Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого – інші народи світу (ФОТО)


09:4716.01.2024

Тупо, ржачно чи дотепно звучить жарт визначають не тільки смак та рівень виховання, а й національний менталітет. Адже вислів «гумор не особливо подорожує» (humor doesn’t travel well) підказує нам, що саме суспільні норми визначають що буде і не буде смішним у конкретній країні чи її частині.

Про це пише Марина Стародубська, керуюча партнерка консалтингової компанії TLFRD та викладачка kmbs.

Наприклад, у багатьох провінціях Китаю сказати близькій людині, що він чи вона погладшали після відпустки, буде ознакою турботи. А тепер уявімо ідентичний діалог в Україні — реакція колеги навряд чи буде схвальною. Або беручи участь у жартівливих діалогах у Мексиці, де чорний гумор є нормою, та Аргентині, де кпини про одяг чи зовнішність узвичаєні, варто пам’ятати, що дозволені місцевим жарти є табу для іноземців. І раз ми раніше занурювалися у тему суспільних норм у моїх попередніх дописах, то варто нам дослідити і гумор як крос-культурне явище.

Частина № 1. Коли і чому ми (не) сміємося з жартів. Гумор у різних країнах — окремий пласт кроскультурної науки. Кроскультурні психологи визначають гумор як «узвичаєний паттерн поведінки з тяжінням до сміху та розказування дотепних історій; використовується для підсилення чи послаблення власних позицій у суспільстві та участі у відносинах з людьми». Тобто, жарти, залишаючись смішними, можуть бути помічними чи шкідливими, влучними чи недоречними.

За механікою гумор є допустимим порушенням суспільних норм — логіки, комунікацій, взаємодії тощо. Ключове слово тут «допустимим», тож доречні жарти не мають перетинати червоні лінії, за якими — теми, на які у певній культурі жартувати не прийнято. Скажімо, легкість, з якою жартують про смерть чи померлих на Балканах, може стати чинником розриву важливої співпраці у Марокко чи Саудівській Аравії, де про такі речі не жартують. Або наша звичка публічно хаяти і кпинити владу направо і наліво (навіть якщо це заслужено) ймовірно створить відчутний дискомфорт у комунікації, наприклад, з малазійцями чи японцями.

Флагманська кроскультурна науковиця у темі гумору Ешлі Мартін, авторка опитувальника для визначення стилей гумору (HSQ), чиї дослідження допомогли визначити чотири стилі гумору: афіліативний, агресивний, самопідтримуючий та самопринизливий. Кожен із цих стилів використовується залежно від ситуації, однак найсильніший вплив на вибір стилю гумору має національна культура та її цінності і норми. Зокрема, гостроту жартів визначає рівень індивідуалізму чи колективізму і дистанції влади у суспільстві, а допустима глибина самоприниження у жартах залежить від ієрархічності та «щільності» чи «розслабленості» норм національної культури.

Чим «розслабленіші» менталітетні норми у країні (вища толерантність до інакшості, відсутність негативних наслідків за девіантну поведінку, що не порушує закон, прийняття різноманіття у зовнішніх атрибутах, думках, діях), тим більш прийнятними будуть жарти з іронією, сарказмом і подекуди «жорсткими» прийомами. Само собою, що для таких жартів є контекст — навіть у країнах, де вони мають місце. Це, як правило, дружні тусовки чи інші закриті групи — як-от спрацьовані команди колег, давні бізнес-партнери тощо. Тому у Великій Британії, Данії, Франції та Іспанії цілком розповсюджені гумористичні словесні «дуелі» під час вечірок та дружніх зустрічей. І якщо ви стали об’єктом такого явища, варто не ображатися, а активно залучитися до обміну дотепностями.

