Кого і які? Cуддя Гарський з Одеси змушує злочинців читати книжки


12:0030.11.2022

“Суд… рекомендує прочитати роман Елеонор Портер “Полліанна”, що здатен навчити усіх дорослих радіти дрібницям, бути добрішим і щасливішим незалежно від складних життєвих обставин”. 

Це цитата із судового вироку Олександра Гарського – судді Малиновського районного суду Одеси. Він відомий тим, що у деяких своїх рішеннях присуджує обвинуваченим читати книги. 

У вироку від 20 жовтня 2021 року двом хлопцям, які вкрали дрібниці з двох авто на парковці і “спалилися”, призначив твори за 5 клас, “покликані формувати в дитині всі добрі, сердечні і незлобливі відчуття”. Це “Пригоди Тома Соєра” та “Пригоди Гекльберрі Фінна” Марка Твена, “Біле Ікло” Джека Лондона, “Минають дні, минають ночі” Тараса Шевченка. 

А 24 жовтня 2022 року зобов’язав обвинуваченого у шахрайстві подивитися кіно 40-х років “Це моє прекрасне життя” та прочитати твори Франка і Сковороди. Контролюють виконання рішень органи пробації. 

LIGA.Life поспілкувалася із суддею: як і кому Гарський призначає книги (спойлер – це “покарання” далеко не для всіх), чому росіянам не допомагають Толстой і Достоєвський, чи порадив би він Путіну та Шойгу читати, якби вони опинилися перед ним на лаві підсудних.

“НЕ КОЖЕН ЗАСЛУГОВУЄ НА ТАКЕ ПОКАРАННЯ”

– Останнє ваше рішення, яке потрапило у публічний простір: читати “Основи суспільності” Франка та “Розмову п’яти подорожніх про істинне щастя в житті” Сковороди, а також подивитися фільм “Це прекрасне життя” – за шахрайство. Обвинувачений взяв напрокат велосипед, а потім намагався продати. Чому саме ці твори – саме цій людині? 

– Обвинувачений – людина з двома вищими освітами. В нього поставлена мова, він гарно розмірковує. Він – не є звичайним злочинцем. Може, навіть він розумніший за деяких професійних учасників судового процесу. Але так склалося життя, вчинив дурість.

“Під час засідання він навіть вірш Ліни Костенко прочитав. І переконав мене, що може бути не зовсім поганою людиною”.

Франко – один із моїх улюблених українських письменників. В “Основах суспільності” описує людей, які потрапили у складні умови і ухвалили не зовсім розумні рішення. Таким чином я хотів звернути увагу людини, що вона теж у складній ситуації ухвалила нерозумне рішення. 

Сковорода у цьому творі описує, що таке щастя, що має бути в житті первинним, а що вторинним, на що варто звертати увагу.

Фільм “Це прекрасне життя” надихнув мене на позитивне мислення. І я вирішив, що й людина з вищою освітою має перейнятися такими почуттями, що бувають у житті складні часи, а після них будуть добрі.

– Це ваш перший вирок у вигляді перегляду фільму?

– Так.

– А коли і як ви почали присуджувати читати книги?

– Серед усіх галузей права кримінальне я вважаю найбільш консервативним. Зміни в нас відбуваються складно і довго, завжди саботуються всіма можливими органами влади. 

“Кримінальний кодекс ухвалено 2001 року, але це – наслідки радянського кримінального права”.

Змінили, можливо, певні види статей, деякі види злочинів, щось виключили з кримінальної відповідальності, але принципи – ті самі. 

Думаю, рішення про книги – це певний протест проти радянщини. Я 17 років працюю суддею. Мабуть, з часом, коли монотонно виконуєш роботу, розумієш, що даремно її робиш. Щось потрібно було змінювати.

ДОВІДКА. Такі рішення суду – законні, каже Гарський. Суд посилається на статтю 76 Кримінального кодексу України. Там зазначено, що на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов’язки, необхідні і достатні для її виправлення (з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання).

Перше рішення було минулого року. Я побачив, як суддя у Британії присудив читати видатних письменників молодому неонацисту. 

Я вже виніс близько 10 таких вироків, не всі були в медіа. І не кожен заслуговує на таке покарання. Є люди, які цього не зрозуміють, або це буде даремно. Я вибираю книги залежно від людини, обставин і своїх знань.

“Присуджував “Інтернат” Сергія Жадана – за крадіжку, щоб ще й патріотично виховувати людей, які помилились”.

До російських письменників по-іншому трохи ставлюся. Я виріс у радянські часи. І не поділяю думки багатьох щодо Достоєвського і Толстого. Мені вони подобаються. Толстого призначав теж, але до повномасштабної війни. А зараз переходжу до Шекспіра, Діккенса, Оноре де Бальзака. У захваті від них. Можливо, Бальзак і краще за Достоєвського знається на струнах душі і тонкощах стосунків між людьми.

“РОСІЯНИ НЕ ЧИТАЮТЬ. ІНАКШЕ НЕ ВЧИНЯЛИ Б ТЕ, ЩО ЗАРАЗ”

– Достоєвським і Толстим пишаються в Росії. Якщо ці письменники покращують людину, чому ж росіянам не допомагає? 

– Тому що не читають. Не може людина, яка прочитала “Воскресіння” Толстого, бути злою. Людина, яка читає, не може вчиняти того, що зараз роблять (росіяни. – Ред.) на Сході. Вона не розуміє, як це можливо. 

Серед юристів є багато французьких письменників, які писали, що в юридичних вишах Франції викладали Достоєвського в кримінальному праві. Бо він чітко показує, що приводить людину до злочину. Чому – головне питання кримінального права. Який основний мотив? 

Те, що росіяни популяризують Толстого й Достоєвського – їхнє право. Ми маємо популяризувати своє. Наших авторів замовчували. Твори Багряного, Франка – видатні, я “Тигролови” теж присуджував, за грабіж.

– У російській класиці простежується, що після злочину часто не відбувається покаяння. Як приклад – “Злочин і кара”. Як суддя і читач ви з цим згодні? І чи можливе виправлення без покаяння? 

– Це філософське питання, вічне. Можливо, на нього й немає відповіді. 

Я не побачив каяття у Розкольнікова. Обставини підвели його до зізнання. Але каяття – поняття розмите. Не можна залізти в голову до людини. Тим більше, до обвинуваченого під судом, який боїться відповідальності. Він стоятиме на колінах, аби не покарали. 

Тут тільки питання в оцінці: як ти все сприймаєш у момент, коли це відбувається. Коли ти більш схильний до доброти, можеш повірити людині і призначити більш м’яке покарання. Якщо більше схильний до недовіри, не повіриш і призначиш суворіше покарання. Так судді й діляться.

"Це мій протест проти радянщини". Як і кому суддя Гарський з Одеси присуджує читати книжки

– Ви вірите в те, що кажуть вам обвинувачені українці у разі розкаяння? 

– Іноді так, іноді ні. Якщо узагальнено казати, в мене суворіші вироки, з покаранням. Присудження книжок – це поодинокі випадки. Судді не все знають, ми можемо тільки припускати. Вирок – це припущення. “Хто присуджує 10 років в’язниці і думає, що це людину виправить – це дурість”.

Якщо дуже тяжкий злочин – людину треба ізолювати, щоб вона не зробила більше зла. А коли ти даєш книжки – людина викликала довіру. 

– В одному з рішень ви дали почитати літературу для середньої школи чоловікові, який у залі суду читав по складах. Таких у вашій практиці багато? Адже одна з поширених думок про тих, хто потрапляє на лаву підсудних, – це люди без якісної освіти, з нещасливим дитинством.

– Неосвічених людей у залі суду – більшість. Часом вони думають, що вчинене ними – правильно, чи крадіжка, чи злочини з наркотиками. Іноді не розуміють, що їх після скоєння злочину знайти можна дуже швидко.

Освічена людина розуміє англійське правило: вигідно жити за законом.

– У своїх рішеннях ви цитуєте юристів та філософів, Локка, наприклад. Що дають ці праці і як впливають на ваше суддівство? 

