Вибухи в прифронтових регіонах росії: чи причетна до них Україна (ФОТО)


13:4929.10.2022

Хто, як і чим завдає точкових ударів по військових та інфраструктурних об’єктах у РФ — інформація непублічна. Українське військове командування мовчить, експерти ухиляються від відповіді. Фокус з’ясовував, хто автор регулярної “бавовни” в Бєлгороді та чи може Україна вражати об’єкти на чужій території.

У Росії, у прикордонних із Україною областях, раз у раз чутно вибухи: горять склади з боєприпасами, електростанції та інші об’єкти інфраструктури. Російські журналісти й політики шукають причини. Серед “найочевидніших” — Україна (а разом із нею і країни НАТО) готуються до нападу на РФ. Принаймні про це нещодавно в унісон заявили бізнесмен, власник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин і президент Чечні Рамзан Кадиров. Перший упевнений: “Немає жодних сумнівів, що ЗСУ плануватимуть наступ”, — другий нарікає: “Війна вже перенеслася на територію Росії, а вона слабо на неї відповідає”.

У Бєлгороді все неспокійно — місто на лінії фронту

Про те, що насправді відбувається в російській провінції, місцеві медіа пишуть рідко. Іноді туди приїжджають іноземні журналісти. Як, наприклад, у липні репортери французької газети Le Monde. Вони відзначають втому людей, їхнє небажання нервувати зайвий раз і висловлювання довіри до влади.

В останні тижні матеріалів із Бєлгородської, Курської, Брянської областей у російському інформаційному просторі побільшало. І в багатьох автори серйозно запитують: чи можуть бойові дії переміститися на територію РФ.

Журналісти одного з центральних російських видань нещодавно повернулися з Бєлгорода. Їхній матеріал можна читати між рядками — регіон практично на лінії фронту.

“Бєлгородська область з першого дня введення російських військ на територію України гостріше за інші регіони відчувала, що таке бойові дії, — пишуть репортери. — А після того, як 11 вересня російські війська вийшли з Харківської області, лінія фронту стала пролягати по російському кордону. Майже 400-тисячний Бєлгород остаточно перетворився на справжнє прифронтове місто, просякнуте духом воєнного часу. Тут є кальянні, де завжди можна зустріти бійців ПВК, бари, де проводять час розвідники й офіцери, а на міському ринку в наметах продають військове екіпірування”.

Герої цієї публікації кажуть, що Бєлгородська область живе в стані постійної мобілізації, з чергами на кордоні, наметовими містечками для біженців і під наглядом спецслужб, які шукають диверсантів. А ще скаржаться, що в регіоні почастішали обстріли, іноді гинуть цивільні, окремі населені пункти потрапили під “евакуацію” (у деяких запроваджено режим надзвичайної ситуації), дехто чекає, коли війна прийде й у сам Бєлгород, і стурбовані, що влада не діє.

Пожежа на нафтобазі, удар по Бєлгороду, Бєлгород, удар ЗСУ
Пожежа на нафтобазі в Бєлгороді після удару ЗСУФото: Getty Images

Наступ української армії в Бєлгороді жителі розглядають як реальну можливість. І його бояться. Саме тому місцевий губернатор доручив роздати мешканцям багатоповерхівок ключі від підвалів, щоб ті могли сховатися. Але людям ключі не вручили — підвали мають бути зачинені, щоб туди не змогли проникнути диверсанти й влаштувати теракт. А ще бєлгородці роздратовані тим, що в Москві звучать салюти, а війну доводиться відчувати на собі тільки їм, і просять: “Відсуньте ***** від нас”. Слово “війна” репортери не називають, а ставлять лише зірочки замість літер.

