Співзасновник «Кварталу» Борис Шефір сумує за СРСР і хоче дружити з РФ (ФОТО)


21:3504.04.2024

Борис Шефір – у минулому бізнес-партнер Володимира Зеленського. На початку 2000-х він разом зі своїм братом Сергієм Шефіром та Володимиром Зеленським заснували «Студію Квартал-95».

Коли Володимир Зеленський вирішив іти у президенти, Борис Шефір брав активну участь у кампанії, був одним зі співавторів його передвиборчої програми.

Однак на відміну від брата Сергія Шефіра, який із травня 2019 року по 30 березня 2024-го був першим помічником президента, Борис Шефір не отримав ні офіційної посади на держслужбі, ні формально не долучався до політичних процесів в Україні.

Більше того – через публічні висловлювання Бориса Шефіра Офісу президента доводилося відхрещуватися від Шефіра-старшого ще в травні 2019 року. Мовляв, Борис Шефір висловлює власну приватну думку, а сам Зеленський із ним не спілкується.

При цьому Борис Шефір залишався в «кварталівському» бізнесі до кінця 2023 року. Тоді він вийшов зі співзасновників ТОВ «Квартал-95», а його частка перейшла брату Сергію Шефіру. І хоча, відповідно до реєстру юридичних осіб, Борис Шефір досі залишається керівником іншої компанії групи – ТОВ «Студія Квартал-95», він переконує, що фактично відійшов від справ.

Зараз Борис Шефір живе у Німеччині. Повертатися в України до закінчення війни, каже, не планує. Про стосунки із Зеленським, повномасштабне вторгнення в Україну, пам’ятники Пушкіну та вірші Ліни Костенко – він розповів у розмові з Радіо Свобода.

– Ой, а ви не підведете мене під монастир? Я ж під наглядом, ви ж розумієте?

– Під яким саме наглядом?

– Ну як? Президентська команда. Я ж, як би, колишній її член.

– Чому ви вирішили виїхати за кордон?

А що робити у країні, що воює, розкажіть мені?

– А що робити у країні, що воює, розкажіть мені?

– Наприклад, продовжувати вести бізнес.

– Бізнес впав, він не працює, бо розважальне телебачення відсутнє в країні. В мене діти, мені 64 роки, я не військовозобов’язаний. Тобто поїхав рятувати дітей від війни.

– Вони ще неповнолітні?

– Звісно. Дітям 11 та 9 років. У мене двоє дітей.

– І ви не плануєте повертатися, коли закінчиться війна?

– До кінця війни – звісно. В мене там залишились домашні справи, які не стосуються «Кварталу». Я планую це продовжити, але воно все зараз не працює.

– Що це за бізнес?

– В мене ферма домашня є. Почав до війни. Для здорового харчування. Зараз вона виживає. Я останні гроші туди надсилаю, щоб хлопці за нею наглядали, а продовжити не можна. Ну, і є ще справи, такий дрібний бізнес для підтримки гаманця.

– Тобто в Україні у вас маленька ферма?

– Звичайно. Я купив землю, там в мене курочки для того, щоб діти їли здорову їжу.

Борис Шефір
Борис Шефір

– Тобто ви вирішили остаточно припинити співпрацю з «Кварталом»?

– Так. По-перше, мені не дуже подобається, що вони роблять зараз. Гумор став трохи не мій. По-друге, звідси це робити неможливо. А туди я дітей не повезу, вони мені дісталися у другій половині мого життя не для того, щоб я ними ризикував.

– А які у вас зараз відносини з президентом?

– З президентом – ніяких. Два роки я з ним не зідзвонювався, не говорив. Він з іншими людьми зараз працює. Зі мною він не спілкується, не телефонує. Мої дзвінки туди залишаються без відповіді.

Тому ніяких відносин немає. Ну, і розумієте, я старший товариш щодо нього. Грубо кажучи, я брав участь у його становленні. Але зараз він слухає інших людей і робить трохи не те, що мені подобається. Таке він рішення прийняв.

Сергій Шефір (ліворуч), Володимир Зеленський (по центру) та Борис Шефір
Сергій Шефір (ліворуч), Володимир Зеленський (по центру) та Борис Шефір

– Це стосується роботи «Кварталу» чи інших сфер життя Зеленського?

– Ну, от, ви бачите, я розмовляю російською (в оригіналі розмова записана російською – ред.). Я люблю російську мову, російську культуру… Я не можу дивитися, як руйнують пам’ятники Пушкіну в країні.

Для мене це дурість. Якби я був поруч (із Зеленським – ред.) я сказав би: давай це діло згортати і давай дружити. Але там зовсім інші установки.

Я знаю українську мову, прекрасно нею спілкуюся. Але моя рідна мова – російська, не за національною ознакою. Просто мене вчили російською мовою все життя. Батьки говорили. Тому цю мову кидати не збираюся. А те, що зараз твориться з російською, я вважаю неправильним.

90% українською

– Але якщо враховувати те, що в України війна з Росією…

– Ну, слухайте, ми вулиці іменем Бетховена називаємо, а в нас була війна з Німеччиною. У нас війна з Путіним, а не з Росією. Те, що там народ збожеволів, то це таке діло.

– Навіть враховуючи те, що вони руйнували українську культуру та переписували українську історію?

– Ой, історії давайте не торкатися. Історію кожен повертає в свою сторону. Я говорю про сьогоднішнє. Сьогодні ми жили так, і в нас все це забрали.

Історія – це таке. Завтра прийдуть інші люди і будуть по-новому перекручувати. Наші теж перекручують історію доволі сильно. Тому з історією не хочу мати нічого спільного. Сьогодні живемо – сьогодні виживаємо.

– А як ви тоді ставитеся до української культури?

– Прекрасно ставлюсь. Щасливий, що в мене є українська мова. Я взагалі до всіх культур добре ставлюсь. Я не вважаю, що культура ділиться на національності. Це мій світогляд.

А те, що сталося у нас – почали відкидати російську культуру – неправильно. Напевно, дійсність потребує іншого, але це ж моя думка.

Я не політик, не змушую думати так, як я.

– Виходить, ваше бачення таке, щоб Росія і Україна подружилися?

– Це було б прекрасно. Звісно-звісно, потрібно дружити знову. Взагалі, потрібно дружити з усіма, і з Росією в тому числі.

Путін – не вічний, він здохне – і прийдуть нормальні люди. І з ними завжди можна…

Ну, по-ідеї, ми ж усе життя жили разом. Ну, я принаймні. Я все життя прожив в Радянському Союзі. І ми прекрасно уживалися.

У Москві я жив шість років. А те, що зараз сталося, не знаю, хто там… Біс поплутав чи людська дурість. Так не можна. Ні з ким не можна воювати, з усіма потрібно дружити.

Я сподіваюся, що в нас з Росією будуть прекрасні відносини, як тільки вони підлікуються від свого божевілля. Ми повинні обов’язково прийти і сказати: ні-ні, потрібно дружити.

Бачите, я не в потоці сьогоднішніх державних переконань, тому я не повинен там бути поруч. Я ще зіб’ю їм що-небудь. В них політика така, а в мене світогляд інший.

Володимир Зеленський
Володимир Зеленський

– Тобто Україна має дружити з Росією, а не з Євросоюзом?

– Так, звісно. Слухайте, ми показали їм, як потрібно жити: взагалі-то, організували Радянський Союз і жили дружно 15 республік. Вони в нас це все взяли, організували Євросоюз. І тепер 24 країни живе прекрасно, і що? А ми від свого винаходу відмовилися. Все воно піде по спіралі.

– Тобто, на вашу думку, має з’явитися новий союз, де головною буде Росія?

– Не знаю, не знаю, але з Росією хотілося б дружити, з Білоруссю. Та з усіма.

Я зараз зрозумів, що всюди люди є хороші і погані, і всюди є нормальні люди.

Війна – це неприродня справа для людини. Хоча люди все життя воюють, але насправді у війні жити не можна.

Борис Шефір
Борис Шефір

– А чому ви виїхали саме в Німеччину, одну з країн Євросоюзу?

– Абсолютно випадково. Ну, а що, треба і з Євросоюзом дружити. З усіма. В мене тут просто були знайомі і покликали сюди. Влаштовувався, де міг.

