Полковник Кевлюк: “Десантники пішли в контрнаступ с таким завзяттям, що не зупинялися три доби”. Що було на Харківщині і що буде на Херсонщині (ФОТО)


21:0616.09.2022

Експерт Центру оборонних стратегій, полковник запасу Віктор Кевлюк — про контрнаступ на Харківщині, українські перспективи на Луганщині, оточення російських сил на Херсонщині та озброєння, яке необхідно для перемоги.

Минув тиждень відтоді, як почався стрімкий та потужний контрнаступ Збройних сил України на Слобожанщині. Колишня “друга армія світу” змушена була тікати з окупованих нею територій. Бо її заскочили фактично зненацька: тоді, коли Росія зосереджувала сили на Херсонщині та погрожувала наступом на Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут, Генштаб ЗСУ у повній секретності розробляв наступальну операцію. Її, як кажуть експерти, буде записано у світову воєнну історію, передає Фокус.

“Вони пішли з таким напором і завзяттям, що не зупинялися три доби”

Завдяки чому Збройні сили України змогли так потужно піти в контрнаступ аж до державного кордону?

По-перше, завдяки якісному плануванню операції. По-друге, була проведена потужна інформаційна кампанія щодо дезінформації противника відносно реальних наших намірів. Президент публічно визначив, що треба повернути Херсонщину, туди почали перекидати сили, там закипіли бої, активно почала діяти ударна авіація, регулярно повідомлялося про знищення високоточною зброєю, зокрема РСЗВ HIMARS, ворожих складів з боєприпасами, командних пунктів, що створило впевненість у початку контрнаступу саме на Херсонщині.

Як потім виявилося, всі чекали, коли противник нарешті вирішить, що треба бігти всіх рятувати. І він побіг: кинув багато ресурсів, ущільнив бойові порядки, передислокував більш-менш боєздатні підрозділи. І одразу після цього ЗСУ кілька разів вдарили по мостам, руйнування яких замкнуло російські сили на правому березі, а джерела матеріально-технічного забезпечення — на лівому. У цій пастці вони досить некомфортно себе почувають і не мають фізичної можливості оперативно зреагувати на будь-які наші дії на інших напрямках.

Віктор Кевлюк, Центр оборонних стратегій, полковник зсу
Експерт Центру оборонних стратегій, полковник запасу Віктор Кевлюк

Коли наше військове командування переконалося у тому, що склалися сприятливі умови для проведення наступальної операції на Слобожанщині, ця операція розпочалася.

Можете пояснити, як поетапно вона відбувалася?

Операція досить оригінальна. Я можу помилитися, але мені згадується почерк генерала Віктора Муженка. Або він, або хтось з його учнів. Другого такого майстра рейдових дій, думаю, немає не лише в Україні, але й в Європі.

Одночасно на декількох напрямках 5 вересня були розпочаті начебто локальні тактичні дії, які раптом вилилися в досить потужний натиск на лівому фланзі двома бригадами територіальної оборони, які прорвали бойові порядки росіян, і почали наступ через Чкаловське на Шевченкове. У районі Балаклії одночасно з трьох боків українські підрозділи почали охоплювати місто. Противник через загрозу оточення почав відхід, і “випадково” в лісах, через які мав відходити, зустрівся із загоном KRAKEN Сил спеціальних операцій ЗСУ, який чекав, був готовий. Як наслідок, вийшли звідти не всі росіяни.

Балаклія була українським арсеналом раніше, там зберігалися боєприпаси. Росіяни пішли цим шляхом, так само тримали там запаси, бо зручне для зберігання місце, обладнане на закритій території – охорона, пости, колючка, все як треба. Тобто суто бойових підрозділів там було небагато.

Поки росіяни вирішували – де ж головний удар, чи то на Чкаловське, чи то на Балаклію, між ними в прорив пішли десантники 25-ої повітряно-десантної бригади. Причому пішли вони з таким напором і завзяттям, що не зупинялися три доби. А потім раптово з цієї пильної колони “откуда ни возьмись” з’явилися 92-га механізована (пункт постійної дислокації — Чугуїв), яка раптом вийшла на Шевченкове.

Поява механізованої бригади в одному місці в один момент – це для противника привид валити звідти якнайшвидше. А ще раптом з тієї ж самої колони з’явилась 93-тя бригада, яка вийшла з півночі до Ізюма. Таким чином росіяни одночасно отримали чотири проблеми.

А це, як виявилося, — неприємний сюрприз для росіян. Цими зухвалими рейдовими діями одночасно трьох бригад, з котрих дві – дуже потужні, важкі механізовані, з танками, на бойових машинах піхоти з швидкострільною потужною зброєю, зі своєю артилерією, по чотири дивізіони в кожній бригаді, з протиповітряною обороною, прорвалися через всю оперативну побудову противника, зруйнувавши систему вогневої підтримки, логістики, медицини, евакуації, ремонту – все те, що у нормальних військових перебуває у міжпозиційному просторі і здійснює підтримку та забезпечення військ, які ведуть бій на першій позиції. А тут перша позиція кудись раптом зникла, другої там, виявилося, не було зовсім – вони тільки на 202-й день війни вирішили, що “неплохо бы оборудовать”. І, відповідно, коли там поруйнувало те, що було всередині, все впало, перемішалося, як пазл.

Тобто чимось там керувати вкрай було складно, бо в середині цього пазлу десь загубилися і управлінці зі штабами, із вузлами зв’язку. В один момент вимкнулись засоби РЕБ (радіоелектрона боротьба. – Ред.), у нас все почало літати. Ми все бачимо, за всім спостерігаємо. Завдяки союзникам ми отримуємо супутникову інформацію фактично в режимі реального часу. Ми бачимо, де готуються осередки спротиву. Це все обходиться, все це залишається “на закуску” підрозділам, які рухаються у другій хвилі, в другому ешелоні.

контрнаступ на Харківщині, бійці ЗСУ, бійці танк
Українські бійці після вдалого контрнаступу на ХарківщиніФото: Getty Images

Є спеціалізовані підрозділи Національної гвардії, які навчені наведенню порядку у тилу. Тобто противник постійно має альтернативу – бігти або здатися. Повноцінних умов для спротиву ударне угруповання ЗС України ворогу не надало. Більшість військ противника обрала “бігти”. Нормально бігли, наздогнали не всіх. Дехто добіг до Бєлгородської області, де і загубився.

От саме так виглядає широкими мазками картина цієї операції. Операція не завершена. Ми ще не на всіх ділянках досягли державного кордону. Не зовсім мені зрозуміло, що буде поза межами державного кордону, адже на території РФ перебувають об’єкти, котрі заважають нам спокійно жити. Наприклад, позиційні райони, з котрих обстрілюють Харків. Поки ця загроза не буде ліквідована, ракетний терор не припиниться. Тобто я так думаю, на ту сторону ми сходимо, порядок наведемо трошки.

Цікава ситуація склалася на стику кордонів Харківської, Луганської, Донецької областей після того, як гарнізон Ізюма — хто втік, хто вмер. Росіяни кинули купу техніки – такий шикарний ленд-ліз, навіть ми не думали, що він ось так почнеться, і Москва візьме у цьому участь. Там близько трьохсот одиниць справної або з мінімальними ушкодженнями бойової техніки. Окрім того, покинуті величезні запаси боєприпасів. Боєприпаси ми, звісно, їм повернемо… з доставкою. Техніку, мабуть, ні.

Полковник Кевлюк: "Десантники пішли в контрнаступ с таким завзяттям, що не зупинялися три доби". Що було на Харківщині і що буде на Херсонщині (ФОТО) 1
Фото: Getty Images

Далі була також і Білогорівка (Луганська область. – Ред.). Там сусіди з півночі шість разів переправу будували. Всі шість разів вдало. Але щоразу наша артилерія знищувала все це. Вони чогось з баранячою впертістю будували нові. Добре, приїхали ми, з першого разу побудували понтонного моста, форсували Сіверський Донець.

Водночас – Лиман (Донецька область. – Ред.). З якого росіяни не знали, бігти чи ні. Відступили чотири російські мотострілецькі бригади — 15, 21, 30, 74. Відбулась стихійна самоевакуація російського гарнізону з Кремінної (Луганська область. – Ред.). У Рубіжному (Луганська область. – Ред.) лишилась комендатура, укомплектована місцевими колаборантами. Виїхав у невідомому напрямку гарнізон зі Сватового. Зі Старобільська (Луганська область. – Ред.) росіяни також повіялися, хто в Луганськ, хто на Мілове (Луганська область, кордон з РФ. – Ред.) – “евакуювалися” на російську територію.

Тобто успіх на Харківщини викликав ефект доміно, яке падає у напрямку правого флангу російського угруповання на Донбасі.

І операція триватиме?

Ще не кінець. Яким чином росіяни будуть виходити з ситуації, яка склалась, сказати важко. Зараз організовувати оборону на лівому березі річки Оскол – дурниця, на п’ять днів, можливо, нас це і затримає. Там все буде перекопано артилерією: наші “ландшафтні дизайнери” – молодці у цій війні, і все.

Росіяни у підвішеному стані: чи то відступати, чи то намагатися організувати принаймні якусь оборону. Але поки ні те, ні інше у них не виходить. Я би ще трохи почекав, подивився, що вирішать.

Ви згадали Кремінну Луганської області, вона як раз на стику територій, контрольованих українською та російською армією. Тобто вона може бути наступною звільнена?

Там вже всі, хто міг на чомусь бігти, побігли, але ми ще туди не дійшли (вже після запису інтерв’ю голова Луганської ОВА Сергій Гайдай заявив, що російські сили повернулися в Кремінну. – Ред.). Я би сказав, немає такої потужної військової необхідності швидко туди просуватися. Але, безумовно, це точка на залізничній гілці, яка веде на Лисичанськ, і її потрібно взяти під контроль.

Росіяни не очікували такого контрнаступу, вони заявляли, що йдуть на Бахмут, Краматорськ, Слов’янськ…

Вони навіть намагалися туди йти.

Чому вони не чекали?

Не можна однаково бути сильними всюди. Якщо ви хочете наступати в одному місці, ви не можете це робити у другому, третьому, четвертому і т.д. Тобто в одному місці концентрується все потрібне для активних дій, на всіх інших все уповільнюється, там можна говорити про зовсім інший формат бойових дій. Ми наступали там, де противник був обмежений у ресурсах. Певні заходи відбувалися час від часу в Ізюмі, але нічого не виходило. Крім того, противник був захоплений зненацька, коли перебував в наступальній оперативній побудові. Мова про зовсім іншу щільність військ, вони перебувають скупчено, аби нанести потужний удар. Тобто влучити по такому скупченню у переднього краю (там і склади з боєприпасами, і штаби) набагато простіше, ніж по розосередженим, окопаним, замаскованим військам. Відповідно, скориставшись такою ситуацією, ми й досягли успіху: пориваючись туди, де противник збирався наступати.

Чому розвідка росіян прорахувалася?

Якщо говорити про оперативну розвідку, то, швидше за все, вони і досі не мають об’єктивної картини того, що відбувається в операційній зоні. Що стосується тактичної розвідки, то у них там величезна кількість розвідувальних підрозділів спеціального призначення, які вони використовують, як сказав один харківський “класик”, “немножко по-дебильному”.

Коли ви використовуєте спецназ в якості штурмової піхоти, то ви — ідіоти. Вкласти у підготовку бійця спецназу величезні кошти – це штучні люди, вартість навчання яких може сягати до пів мільйона доларів. Ось дивіться як діє загін KRAKEN. Вони навчені працювати у тилу – автономні, мобільні, вирішують завдання спеціальні розвідки, не воюють, як піхота. У росіян в обороні — 45-а бригада спецпризначення повітряно-десантних військ сиділа в окопах у районі Малої Комишувахи. Там же десь 2-га бригада спецпризначення з Пскова. Тобто коли всіх розвідників використовують як піхотинців, виникає запитання: хто ж розвідник?

Також маючи велику кількість інформації навіть на тактичному рівні, її потрібно правильно опрацювати. І з цього аналізу потрібно зробити правильні висновки.

Тобто хтось на тактичному рівні доходить висновку, що противник готує наступ, бо відбулися певні переміщення та зосередження. Все це поступово піднімається нагору, узагальнюється. І на якомусь етапі ця тактична правда стикається з ситуацією, де формується віртуальна реальність для вищого військово-політичного керівництва РФ. Вони 200 днів розповідають: “все йде за планом”, “ми майже перемогли”. І тут якійсь капітан з забутої богом бригади повідомляє про якійсь наступ. І ця інформація не вписується у контекст. Простіше сказати капітану – ти не правий, не так оцінив. Тобто навіть правильно зроблена робота внизу може вести до хибних рішень.

У медіа інколи порівнюють операцію на Слобожанщині з Київською: росіяни відійшли, техніку кинули. Чи є щось спільне?

Нічого. Це як порівнювати кран з гарячою водою та холодною – обидва крани, але різні. Неможна порівнювати оборонну операцію з наступальною. Це взагалі різні вектори. Крім одного спільного моменту – організатор оборони Києва та наступу у Харківській області – генерал-полковник Олександр Сирський.

До речі, про Сирського частіше згадують. Щось можете про нього сказати?

Він мій колишній командуючий, тому оцінювати його для мене, думаю, некоректно.

Володимир Зеленський, контрнаступ ЗСУ, контрнаступ на Харківщині, Олександр Сирський
Президент України Володимир Зеленський і командувач контрнаступу ЗСУ на Харківщині генерал-полковник Олександр Сирський[–]Фото: Getty Images

“Я не впевнений, що на Луганщині щось прямо зараз треба робити”

Які ключові точки вдалося взяти під контроль українській армії, і які ще потрібно, якщо говорити про Луганщину?

Складне запитання. Звільнення територій, відновлення територіальної цілісності держави – це набір важливих точок. Ми бачимо, що до цієї операції ретельно готувалися, адже дуже швидко відновлюється робота органів влади, національної поліції, “Київстар” звітує про відновлення зв’язку у Балаклії, “Нова пошта” повертається.

Балаклія, Тарас Шевченко, контрнаступ зсу, контрнаступ Харків, контрнаступ Балаклія, прапор України
Пам`ятник Тарасу Шевченку в БалакліїФото: Getty Images

Що треба робити на Луганщині? Я не впевнений, що там щось прямо зараз треба робити. Противник зараз перебуває у стані великої розгубленості, що ж робити йому далі. Тому не варто йому підказувати. Крім того, є досить цікавих напрямків для подальших дій, що обере Генеральний штаб – краще їх питати. Але він навряд чи скаже. Бо підготовка таких масштабних заходів, які були так приховані, говорить про опанування натівського стандарту “безпека операції” – за цей час ми багато чого навчилися.

Якщо говоримо про Лисичанськ. Він був під контролем України? І які плани на Сіверодонецьк?

Думаю, все буде добре з Сіверодонецьком. Ми туди повернемося. Коли – сказати не можу.

Настане час, коли українська армія підійде у Луганській області до так званої лінії розмежування, укріплених “кордонів”, що буде там?

Що стосується “лінії розмежування” 2014 року, то після того як Росія почала так звану “спеціальну воєнну операцію”, як вони обізвали війну, вона денонсувала всі раніше підписані угоди, зокрема й Мінські домовленості та всі протоколи до них. Сьогодні – це умовна лінія, яка існує у свідомості, для нас вона нічого не означає. Доти, допоки ми не вирішимо, що з цього оборонного рубежа час почати наступ.

Яким чином можна вберегти ті території, які вдалося звільнити, особливо прикордоння з РФ у Харківській області?

Позиції, з котрих стріляла ворожа артилерія, знаходилися, якщо я не помиляюсь, у районі селища Уди. Реактивні системи з дальністю стрільби понад 70 км могли і можуть працювати з території РФ. Ракетні ще далі. Авіація діє з аеродромів ще глибше. З артилерією ми покінчили суто фізично, знищивши вогневі позиції, відкинувши їх за межі дальності досяжності, реактивні системи можуть бути знищені в порядку контрбатарейної боротьби. Але все те, що має відношення до ракетної зброї – одне з завдань Сил спеціальних операцій. Вони навчені їх шукати та відправляти в останню путь. Думаю, так воно і відбудеться. Це малотравматично з огляду нанесення збитків цивільному середовищу в районах, звідки відбуваються пуски.

Що будемо робити з аеродромами противника, складно сказати. Генерал Бен Ходжес, колишній командувач об’єднаними збройними силами США в Європі, з цього приводу виступав – рекомендує знищити їх зовсім. Нині нам немає чим це зробити. Якщо ми такі рішення отримаємо, суто технологічно, мабуть, так і відбудеться.

Після такого стрімкого контрнаступу, як буде діяти РФ, вона ж захоче відповісти?

Їх міністр закордонних справ озвучив якусь чергову несінітницю, що вони там поважають якісь суверенні кордони, не зрозуміло де. Більше їм реагувати нема чим. Слушно був обраний момент для проведення операції, немає вільних резервів, немає вільних ресурсів. Окрім того як засмутитися, напустити інформаційного туману, інших варіантів у них немає. Якщо ми у цьому темпі будемо і надалі діяти, противник не зможе ніяк відреагувати на нашу активність на Слобожанщині. Безумовно, по рубежу державного кордону у якійсь день ми повернемося до організації оборони, Держприкордонслужба візьме кордон під охорону. Це буде складно, але не складніше, ніж це зараз відбувається у Чернігівській та Сумській областях, де щодня щось обстрілюється. Це не проблема, але неприємність.

У РФ ширяться чутки про оголошення мобілізації, чим це загрожує нам?

Пострадянська модель мобілізаційних заходів потребує введення воєнного стану. Уявімо: він – менеджер середньої ланки, у нього є самокат, щодня він п’є смузі, а тут раптом воєнний стан, який позбавляє його і смузі, і самоката – це ж злам свідомості, адже воювати він ні з ким не збирався. У великих обласних центрах ця категорія піде у саботажники, їм простіше відсидіти, ніж піти воювати. Ті, хто вмів і більш-менш хотів, і так вже воюють. Залишилися люди, далекі від військової справи, без належної мотивації, бо ця війна загарбницька, невигідна нікому з росіян: ніякої загрози, окрім як російському телебаченню, не існує.

Про що можемо говорити? Так, Держдума може ухвалити закон і ввести воєнний стан, перекваліфікувати “воєнну операцію” у війну, але це призведе до потужного соціального вибуху. Піти й повоювати за чиїсь хотєлки, досягти уявних цілей, котрі зрозумілі суперобмеженому колу осіб і несуть якусь користь, такий формат розвитку подій може бути. Але я схиляюсь, що він вкрай малоймовірний.

Саме тому і формуються ці псевдодобровольчі формування, витискаються з російського суспільства люди, які умовно хотіли б йти воювати. Держкорпораціям поставлена задача: дати по 10 тисяч добровольців – “Российские железные дороги” мають назбирати, в “Аерофлоті”, думаю, теж шукають. Всі приватні охоронні компанії у Росії також виділяють по 2-3 людини, відправляють у розпорядження Міноборони. Вони розуміють, що є брак персоналу, треба компенсовувати втрати, але все це не кращої якості людські ресурси, навряд чи з такими можна виграти війну.

На початку розмови вже говорили про Херсонщину, місцеві там дуже чекають звільнення Херсона та правобережжя, як мінімум. Як думаєте, чи можна продовжити контрнаступ там?

Точно буде, тому що умови, які склалися на Херсонщині, для нас вкрай вигідні тим, що противник відрізаний від нормального постачання, не може отримувати медичної допомоги. У них взагалі з тактичною медициною вкрай погано, вони не зробили жодних висновків з двох воєн у Чечні. Якщо у нас діє стандарт “золотої години”, коли людина має бути стабілізована, виведена з шоку, зупинена критична кровотеча і доставлена в безпечне місце для лікування, то у них — не так. Коли розгорталися російські сили на Харківському напрямку, мобільний військовий шпиталь з Петербургу прибув лише у червні, тобто за чотири місяці після початку “операції”. Зараз він на території Бєлгородської області.

Те саме на Херсонщині. Певний час на наявних оперативних запасах противник здатний чинити спротив. Як тільки ми влучно почали стріляти по мостах, на лівий берег були виведені штаби. Тобто ситуація розвивається на правому березі, а інформацію про це отримують на лівому. Забезпечити нормальне постачання боєприпасів можливості нема, продовольства теж – кавуни ж колись мають закінчитися.

Закатити на правий берег високовартісні системи теоретично можливо, але втрата однієї радіолокаційної станції лишає без інформації величезний кущ сил і засобів протиповітряної оборони. Вони цього не зроблять. Тримати РЛС на лівому березі – свідомо зменшувати дальність її дії. Така ж історія з зенітно-ракетними комплексами. Тобто війська неповноцінно прикриваються. Найближчий аеродром армійської авіації — гелікоптерів вогневої підтримки — у Джанкої, не налітаєшся. Ближче можливості розгорнутися нема.

Скільки разів ми Чорнобаєвку провели? 26? Можемо спробувати ще. Тобто ситуація погіршується щогодини.

Безкінечно на одному голому ентузіазмі, залякуванні людей на правому березі, триматися неможливо. Складно сказати, скільки ще протримаються. Оперативних запасів вистачає на два тижні. Так це тривати постійно не може. І про це каже той факт, що з Чечні перекинутий черговий полк “Ахмад” – 1300 бійців розосереджені по лівому берегу, їх головне завдання — ловити дезертирів, які намагаються переправитися через Дніпро.

Харків дав всьому світу зрозуміти, що вертикальна ієрархічна система управління – неефективна. Тобто якщо командир батальйону на правому березі хоче чи змушений прийняти якесь рішення, він має погодити його з вищестоящим керівництвом. На якомусь етапі потрібний штаб опиняється за сотні кілометрів і поза зоною фізичної досяжності.

Траплялась днями інформація, що після Харкова генерали намагались узгодити свої подальші дії з верховним головнокомандуючим, який керує операцією одноосібно з бункера на Алтаї, минаючи свій власний генштаб, і вони не змогли додзвонитися. Тобто обстановка динамічно змінюється, а затвердити рішення у людей можливості немає. Тобто ЗСУ прорвалися, потрібно ухвалити рішення на відступ, а такої можливості немає. Залишається або тікати – підпадати під кримінальну відповідальність, або вмирати.

Або здатися у полон?

Доходить інформація, що з кавунів час від часу махають білими прапорами. Російські мобільні телефони ж нам видно, дуже популярний пошуковий запит: “права полонених”, “як здатися в полон”. Люди опрацьовують варіанти.

“Швидше за все буде ухвалено рішення про створення у Польщі потужного оборонного хабу – виробництва потрібного Україні озброєння”

8 вересня з’явилась стаття генералів Валерія Залужного та Михайла Забродського “Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд”, напередодні зустрічі у форматі “Рамштайн”. Наступного дня стало назагал відомо, що почався наступ. Чи бачите зв’язок між цими подіями?

Ні, такого зв’язку я не бачу. Це концептуальний нарис бачення взагалі подальшої військової компанії, пов’язаний з її стратегію. Головне – сигнал Рамштайну: ми плануємо робити ось це, і для цього нам потрібно таке. Це швидше сигнал партнерам, ніж інформування українського суспільства.

Чи був почутий сигнал? Залужний не так часто говорить з журналістами?

Та йому не до цього. Він і чай п’є не щодня. Ситуація не та в країні. Що стосується питання, чи чують нас партнери, то не лише чують, а й розуміють розвиток подій.

Згадайте, з чим ми починали війну – Javelin, Stinger, NLAW, але нічого більше. Наші партнери чітко усвідомлювали, що вони неповною мірою довіряють військово-політичному керівництву України, але вони зробили ставку на звичайного солдата, котрий буде битися за свою землю, і йому дали інструменти. Коли у руках сторони, яка обороняється, по чотири протитанкові засоби на кожен бронеобєкт противника, я би на місці танкістів подумав, чи варто їхати в Україну. Танкісти не подумали, тому залишили все танкове угрупування згоріле та покинуте на теренах України.

Перший “Рамштайн” у квітні посилив постачання всього цього, з’явилися засоби зв’язку, бо офіцери тактичної ланки проявили себе як хороші організатори, які не збираються складати зброю, будуть битися. Наступний крок – артилерія, HIMARS, гаубиці з величезною дальністю стрільби, яка в середньому переважає аналогічні наявні у росіян, десятками тисяч високоточні снаряди – боєприпасів такого рівня у росіян немає взагалі.

І все це говорить, що союзники чудово усвідомлюють контекст. На етапі, коли треба було підтримати наші сили в обороні, вони надавали потрібне саме для оборони. Зараз йде контрнаступ. Мова про постачання літаків, складних систем ППО, які поповнили б втрати у сегменті “середня та велика дальність”.

Ми отримуємо все більш складні системи, паралельно відбувається підготовка нашого персоналу на західній техніці на території західних держав. Усі розуміють, що постачати з Австралії чи США – далеко. Тому після “Рамштайну-5” порушується питання про засідання директорів департаментів закупівель, які займаються закупівлями озброєння.

