Науковці зуміли розшифрувати унікальну для України свинцеву 800-літню грамоту часів Русі.
Те, як її знайшли, що відбувається з її відкривачами, як її вдалось “розгорнути” та розшифрувати, схоже на історичний детектив із домішками трагедії війни, гумору та дивовижних відкриттів.
Металева грамота, аналогів якій в Україні ще не знаходили, проливає світло на технології, мову, культуру та прості людські відносини у древньому Києві та усіх тогочасних українських землях.
Навіщо треба було писати на свинцю, яке термінове повідомлення хотіли передати за сотні кілометрів і чому мова має елементи нинішніх західноукраїнських говірок?
І чому науковці, які знайшли грамоту, не зуміли завершити своє дослідження та можуть перейменувати відомий український музичний гурт?
Відповіді на всі ці питання ВВС News Україна розповів археолог та епіграфіст із заповідника “Софія Київська”, кандидат історичних наук Тимур Бобровський. Саме він відіграв одну з важливих ролей для розгадки таємниці свинцевої грамоти.
Послання на свинці
Восени 2021 року, коли весь світ вже жахався попередженнями про майбутню війну Росії проти України, група археологів на чолі з науковцем та музикантом Павлом Нечитайлом проводили наукові розкопки древніх залишків міста Полонне на Хмельниччині.
Експедиція знайшла багато цікавих артефактів часів Київської Русі, але одна унікальна річ неабияк здивувала досвідчених археологів.
Один з учасників експедиції Дмитро Тимчук розкопував поховання післямонгольської доби і виявив під ним залишки вогнища, в якому знайшов уламки посуду ХІ – ХІІ століть.
А у ґрунті, яким древні люди засипали те вогнище, археолог побачив непримітний невеликий шматок металу, обліплений землею.
Трохи зчистивши бруд, науковці почали розуміти, що мають справу із чимось унікальним, чого раніше в Україні ще ніхто не знаходив.
Виявилось, що це згорнута в п’ять обертів свинцева пластина, яка вся вкрита давніми написами.
В Україні з таким ще не стикались, проте науковці знали, що у часи Київської Русі існував спосіб передачі інформації через свинцеві грамоти.
Майже одразу науковці змогли прочитати на знахідці слова, які свідчили – тут йдеться про Київ.
Кілька подібних артефактів на початку 2000-х років знаходили у древньому Новгороді, проте не на українських теренах. Тож практики реставрації та роботи з подібними знахідками ще не було.
До роботи треба було залучати професійних реставраторів, щоб “розгорнути” свинцевий сувій, а потім спробувати прочитати, що в тому майже тисячолітньому посланні.
Археологи ледь встигли завершити розкопки і знайти реставратора, як змушені були покинути свою знахідку.
На вулиці був вже кінець лютого 2022 року, і практично вся команда науковців з древнього розкопу відправилась до окопів великої війни Росії проти України.
До роботи залучили спеціаліста з давньоруських графіті із заповідника “Софія Київська” Тимура Бобровського, який за відсутності авторів знахідки і на їхнє доручення розповів світу її таємниці.
Як розгортали свинцеву грамоту
Тимур Бобровський розповідає, що унікальність знахідки ускладнила пошуки реставратора.
Спеціалісти відмовлялись від участі в проєкті, посилаючись на значну корозію, крихкість металу та відсутність чітко визначеної методики реставрації таких носіїв тексту.
За роботу взявся київський художник-реставратор Віктор Голуб, який після місяців кропіткої роботи зумів представити світу реставровану та розгорнуту грамоту.
За словами Голуба, на початку реставрації знахідка являла собою згорнуту у п’ять щільних шарів невелику свинцеву пластину вагою всього 15,7 грама.
Вона містила значні деформації і тріщини, були щільні корозійні нашарування, перемішані з ґрунтом.
Під мікроскопом при 23-кратному збільшенні реставратор максимально укріпив слабкі ділянки, видалив корозію до стану, щоб максимально дістатись до літер.
І тут на науковців чекав ще один сюрприз – стародавній текст виявили на обох боках розгорнутої грамоти – текст кирилицею у три рядки на всю довжину пластини.
Напис на неї наносили гострим твердим предметом. Текст на обох поверхнях пластини зберігся майже повністю, за винятком окремих знаків, пошкоджених корозією металу вздовж згинів.
Після досліджень написів та розшифрування тексту встановили, що на пластині є два окремі “листи з минулого”, кожен з яких починався зі слова “ГРАМОТА”.
