Постраждалих від російської агресії — мільйони. Вбивства, нищення майна, мародерство, вимушена евакуація, сексуальні злочини… Саме останній пункт виокремлюється з-поміж інших, адже постраждалі у правовій категорії «Сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом» не можуть чекати, поки Україна переможе у війні, а рф почне сплачувати відшкодування. Допомога їм потрібна «на вчора».
Україна сьогодні в багатьох сферах переймає західний досвід. Однак у питанні виплат репарацій постраждалим від сексуальних злочинів під час війни нам ні в кого повчитися. У країнах, які мали війни та збройні конфлікти, постраждалі від СНПК добивалися справедливості роками, багато з них до виплат не доживали. Тож нам доведеться йти своїм шляхом, вивчаючи попередні помилки.
Уже цьогоріч в Україні почнуть виплачувати репарації жінкам і чоловікам, які зазнали сексуальних злочинів унаслідок дій окупантів. Хто їм платитиме — Київ чи москва, як перевірятимуть правдивість свідчень і чому, власне, допомога має бути невідкладною — у матеріалі hromadske.
Мовчать, бо звикли
В Україні наразі офіційно зареєстрували 274 кримінальних провадження за фактами сексуального насильства під час війни — це те, що правники називають СНПК. Це число не відбиває повної ситуації, оскільки фіксує лише випадки, про які стало відомо правоохоронцям. Та й свідчити під своїм іменем наважуються не всі постраждалі, до того ж чимало людей не потрапили до статистики, бо розповіли про насилля анонімно.
Найбільше сексуальних злочинів з-поміж відомих наразі росіяни скоїли щодо жінок, майже вдвічі менше — проти чоловіків. Також є дані щонайменше про 13 таких злочинів стосовно дітей. Найбільшу кількість випадків сексуального насильства, за офіційними даними, військові рф скоїли на тимчасово окупованих територіях Херсонщини та Донеччини.
Кількість справ зростає. Нещодавно під час профільної конференції перша леді Олена Зеленська зауважила, що це важливий сигнал, адже вказує, що постраждалі згодом усе частіше наважуються говорити відкрито і свідчити.
Постраждалі від СНПК часто не говорять відкрито через укорінену в нашому суспільстві культуру мовчання, — вважає психологиня Ганна Тартинських. І зауважує, що у воєнний час менше надії на справедливе покарання окупантів, які переважно недоступні українській правоохоронній системі.
Окрема проблема — свідчення постраждалих чоловіків. Попри те, що свідчити про сексуальне насилля їм зазвичай навіть важче, ніж жінкам, під час конфліктів частка злочинів проти них зростає. У мирний час розподіл злочинів сексуального характеру щодо жінок і чоловіків — приблизно 80% і 20% відповідно. Коли ж ідеться про сексуальне насильство під час війни — вже 60% проти 40%. Психологиня звертає увагу, що на постраждалих чоловіків також тиснуть їхні уявлення про самих себе — як мужніх і сильних, а отже тих, хто «не має права постраждати», ще й у контексті сексуального насилля.
Наразі важко оцінити справжній масштаб сексуального насильства росіян, адже війна з рф триває, а частина території України досі під окупацією. Досвід інших країн показує, що постраждалі можуть повідомляти про СНПК і через багато років.
Сексуальне насилля — не лише зґвалтування
В Україні ще немає узгодженого правового визначення поняття «сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом». Тому наразі фахівці використовують ті, що прописані в міжнародних договорах, зокрема у Женевських конвенціях.
Відповідно до міжнародних визначень, до СНПК належать різні форми сексуального насильства, пов’язані з порушенням сексуальної автономії й недоторканності людини. Це, зокрема, зґвалтування і погрози зґвалтуванням, а також примусове оголення, катування сексуалізованого характеру, каліцтво статевих органів тощо.
Організація Global Survivors Fund у 2022 році опублікувала дослідження на ґрунті опитування постраждалих від сексуального насильства під час війни в Україні. У ньому йшлося про злочини, які скоїли ще під час першої фази російсько-української війни — упродовж 2014-2019 років. Дослідники виявили, що найбільш поширеною формою сексуального насильства у той період було примусове оголення.
Водночас примусове оголення — найменш ідентифікована форма сексуального насильства. Люди, які пережили такий досвід, не завжди усвідомлюють, що проти них скоїли саме злочин, а вони є потерпілими, — пояснила hromadske Христина Кіт, голова ГО «Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем”».
Коли людину змушують догола роздягнутися, зняти білизну, а потім ще й присідати чи відтискатися, і в цей час насміхаються над тілом або в інший спосіб вчиняють наругу, потерпілі часто не вважають себе «справжніми постраждалими». А насправді це також злочин — і люди мають право на захист.
Українські прокурори фіксували як СНПК і примус спостерігати за сексуальним насильством над іншою людиною. Окупанти часто змушували людей дивитися, як ґвалтують їхніх рідних. У такому разі вони вчиняли злочин і над тими, хто примусово споглядав насилля.
Постраждалих треба «зібрати назад докупи»
У класичному розумінні репарації — це відшкодування, які виплачує держава-агресор після закінчення війни. Та постраждалі від сексуального насильства не можуть чекати, коли це станеться, адже потребують термінової допомоги.
Зробити це можна через механізм невідкладних проміжних репарацій. Цей вид виплат — тимчасовий. Коли з’явиться загальна система репарацій від росії, невідкладні виплати від України припинять.
Навіщо постраждалим фінансові відшкодування тут і зараз? Передусім ідеться про можливість витратити їх на відновлення після наслідків насилля. Для когось це якісна медична та психологічна допомога; дехто може на отримані гроші отримати професійного адвоката для подальшого доведення справедливості через суди.
Важливо, щоб держава створила умови, за яких постраждалі від СНПК могли б отримати весь пакет необхідних послуг без витрат зі свого боку.
А втім, проміжні репарації для потерпілих — не лише фінансова підтримка. Вони потребують також реабілітації, визнання статусу постраждалих від сексуального насильства під час війни, реституції, так званих гарантій неповторення тощо.
Постраждалих від сексуального насилля потрібно «перезібрати» — відновити їхню віру у власні сили, дати їм можливість продовжувати життя далі, — зазначила під час конференції очільниця Мінсоцполітики Оксана Жолкович. Їм необхідно допомогти позбутися болю чи прийняти те, що сталося, і зробити так, щоб це не заважало подальшому розвитку.
Правозахисниця Христина Кіт наголосила, що держава за нормами міжнародного права має створити законодавчі механізми для репарацій потерпілим унаслідок воєнних злочинів, зокрема від СНПК.
На початку травня 2022 року уряд підписав з ООН рамкову програму про співробітництво у сфері запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах війни. За нею розробили й план упровадження, один із розділів якого присвячений репараціям та компенсаціям.
На думку експертів, цього все ще недостатньо. В Україні досі не ухвалений спеціальний закон щодо статусу постраждалих від СНПК, не запустили й Реєстр постраждалих від збройної агресії росії. До того ж не впроваджені профільні реабілітаційні програми.
Замість розслідування — принцип доброчесності
Оскільки держава ще законодавчо не готова до виплат репарацій постраждалим від сексуального насилля під час війни, пілотний проєкт фінансуватимуть не з держбюджету — поки що кошти надаватиме Global Survivors Fund.
Фонд уже має значний досвід у допомозі постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктами у багатьох країнах. Рахунки фонду наповнюють уряди різних країн — зокрема Франції та Бельгії. Проєкт в Україні готують у співпраці з Кабміном і самими постраждалими.
План дій міжнародного фонду такий: спершу хочуть зібрати дані від потерпілих; потім ідентифікувати, чи правдиві їхні свідчення та чи відповідають ці випадки критеріям СНПК. Якщо так, на постраждалих чекатимуть виплати розміром 3000 євро.
Отримати кошти в межах проєкту зможуть 500 постраждалих. Офіційно озвучених випадків СНПК удвічі менше, але Фонд готовий виплачувати й тим жінкам і чоловікам, які відкрито не свідчили правоохоронцям про вчинені проти них злочини.
Процедуру механізму збору даних та ідентифікації вже розробили, — повідомив hromadske представник фонду Федір Дунебабiн. Інтервʼювати постраждалих від СНПК будуть кейс-менеджери, які пройшли спеціалізовані навчання. Далі досьє заявників вони передаватимуть на верифікацію. Чи відповідають заявники критеріям постраждалих від СНПК, вирішуватиме окремий ідентифікаційний комітет. Представник фонду пояснює, що експерти спиратимуться, зокрема, на вже отриману інформацію про інші злочини росіян у регіоні заявників.
Фонд обіцяє заявникам конфіденційність. Федір Дунебабін запевняє, що всі долучені до інформації про постраждалих підписуватимуть кодекс поведінки, а також угоду про нерозголошення — і будуть відповідальні згідно з законодавством України щодо нерозголошення персональних даних.
А ще фонд подбав про те, аби мінімізувати кількість людей, які знатимуть особисті дані заявників. Наприклад, у досьє для ідентифікаційного комітету просто будуть вказані надані заявам номери, а не ПІБ постраждалих. У повідомленні про зарахування коштів на рахунки людей також не буде уточнень саме про сексуальне насилля, лише «Благодійна цільова допомога постраждалим від військової агресії».
В експерток, які працюють із постраждалими від сексуального насилля з боку окупантів, різняться думки щодо того, чи з запуском проєкту виплат проміжних репарацій побільшає офіційних звернень про такі злочини.
Тетяна Сіренко припускає, що «матеріальна складова мотивації відіграє важливу роль, бо ми живемо у країні, де ресурси достатньо обмежені». Водночас, на її думку, це не покращить ситуацію загалом, адже «люди не свідчать, тому що вони не готові».
Натомість Ганна Тартинських каже, що навряд чи ці репарації спонукатимуть до більшої відкритості, бо постраждалі й надалі боятимуться розголосу. Вона нагадала, що анонімних повідомлень про СНПК у рази більше, ніж офіційних — коли люди погоджуються розкрити правоохоронцям свої персональні дані.
Тартинських згодна, що репарації дуже важливі для потерпілих, але прогнозує: «Інформаційного сплеску не очікую, бо навантаження на психіку постраждалих після такого дуже велике».
Чи не запізно? Раніше за всіх
Як свідчить досвід Албанії, Боснії та Герцеговини, Колумбії, Косова, Перу та інших країн, які пройшли війни і збройні конфлікти, для розслідування справ про СНПК знадобилися роки та навіть десятиліття, поки постраждалі дочекалися правосуддя й отримали репарації.
Український досвід є унікальним в історії, коли держава спільно з громадянським суспільством і недержавними організаціями ще під час війни напрацьовує кроки для невідкладних проміжних виплат, — запевняють в Офісі президента.
Це справді так. Для порівняння, під час війни за незалежність Хорватії у 1990-х, яку часом порівнюють із сьогоднішньою війною в Україні, сексуальне насильство також використовували як зброю для залякування. Проте закон про права постраждалих від СНПК країна ухвалила тільки у 2015-му, а перші репарації потерпілі отримали ще через 5 років. Експерти наголошують, що це не приклад для наслідування, адже постраждалі від сексуального насильства під час війни не можуть і не повинні стільки чекати.
Під час Боснійської війни 1991-1995 років також фіксували численні випадки сексуального насилля. Багато з тих, хто вижив, досі не дочекалися правосуддя, попри розвинену судову систему. Це ще один негативний приклад і застереження для України. Репарації у вигляді фінансових виплат стали можливими в Боснії та Герцеговині лише з 2006 року — після ухвалення змін до закону про захист жертв війни.
Загалом світовий досвід демонструє, що ефективним є адміністративний підхід: створення Реєстру постраждалих від СНПК та запровадження мінімальних стандартів доведення. У деяких країнах додатково використовують свідчення інших людей — наприклад сусідів чи родичів постраждалих.
Держава поки мотає на вус
Пробний проєкт Global Survival Fund загалом дозволить протестувати механізм репарацій: що працює і допомагає людям, а що не дуже, — вважає радниця віцепремʼєрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Олена Сотник. За її словами, це допоможе уряду «чіткіше визначити схему докладання зусиль та оптимізувати використання ресурсів у майбутньому».
А поки що міжнародний фонд навчає український уряд працювати з постраждалими від сексуального насильства під час війни. Завдання законотворців — нарешті визначити статус таких людей. Нині для цього розробили проєкт закону №10132. Інша законодавча ініціатива — законопроєкт №10256, який передбачає створення конфіденційного Реєстру постраждалих.
Обидва документи важливі — саме вони відкриють Україні шлях до виплат проміжних репарацій постраждалим із держбюджету. Законопроєкти зареєстровані ще восени, однак досі не опинилися в сесійній залі навіть для першого читання.
У найближчий рік навряд чи варто сподіватися на чітке розуміння загальної системи репарацій, — зазначає Олена Сотник. І підсумовує, що затримка спричинена ще й тим, що під час активної фази війни планувати щось особливо важко.
Ми взагалі не знаємо, з чим вийдемо з цієї війни, якою буде кількість наших утрат, число жертв. Відповідно, які обсяги ресурсів необхідні для виплат усім постраждалим. А ще є питання балансу та справедливості: не можна одним дати, а іншим — ні. Тому наразі межі загальних репарацій лише обговорюють.
А також: В Україні презентували документальний фільм про згвалтованих у полоні чоловіків (ФОТО, ВІДЕО)
