Розв’язана Росією війна проти України підштовхнула українських розробників до створення та вдосконалення ніколи раніше не існуючого нового виду озброєнь. Йдеться про безпілотні літальні апарати. Наша перевага в тому, що ми можемо застосовувати свої розробки одразу у бою та мати миттєву відповідь щодо її ефективності. Завдяки цьому Україна незабаром зможе дати фору багатьом виробникам БПЛА у світі.
Про зростання виробництва авіаційних безпілотних комплексів, співпрацю з іноземними виробниками та про українську безпілотну відповідь на російські обстріли по території України – у програмі “Фронт Бадрака” на Апостроф TV розповів менеджер проектів ДК “Укроборонпром”, ветеран українсько-російської війни ОЛЕГ “МАРТИН БРЕСТ” БОЛДИРЄВ.
– У 2014 році в Україні було понад 30 компаній, які мали намір робити авіаційні безпілотні комплекси. І кілька років тому багато хто став констатувати, що в Україні з’явилася власна вітчизняна школа безпілотної авіаційної техніки. Чи так це, і як взагалі йдуть справи з безпілотною авіаційною технікою?
– Я б не оцінював нашу вітчизняну ситуацію з БПЛА як створення якоїсь школи. У нас є група виробників, а з початку масштабної війни відбулося вибухове зростання кількості різних виробників та розробників своїх авіаційних безпілотних комплексів (БпАК). Але говорити про появу цієї школи, мені здається, ще рано чи навіть зовсім зайве. Тому що БпАК – це набір певних високо та низькотехнологічних речей: фюзеляж, двигун, інерціалка, система зв’язку та ще багато іншого, програмне забезпечення та тактика бойового використання, яка має нерозривно йти з кожним комплексом. Чи потрібна тут школа? Я не впевнений.
– А якщо брати у відсотковому відношенні, скільки українського у тих дронах, які збираються українськими підприємствами?
– Давайте спершу опишемо, що таке українське. Бо якщо підприємство робить фюзеляжі, то сировина, з якої воно робиться, має бути українською чи ні? Я стверджував і продовжую це робити, що сильна сторона українців – це інтелект, ми банально розумніші за противника. Всього іншого у нього більше: дронів, танків, живої сили, грошей тощо. А у нас тільки одна виграшна штука – ми розумніші. І ось коли ми говоримо про БПЛА, це якраз той випадок, коли розум приходить нам на допомогу. І будуючи свої комплекси, навіть таке різноманіття, яке є зараз, ми реально створюємо не школу, а спільність людей, які інтелектуально розвиваються, розвиваючи ці комплекси.
Я вважаю, що через якийсь час можна буде давати фору, тому що ми маємо кілька речей, які зараз виграшніші для нас. По-перше, будь-який БпАК може бути випробуваний на фронті, тобто досвід приходить одразу. Друге, неймовірний зворотний зв’язок з фронту, з усіма приватними та державними виробниками. Жоден західний виробник такого потоку фідбеку не отримує однозначно. По-третє, миттєва модернізація. У нас тут же, або в найближчих країнах виробництво і використання. Тобто нам телефонують з фронту з проханням перепрошити “птаха”, і наступного ж дня його перепрошивають.
Страшний вираз, але в цьому плані війна позитивно впливає на створення цього виду озброєння. Ми маємо чітко розуміти, що про БПЛА є група міфів, і один із них про те, що це безпілотний авіаційний комплекс. БПЛА – це вид озброєння. Камікадзе, ударний, розвідувальний, коригуючий – це вид озброєння, як автомат Калашнікова, як гармата чи танк. Ми з вами зараз присутні при створенні в Україні нового виду озброєнь, який ніколи раніше не існував.
– Якщо так все динамічно відбувається, якщо Україну використовують як лабораторію для вивчення нових озброєнь, виходить, що західним виробникам вигідно, щоб їх технології тут відпрацьовувалися та були використані?
– Це правда. Але як будь-які комерційні підприємства, вони хочуть отримати досвід, безпосереднє бойове застосування, можливо, щоб потім це гарно намалювати на плакаті, що їхнє озброєння застосовувалося у війні в Україні та було дуже продуктивним. Але при цьому, це комерційні організації, їх завдання дати поменше і взяти з цього більше вигоди. Тому в нас спостерігається такий “зоопарк” БпАК у збройних силах, бо західний виробник може прийти та подарувати кілька комплексів, за що їм, звісно, дякую.
– Але передавати технології вони не поспішають?
– Щодо передачі технологій, то тут західні партнери починають робити дуже сумне обличчя. Ви розумієте, що технології є інтелектуальною власністю. Я не хочу накидатися на фірми, це хороші комерційні фірми, причому частина з них позитивно налаштовані до нас і дають класні знижки. Але це комерція, і технології – це той їхній додатковий капітал, який вони заклали у вартість і на цьому вони заробляють. Тому що зібрати комплекс зі складових частин може багато хто, а ось змусити його безпомилково та ефективно працювати, це вже та додаткова вартість, що базується на інтелекті. Тому я не думаю, що технологію нам передадуть просто так. Зате, теоретично, її можна купити.
– Нещодавно “Укроборонпром” заявив, що готує безпілотну відповідь противнику, і в Україні скоро з’явиться безпілотник, здатний пролетіти тисячу кілометрів. Розкажіть про це.
– Спершу розповім, як розраховується дальність БПЛА. Є два способи, перший – це дальність управління, що залежить від системи зв’язку. Другий – це розрахункова дальність, де ми беремо потужність двигуна, тип живлення, множимо та отримуємо, що якщо у нас літак може перебувати 6 годин у повітрі зі швидкістю 200 км/год, то, відповідно, він здатний пролетіти 1200 км. Другий спосіб розрахунку характерний для камікадзе, а перший характерний для БпАК, які виконують функцію розвідки та коригування.
Тактико-технічні характеристики нашого проекту, по-перше, за розміром він буде більшим за Shahed. По-друге, він нестиме велике бомбове навантаження. По-третє, ми бачимо це як платформу, здатну прийняти вантаж у 75 кг. Однак це може бути вантаж рівня боєприпасу для камікадзе: ми просто полетимо і вріжемося кудись у Рязань, наприклад. А можливо, це буде апаратура, яку він везтиме. Тобто ми працюємо над платформою.
– Що має вміти знищувати такий дрон? Командні пункти чи, можливо, ворожі кораблі?
– Бойової частини вагою 75 кг явно замало для знищення корабля, але більш ніж достатньо для знищення об’єкта інфраструктури. Росія б’є по наших об’єктах інфраструктури, і ми повинні бити у відповідь. Ми маємо бити по залізницях, складах боєприпасів, складах з пальним. І коли ми починаємо накидати список цілей, то бачимо, що нам знадобиться багато таких машин.
Як я вже казав, у світі БПЛА є кілька міфів, і я вважаю, що є міфи про Shahed.
Міф перший: хтось колись комусь сказав, і всі в це повірили, що іранці будували дрони з гівна та палиць. Це неправда. Це розробка, яка тривала шість років. Це нормальна кількість ввалених грошей. Другий міф: хтось колись комусь сказав, що росіяни можуть взяти технологію. Це міф. Росіяни не беруть технології, росіяни беруть завод “під ключ”. Приходить стороння країна та будує завод. Вони не візьмуть технології, вони не знатимуть, що з нею робити, у них немає школи. Вони не збудували жодного заводу з БПЛА. Росія не має жодного свого безпілотника.
А міф третій, що БПЛА належать до авіації. Ні, це новий окремий вид озброєння.
– Наскільки багато в нашому новому БПЛА використано західних технологій, і які справи з їх закупівлею?
– Технології можна отримати різними способами. Це може бути подарунок, так звана міжнародна допомога. Це може бути ліцензія, тоді передається не вся розробка. Можна вкрасти. І є ще один спосіб, якого ми прагнемо, це спільні підприємства. Так, з того боку приходить менеджмент, сама технологія, самі інженери, але є частина і наших людей. Але чим добре спільне виробництво, по-перше, одразу починає видаватися продукція, а по-друге – це можливість навчатися.
– Коли ми говоримо, що вироблятимемо серію таких БПЛА, то ми говоримо про те, що це буде спільне виробництво?
– Ні, цей безпілотник – це суто наша технологія.
– А чому в даному випадку спільне виробництво невигідне, щоб не бути залежними?
– Спільне виробництво добре, коли твій закордонний партнер має вже готовий продукт. Продукти такого плану не вдалося знайти серед тих, хто бажає партнерства. А партнерства хочуть далеко не усі. Тому що ми маємо справу з комерційною організацією, сенс існування якої – заробляти гроші. Звичайно, заробляти простіше, не маючи жодних партнерств.
– Я так розумію, що цей дрон має бути не дуже великим, щоб не бути помітним, і не дуже маленьким, бо тоді бойова частина буде слабкою?
– Ми розраховуємо, що нам потрібно підняти 75 кг вантажу і під цей вантаж ми починаємо розраховувати фюзеляж, і він виходить таким, як є. Шукається якийсь золотий варіант.
Є ще один міф про безпілотники, що його спочатку потрібно побудувати, а потім у нього впхнути снаряд і він летітиме і всіх бомбардуватиме. Я думаю, що багато людей поділяють цю позицію. Але ударний БПЛА треба будувати довкола боєприпасу. Або принаймні навколо розуміння ваги майбутнього корисного навантаження.
– Це буде дрон-камікадзе? Чи він повертатиметься?
– Платформа розрахована, звісно, на те, щоб повертатися.
– Скільки ми зможемо виробляти цих БПЛА на місяць?
– Це залежить від схеми фінансування, бо багато людей думають, що “Укроборонпром” – це така спеціальна будівля, де у підвалі стоїть друкарський верстат або купа золота лежить. А насправді ми не розпорядники бюджетних коштів. У нас немає можливості звідкись витягнути гроші та вкласти їх у розробку. Але за ідеальних умов фінансування, думаю, що ми можемо говорити про сотні штук за 2023 рік.
– У 2018 році ми купили у Туреччини п’ять комплексів Bayraktar, які коштували близько 70 млн доларів. Скільки коштуватиме наш БПЛА?
– Я думаю, що він коштуватиме в рази дешевше за Bayraktar. Але тут ще такий момент, наприклад, мені потрібно закупити системи зв’язку, і я звертаюся, умовно, до чеського заводу з пропозицією купити сто таких систем. Вони кажуть: “Добре, давайте передоплату, а ми у квітні відвантажимо”. Ти їм кажеш, що тобі потрібно зараз. Вони відповідають: “Добре, ми порушимо терміни інших контрактів і відвантажимо вам, але ціна буде вищою”. І як тут правильно порахувати фінансування? А ми без цих ста комплектів рухатися далі не зможемо. І це лише один момент.
– На ракетний комплекс “Нептун” систему зв’язку адаптувало українське приватне підприємство, але система фактично американська. Якщо ми говоримо про такі проекти, коли нам потрібна інерційна система, потрібний зв’язок і ми таким чином по крихтах збираємо, це теж ми беремо чужу технологію?
– Ми беремо не технологію, ми беремо готовий продукт. Технологія запакована всередину і купа додаткової вартості зберігається у ній. Виникає одразу цікаве питання, чи є у нас зараз час кожен із цих продуктів, кожну із цих залізних коробок виробляти, паяти в Україні?
– Тобто нам за фактом навіть вигідніше купувати ці високотехнологічні вузли за кордоном?
– Додаткова вартість українського дрону має складатися з нашої інтелектуальної складової, а виробників самого заліза достатньо. Так, можливо вони дещо завантажені, так, можливо буде проблема із закупівлями. Однозначно буде проблема із фінансуванням. Але складати це все і давати ось цей інтелектуальний рівень мають українці, і тоді в нас буде своє.
Я скажу непопулярну річ, мені здається, що ми зараз перебуваємо на тому етапі війни, коли потрібно знизити темпи закупівлі іноземних дронів, і спробувати хоча б 100-200 млн виділити 5-10 перспективним новим розробникам. Укласти з ними жорсткі контракти, засудити їх, якщо їх порушать. Але треба зробити так, як американці у 1941 році. Вони просто викликали десять найперспективніших виробників літаків, з кожним уклали контракт на розробку окремого виду літака та сказали, якщо за рік не буде прототипу – вони сядуть. Вони за один день витратили 600 млн доларів, а через рік у них було дев’ять прототипів літаків.
Мені здається, що час і нам зробити так само – принести гроші в Україну і тут замовити.
– Це було б добрим рішенням. Але є вже готові рішення, які можна адаптувати. Чи можна паралельно говорити про спільну роботу з іноземними виробниками, наприклад, із турецьким Baykar, який хоче відкрити завод в Україні?
– Особисто моя думка, ось Bayraktar або Bayraktar Akıncı, більш важка машина, це якщо порівнювати з автомобілями, кросовер та рівний йому джип. Але у лінійку, яку використовують люди, далеко не лише ці два типи машин включають.
Тому стовідсотково повинні йти паралельні процеси. Будь-яке виробництво на нашій території відразу дає нам, точніше, тим, хто братиме участь у цьому партнерстві, величезну кількість інформації. Починаючи від того, які роботи використовуються на виробничій лінії, чому саме вони, яким компаундом заливається плата та інше. Ми все це бачимо і починаємо зростати інтелектуально, фактично переймаючи цю технологію.
– Це стосується не тільки дронів? Наприклад, ми зараз використовуємо американські РСЗВ HIMARS. Чи можемо ми розраховувати на те, що ми отримаємо якусь частину технології чи ліцензію та почнемо у себе таке виробляти?
– На рівні HIMARS домовляється уряд, і яким буде результат, ми не знаємо.
Хотілося б, щоб якісь запчастини для HIMARS ми почали виробляти самі. Купимо ліцензію чи технологію, лінію збирання або навіть завод спробували купити “під ключ”. Але чого ми дійдемо, я не знаю. У цих рішеннях багато політики.
– Як би ви оцінили використання дронів-камікадзе та барражуючих боєприпасів на фронті, якою є потреба в них?
– Наскільки мені відомо, зараз найбільшою популярністю через простоту виробництва користуються системи скидання. Систему скидання краще робити з квадро, гекса, октокоптерів. Є ще легкий бомбардувальник Punisher, який має балістичний калькулятор і може розрахувати момент скидання свого боєприпасу. Тобто про камікадзе масово не можна говорити.
Але слід розуміти, що специфіка скидання передбачає зависання над ціллю. А будь-яке зависання над ціллю – це час. Дрон чути. Так, він майже не світиться в тепловізорі, але їх дуже добре чути, через що ми їх втрачаємо.
Але за останні 8 місяців у нас відбувся великий якісний ривок операторів дронів, які показують ефективну роботу. Ось уяви, ти береш Mavic за три тисячі доларів, береш ВОГ за тисячу гривень, конструктор якийсь, дроти, підвіски, ти кидаєш його і “трьохсотиш” відразу двох росіян. Уявляєш витрати Росії на “ремонт” цих солдатів?
Або ти кидаєш американську кумулятивну гранату з того самого Mavic. Таким чином, ми б’ємо техніку противника. І в чому тут краса, підбита техніка залишається, і ми можемо її полагодити. Ми Ізюм досі вигрібаємо, скільки часу вже минуло, а ще не всю техніку освоїли та відремонтували.