Наказ з Києва та хвора мати
Розшифровка древнього тексту, де ще й відсутня частина літер – справа нелегка.
Замість знищених корозією літер науковці використали знаки питання, а непевно прочитані літери взяли у дужки. Тож отримали такий текст на зовнішньому боці грамоти.
ГРАМОТА ОТ ?ЫТРА ТА КЪ МИЧЕВИ : И КЪ ГЫР?(ОВ)И : СЪКУПИВЪША СКОТ(Ы) А ?Е? (М)ИЧА ВЕДИ КЫЕВ(У)
У своїх детальних поясненнях щодо методології роботи Тимур Бобровський навів обґрунтування прочитання та інтерпретації напису.
У перекладі на сучасну українську мову, як вказує науковець, перше послання у грамоті треба читати так:
“Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла: вдвох зібравши худобу, натомість без Міча веди до Києва“.
Бобровський каже, що текст на зовнішній стороні грамоти є листом-розпорядженням господаря на ім’я Хитр своїм робітникам або молодшим родичам Мічеві та Гирлові.
“Коли вони вдвох зберуть худобу (можливо, з випасів або в якості податків), один з них, а саме Гирл, має відігнати її до Києва”, – наполягає науковець.
Текст на звороті грамоти виявився приблизно таким самим за обсягом, як і попередній.
Бобровський запропонував таку побудову другого послання:
ГРАМОТА КЪ МИЧЕВИ.
А МАТИ ТИ БОЛИТЪ.
А ДОРОЖЪ ТИ ПСЛ, НЪ ТИ НЕ ВЪДАЛЪ.
А ИДИ ДОМОВИ.
Це послання Бобровському допомогла розшифрувати команда лінгвістів.
Воно сучасною мовою може звучати так:
“Грамота до Міча: а мати-но хворіє. А Дорож-но писав, але тобі не віддав. Тож йди додому”.
Загалом, як вважають науковці, в грамоті з Полонного господарське розпорядження доповнюється інформацією про хворобу матері Міча, а також згадуванням неотриманого ним листа від якогось Дорожа та закликом повертатися додому, на відміну від іншого адресата, який мав відігнати згуртовану худобу до Києва.
Один бік грамоти:“Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла:
вдвох зібравши до купи худобу, але без Міча веди до Києва.
Другий бік: Грамота до Міча:
а мати-но хворіє
(а Дорож-но писав, але тобі не віддав),
тож йди додому”.
У чому унікальність і навіщо писати на свинцю
Тимур Бобровський у розмові з ВВС розповів, що в Україні раніше знаходили тільки три древні грамоти, але виконані вони були на бересті (корі берези).
А на теренах Росії таких берестових грамот було сотні.
Перша свинцева грамота, знайдена в Україні, має понад 800 років, і науковці датують її серединою XII століття. Тобто написали її за століття до монголо-татарської навали.
Раніше відсутність берестових грамот в Україні пояснювали тим, що вони погано зберігались.
“Знахідка в Полонному, яке належало до Київського князівства, дає іншу відповідь – на наших землях могли більше застосовувати інші носії інформації, зокрема свинцеві”, – наполягає науковець.
Використання свинцю Бобровський пояснює зручністю, простотою та умовною доступністю.
Свинцеві листи – це носій інформації багаторазового використання, каже науковець. На відміну від берести, де один раз написав і викидаєш.
Свинець зручно нагріти, трохи розклепати, й старий напис зникне. Тож можна писати нове повідомлення.
І видряпувати букви на свинцю теж не надто складно.
Свинець у ті часи був поширений і доступний багатьом людям.
“З нього робили, як і зараз, грузила для рибалок. Храми муровані у той час вкривали свинцевими листами. Якщо робили грузила, то мали доступ до свинцю. Його не було так багато, як зараз, але він був”, – вказує Бобровський.
Київ на той час був великою столицею з багатьма мурованих храмами зі свинцевими дахами.
Хоча метал і не був дешевим, але рятувала його багаторазовість. “Дістав один листок і далі пишеш на ньому скільки завгодно разів. Доки він не зламається чи не потрапить у пожежу”, – каже історик.
Що ми дізнались зі свинцевої грамоти
Бобровський розповідає, що кілька речень на свинцю дають нам багато інформації щодо життя на українських землях у той час.
Це міг бути лист, написаний як у Полонному, яке розташоване за двісті кілометрів західніше Києва, так і в столиці. Але щось трапилось, його точно не прочитав адресат, вважає Бобровський. Адже лист так і залишився згорнутим.
Полонне на той момент було частиною Київського князівства, і князь призначив його для збору десятини для однойменної церкви в Києві.
У грамоті йдеться про худобу, яку збирають та мають гнати у столицю. “Можливо, що ця худоба і є десятиною, і її відганяли на ринок Києва. А гроші йшли церкві”, – припускає Бобровський.
Певні висновки можна зробити і з мови послання.
“Там є українські фонеми, адже українська мова вийшла з мови того часу, там є знайомі фонеми – закінчення “ові” і “єві”. Але між мовою грамоти та сучасною часів Котляревського – шість століть”, – вказує науковець.
Граматика, звісно, там інша, зумовлена церковнослов’янською мовою.
Останнє речення грамоти також впало в око підписникам Бобровського у фейсбуку.
У західних регіонах України часто вживають фразу “іди домів” у сенсі йди додому.
Що дуже схоже із фразою “иди дОмови” з грамоти.
Бобровський каже, що чітко пов’язувати ці фрази і виводити її генезу не може.
Але нагадує, що в основі специфіки мови західних регіонів України лежить так звана “давньоруська мова”. Основою якої була найпоширеніша київська говірка, бо столиця була в Києві. Ця мова тоді ж була і на західних землях сучасної України.
“Коли Галицько-Волинська Русь відокремлювалась, там почалось формування свого діалекту. Цілком можливо, що нинішнє “домів”, яке є у галицькій чи карпатській говірці, це все від тієї київської мови XII століття”, – припускає історик.
Ще один вимір грамоти – розуміння поширеності писемності у ті часи.
“Є господар, в якого є високий статус. Він написав цю грамоту і знає, що працівник, який має доручення гнати худобу, цю грамоту правильно прочитає і виконає. Я б сказав, що на той момент вміння читати було поширене у всіх верствах населення”, – вважає Бобровський.
Схожі висновки історики роблять і з графіті на стінах у древніх храмах тих часів. Зокрема, і в Софії Київській.
“Графіті показують, що і багато жінок володіли писемністю. Необов’язково, що ці люди були вищого щабля, могли бути і звичайні міщани”, – вважає Бобровський.
Він каже, що ознаки писемності того часу знаходять і в селах на посуді, який там же і виробляли.
Яка вартість і доля грамоти
“Це унікальна річ, у цієї знахідки велике майбутнє. Будь-який музей в Україні мав би за честь мати такий експонат – вона єдина подібна зі столичного регіону давньої Русі”, – наполягає Бобровський.
Про вартість сказати не може – таких речей не продавали, в Україні їх не було.
Він твердить, що навіть не чув, щоб “чорні археологи” знаходили та вивозили подібні речі.
Бобровський впевнений, що таку унікальну знахідку вперше мають показати на найвищому рівні у Національному історичному музеї в Києві на спеціальній виставці.
Хоча, за його словами, краще такі знахідки зберігати ближче до місця, де їх відкопали.
“Але передати таку грамоту – це як передати велику коштовність. Тому музей має мати відповідні умови для зберігання цінних речей”, – визнає науковець. І в Полонному таких може не бути.
Рішення, де зберігати унікальну свинцеву грамоту, ще немає, пояснює Бобровський.
Щоб передати її в музей, археологи мають зробити науковий звіт експедиції, легалізувати знахідки і отримати охоронні номери.
Але зараз це неможливо, адже всі автори знахідок ще з лютого воюють на фронті.
“Археологи після розкопок мали завершити звіт до травня 2022 року, але через вторгнення Росії у лютому пішли на війну”, – розповідає Бобровський.
Науковець Павло Нечитайло на своїй сторінці у фейсбуку з фронту радіє науковим відкриттям з їхньої знахідки і вітає усіх причетних.
Те, що цю грамоту знайшла саме команда Павла Нечитайла, символічно і викликало багато мемів.
Сам Нечитайло, окрім наукової діяльності, вже багато років відомий і як лідер музичного гурту “Пропала грамота”.
Тож його колеги науковці зараз жартують, що йому треба перейменовувати і гурт, і, можливо, навіть змінити прізвище.
“Звісно, жартували з усього цього. Думаю, що, крім того, щоб змінити назву гурту на “Непропалу грамоту”, вже певно треба міняти і прізвище. Він же знайдену грамоту зміг прочитати!” – жартує Тимур Бобровський.
І зичить, щоб хлопці після повернення з війни зробили ще багато великих наукових відкриттів.