Швидше за все буде ухвалено рішення про створення у Польщі потужного оборонного хабу, де буде створено виробництво потрібного Україні озброєння. Хто як фізично це буде реалізовувати, передчасно говорити. Відбуваються заходи щодо реанімації заводів, які виробляють боєприпаси радянських калібрів, бо те, що було отримано – витрачено. Не вистачає снарядів 122-мм. На території Румунії та ще деяких країн, близьких до України, такі заводи мають почати працювати найближчим часом.

Звісно, наші побажання не завжди можуть бути реалізовані, бо серед складських залишків потрібної кількості боєприпасів може і не бути. Проти Росії воює весь світ, але Україні дістався гарячий цех, йде збройна боротьба, а фінансово-економічна відбувається у переважній більшості держав світу.

Напередодні “Рамштайну-5” ви опублікували документ, в якому було зазначено, що під час зустрічі, ніби, не мають обговорювати надання ППО, літаків, танків, інших бойових броньованих машин, але ракетні системи дальністю 300 км (ATACMS), там були. Як оцінюєте підсумки?

Надання Україні ракет ATACMS, які можна запускати з MLRS чи HIMARS, це швидше політичне, ніж технологічне рішення. Так, це дороговартісна зброя, високоточні ракети, але є певні міжнародні угоди, які регламентують нерозповсюдження ракетних технологій, і війна — не привід ці угоди порушувати. Тому тут, швидше за все, шукають політичне рішення, а не військове.

Що стосується ППО, засобів мобільності піхоти, проблема у тому, що вільних залишків або мало, або немає зовсім. Якщо таке відбудеться, а я думаю, що відбудеться, то варто очікувати до кінця року, бо ленд-ліз, у тому форматі, який ми очікуємо, має запрацювати з початку жовтня.

Financial Times пише, що США спільно з союзниками обговорюють можливість надання Україні засобів протиповітряної оборони та винищувачів. Чи є вільні літаки для України?

Насамперед мова не про вільні літаки, а швидше за все про наявність відповідної інфраструктури для їх експлуатації та підготовленого персоналу. Якщо ми можемо швидко, відносно швидко, отримати радянські літальні апарати – це хороше рішення. Вони частково покриють наші втрати. Також говорять про перехід на літаки F-16 або А-10. Я неодноразово, зокрема й у західних медіа, бачив інформацію, що відбувається підготовка українських пілотів та інженерно-технічного складу саме на ці два зразка.

Підготовка пілота дуже вартісна. Умовно, аби підготувати бойового льотчика, треба вкласти у підготовку стільки золота, скільки важить пілот. А середній важить десь 75 кг. Просто так такі процеси відбуватися не можуть. Погратися на стимуляторі і поїхати додому – так не може бути. Тому таке рішення раніше чи пізніше прийнято буде. Нюанс у тому, що поки не буде вирішена проблема прикриття аеродромів – місць базування авіації від ударів з повітря, немає сенсу давати авіацію. Тобто наступним кроком має стати отримання засобів ППО, а вже потім – літаків.

Це перспектива місяців, років?

Британія готова надати системи “Рапіра”. Старенькі, прості і надійні. Для прикриття аеродромів від ударів з повітря — чудові. Наприклад, “Рапіру” використовують збройні сили Сінгапуру. Не найвідсталіші на планеті. Німеччина говорить про постачання систем IRIS-T. Можуть вже давати. Patriot – непогане рішення, але межі фінансової підтримки мають чіткі кордони. Можна отримати десятки бойових машин піхоти або одну систему ППО. Важливий фінансовий баланс.

Держсекретар США Ентоні Блінкен нещодавно сказав, що контрнаступ ЗСУ проти російських військових перебуває на початковій стадії, але українські сили вже досягли значного прогресу. Про що це говорить?

Блінкен є головою американської дипломатії, а не оборони. Ллойд Остін (голова Пентагону. – Ред.) все сказав під час “Рамштайну”. Блінкен звертається до своєї аудиторії, колег-дипломатів, пояснюючи для своєї категорії. Нам він нічого сказати не хотів.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Полковник Кевлюк: “Десантники пішли в контрнаступ с таким завзяттям, що не зупинялися три доби”. Що було на Харківщині і що буде на Херсонщині (ФОТО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube