Коли відкриють катівні Херсону, Буча буде здаватися не таким уже й жахом, – журналіст-підпільник, який був в місті до останніх днів


16:5702.09.2022

Про бездіяльність місцевої влади на початку вторгнення, розстріл росіянами тероборони, репресії в окупованому Херсоні і таємні сили спротиву ворогові НВ розповів журналіст Костянтин Риженко, який перебував у місті від початку окупації до кінця серпня

21 серпня відомий херсонський журналіст Костянтин Риженко повідомив, що після майже 6 місяців життя в окупації він виїхав із захопленого росіянами міста.

Увесь цей час Риженко намагався вести телеграм-канал із понад 30 тис. підписниками, повідомляючи ту інформацію, оприлюднення якої не загрожувало його життю. Але розповісти усю правду про Херсон він зміг лише зараз, приїхавши до Києва: саме тут, у безпеці, журналіст відверто поговорив з НВ.

Риженко розповів, як починалася окупація його міста, як він із знайомими передавав дані Головному управлінню розвідки Міноборони і українським військовим, збирав інформацію про розташування російських військових і на практиці навчився цифровій розвідці.

— Як починалася окупація в Херсоні? Зараз багато кажуть про фактор зради, — як було насправді?

— Зрозуміло, що ми прокинулися від вибуху. Я поїхав спочатку в адміністрацію, потім на Антонівський міст — познімати і зрозуміти, що відбувається. О 13.00 нікого з офіційних осіб вже не було, у жодному органі влади. Поліція була деінде по місту, військових не бачив.

Я проїхався по усім структурам: ніхто нічого не робить, якихось наказів не віддавав. Увесь перший день я їздив містом і, вибачте, охуї…в. Зайшов у міськраду, подивитися. Мер [Ігор Колихаєв] достатньо пасивно себе поводив і казав, що йому складно працювати, тому що він не випив кави. Я на це усе подивився і зрозумів, що чекати просто нічого. Не було тероборони, нічого не було.

Приїжджаю додому, відкриваю стрічку фейсбук: по всій країні аврал. Танки йдуть з усіх сторін. У Херсоні ж тероборони нема, поліції вже нема, військових нема. Місцева влада мовчить, центральна влада занепокоєна Києвом.

Наступного дня о 7-й ранку я виїхав на площу Свободи на машині, увімкнув гімн України і зняв, що у Херсоні майорить український прапор, грає гімн України і Херсон стоїть. Треба було дати якийсь знак, що ми існуємо.

Потім ще проїхався містом із гімном, оскільки бачив велику розгубленість у місцевих пабліках. Люди не розуміли, що відбувається. У міськраді почали організовуватися активісти, прийшло кілька місцевих депутатів. Мер не брав участі у цьому і тільки відсторонено спостерігав. Усе на себе взяли місцеві депутати і активісти.

Потім з’явилася неофіційна самоорганізована тероборона. Просто прийшли люди, які сказали: ми хочемо захищати місто. Мені тоді подзвонив мій близький друг. Я як раз їхав знімати Антонівський міст, на якому йшли бої. Він каже: «Костя, я пішов у тероборону, хочу, щоб ти знав, напевно це наша остання розмова».

Тероборону ніхто не організовував. Їм видали кілька калашів і те тільки тому, що люди вимагали.

— Що зараз з другом? Живий?

— Ми з ним після окупації ще кілька разів зідзвонювалися. Поки не можу упіймати з ним зв’язок. Не знаю: можливо, він десь там залишився і переховується, можливо, виїхав.

— Що ви робили далі?

— Я усюди встрявав. Приїжджаю і запитую: що треба. Мені кажуть: потрібні медикаменти, вода, їжа. Я швидко пишу у свій телеграм канал: люди, хто може, принесіть туди те-то. І люди приносять.

Потім ми побачили, що у Чернігові укріплюють місто протитанковими їжаками, шинами, піском. Вирішили теж робити протитанкові їжаки. Думали, от зараз ми покажемо їм жару. Робили коктейлі Молотова. Пишу: потрібен бензин, олія, пляшки. Домовилися із директором училища, де навчалися зварювальники, він віддав цехи. Потім поїхав по металобазам, завезли метал, поробили протитанкові їжаки.

Але це все була стихійна оборона. Було зрозуміло, що нас повністю кинули. Я не знаю, чому так вийшло. Те, що військові тримали бій навколо міста — це 100% було. Але місцева влада повністю кинула городян. Депутати, чиновники швидко втекли. І залишилися або ті, у кого багато майна в місті, або колаборанти, які потім себе проявили.

Тоді ніхто нічого не казав. Мовчання місцевої влади — найбільший злочин у місті. Тому що самоорганізована тероборона не знала, що в місті нема військових, що військовим сказали відходити. Ми бачимо, що навколо міста йдуть якісь бої, але що там відбувається, — ніхто не знав.

Вже в останню ніч перед тим, як росіяни заходили в місто, 28 лютого, я проїхався по усім точкам, де повинна була бути організована оборона. Так, ми наварили їжаків, але ніхто не казав, куди ж їх ставити. Зробили коктейлі Молотова, але ніхто не сказав, що з цим далі робити.

Та людина, яка взяла на себе тероборону, як виявилося пізніше — колаборант. Він тоді теж нічого не казав.

Нам здавалося, що буде йти якийсь бій, — ніхто ж не сказав, що військових у місті нема. Коли місто було вже оточене, люди вночі вийшли на вулицю. Вийшло десь 100 чоловік, на усіх — 1−2 калаша. Я приїхав до них і почав відмовляти. Кажу, я бачу, що навколо танки, БТР-и, а у вас усього два калаша. За ті 4 години, які залишалися до світанку, ніхто не встигне ні блокпости зробити, ні їжаки розставити. Але тоді люди були сильно наелектризовані. Коли ти їм кажеш «не треба оборонятися», вони готові просто взяти тебе на вила.

Зранку, коли росіяни заходили, тероборона приймала бій. Їх просто розстріляли із великокаліберних кулеметів. Розстріляли усіх, хто був у полі зору. І дуже спокійно, організованими порядками росіяни увійшли в місто. Квадратами з усіх боків заходили.

— Це було 1 березня?

— Так, 1 березня. Вони стали на вулицях міста, зайняли кругову оборону, а усі мовчать: Київ мовчить, місцева влада мовчить. А до мене звідусіль надходить інформація, по 200 повідомлень в хвилину. Наступного дня я написав в телеграм: друзі, вам цього ще ніхто не сказав, але я вам кажу — місто окуповане.

— І тоді почалася хвиля протестів?

— Перший або другий ранок після окупації почався з того, що на порожню площу приїхала машина з російською гуманітаркою, а нікого нема. Ніхто за нею не йде. Люди не хотіли брати цю гуманітарку. Було відчуття, що ось-ось наші увірвуться в місто і нас відіб’ють. Натомість, одразу ж з’явилися колаборанти, які почали жваво діяти і пропонувати гуманітарку. Прийшли два журналісти із Херсонського вісника, які працювали на Володимира Сальдо [колишнього мера Херсона, який одразу перейшов на бік росіян], привели з собою трьох наркоманів, які погодилися. Але зібрався натовп і почав хейтити їх прямо на вулиці.

У перші два дні хтось сказав про референдум і усе, почалася хвиля протестів: мітинги, мітинги, мітинги. Російські військові це побачили, але вони намагалися не взаємодіяти із цивільними. Коли БТР виїжджав із міста і на нього застрибнув поліцейський із прапором України, це військові не тікали. Їм сказали: йдіть з міста, не взаємодійте з цивільними і одразу на їхнє місце заїхали Росгвардія, СОБР і ОМОН. Це ті підрозділи, які як раз «взаємодіють» із цивільними.

Херсонці аж до початку травня виходили на акції протесту проти росіян (Фото: Reuters)

Херсонці аж до початку травня виходили на акції протесту проти росіян / Фото: Reuters

Наступні мітинги виглядали так: ми кричимо — вони стоять, ми кричимо — вони стоять. Тільки потім з’ясувалося, що вони розташувалися в адміністрації і в них були фотоапарати із потужною оптикою. Вони дуже детально фотографували увесь мітинг, обличчя людей. Потім взяли місцевих колаборантів і всіх ідентифікували. Пішли перші «відлови».

Вони не могли повірити, що люди дійсно самі виходять, що вони самі чинять спротив. Вони намагалися знайти організаторів. Не знайшли, але змусили когось сказати на камеру, що їм платять і відпустили. Тоді ще так сильно не катували і не били як зараз. Тоді вони ловили, як їм здавалося, найактивніших.

Пішов місяць репресій. Кожен новий мітинг був усе менше, але люди виходили. Остання спроба мітингу була 9 травня. Перед цим вони розігнали мітинг в кінці квітня. Після цього усі затаїлися і вирішили вийти великим мітингом на 9 травня. Але вони почали ходити по квартирах, відслідкували, хто і звідки йде, оточили площу з усіх боків, усі подвір’я, звідки багато активістів приходили. Хапали усіх підряд. У мене друг просто за хлібом вийшов, ні в чому не хотів брати участь. Він їм каже: у мене в руках 20 грн, я за хлібом йду. Його побили, намагалися вибити з нього, що він йде на мітинг.

— Дуже багато херсонців виїхали з міста. Були якісь хвилі виїздів? Від чого це залежало?

— Кожна нова хвиля агресії безпосередньо до мирного населення викликала нову хвилю виїзду з міста.

— І після цього Херсон перейшов у підпілля?

— У нас спочатку був волонтерський центр: ми одразу почали годувати людей, привозити медикаменти, поки це усе ще не перекрили. Я познайомився із деякими хлопцями: ми створили щось типу підпілля, його проговорили. Тому що ми побачили: росіяни усюди почали заселятися, нам потрібні очі і ми поділилися між собою, хто і де живе. Я налагодив зв’язок через VPN [віртуальна приватна мережа, що дозволяє зберігати конфіденційність в інтернеті], тому що з 4 березня окупанти вже почали щось хімічити зі зв’язком. Ми проговорили, що ми робимо, якщо нема зв’язку і як ми спілкуємося.

Я вже розумів, що усіх будуть вибивати. Я трохи цікавився Рухом опору на Західній Україні і зрозумів, що усіх намагатимуться упіймати і змусять виходити на своїх, щоб розкрити мережу. У нас був кількаденний мозковий штурм, ми проговорювали паролі, якісь мітки, хто де знаходиться, що робити, якщо за кимось прийдуть. Я створив простеньку геоінформаційну систему і ми зробили карту. Тому що було багато блокпостів, їх треба було обходити. А коли в тебе є карта з нанесеними блокпостами — це сильно допомагало.

На мене намагалися вийти місцеві СБУ-шніки, але ми вже знали, що серед них є зрадник, тому я відмовився із ними співпрацювати. Потім на мене вийшов ГУР [Головне управління розвідки Міністерства оборони]. Я засумнівався, що це вони. Тоді мені кажуть: що зробити, щоб довести, що ми — розвідка? Я кажу: давайте або Кім [Віталій Кім — голова Миколаївської обласної військової адміністрації] або Сєнкєвич [Олександр Сєнкєвич — мер Миколаєва] зі мною зв’яжуться і скажуть, що є хлопці з такими-то позивними і паролем і тоді ми почнемо працювати. Минає два дні і мене набирає Сєнкєвич по відеозв’язку. Так почалося спілкування із ГУР.

Я їм скинув карту з тим, що і де знаходиться. Вони попросили додати на неї речі, які їх пріоритетно цікавлять. Тоді ми зробили другу, тіньову карту, саме для військових. Ми систематизували місця, звідки були видні запуски, звідки відпрацювання ПВО, де базувалися військові. Це дуже детальна карта, не така, звісно, як у артилеристів, але це була розвідкарта Херсону, де було видно, що і де знаходиться.

— Ви весь цей час вели свій телеграм-канал і були одним із головних джерел інформації по Херсону. Як забезпечували свою безпеку?

— Я ж теж спочатку дивився Арестовича [радника Офісу президента] і думав, що мине два-три тижні, ми ще дамо хороші розвіддані і їх тут усіх перестріляють, я чимось допоміг і добре. Тому спочатку я не сильно і переховувався. На мій телеграм-канал вже було підписано 10−15 тис. людей. Усі знали, що я його веду і перейменовувати канал, казати, що це не я — було вже нереально. Я там собі на розстріл вже усе одно наговорив.

За мною прийшли в кінці березня, або на початку квітня, точно вже не пам’ятаю, — вдалося втекти. От тоді я і зрозумів, що перебуваю у небезпеці і треба робити дублюючі команди. Ми зібралися в один чат з адміністраторами проукраїнських телеграм-каналів, я розповів, що займаюсь OSINT-ом [збором інформації і розвідданих із відкритих джерел], що я журналіст-розслідувач, можу і хочу вас цьому навчити. Вдень я збирав інформацію про російських військових, займався доставкою ліків, а вночі читав лекцію по OSINT. Мені треба було навчити анонімні команди, які зможуть передавати дані українським військовим. У підсумку було 5 людей, у яких це добре виходило. Коли людина по фото може визначити місцевість і плюс-мінус напрямок запусків і зрозуміти, де знаходиться ПВО, — і це при тому, що ніколи раніше цього не робила — це природній талант.

Наші військові кажуть: нам потрібен такий-то квадрат. Ми шукаємо цей квадрат. І тоді, і зараз я вважаю, що дуже важливо продовжити цей цифровий розвідувальний спротив.

Починаючи з кінця травня, коли почалися рейди по домам, коли почалися затримання, ми вже почали сильно переховуватися.

Потім потроху почали комунікувати ще й з ССО [сили спецоперацій].

У Херсоні були такі люди, які казали: ми в комп’ютерах нічого не розуміємо, але можемо когось підірвати або пристрелити, дайте адреси і дані цілі. Я кажу ГУР, що є такі-то люди, але не те, щоб вони сильно перевірені. Та я бачу, що росіяни їх шукають, про них запитують, скоріш за все — це наші люди. ГУР вирішив спробувати. Дали одне завдання, — люди його виконали. Дали інше, — теж виконали.

І потім був такий момент: а давайте грохнемо цього колаборанта? Спочатку зібрали дані, простежили за авто. Бачили, що людина їздить на такій-то машині, паркується зазвичай у такому-то місці, виїжджає о такій-то годині. Потім, коли відслідкували навіть маршрут слідування, силовий блок влаштовував «бавовну» [ліквідацію колаборанта]. Не завжди, звісно, це успішно виходило.

Після цього йшла велика хвиля обшуків по місту. Після кожного вибуху, або вбивства, репресії і фільтраційні заходи ставали усе сильніше. Вони просто влаштовували звірства. Інколи брали людей, які мали досвід військової служби, і забивали до смерті ногами.

— Попри це, ви весь цей час залишалися у місті. Коли зрозуміли, що вже точно треба їхати з Херсону?

— Мене моє підпілля попросило. Я розумів, що прийде час і мені доведеться вибиратися, тому попросив знайомих зробити мені документи. Я не буду казати, як це робилося. Мені допомогли зробити документи. У мене були телефони, на яких вдалося зробити цифрову особистість: аккаунти у соцмережах, історію пошуку. Я перед сном на кожному телефоні гуглив щось, що відповідає моїй цифровій особистості. Щоб якщо людина подивиться, то побачить, що ось бухгалтер, займається 1С. Я шукав розповсюджені запити, пов’язані з 1С, читав новини, пов’язані з бухгалтерією, підписався на канали типу Типовий бухгалтер. Я міг відповісти на найбільш розповсюджені запитання, але якби заглибилися, я б розколовся. Але я також розумів, що люди з вищою освітою не йдуть у російську армію. Тому цих знань вистачило, щоб підтримувати життя цифрової особистості.

Але людей у Херсоні ставало усе менше і мене почали впізнавати на вулицях. І вже і спецслужби та підпілля сказали: «Костя, ти, напевно, будеш виїжджати».

— Як виглядає ситуація у місті зараз? Які настрої?

— Люди втомилися і думають, що це надовго. І в цьому поганий здобуток української пропаганди. Не треба було обнадіювати людей. Нехай би поплакали, поістерили, але зрозуміли, що це надовго. Люди через ці емоційні гойдалки вигоріли, впали у відчай. Російська пропаганда стрибає на кістках, каже: де ж ваша деокупація?

Я спілкуюся із військовими, займаюся аналітикою і розумію, що спочатку не було зброї, була під загрозою столиця, було те і інше. Поступово ці проблеми вирішуються. І зараз, щоб не жертвувати нашою живою силою, йдуть обстріли на дальніх дистанціях. Ми поступово переносимо війну на територію противника, на територію Криму. І неважливо, скільки у противника живої сили: коли їм воювати буде нічим, вона нічого не варта. Але ж людям цього не пояснити. Вони хочуть вже зараз на гору російських трупів поставити український прапор.

— Херсонські колаборанти неодноразово заявляли, що планують провести референдум 11 вересня. Але, схоже, вони відмовилися від цієї дати…

— Референдум вони можуть провести у будь-який момент. Змоделюємо ситуацію. Завтра у Херсоні відключать інтернет і світло і за 2 дні ми побачимо сюжет, що в Херсоні пройшов референдум. Світло і інтернет були відключені з безпекових цілях, проти партизанів і HIMARS. Візьмуть три багатоповерхівки на околиці міста, пройдуться по ним, знімуть відео із бабусями, — знайти ж таких не проблема, — розтиражують усе це. І скажуть: референдум відбувся. Не проводять референдум вони тому, що дуже незрозуміла ситуація конкретно по Херсону. Без Херсону Херсонська область виглядає дрібно у плані перемоги. А якщо провести референдум, а Херсон відіб’ють, то виходить, що Україна у Росії віджала територію? Росія ж каже, що вона прийшла назавжди. А потім вийде так, що Херсон забрали у Росії, це як? Тому вони дуже бояться проводити референдум за таких умов. Усе дуже сильно залежить від нашого контрнаступу у наступні місяці.

— Але поводять вони себе як: що вони у Херсоні надовго чи тимчасово?

— Є велика різниця між вищим командуванням і локальним, яке на місцях. Зрозуміло, що нагору вони пишуть липові рапорти, що усе йде добре. По факту вони ж бачать, що відбувається. Вони ж бачать, який жорсткий супротив чинить Херсон.

Припустимо, провели вони референдум. Але й після нього доведеться постійно тримати величезну кількість військового контингенту, тому що тут і лінія фронту, і жорсткий внутрішній супротив.

У Херсоні супротив чинить усе: сама земля і люди. Супротив всеосяжний. Можуть підірвати? Підірвуть. Можуть отруїти? Отруять. Можуть розповісти, де перебувають військові? Розкажуть. Якщо не можуть нічого зробити із вищеперерахованого, то просто плюнуть у стакан з водою, — настільки великий опір.

Навіть якщо окупанти завезуть величезний апарат чиновників, вчителів, лікарів, пожежників, — варто прибрати військових і когось обов’язково втоплять або повісять. Постійно тримати тут величезну кількість військового контингенту — це повністю оголити східний фланг.

ФСБ-шники ж розуміють, що Росія навряд чи піде на референдум і що у якийсь момент Росії доведеться йти звідси. А до цього треба заробити. Тому вони поставили на потік усе: вивіз металу, техніки, обладнання, завезення спирту, торгівлю наркотиками через Крим. Для них це золотий час, щоб нажитися.

Якщо буде йти усе так, як зараз воно йде, у якийсь момент ми деокупуємо Херсон. І ми отримаємо повністю розграбоване місто. Воно буде не зруйноване, а саме розграбоване, зі збіднілим і психологічно зламаним населенням.

Коли відкриють катівні і масові поховання, коли розберуть згарища, на яких спалювали тіла закатованих у підвалах, коли це все знайдуть і ідентифікують, Буча здаватиметься ще й не таким жахом.

Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Коли відкриють катівні Херсону, Буча буде здаватися не таким уже й жахом, – журналіст-підпільник, який був в місті до останніх днів' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube