у відставці)
64. Ед Боган, ЦРУ (у відставці)
65. Якоб Каарсбо, незалежний радник з питань політики безпеки і колишній офіцер данської розвідки.
66. Денвер Рігельман, член Палати представників Конгресу США та колишній офіцер розвідки ВПС США
67. Террі Віртс, полковник ВПС США у відставці, колишній астронавт і командир МКС
68. Романа Влахутін, заслужений науковий співробітник з геостратегії, GMFUS
69. Розмарі Томас, Надзвичайний і Повноважний Посол Великої Британії в Білорусі
70. Високоповажний сер Родерік Лайн, Посол Великої Британії в Росії
71. Брайан Картледж KCMG, колишній посол Великої Британії в Радянському Союзі, 1985-1988 рр.
72. Ремус Чернеа, військовий кореспондент в Україні
73. Професор Максиміліан Терхалле, запрошений науковий співробітник, Інститут Гувера, Стенфордський університет
74. Професор Ендрю Орр, військова історія, Канзаський державний університет
75.Д-р Себастьян Брунс, старший науковий співробітник, Інститут політики безпеки, Кільський університет
76. Д-р Брендан Флінн, міжнародні відносини, Університет Голуея
77. Професор Омар Оскар Ашур, Дохійський інститут післядипломної освіти та Ексетерський університет
78. Майкл Вайс, редактор, The Insider
79. Доктор Рут Дейермонд, Королівський коледж Лондона
80. Професор П’єр Харош, Католицький університет Лілля
81. Професор Томас Єгер, Кельнський університет
82. Д-р Матильда фон Бюлов, Школа міжнародних відносин, Університет Сент-Ендрюс
83. Професор Дженні Рафлік-Гренуйо, Нантський університет
84. Марта Прохвіч, заступник керівника офісу та науковий співробітник з питань політики, Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR)
85. Вікторія Старич-Самуолієне, співзасновник, Рада з питань геостратегії
86. Д-р Йохен Кляйншмідт, завідувач кафедри міжнародної політики, Дреденський технічний університет
87. Д-р Александр Ланошка, доцент, Уніве
рситет Ватерлоо
88. Д-р Ян Гарнер, доцент, Інститут Пілецького, Варшава
89. Професор Річард Вітман, професор Кентського університету, Кентербері
90. Професор Брендан Сіммс, директор Центру геополітики, Кембриджський університет
91. Г.І. Саттон, письменник і журналіст
92. Д-р Джейд МакГлінн, старший науковий співробітник, Королівський коледж Лондона
93. Джордже Скутару, генеральний директор Центру нової стратегії та радник президента Румунії з питань національної безпеки
94. Д-р Пітер Дункан, почесний доцент, Школа слов’янських і східноєвропейських досліджень, Університет Лондона.
95. Дан Кашета, член Королівського історичного товариства
96.Професор Штефан Колев, Форум економіки та суспільства ім. Людвіга Ерхарда, Берлін
97. Томаш Млинарський, Посол Польщі у відставці
98. Професор Жан-Вінсент Холеандр, Університет Париж II Пантеон Ассас
99. Ромен Ле Кініу, виконавчий директор Euro Créative, аналітичного центру, що спеціалізується на Східній Європі
100. Д-р Кубілай Атік, доцент історичного факультету Університету Невшехір Хачі Бектас Велі
101. Д-р Метью Форд, доцент кафедри військових досліджень, Шведський університет оборони, Стокгольм 102. Роберт Далсьо, старший аналітик з питань оборони, FOI, Стокгольм
103. Роланд Роджерс, дослідник з питань управління океаном та морської автономії
104. Васабджит Банерджі, доктор філософії, доцент кафедри міжнародних відносин, Університет Теннессі, Ноксвілл
105. Професор Анна Мюллер, професор із стипендією імені Франка і Марії Падзеських у галузі польських/польсько-американських/східноєвропейських студій, Канзаський університет
106. Професор Сюзанна Орр, доцент кафедри історії, Канзаський університет
107. Професор Дженні Джонсон, кафедра політології, Університет штату Юта
* У всіх випадках інституційна приналежність кожного підписанта вказана з метою ідентифікації і не означає, що відповідна установа підтримує цей відкритий лист.