– Це повністю змінило мій внутрішній світ. Це видатні люди, які створили філософію сучасного права на підставі античної. Особливо Гегель, Локк, Кант, Бебб…  Вони дають багато думок для роздумів. І коли обмірковую справу, вже підводжу її під стандарти і категорії сучасного європейського життя. Я на справи дивлюся зовсім під іншим кутом. 

“Я щодня хочу стати кращим за себе вчорашнього. А для цього треба читати. Так розумієш – що добре, що погано. Я й Mein Kampf читав, і не став від цього злим”.

“Я ЩЕ СЛІДЧИЙ СУДДЯ, ЦЕ ДО 1000 РІШЕНЬ ЩОРОКУ”

– Скільки справ ви розглядаєте за рік?

– У нас – різні категорії справ. Я ще слідчий суддя, це до 1000 рішень щороку. Значний об’єм роботи. Щороку все менше справ по суті розглядаю, бо  процедура дуже ускладнена, і від початку процесу до вироку пройде багато часу. Десь до 50 справ по суті можемо розглянути на рік. І ще до 1000 адміністративних.

– Хіба за такого темпу можливо забезпечувати справедливість і адекватне вивчення матеріалів справи?

– Якщо казати об’єктивно і про творчий процес, як у вироках із книжками – це неможливо. Щоб ухвалити більш-менш достойний вирок, треба працювати у вихідні. Темп дуже високий. Треба змінювати процедури. Може, створювати мирових суддів, досудове врегулювання, інститут медіації, щоб окремі суди були тільки на важкі випадки. Як на Заході.

– До суддів ми звертаємося “Ваша честь”. Скільки відсотків українських суддів мають цю честь? Ваш батько – суддя, ви судите багато років. 

– Не хотів би відповідати на це питання, воно провокативне (сміється). “Ваша честь” – це умовність, щоб була повага до судової влади. 

Зараз багато в чому є певне незадоволення і є, певно, штучний образ непорядності суддів. Є випадки, коли судді помиляються у висновках, і ці помилки проявляються і в судових рішеннях. Але можу казати це як людина, а не як суддя. Як суддя – не маю права.

Я теж далеко не ідеальний, і апеляційний суд потім благополучно виправляє або скасовує мої рішення.

В Оноре де Бальзака, Діккенса багато сарказму щодо роботи прокурорів і суддів. Це має нас стимулювати. Щоб ми не забували, що ми перш за все люди, і тільки потім – чиновники. А людяності нам не вистачає.

– Що ви порадили б прочитати своєму колезі-судді, якби він опинився перед вами як відповідальний за недоброчесність? 

– Я не антикорупційний суд. Не хотів би таких справ. Злочини, в яких суддів обвинувачують, зазвичай тяжкі. Там про книги не може бути мови.

– Громадська рада доброчесності в 2017 році написала, що ви не внесли в свою декларацію 2015-2016 років усі статки, якими володіє ваша дружина. Чому тоді так трапилось?

– Не знаю. Вважаю це непорозумінням. Цих земельних ділянок не було вже 10 років. Вони були у власності дружини, можливо, місяць. А те, що нові власники їх не переоформили, я про це не знав. Дружина – самодостатня, нотаріус, і завжди заробляла більше, ніж я. І не звітуватиме перед чоловіком, що от сьогодні заробила $1000. Вона мала на це право. 

– Які помилки людей з правоохоронної системи можна пробачити, а які є червоними лініями, після яких шлях до системи має бути закритий?

– Є банальні помилки, які можна пробачити. А є злочини, і це край. Хабар – завжди хабар, наприклад. 

– І останнє питання. Якби перед вами на лаві підсудних опинилися Путін, Суровікін, Шойгу і Лавров, яку літературу ви б змусили їх прочитати? 

– Неправильне запитання (сміється). Цього ніколи не станеться. Це як дитина мене колись питала: “Що ти робитимеш, коли знайдеш мільйон?” Про які книжки можна казати цим людям? Гаазький суд має вирішувати це, і там вироки були зовсім не про книжки. Злочини надто тяжкі.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Кого і які? Cуддя Гарський з Одеси змушує злочинців читати книжки' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube