А потім він мав би сказати, що не йде на другий термін, тому що його єдина місія – вивести країну з цього лайна війни, зберегти державу і по максимуму людей і території. Що рейтинги ніщо і влада ніщо порівняно з цим, а тому все його життя і всі його дії будуть присвячені цій історичній місії.
І ми б йому це місіонерство простили, але він цього не сказав. Він намагався сказати щось важливе, бо відчував – дуже треба.
В перший день нового року президент України Володимир Зеленський дав інтерв’ю The Economist. Він сказав: “Путін відчуває слабкість, як тварина, тому що він тварина. Він відчуває кров, він відчуває свою силу. І він з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”. Для Зеленського «відчуває, як тварина» – це не образа, в акторському середовищі це радше комплімент. І сам Зеленський завжди максимально використовував це відчуття – він відчував, в першу чергу, ставлення до себе і відчував зал, реальний чи умовний, відчував зв’язок з ним а зараз відчуває, що зв’язок цей втрачено. В гонитві за міжнародним партнерством він поступово втрачав тил – він був упевнений, що та єдність, яку продемонстрували українці в перши місяці війни, яка так здивувала всіх, вона назавжди. Погодьтеся, багато хто з нас теж так вважав.
Цього разу його чуйка була надто заклопотана іншим – він зрозумів, що в тилу щось не те, коли цей зв’язок вже зник. Ні, ніхто йому не винний, бо і до цього лунали не дзвіночки – сирени. Коли опитування показало, що суспільство вважає саме президента відповідальним за корупцію в країні, він образився. Бо не зрозумів, що таким чином народ, який після початку війни знову йому повірив, поклав саме на нього надію на те, що і проти корупції, яка так само ворог і так само вбиває державу, він очолить фронт. Не очолив. І тоді ті, хто цього не дочекався, вирішили, що він очолив корупцію.
Так само було, коли суспільство переживало перший шок від жахливого свавілля жадібних і ненаситних воєнкомів. Тоді тільки почали говорити про жах на ВЛК, хоча ще не розуміли, що багатьох “новобранців” таким чином просто заводили на хабар. Громадяни, які ще вчора були субєктами і вирішували, як краще допомогти країні, опинились в принизливій і безправній ролі здобичі, яку відловлюють, як колись безпритульних собак. Паралельно в ЗМІ і соцмережах неслися скандальні розслідування про неймовірні статки тих, хто озолотився на мобілізаційному ситі, яке багатим давало гарантії життя, а тим, у кого немає грошей відкупитися, тільки «без надії сподіваюсь» і надію на милість божу.
Що зробив Зеленський? Він звільнив всіх воєнкомів і був впевнений, що позбувся проблеми і вчинив правильно. Ну, як мінімум – позбувся проблеми. Що було далі – знають всі, що робити з цим зараз – не знає ніхто.
В цій країні ніколи не було толерантного ставлення до приниження, а в часи максимальних емоційних загострень це неодмінно мало викликати максимально емоційну реакцію. Що і сталося. Врешті, успішний рекрутинг деяких бригад спростовує твердження про те, що бажаючі захищати Батьківщину закінчились. Але рекрутинг мобілізацію не замінить – час упущений. А в нас попереду дуже складний рік.
Ще на пресконференції складалось враження, що Зеленський настільки відірваний від внутрішньої української повістки, що нинішній стан суспільства він не чує і не відчує. Але ні, чи сам, чи з підказкою зали президент не тільки дав знак, що побачив розрив внутрішніх зв’язків, але й спробував у своїй звичайній манері «зшити» їх і надолужити втрачене.
Він записав новорічне звернення на більше ніж 20 хвилин. Мабуть, це найдовший виступ з приводу нового року за всіх часів і народів. Звичайно, це не визнання своєї провини за втрачену паству, але абсолютно прозора спроба зібрати овечок назад у стадо. Ви можете зробити висновки самі, і відео, і повний текст виступу у вільному доступі, тож розбирати і дешифрувати немає сенсу. Скажу тільки, що побудований він композиційно грамотно, шкода тільки, що передача задуманих змістів і посилів – не для застільного жанру, яким є передноворічне звернення. Але деякі моменти впали в око навіть тим, хто слухав президента якраз посеред застільного гомону.
У кабінеті Зеленського – велике панно з палаючою Москвою.
Його показали на словах «той, хто приносить на нашу землю пекло, одного дня побачить його з власного вікна». З чого ми можемо зробити висновок, що рішення про перенесення війни на територію ворога не спонтанне. І до цього треба морально готуватися, бо реакція української спільноти на загибель мирних у Бєлгороді, хоч і від їхньої ППО, свідчить про те, що попри власні втрати і страждання майже за 2 роки війни ми людожерами так і не стали.
Другий важливий момент завуальовано або й ні стосується саме мобілізації: «Я бажаю кожному, хто ще вагається, наступного року зробити сміливий вибір – захищати своє, власну країну, працювати заради неї, допомагати, знайти себе у власній державі, бо це єдине місце на землі, де ми всі можемо сказати про себе: ми вдома», – сказав Зеленський у новорічному зверненні. І таке враження, що він вважає, що такого побажання досить, що все решта – без нього. Ну, як з корупцією. Хоча твердження «ми маємо жити за правилом: або ти працюєш, або ти воюєш» передбачає право вибору. Але у зверненні про це без деталей. Чому?
Уявіть, що він сказав би у новорічну ніч, що позбавляється зашморгу другого терміну. І багато хто з тих, хто відвернувся, знову подивилися б на нього з цікавістю і навіть довірою. Але який лютий треш почався б у катакомбах української політики! Яка спокуса уже сьогодні почати обробку виборців, які готові з легкістю повірити Буданову про Крим в травні (минулого року). Яким чином це буде відбуватися ми бачили на прикладі Тимошенко, яка шантажує «партнерів» блокуванням легалізації медканабісу. І, вибачте, можна тільки сподіватись, що у випадку пропозицій «з того берега» всі наші політики чи політикеси відкинуть можливість гарантовано стати президентом України, але в інших кордонах. Десятиліття спостережень за українським політикумом такої впевненості не дають. Та й путінські «папочки» не всі ще, мабуть, задіяні. Тож про рішення Зеленського не балотуватися на другий термін, якщо воно, дай Боже, буде прийняте, завчасно говорити не треба.
Але діяти так, ніби таке рішення вже є, потрібно. В уряд національної єдності, яким марить Портников, повірити важко. Хіба він буде складатись не з політиків, а з представників експертного середовища, а це дещо інше. І у Зеленського, який на пресконференції вразив тим, що про державні справи говорив «в мене» і «я» немає іншого виходу, ніж перебрати на себе всю повноту відповідальності пропорційно повноті влади. І тоді «це не я, це вони» хочуть 400-500 тис. мобілізованих вже не вийде. Як не вдасться конкретні рішення підмінити вдалими чи не вдалими образами і фразами.
Оксана Тихончук.
