Ворожіння та забави на Андрія. Але церква закликає молитися (ФОТО)


21:1612.12.2022

‎Завтра, 13 грудня, православні й греко-католики відзначають день пам’яті апостола ‎Андрія Первозванного. ‎

За легендою у літописі “Повість временних літ”, святий Андрій проповідував ‎у Скіфії, піднявся Дніпром, поставив на схилах Славутича хрест і сказав: ‎‎”На цих горах засяє благодать Божа і буде велике місто, і Бог збудує багато ‎церков”. Пізніше тут постав Київ.

В Україні напередодні Андрієвого дня молодь збиралася на вечорниці. ‎Дівчата готували калач із діркою посередині. Називався він калитою на ‎Київщині й Житомирщині, на Поділлі – балою, на півдні України – малаєм ‎або просто коржем. ‎

Тісто на калиту замішували при повному мовчанні, непочатою водою, ‎принесеною з трьох, семи або дев’яти криниць. На Поліссі корж робили на ‎сироватці, додавали меду і пекли “на твердо”, щоб його було важко кусати. ‎На Одещині робили пухким, на дріжджах, у вигляді калача. ‎

На рівненському і київському Поліссі до 50-х років ХХ століття випікали ‎калиту за давньою традицією на капустяних листках. Прикрашали калиною, ‎сухоцвітами, цукерками, родзинками, горіхами, маком, повідомляє ВВС.

хлопець кусає калиту
Підпис до фото,Хлопець на мітлі намагається вкусити калиту

Калиту на червоній шворці перекидали через сволок чи привішували до ‎гвіздка. Українці Задунав’я прив’язували в пройомі дверей. ‎

Біля калити садили Писаря або пана Калитинського – хлопця, здібного до ‎жартів і витівок. Він мав розсмішити учасників гри, які по черзі під’їжджали ‎до калити верхи на рогачі або хлібній лопаті – коцюбі, намагаючись ‎відкусити від неї шматок. Хапати калиту руками забороняли.

Між ‎учасниками відбувався діалог:‎

– Куди їдеш?‎

‎-‎ У млин.‎

‎-‎ А що везеш?‎

‎-‎ Міх.‎

‎-‎ А що в міху?‎

‎-‎ Сміх.‎

‎-‎ Ну кусай, але не смійся.‎

Калитинський підсмикував за шворку калиту аж під сволок, вхопити зубами ‎коржа було важко. Якщо розсмішив Коцюбинського, то квачем із сажею ‎мазав йому обличчя.‎

Вареник зі сміттям і копійкою

Дослідники припускають, що так в давнину наші предки розігрували міф ‎про помираюче й воскресаюче сонячне божество. Адже розвага відбувається ‎саме в час найдовших ночей і найкоротших днів. Вважалося, у цей час ‎Сонце вмирає, його з’їдає страшний звір і смертельний холод загрожує ‎всьому живому на Землі.

Веселощі та сміх учасників гри мали захистити людину й усю природу від ‎холоду й смерті. Радісному сміху приписували надзвичайну оберегову та ‎життєдайну силу.

Хлопці замішують тісто на етновечорницях в ніч на Андрія
Підпис до фото,Хлопці замішують тісто на етновечорницях в ніч на Андрія

По закінченню забави дівчата пригощали варениками з різними начинками: ‎картоплі, капусти, грибів, гречки зі засмажкою, квасолі й бобу. Кожна ‎дівчина примічала: який хлопець візьме приготовлений нею вареник, той і є її ‎суджений. А залицяльнику, який був їй не до вподоби, підкладала вареник із ‎клоччям, сміттям або сіллю. ‎

На Київському Поліссі дівчата ліпили один великий вареник у вигляді бугая, ‎очі йому робили з квасолі, ріжки і хвостик – з сирої картоплі. Його ‎отримував той хлопець, який не засміявся під час гри.‎

В один вареник клали копійку. Вважалося, тому, хто його дістав, в усьому ‎щаститиме протягом року.‎

Час напередодні зимового сонцестояння вважався чарівним. Можна ‎було передбачити своє майбутнє.

Дівчата варили в новому горщику ‎кашу, опівночі виходили до воріт і голосно кликали: “Доля, го-о-о-в! ‎Озовися!”. За звуками, що лунали на вулиці, намагалися передбачити ‎своє майбутнє. ‎

Кидали чобіт через хату й дивились: куди впав носком, в ту сторону й заміж ‎піде. Питали у перехожих чоловіків ім’я й вірили, що так зватиметься ‎суджений. ‎

Біля криниці по снігу сіяли льоном, коноплями або маком і примовляли: “Андрію, Андрію, я на тебе мак сію,‎ дай знати з ким буду під вінцем стояти”.‎

Вважалося, що суджений обов’язково присниться цієї ночі. А ще під подушку ‎клали замок із ключем і у сні майбутній чоловік мав його відкрити. Або ‎робили з вишневих гілочок місточок: хто у сні переведе через нього, з тим ‎будеш вік жити.

дівчина

Хлопцям у цю ніч дозволяли бешкетувати й розігрувати односельців. Вони ‎робили попелом по снігу доріжки від хати дівчини до хати того хлопця, ‎якому вона симпатизувала. ‎

У господі, де були дівчата на виданні, парубки знімали ворота і заносили їх ‎за село. Або зав’язували мотузками двері, закривали склом димарі, ‎затягували на дахи хат або хлівів вози чи сани, перегороджували вулицю. ‎

Весь цей хаос супроводжувався жартами, сміхом, веселощами. Дорослі не ‎сварилися, ставилися до таких жартів поблажливо, згадували свою ‎молодість, адже це був єдиний день протягом року, коли дозволялися ‎подібні витівки.‎

Андріївські розваги й нині залишаються улюбленою забавою української ‎молоді. Цього дня грають навіть в тих регіонах, де традиційно калити не було, ‎наприклад на півдні Чернігівщини й на Полтавщині. ‎

У Львові існує міська легенда: опівночі на Замковій горі можна зустріти ‎веселого привида Андрія в шаленому танці. ‎

І традиційно від Закарпаття й до Слобожанщини, від Полісся до Південного ‎Степу дівчата ворожать на судженого-рядженого, кличуть долю й ‎закладаються на віщий сон.

Водночас у Православній церкві України пояснили, чому вірянам не варто брати участь у ворожіннях перед святом Андрія.

У церкві вважають передбачення долі не лише беззмістовними, але й шкідливими.

“Що роблять усякого роду ворожіння, передбачення, розкладки карт, гороскопи та інша подібна “магія”? Замість Бога вони “малюють” майбутнє. Так, саме малюють, адже неодноразово науковцями доведені наслідки подібних ворожінь: самонавіювання, програмування, психологічна залежність і вразливість”, – кажуть в ПЦУ.

У церкві пояснюють, що люди прагнуть зазирнути в майбутнє, щоб позбутися тривожності і непевності. Утім, ворожіння може заспокоїти лише ненадовго і то за умови, що людина почує те, що хоче, але справжню причину тривоги воно не усуне.

“Людина стає вразливою і беззахисною перед багатьма новими життєвими випробуваннями”, – кажуть у ПЦУ.

Якщо ж людина отримає якесь негативне “передбачення” майбутнього, то може зневіритися, адже вважатиме, як би вона не чинила, все одно станеться так, як їй “напророчили”.

“Ще один небезпечний аспект ворожінь – людина знімає з себе частину відповідальності за те, що з нею відбувається, і перекладає її на інших людей або на зовнішні явища. Це знову призводить до самообману, внутрішнього конфлікту, хвороб душі”, – кажуть в ПЦУ.

Церква пояснює, що за християнським вченням, долю людини ніхто не визначає наперед, вона залежить від “її власних вчинків та від дії Божого промислу”.

А причиною гадань і ворожінь є маловірство, переконані в ПЦУ.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Ворожіння та забави на Андрія. Але церква закликає молитися (ФОТО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube