Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.
24 лютого 2022 року майбутній військовослужбовець на псевдо «Воробей» їхав на роботу, коли над ним із свистом пролетіла ракета. Вночі з РТЦК принесли повістку – 25 лютого він мав йти до 36 бригади, але місто «закрили», і молодого чоловіка перенаправили до 123 бригади ТрО.
«Мамі я твердо сказав, що це моє рішення і мій обов’язок – захищати Батьківщину», – згадує той момент чоловік.
«Воробей» отримав кулемет, і вже 1 березня взяв участь в першому бою за місто Баштанка.
«Ми всі були завзятими і сповненими азартом перемоги, часто не усвідомлюючи, на яку смертельну небезпеку наражаємо себе. Нами керувало прагнення дати відсіч окупантам, захистити свій дім і свої родини, надихала наша єдність і віра, спільне прагнення до виконання наказу. Те, що іде справжня війна, ми зрозуміли трохи пізніше…
Поміж чисельних сцен боїв найбільше запам’ятався момент, коли ми із побратимом Віталієм знаходилися в районі старого баштанського автовокзалу, де дорога на Новий Буг. Нам вдалося підбити російський «Камаз». Його двигун ще працював, ми підійшли, двері були відчиненими. Пройшовши повз торгові ятки і кіоски, почули, що хтось крикнув: «Граната». Далі крики з мордорським акцентом: «Нє стрєляйтє». Двоє бурятів здалися нам в полон. Прапорщик років 35 і молодий солдат віком 21 рік. Повели їх через городи, через деякий час здали до поліції», – розповів «Воробей».
Після того, як Баштанку вдалось відстояти, «Воробей» проходив службу в Миколаєві і області, на Херсонщині.
«Цікавий випадок стався під час виконання бойового завдання, коли росіяни нам врятували життя, а ми їм. Наша група рухалася по лісосмузі, побачили замасковану і взведену міну МОН-90, залягли попід дерева, поки наш сапер її знешкоджував. Виявилося, що ця міна була не одна, а на землі було ще декілька проводів, які вели до кущів. Двоє росіян перебували на своєму спостережному пункті в болоті, в заглибленні приблизно в 2 штики лопати. Мій побратим, кулеметник Олександр, який, на жаль, в наступному бою загинув, помітив їх в кущах. Крім того, скажу без перебільшення, що запах «перегару» від росіян «стелився» по всій лісосмузі. Напевне, вони проспали, чи просто не наважилися замкнути контакти, аби ті міни вибухнули. Опору вони не чинили, були якісь заморені», – каже військовослужбовець.
Своїх колег-військовослужбовців «Воробей» називає не інакше, як «побратими».
«Друзів багато, всі побратими, всіх люблю, всіх підтримую, коли треба, веселю, піднімаю настрій!
Підтримка, чесність, мужність! Хоча, хто прийшов до війська, – всі вже мужні. Соромно за тих, хто відсиджується вдома, спостерігаючи, як тяжко здобуває перемогу наша країна, як вона потребує сильних і відданих людей.
У багатьох з нас літні хворі батьки, майже у всіх діти, і у всіх безліч причин для звільнення, але хто, як не ми. «Нація існує доти, доки існують чоловіки, здатні її захищати».
Найбільше хочеться Перемоги, хочеться одружитися, завести дітей і хазяйнувати на своїй Богом даній землі. Ми на це заслужили!», – каже миколаївський тероборонівець.
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
Миколаївські тероборонівці: «Вітер»
Миколаївські тероборонівці: «Кузя»
Миколаївські тероборонівці: «Сірко»