У країнах з «щільними» менталітетними нормами (низька толерантність до інакшості, негативні наслідки за девіантну поведінку, що не порушує закон, заохочення синхронності з групою у зовнішніх атрибутах, думках, діях) навпаки — жарти м’якіші, використовують гру слів і запитання чи дилеми, без переходу на особистості, кпинів чи гострих дотепностей. Релігія, політика і політики, держава, будь-які міжетнічні ускладнення, смерть, померлі, старші за віком і рангом люди, дотепні коментарі про будь-які аспекти країни від іноземців — є червоними лініями для гумору у «щільних» культурах. Зокрема, у багатьох країнах Африки — гумор є способом зробити складне життя яскравішим, однак жарти носять радше спостерігальний, ніж оціночний характер («подивіться, як дивно …»). А вискочка, що спробує бути найдотепнішим і «травити» анекдоти — особливо якщо це іноземець — сам швидко стане об’єктом висміювання. В Азії ж (конфуціанській її частині зокрема) гумор загалом не вважається хорошою рисою особистості, і використовується чітко у визначених контекстах. І чим важливіша взаємодія, тим менш доречними будуть жарти між залученими сторонами.

Тож, оглянемо перший, деструктивний, стиль гумору за системою Мартін:

Агресивний гумор. Це гумор кпинний, «гострий», часто саркастичний, деструктивний чи образливий. Такі жарти спрямовані на конкретну людину чи групу людей і, як правило, імітують з викривленнями чиюсь зовнішність, слова чи поведінку. Ще варіант такого гумору — сценки, в яких певні групи людей виглядають ницими, меншовартими, недолугими, ін.

— фокус: набуття переваг чи підсилення власного статусу коштом гідності інших;

— механізм: я жорстко сміюся над іншими та кпиню їх;

— формат: сарказм, «гостра» критика, травматична іронія, знущальна імітація чиєїсь поведінки чи манери говорити;

— корисний коли … є внутрішнім жартом між близькими чи друзями, способом «показати спроможність» у конкурентних середовищах, «зброєю» для приниження чи тиску — обмін дотепностями між конкурентами на вакантну керівну посаду під час групової співбесіди у закритому колі; у цьому жанрі гумору працюють відомі коміки Рікі Джервейз та Джоан Ріверз.

Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого - інші народи світу (ФОТО) 1
Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого - інші народи світу (ФОТО) 13

В яких країнах популярний. Такий стиль гумору притаманний вертикально-індивідуалістичним та загроженим, недовірливим культурам, з високою дистанцією влади (толеруванням нерівності). Адже індивідуалізм «розв’язує руки», коли йдеться про думку інших — вона менш важлива. Це США, Велика Британія, Франкомовна Канада, Німеччина (хоча конкретно Німеччині та США притаманна низка стилей гумору). А в суспільствах недовірливих та загрожених, з високою дистанцією влади агресивний гумор допомагає «випустити пару» і знизити суспільний тиск, а також «збалансувати» умови суспільної несправедливості чи безсилля — «як не можу змінити ситуацію, бодай обсмію її і тих, хто її спричинив». Серед країн Європи, яким притаманний агресивний стиль гумору, Угорщина, Україна, Болгарія, Польща, Сербія, Румунія, Хорватія. Єдина азійська країна, що сприймає і продукує агресивний гумор — це Південна Корея. Росія теж тяжіє здебільшого до агресивного гумору.

Примітно, що суспільства високоіндивідуалістичні не використовують агресивний гумор у щоденному спілкуванні – він існує або у форматі стендапів чи ТБ-шоу (Saturday Night Live), або ним обмінюються у вузьких колах — як-от складні переговори на керівному рівні. А суспільства недовірливі й загрожені навпаки — користуються агресивним гумором відкритіше (у соцмережах та особистому спілкуванні) як зброєю проти людей, яких зневажають або тих, чий суспільний статус вважають незаслуженим і надмірним.

Приклади в Україні. За даними свіжої соціології, Україна серед найнедовірливіших суспільств у Європі за низкою показників — від загального рівня цинізму в суспільстві (59,7%) до наднизької довіри до державного апарату загалом (18,6%), Уряду (31%) та судовій системі (16%) на фоні надвисокої довіри до родини (96%), родичів (68%) і друзів (60%) та практично відсутньої довіри до людей, з якими раніше не було взаємодії (13%). А де низька довіра і «побульбашкованість» суспільства, там знижена чутливість до потреб та почуттів «чужих» — з-поза «своєї» спільноти.

З одного боку, «гострі» жарти з охватних платформ каналізують негатив і дають йому вихід, з іншого — вони завдають болю тим, на кого спрямовані, і спричиняють розбрат у й без того поляризованому суспільстві. Бо найгострішими є агресивні жарти якраз між спільнотами, що недолюблюють чи не розуміють одна одну. Примітним видом агресивного гумору є перехід на кпини на рівні особистості, зокрема коли бракує аргументів — на кшталт «а де ви були тоді-то — щось вас там видно не було?», «а ви це звідти-то пишете?», «та що такий (ка) ____ (підставити знецінювальну ознаку) може знати на тему?», «о, з такими ____ (підставити кпин про зовнішність чи особистість) як він/вона цю посаду обіймає?»

Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого - інші народи світу (ФОТО) 3
Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого - інші народи світу (ФОТО) 14

Свіжим та симптоматичним прикладом агресивного гумору був сумнозвісний «сіськадовськ» з шоу Кварталу 95, однак далеко за іншими прикладами ходити не треба — пригадаймо цькування очільниці Музею Голодомору Лесі Гасиджак за вагу, яке теж мало вид недоречного агресивного жарту. Політичне таборування у нас теж не обходиться без особистих кпинів — від «шоколадного» і «сивочолого» до «зелі» і «боне[чи хай би]втіка». Або пригадаємо обабічні тролінгові ескапади між публічними персонами з обміном прізвиськами — від давніх «азірова» і «кровосісі» до свіжих «гусаків, яких треба общипувати» і «держслужбовців-крадіїв». Примітними прикладами агресивного гумору є висміювання працівниць (і рідше працівників) державних органів, що публічно «зашкварилися» на негідній поведінці, через кепкування конкретно з їхньої зовнішності чи манери говорити.

Тут резонно спитати, а що, в інших країнах немає гострих жартів? Є, однак у суспільствах, що тяжіють до агресивного стилю жартів, такий гумор не просто періодично використовується — на нього є стабільний попит. Адже всілякі ТБ-шоу з принизливими та знецінюючими жартами, хоч ображають велику частину нашого суспільства, вже кількадесят років мають стабільну і широку авдиторію глядачів. І, звісно, зручна причина цього явища — це «погані» телеканали, які транслюють треш, однак вона дає лиш частину пояснення. Глибша причина це роль, яку виконує саме така форма гумору у суспільстві — сміятися з тих, хто вважається «чужими», «несправедливо привілейованими», «заслуговуючими на кпини», «тупіші/гірші/слабкіші за мене». Ну, і практика нав’язування такого гумору через всілякі комедійні шоу та КВК теж «вивітрюється» нешвидко, однак важливо, що рух у бік розуміння шкідливості такого гумору ніби розпочався.

У підсумку варто зауважити, що немає поганих стилей гумору — бувають (не)доречні для контексту і ситуації. Однак, стійке тяжіння до певних стилів дає науковцям плідний ґрунт для досліджень і висновків. Адже існують історичні та суспільні причини для такого вибору.

ЧАСТИНА №2. Як сміятися з себе, щоб не “втратити лице” та не підважити статус. Здатність сміятися з себе вважається доречним та безпечним проявом лиш у частині національних культур, а глибина дотепного “самопобиття” визначається можливістю відновлення статусу після його підваження у конкретному суспільстві. В одному з досліджень Harvard Business Review вияснилося, що у країнах з високою важливістю статусу навіть думка про людину в кумедному становищі здатна підважити повагу до неї. Відтак, боронь боже у такій культурі очільнику(ці) проявити самоіронію при підлеглих.

Хоча не завжди самопринизливий гумор небезпечний – зокрема коли йдеться про культури англо-саксонські та західноʼєвропейські. Коли публічні особи з конструктивною репутацією реагують на кризи чи звинувачення в стилі самопринижуючого гумору, ступінь їхньої провини сприймається як менший, сама інформація сприймається як менш критична, а до спікерів виникає симпатія як до “адекватних”. Однак коли репутація публічної особи контровесійна чи погана, до такого гумору вдаватися не варто.

САМОПРИНИЗЛИВИЙ ГУМОР. Це кпини, принижуючі жарти, саркастичні та іронічні “замальовки з життя”, спрямовані на себе. Такий гумор дає оточуючим безпечну можливість “випустити пару” чи знизити напргугу, адже людина не просто дає привід для кепкування над нею, а й активно підтримує свій стан всіхнього посміховиська. жартівливе самоприниження надає припустимої форми прояву незнання чи нерозуміння. 🤪 Як-от коли під дописом, написаним “кодованою мовою”, хтось пише: “А можна пояснювальну бригаду для тих, хто все проспав / пропрацював?” чи менш політкоректна і наразі версія, до якої ще пару років тому вдавалися жінки: “А можна тепер “на пальцях – для блондинок?”

☑️ фокус: компроміс з власною гідністю заради розваги групи;

☑️ механізм => я даю групі привід кепкувати з мене;

☑️ формат: заохочення кепкування над своїми помилками та негараздами, активна участь у кепкуванні над невдачами інших;

☑️ корисний коли … є спроба приховати негативні емоції чи самооцінку, потреба у зовнішньому схваленні чи адаптації до групи, в яку складно увійти, безпечно проявити незнання, нерозуміння чи перебуваня поза контекстом.

Примітно, що такий гумор може відігравати роль “ключа” до фахової спільноти, в яку складно увійти новачкам, і тоді готовність пожартувати над собою у знак поваги до “старших колег” може бути помічною. Наприклад, коли менш відомий фахівець, виступаючи перед авдиторією “вищої ліги” у галузі, зі сцени говорить, що “губиться від сукупної кількості років досвіду” у залі. Чи, розповідаючи про зустріч з відомим публічним діячем людина непублічна може сказати: “Він зі много говорив і руку потиснув, уявляєте? Де я і де він – прям тиждень руки не митиму!”

Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого - інші народи світу (ФОТО) 10
Майже підручник. З чого сміються українці, а з чого - інші народи світу (ФОТО) 15

В ЯКИХ КРАЇНАХ ПОПУЛЯРНИЙ. Помірно самопринизливий гумор притаманний вертикально-колективістичним та ієрархічним культурам – переважно це Східна Азія (Китай, Гонконг, Японія, В’єтнам). У цих культурах люди у підлеглому стані і без істотного впливу мають обмаль свободи самопрояву і задля життєвих перспектив мусять не тільки “вписуватися” у певну групу за цілями і світоглядом, а й утримуватися від поведінки, що призводить до “втрати лиця”. За таку поведінку людина опиняється у соціальному чи кар’єрному екзилі, за якого вчорашні колеги, друзі та знайомі відмовляються мати з нею справу. Відтак, тут гумор слугує не способом “виділитися” чи продемонструвати особисту дотепність, а способом м’яко і безпечно покепкувати над своїми життєвими оказіями чи негараздами. Само собою, що так жартують серед людей, співставних по рангу – і ніколи перед незнайомцями чи керівництвом.

Наприклад, один з злегка самопринижувальних жартів китайського письменника Ліна Ютанга звучав так: “Я був нудистом усе своє життя, не підозрюючи про це. Ну, таким поміркованим нудистом – у певні години дня й у певних обставинах – як-от у ванні”.

Крім того, самопринизливий гумор використовується у країнах з високою суспільною конкуренцією (США, Франкофонна Канада, Австралія, Велика Британія) та вкоріненими у національний менталітет сарказмом та іронією (Франція, Бельгія, Іспанія). В культурах конкурентних та індивідуалістичних кепкування над собою “розряджає” обстановку, сигналізує про готовність до конструктивної взаємодії та здатності критично сприймати себе. У США та Великій Британії відомий серіал “Офіс” сповнений всіляких видів жартів, і самопринизливі серед них популярні.

Пригадаймо, коли у 17-му сезоні Двайт каже: “Я забагато говорю, тож я з часом навчився просто себе вимикати”. Або відомий жарт британськиого коміка, що працює у Франції, Іана Мура: “Французи реально нездатні кепкувати самі з себе через надмірну пиху, а от ми, британці, пишаємося здатністю до самоприниження”.

Країни саркастичні балансують між гумором агресивним та самопринижуючим (особливо Франція), однак саме останній стиль гумору вирізняє їхнє ставлення до причин та об’єктів для сміху. Підвидом самопринижувального гумору є “підривний”, що висміює поточний стан справ у суспільстві, з якого походить той чи та, хто, власне, жартує. Саме такий гумор розповсюджений у суспільствах, здатних продукувати і сприймати сарказм.

Наприклад, серед відомих “твердинь” підривного гумору у Франції – сатиричні журнали Charlie Hebdo та Le Canard Enchaine. Відчутний відтінок самоприниження звучить у шоу “Як стати парижанином за годину” відомого коміка Олів’є Жиро. Один з його відомих жартів: “Я виступав у Лондоні з розповіддю як розуміти паризьку сексуальність і помітив, що шокована авдиторія не знала чи їй сміятися. Деякі британці сказали мені, що я трохи “переборщив”. Дивно, бо у Франції ця частина – найуспішніша з усього шоу”.

Данія, Фінляндія й Естонія широко відомі менталітетним тяжінням до самовисміювання, тож самопринизливий і підривний стиль гумору тут превалюють.

У Данії навіть є дотепна традиція виставляти “факапне пиво” (kvajebajer) чи “факапний торт” (kvajekage) для друзів чи колег, коли хтось капітально схибив чи “завалив” важливу справу. І коли це все п’ється та з’їдається, “зірка-факапер” промовисто і дотепно ділиться усіми постидними деталями.

Недавно українською вийшла книга антрополога Майкла Бута про скандинавські культури (данців, шведів, норвегів, фінів, ісландців), що в оригіналі називається “The almost nearly perfect people: the truth abouth the nordic miracle”. Вартісне доказове читання для тих, хто не любить заскладні тексти. Так от, Бут пише, що, за зізнанням фінів, у них загалом три теми жартів: розпиття алкоголю, комунікаційна неспроможність і шведи. Абсолютно рутинний фінський жарт: “Скільки фінів треба, щоб вкрутити лампочку? Ніскільки. Щойно фінн побачить, що лампа склаяна і має форму пляшки, він спробує її відкрити”.

Загалом, Скандинавія схильна до жартів такого типу через історично складні кліматичні умови, які довгий час вимагали докладання серйозних зусиль, щоб вижити. У книзі “Нордична кухня” шведський кулінарний історик Магнус Нільссен наводить приклад як у давні часи норвеги пекли хліб раз на рік – коли збирали врожай і мололи борошно. Одразу пекли пласкі хлібини, які нанизували на палицю і ставили під дах у сарай, де там же висіло сушене м’ясо. Цим і харчувалися до літа. Кому цікаво – пошукайте в Youtube “Magnus Nilsson talks at Google” – у нього є чудова 1-годинна промова на тему. Тут варто сказати, що з усіх скандинавських країн Норвегія має “найсухіший” гумор – часто, щоб зрозуміти, що з вами щойно пожартували, треба бути норвегом чи довго там жити, бо жартують часто з беземоційним виразом обличчя. І ніщо так не ображає норвегів як жарти про Норвегію з боку іноземців, тож варто утриматися від участі у жартівливому діалозі норвезьких знайомих про їхні звички чи країну.

Естонський гумор подібний до фінського за стилем (самопринизливий і підривний), однак істотно м’якіший. Причини подібні – суворий клімат і складна, сповнена насилля, історія становлення нації. Фокус самовисміювання естонців – їхній національний характер і погода. Серед стандартних естонських жартів ось така пісенька – її треба читати англійською, щоб відчути мелодику самокпину: “We have no sun and anyway it wouldn’t shine! Our misery is greater than the whole world combined!” Або назва арт-експозиції в Музеї мистецтв Тарту “HUH! PFUI! YUCK! AHA! WOW! The Classics of Estonian Contemporary Art”. Перекладається приблизно “Ха-ха! Фууу! Феее! Ага! Ух ти! Класики естонського сучасного мистецтва”. Раптом вам цікаво що там були за експонати, то в одному з залів були екскременти у банках, в іншому – голосова інсталяція про те, яка Естонія сумна країна [з чим я, наприклад, категорично не згодна, але митець має право на своє бачення]”. Були, звісно, й інші зали, але авторка матеріалу про цю експозицію, за її власним зізнанням, не дійшла до них. Поціновують естонці і “смачний” кпин, зокрема на адресу самі знаєте якої країни. Наприклад (цей жарт має сенс саме англійською): “A visitor from you-know-what-country near Estonia is filling out a form at the Estonian border. “Occupation?” asks a customs official helpfully. “No, the visitor responds, it’s just a business trip”.

ПРИКЛАДИ В УКРАЇНІ. Ми самопринижувальним і підривним гумором геть не гребуємо, хоча найбільш вживаний (і найбільш смішний) для нас – агресивний. Серед найчастіже вживаних висловів у цьому стилі – коли хтось ставить прицільні та ґрунтовні запитання у коментах під тематичним дописом і додає: “ні, мене в Google не забанили, цікавить саме думка автора”. Або коли у розпалі святкового сезону хтось пише як вони “покотилися від святкового столу батьків у гості до друзів” – маючи на увазі, що після перших гостин запрошені вже були схожі на кулі через спожиту кількість їжі.

Самопринижувальний гумор може мати й пасивно-агресивні відтінки. Як-от, розповсюджений кпин під час “смачного” кількаденного срачу на чергову тригерну тему це “я, звісно, не так щоб експерт(ка) у темі, але очевидно ж …”. Ще спостерігаю як самопринизливий стиль дописів у Facebook пом’якшує сприйняття змісту, який, якби був написаний без самоприниження цілком міг би спричинити хейт чи негатив до автора. Наприклад, якщо хтось викладе усміхнене фото з закордонної подорожі на тлі “красивостей” чи у закладі харчування з їжею і серйозно-постановочним виразом обличчя, точно “відгребе” у коментах за нечутливість до контексту. Але якщо ця ж дописувачка (бо якщо це дописувач, він за один факт перебування за кордоном “відгребе” – незалежно від змісту допису) до цих же фото додасть жартівливий текст про купу своїх факапів і негараздів з відчутним самовисміюванням, допис читатимуть як розважальний матеріал. Ну, бо авторка ж сама вже себе висміяла, то можна розслабитись. Погодьтеся, є різниця між “Я не знала, що у відомій забігайливці у місті Х треба було завчасно бронювати столик, тож не потрапила туди” і “Я самовпевнено вважала, що коли ллє на голову як сьогодні, зайти з вулиці у симпатичну забігайлівку не буде проблемою, але моя зіпсована сукня і кроси, в яких хлюпає вода, підтверджують мою помилку”.

Ще самопринизливий гумор у нас часто маскує бажання похвалитися, але так, щоб не викликати осуду і зауважень. Це коли явно постановочне фото, для якого косметика накладалася декількома шарами не одну годину, а поза, вірогідно, вибиралася стільки ж, супроводжується текстом у стилі “ой, нап’яла що у шафі валялося”. Або про цілком пристойно спечений хліб чи приготовану непросту страву (типу холодця чи торта на …дцять коржів) пишуть, що “готувала нашвидкуруч, то не вдалося, се не “злетіло”. Бо якщо хвалитися, то набіжать критикувати і радити “як треба”, а якщо запакувати похвальбу у самоприниження, то не тільки підтримають, а ще й поспівчувають.

Поціновуємо ми і жарти з міксом самоприниження і гри слів. До таких відносяться анекдоти на кшталт цього, принесеного алгоритмами Facebook буквально недавно. 🤪 Діалог у кабінеті психотерапевта. “Лікарю, мене хвилюють комплекси так, що спати ночами не можу”. “Чую вас, дозвольте уточнити які саме комплекси – меншовартості, неповноцінності?” “Та ні, зенітно-ракетні.”

Зазначимо, що авторка дослідження обіцяє продовжити свою роботу і проаналізувати ще й афіліативний гумор. Це той, що більшості європейців – а зокрема з Балкан і Східної Європи, де в ходу агресивний гумор – навіть на гумор не схожий і геть не смішний. Однак, саме афіліативно жартує Азія, Схід і більша частина Африки.



© Inshe.tv

Share Button
TwitterFacebookGoogle PlusYoutube