– Але якщо вам так подобається російська культура…

– Почекайте, я ж не сказав, що мені сьогоднішня Росія подобається. Мені подобається російська культура – це різні речі. Ви весь час плутаєте. Те, що зараз робиться в Росії, мені категорично не подобається. Але культура російська, письменники, композитори – мені подобаються.

– А українські?

– А що ви одні і ті ж самі питання ставите? Хочете, щоб я сказав, що українські не подобаються? Я, звісно, не в захваті від Шевченка, але в мене достатньо улюблених поетів, крім Шевченка.

– Наприклад?

– Хто в нас «Енеїду» написав? Обожнюю її і читаю часто.

– Котляревський.

– Оця сьогоднішня поетеса шикарна… Устенко. Так?

– Може, Костенко?

– Ой, все. Мені треба бігти.

– Ще питання. Ваш брат – перший помічник президента (розмова записана до звільнення Сергія Шефіра з цієї посади  ред.)…

– Я не знаю, перший він чи останній. Ну, він там присутній, так. Він позаштатний, він працює на «Кварталі» офіційно.

Там (в Офісі президента – ред.) він, грубо кажучи, радник, помічник. Така незрозуміла посада, без рюкзака, знаєте?

Сергій Шефір і Борис Шефір (праворуч)
Сергій Шефір і Борис Шефір (праворуч)

– Чим плануєте займатися у Німеччині? Чи плануєте там відкрити якийсь бізнес?

– Ні. Без знання мови я не можу. Та й в мене пенсійний вік.

Я краще повернуся в Україну і зроблю якісь дрібні справи, які почав робити. Чекаю з нетерпінням закінчення війни. Вже плани є, але неможливо їх зараз здійснити.

– Хто переможе в цій війні?

– Я думаю, переможця не буде. Буде якась домовленість.

Доведеться нам поступитися, прийдеться їм від чогось відмовитися.

Судячи з усього, світ нам не дуже поспішає допомагати. Якби допомагали, як треба, то так. А так – і санкції не діють, і боєприпаси дають через раз. У такий спосіб Росію не перемогти.

Тому доведеться піти на якийсь мир. Але я тут не вирішую. Я ніколи не вважав, що я повністю правий. Просто така моя думка. Думаю, доведеться про щось домовлятися. І хотілося б якось пошвидше.

Гнітючий настрій. Ми всі тут зараз у песимізмі живемо. Нам не подобається тут. Ми не знаємо мови. Німецьку неможливо вивчити.

Йдуть давні друзі

Шляхи президента Володимира Зеленського і його давніх соратників розходяться. Наприкінці березня 2024 року він провів суттєві перестановки у своїй команді. Посад позбулися люди, які прийшли до влади з президентом ще в 2019 році, а до цього працювали разом із Зеленським у шоу-бізнесі: Сергія Шефіра звільнено з посади першого помічника президента України, Сергія Трофімова – з посади радника президента України. «Робимо Офіс більш функціональним» – так прокоментував їхнє звільнення Зеленський.

На думку журналіста і автора книги «Zelensky: A Biography» Сергія Руденка, «продовження президентського терміну Зеленського потребує нового оточення, яке беззастережно служитиме главі держави, а не буде згадувати минуле з дружнім поплескуванням по плечу». За його словами, Зеленський виріс у політиці і не потребує допомоги інших давніх друзів. «В умовах, коли дует Єрмака-Зеленського контролює всіх і вся у державі, старі друзі – зайві», – зазначає журналіст у коментарі Радіо Свобода.

Схожу думку про роль колишнього оточення має американський журналіст Саймон Шустер, автор книги «Шоумен» про президентство Зеленського. «Навіть брати Шефіри, наставники та довірені особи Зеленського протягом усього його дорослого життя та більшої частини його президентства, випали з поля зору, коли почалося вторгнення. Ті, хто залишився, такі як Єрмак, Резніков і Сибіга, не були тими, хто сумнівався в його інстинктах або суперечив йому. Зеленський не був їхнім другом. Він був їхнім начальником», – цитує його Радіо Свобода.



© Inshe.tv

Share Button
TwitterFacebookGoogle PlusYoutube