“Лінія Вагнера” — спосіб посіяти паніку серед росіян

Справді, якщо почитати ще й російські пабліки, можна побачити якусь паніку серед місцевих: хтось каже, що війна почнеться — доведеться виїхати, хтось робить запаси їжі, хтось обговорює можливості НАТО. У Бєлгороді розмірковують, коли “українська армія візьме Бєлгород, як поводитиметься з місцевим населенням”, у Брянську думають, якою є ефективність вживання йоду в разі ядерного удару, у Курську з’явилися групи для навчання тактичної медицини.

Реалістичності додає до цього поява в Бєлгородській області вже згаданого Євгена Пригожина. Саме він взявся формувати загони “народного ополчення”. Безпосередню організацію довірив своєму представнику — Андрію Богатову, одному з командирів ПВК “Вагнер”.

Багатов родом зі Старого Оскола Бєлгородської області, свого часу воював на території колишньої Югославії, у Сирії, був поранений — втратив руку, нагороджений званням героя Росії, став контролювати охорону одного із сирійських газопереробних заводів.

За оцінками аналітиків американського Інституту вивчення війни (ISW), Пригожин і його люди останнім часом не дарма стали публічнішими. Бізнесмену вдається отримувати вигоду від залежності Путіна від створеної Пригожиним ПВК “Вагнер” і формально не відповідати за промахи регулярної армії в Україні.

Крім того, Пригожину можна те, що іншим не можна — критикувати військове керівництво Росії. Видання Washington Post повідомило про особисту розмову Пригожина з Путіним, у якій творець ПВК “Вагнер” заявив про погане командування та невмілі дії на фронті. Можливо, тому Пригожин і взяв на себе офіційне “керівництво обороною”, а фактично вербування найманців до російської армії. Нагадаємо, саме Пригожин раніше бував у виправних колоніях РФ, закликаючи криміналітет вступати в лави збройних сил РФ.

Окрім підготовки “ополчення”, на території РФ зводять так звану “лінію Вагнера” — зміцнювальні споруди (частково q на території окупованої Луганської області). Фотографії бетонних блоків і окопів у Бєлгородській області вже можна побачити в мережі. Крім того, губернатор Курської області РФ заявив, що і його регіон готується до оборони, тому там уже спорудили дві лінії захисту, третю закінчать до початку листопада.

“Із одного боку, Пригожин, імовірно, став уже не просто мільярдером, а мультимільярдером. Для нього вербування — один із способів заробляння грошей, — каже Фокусу військовий експерт Микола Саламаха. — З іншого боку, його в Росії давно почали використовувати як прикриття для різних спеціальних операцій по всьому світу, створивши під його егідою приватну військову кампанію, потім розділивши її на кілька інших. Що відбувається зараз у Бєлгородській області, сказати складно”.

Експерт відразу пояснює: фотографії з ілюстраціями двох рядів “оборонних” пірамідок дуже смішні.

Вибухи в прифронтових регіонах росії: чи причетна до них Україна (ФОТО) 1
Вибухи в прифронтових регіонах росії: чи причетна до них Україна (ФОТО) 3

“Усі військові розуміють, що для зупинки наступу противника необхідно облаштовувати мінні поля, готувати протитанкові загородження, рови, їжаки. Все це потрібно прикривати загороджувальним і зосередженим вогнем артилерії, — продовжує Саламаха. — Просто колючий дріт у кілька рядів і протитанковий рів — цього для оборони недостатньо. Протитанковий рів пострілами десяти осколково-фугасних снарядів засипається. А вбудованим бульдозерним обладнанням танка за 10 хвилин можна засипати рів. Тобто 15-20 хвилин роботи — і танковий підрозділ долає протитанковий рів. Справжні лінії оборони створюються спеціалізованими інженерними протягом кількох тижнів і місяців, а серйозні лінії в Європі та колишньому СРСР створювалися протягом кількох років, тобто все це розраховано на те, щоб заспокоїти місцеве населення або, навпаки, підняти рівень патріотизму та войовничості, мовляв, вони готові захищати власну землю, і ворог не пройде. Такі дії — це інформаційна війна, що включає розвішування локшини на вухах росіян. Нібито захист прикордонних областей готовий”.

Крім того, росіяни розповсюджують серед населення паніку, намагаючись виправдати початок спеціальної військової операції — вона була необхідна, адже Україна справді готувалася до нападу на Росію.

“Такий прийом використовувався десятиліттями в Придністров’ї, Північній Осетії та Абхазії і на тимчасово окупованих територіях України з 2014 року — підтримувати напругу, ніби хтось скоро нападе, — зазначає військово-політичний оглядач групи “Інформаційний опір” Олександр Коваленко. — У Придністров’ї раз на 2-3 місяці місцеві ЗМІ заявляють, що на них нападе Румунія, або Румунія та Молдова, або Румунія, Україна, Молдова та НАТО, коли люди перебувають у такій морально-психологічній напрузі, вони не помічають, як падає їхній рівень життя і свої фінансові проблеми. Вони налякані великою війною та фінансово деградують”.

Загроза “нападу” й похід на Москву

Олександр Коваленко зауважує: Україна з перших днів повномасштабного вторгнення Росії не використовує можливості, які вона має, для завдання ударів по військових об’єктах РФ. І це принципова позиція України досі.

“Усе, що сьогодні заявляє російська сторона, — маніпуляції та інсинуації, які є наслідком використання Росією досить непридатної для використання ракетної зброї, яку вона виробляє нашвидкуруч, без належного технічного контролю. Іноді така зброя змінює напрямок польоту, у неї перестають працювати двигуни, тоді ракети летять на Бєлгород, а військові РФ змушені самі їх збивати. Звичайно, Росія не визнає, що так відбувається, тому місцевому населенню й може здаватися, що Україна може напасти на Росію”, — продовжує експерт.

Жителі Бєлогорода роздратовані тим, що в Москві звучать салюти, а війну доводиться відчувати на собі лише їм
Жителі Бєлогорода роздратовані тим, що в Москві звучать салюти, а війну доводиться відчувати на собі лише їм[–]Фото: Getty Images

Водночас, за його словами, Україна має не лише моральне, а і юридичне право відповідати на агресію ударами по території Росії. Але це право не обговорюється через дані міжнародним партнерам обіцянки.

“Україна продемонструвала міжнародним партнерам, що ми не маємо наміру знищувати міста й селища в Росії, навіть військові об’єкти, що ми — не кровожерливі варвари, а захисники власної території, і нам не потрібно зазіхати на територію РФ. Нам не потрібен похід на Москву, який обійдеться ЗСУ в десятки тисяч загиблих, поранених і понівечених. Нам не потрібна їхня територія, нам потрібно повернути своє. Особисто я завжди був на боці того, що потрібно завдавати ударів по території РФ. Але, незважаючи на це, я з розумінням ставлюся до позиції нашої влади”, — каже Коваленко.

Право на удар: легітимно згідно з міжнародним правом

“Що може українська армія, а що ні — відповідь на це питання може дати виключно Генеральний штаб. Хоча з відкритих джерел нам відомо, що високопосадовці США й інших країн заявляють, що Україна сама ухвалює рішення, як застосовувати зброю і де й куди наносити удари. Але ми ж розуміємо, що ЗСУ використовують зброю, яку нам надають наші союзники для протидії агресору, що перебуває на нашій території, а також точково завдають ударів по розташуванню військових частин, складах із паливно-мастильними матеріалами та по місцях розташування ремонтних органів за межами України. Далі — без коментарів”, — каже і Саламаха.

Ще кілька місяців тому міністр оборони Британії Бен Воллес наголошував: “Якщо Україна вирішила націлитись на логістичну структуру російської армії, це було б легітимно з погляду міжнародного права”, — а держсекретар США Ентоні Блінкен запевняв, що тільки Київ має вирішувати, чи завдавати ЗСУ ударів по російських військових об’єктах. Щоправда, іноземні партнери в один голос нагадували: зброю для таких ударів їхні країни Україні не передавали.

Влада України визнає удари тільки по Криму та територіях, які перебували в складі України станом на 1991 рік. Про вибухи, що трапляються на території РФ, замовчує. Наприклад, після вибуху на Керченському мосту експерти американського Інституту вивчення війни зазначили, що це був “український удар” по об’єкту на суверенній території України — він не порушує зобов’язань України перед західними партнерами щодо використання наданої Заходом зброї. Крім того, у звіті аналітиків ішлося про те, що зброя могла бути не американською: “Немає жодних ознак того, що українські сили використовували американську зброю в ударах по Криму, і малоймовірно, що вони це робили, оскільки цілі за межами досяжності наданих США систем”.

Логіка в тому, що Україна веде не наступальну, а оборонну війну, тож удари по цивільній інфраструктурі на території РФ виключаються. А от щодо військових об’єктів — можливі.

Кримський міст, удар по Кримському мосту, пожежа на кримському мосту
Цистерна, що горить після вибуху на Кримському мостуФото: Getty Images

Партизанський рух: в Україні, як в Ізраїлі

24 жовтня 2022 року губернатор Брянської області Росії повідомив, що вибуховий пристрій пошкодив залізницю поблизу села Новозибків, приблизно за 15 км від російсько-білоруського кордону. Відповідальність за інцидент взяла на себе російська антивоєнна група “Зупини вагони”. Як відомо, залізниця є основним шляхом сполучення між Росією та півднем Білорусі. На території останньої також відомі випадки підривів.

Коваленко каже — це могли бути внутрішні розбирання: “Я не виключаю, що заводи й нафтові бази РФ є об’єктами, через які були використані серйозні корупційні схеми з розподілу паливо-мастильних матеріалів для військ, боєкомплектів і боєприпасів. Другий фактор — це технічна деградація цих об’єктів. Технічно й технологічно ці об’єкти деградують дуже давно. Техногенні катастрофи в РФ відбуваються часто, дивуватися не варто. Звичайно, можуть бути й інші варіанти — дії третьої сили”.

Микола Саламаха каже, що інформації про те, що відбувається на території Росії, мало.

“Можна оцінювати лише те, що перебуває в доступному та відкритому інформаційному просторі. Іноді ми бачимо, що спалахнув якийсь склад на Пермському пороховому заводі. Навіть якщо згоріло кілька десятків тонн пороху, це означає, що він не потрапить у гільзи або порохові заряди снарядів, патронів, реактивних снарядів. Хто і як робить дії, що призводять до цього, не коментуватиму”, — каже військовий експерт.

Український генерал-лейтенант Ігор Романенко також уникає відповіді на запитання про партизанів.

“Яка в ізраїльтян лінія поведінки? Працюють тонко, щоб росіяни ніколи не мали доказів проти них. Наприклад, кілька днів тому було підірвано підприємства з виробництва зброї, що працюють у Сирії біля аеродрому. У Криму знищено 10 інструкторів іранських Shahed. Полковник Корпусу вартових Ісламської революції загинув. Ізраїльтяни кажуть, що вони тут ні до чого. Але водночас президент Ізраїлю їде в США з доказами, що Shahed виробляють в Ірані, а застосовують в Україні”.

Романенко впевнений: коли настане час, стане зрозуміло, хто й за що відповідає. Але це не історія сьогодення.

“Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний уже визнав, що в Криму працювали наші військові. Прийде час — визнають ще щось. Важливо інше — Україна повинна мати такі ж можливості, як і росіяни. А росіяни мають балістичні та крилаті ракети. У нас, на жаль, таких можливостей немає. Отже, як мінімум, маємо розширити радіус удару до 300 кілометрів HIMARS і MLRS”, — каже генерал.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Вибухи в прифронтових регіонах росії: чи причетна до них Україна (ФОТО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube